© Андрій Парамонов (Харків)

Історія про те, як Максиміліан Християнович Гельферіх почав працювати в Харкові в фірмі Саде, а одружившись у 1868 році на Жозефіні Федорівні Саде отримав у власність активи цієї родини, відома всім. С того ж 1868 року Вюртембергський підданий, який працював з першого року перебування у Харкові на фірму Саде, додав до свого прізвища приставку з прізвища дружини і став підписуватись Гельферіх-Саде.

Стосовно появи у Харкові родини Саде ми зустрічаємо версію за спогадами Фелікса Осиповича Рейнгардта, який пише: «Вторая из знаменитых Харьковских модисток, также из Парижа, с сестрой своей в 1830-х годах в Харьков переселившаяся, – мадам Саде». Майже всі подальші дослідники повторюють цю версію, однак Рейнгардт, знаючи діяльність Саде як власників модного магазину, помиляється як в датах переїзду до Харкова мадам Саде, так і роду діяльності, з яким вона сюди прибула.

Ганна Емілія Саде прибула до Харкова на початку 1842 році, і попервах ні про який модний магазин мова не йшла. В місті вкрай не вистачало якісних тканин, купці привозили їх під замовлення, але вибирати було майже ні з чого, доставка через столиці коштувала дорого і теж не завжди задовольняла місцеву еліту. Емілія Саде, між тим, ще до переїзду у Харків осіла була в Полтаві, але там її товари нікого не цікавили, ось тоді хтось дуже розумний з її оточення і порекомендував перебратись у Харків.

Саде було доволі важкувато, вона погано знала російську і зовсім не писала на ній. Були проблеми і з орендою приміщення під магазин — всі вулиці і площі, які оточували колишню цитадель фортеці, були зайняті. І тоді вона ризикнула відкрити магазин на Московській вулиці, поруч із мостом через річку Харків, в будинку міщан Сомініних. Наприкінці березня 1842 року вона відкрилась, розмістивши у магазині французькі шовкові мануфактурні тканини «новейшего вкуса» та голландське полотно різної якості. «Зголоднілі» жінки місцевої еліти розкупили магазин менш ніж за тиждень, розмістивши замовлень на пів року вперед. Ось тут Емілія Саде і завважила можливості для торгівлі модними товарами як для жінок, так і для чоловіків, бо лише одиниці могли похвалитись сучасним на той момент одягом.

Залишивши на хазяйстві родичку, яка вже іменувалась на російський манер Марією Василівною Саде, власниця виїхала у Францію за неймовірною кількістю товарів. І скільки б вона його не привозила, Харкову все було мало і мало. За нею потягнулись у місто інші французьки піддані, розуміючи, який ненаситний до моди Харків. Місцеві поміщики, маючи гроші від продажу вовни, коней, спирту, тепер теж могли вдосталь задовольнити своїх дружин і дітей модним товаром. Кримська війна завдала торгівлі значних збитків, ось тоді власникам фірми й прийшла ідея торгувати не тільки модними товарами, але і сільськогосподарською технікою, для чого було куплене окреме місце на Кінній площі, де проходив Троїцький ярмарок. На той час власницею компанії була харківська купчиха 3-ї гільдії Марія Василівна Гінденмейєр-Саде, саме у неї працював прикажчиком, а потім бухгалтером і управляючим технічного відділу М. Х. Гельферіх.

Вже у 1858 році продаж модних товарів повернувся на колишній рівень, в будинку Сомініних стало затісно бути разом із конторою по продажу техніки. Тоді і вирішено було контору залишити в будинку Сомініних, а модний магазин перенести в самісінький центр  Харкова на розі Московської вулиці та Миколаївської площі в будинок купця Грановського. На початку 1870-х років вже стає зрозумілим, що модні товари не дають стільки прибутку, як сільськогосподарська техніка. Діяльний і далекоглядний Максиміліан Гельферіх-Саде звернув модну торгівлю назавжди, максимально вкладаючись в розвиток власного виробництва техніки.