© Андрій Парамонов (Харків)

У 1896 році дійсний студент Леон Елеазарович Ейнгорн купує у М. Г. Блумфельд доволі велике дворове місце по вулиці Тюремній № 10 (пізніше  буде № 12), це сучасна вулиця Малиновського. Вдова Блумфельд продала його тому що сама не могла дати ладу заводу с/г машин, який побудував її чоловік.

Эйнгорн народився в Бердичіві в єврейській родині. В Харкові на купленому дворовому місті у старому кам’яному будинку він проживав зі своєю родиною – дружиною Елизаветою Трегубовою та дітими: Григорій (1885 р. н. у Маріуполі), Любов (1887 р. н. у Маріуполі), Олександр (1889 р. н. у Маріуполі) та Надія (1893 р. н. у Маріуполі).  

На дворовому місті у 1897 році Ейнгорн відкриває Технічне бюро по опаленню та вентиляції, а на колишньому заводі Блумфельда чавунно-ливарний та механічний завод який і виготовляв необхідні деталі та конструкції під установку Технічного бюро.

Через рік у 1898 році Леон Ейнгорн подає прохання на будівництво нових корпусів свого чавунного-ливарного та механічного заводу: 1) двоповерховий корпус контори, креслярні та столової для робітників; 2) над механічним корпусом надбудовано другий поверх для модельної та легкої роботи; 3) одноповерхової прибудови до ливарного корпусу для ковальського та формованого відділень. Будівництво проводила будівельна контора Мойсея Григоровича Диканського. Сусіди Ейнгорна (Шаховська-Степанова, Анетова-Потресова, Гладков) дали згоду на розширення заводу при умовах, що він побудує кам’яний паркан. Переймались на рахунок можливого шуму і у Олександрівській лікарні яка розміщувалась поруч. Ейнгорну прийшлось пояснювати що ковальське відділення невеликих розмірів та буде лише ремонтувати власне обладнання, інші відділення шуму не мали, а єдине шумне відділення ливарне працювало ще з часів Блумберга.

У 1930-ті роки син Леона Ейнгорна - Олександр був професором і керівником робіт по створенню генерального проєкту реконструкції Харкова. Його ідеї що до Харкова і сьогодні доволі цікаві, ось як він починав свою публікацію у газеті «Харьковский рабочий» у 1936 році: «Серьезной пробой сил для молодых украинских кадров архитекторов и проектировщиков явилось составление генерального проекта реконструкции Харькова. Опыта в этой области почти не было… Отсюда необычайные трудности и те споры, которые нам приходилось вести с прожектерами всех оттенков, с рутинерами и консерваторами, тянувшими нас назад. Левацким прожектерам был не по душе старый город с его историческими сложившимися районами. Они пытались, не считаясь с существующей застройкой города, наложить на него прямоугольную сетку улиц…».

Кореспондент тієї ж газети 17 січня 1936 року так описує день коли розглядався проєкт Ейнгорна: «Медленно раздвигается занавес. Снопы вспыхнувшего бросают отблеск на красочную рельефную карту. Взоры зала прикованы к сложному сплетению линий, сливающихся в причудливую сетку. Да это же наш Харьков. Вот она, площадь Дзержинского, а там, чуть левее, разместилась аллея заводов-гигантов, а вот синей полоской растекаются наши реки…

Очертания нового Харькова оживают в умелом рассказе профессора Эйнгорна, руководителя группы, отдавшей три года напряженного и творческого труда на составление проекта. Профессор вооружается указкой и расчеркивает на карте контуры преображенного города. Широкие магистрали прорезают социалистический Харьков. Величественные архитектурные ансамбли обрамляют просторные площади. Электрические дороги и автострады рассекают город во всех направлениях. Над многоводными реками переброшены новые мосты. Зеленое кольцо обрамляет город…».  

Нажаль проєкт Ейнгорна не було втілено цілком, тому заважила Друга світова війна, відомо що Олександр Ейнгорн помер у Харкові у 1939 році.