© Андрій Парамонов (Харків)

Поет Олександр Пушкін і Харків це окрема тема, він жодного разу не бував у нашому місті, відізвався не дуже про Харків. Між тим тут жили його приятелі і друзі, які залишили після себе листування, колекції. Дельвиги, Маліновські, Вальховські, Розени, Щербініни, Деларю, Штакеншнейдери – це тільки самі відомі з них. Після Другої світової війни у Харкові ще залишались деякі фонди, щось перевезли до Києва, а здебільшого «пропало» у 1990-ті роки.

Крім друзів у Харкові були і інші люди які цікавились Пушкіним. Видані в імперії і за кордоном книги поета збирав помічник бібліотекара Імператорського Харківського університету Г. С. Чіріков (помер у 1881 році). У 1895, 1897, 1898, 1900 роках читав лекції про поета професор Микола Федорович Сумцов. Він же переймався відкриття училища імені Пушкіна (на 900 учнів) і непокоївся з приводу бюста.

На 100-річчя з дня народження Пушкіна в нашому Університеті було публічне засідання ради, Історико-філологічного товариства та педагогічного відділу з декламацією віршів, вокальним виконанням віршів. На могилу Пушкіна від Імператорського Харківського університету було покладено срібний вінок. Було видано збірник досліджень про Пушкіна за рахунок грошей Університету. Професор М. І. Черняєв у газеті «Южный Край» публікує 19 статей про Пушкіна, з яких спеціалісти відмічають особливо цінними сім.

Харківська міська управа виділила у 1899 році на свято 1000 карбованців на облаштування пушкінської бібліотеки у Народному Будинку. Планувалось відкрити такі ж у всіх міських училищах та Олександрівській та Миколаївській міських лікарнях. Виявилось, що Харків зробив для пам’яті Пушкіна більше ніж інші губернські міста, крім столиць звісно.

Тоді ж у 1899 році було перейменовано вулицю Німецьку на Пушкінську. Ніхто проти перейменування не муркнув, хоча перейменування пройшло через Харківську міську думу. І якщо німці Харкова і образились, нам про це невідомо. На вулиці жили дійсно відомі не тільки Харкову, губернії а то і всій імперії німці. Викладач Додаткових класів Федір Ольденборгер,  брати Максиміліан та Герман Гельферіхи, благодійник і меценат лікар Олександр Шейєрман, Фелікс Рейнгардт, представники родини Ган та Раупах. На Німецькій же було обширне місце лютеранської громади, де жили сиріти та старі жінки, з садом де проходили благодійні заходи громади. Поруч на бокових вуличках оселились архітектор Шторх, викладач стародавніх мов Іван Межлаук, родина фон дер Лауніців. Поруч з Німецькою вулицею  стояла кірха. Я вважаю, що те перейменування було для багатьох з тих німців потрясінням, але вони ніяк себе не проявили, і вулиця стала Пушкінською.

Після того розпочались спроби установити на Театральній площі пам’ятник Пушкіну. Але харків’яни не охоче здавали гроші на нього. Не допомогли на цей пам’ятник і благодійники з інших міст імперії, хоча якійсь «копійки» приходили. Найбільше надала Харківська міська дума – 300 карбованців. Сума була на Пушкіна замалою і для проєктних робіт, не то щоб відливати пам’ятник. Список благодійників можна привести весь, він зберігся у фондах нашого архіву. І якщо хтось хоче сказати, що його предки ті гроші надсилали, то це легко перевірити, так що не кидайтесь словами про бажане, реальність може виявитись зовсім інакшою. Бачачи, що грошей зібрано не буде від пам’ятника прийшлось відмовитись.

Тоді Харківська міська управа прийняла рішення установити бюсти Пушкіну, Гоголю, Жуковському та Лермонтову. Дозвіл на таку установку було отримано доволі швидко. На бюст Пушкіну асигнували 1500 карбованців асигнаціями. На ці гроші і замовили бюст художнику-скульптору Борису Васильовичу Едуардсу. І при таких грошах він з постаментом був всього 3 м заввишки. Тоді вирішило грошей добавити до 2500 карбованців, щоб його висота досягала 4,7 м, а з підсипкою 5 метрів. 162 карбованці з цих грошей йшли на дерев’яну решітку навкруги. Вирішили висадити і квіти. Відливали бюст у Одесі. Професор Микола Федорович Сумцов застерігав, що цей бюст перший у Харкові пам’ятник і треба його робити з обережністю та без художніх огріхів.

26 травня 1904 року у першій половині дня йшов сильний дощ, а в Харкові відбувалось відкриття бюсту, на якому були присутні учні середніх та нижніх учбових закладів із педагогічним персоналом. Як бачимо традиції зганяти учителів з учнями давня традиція і я сподіваюсь, що в сучасній Україні нарешті від цієї практики відмовляться назавжди. Спочатку відслужив молебень соборний протоієрей Тимофій Буткевич, його підтримував соборний хор під керівництвом І. М. Туровєрова. Був присутній і хор Пушкінського училища. Під час молебну покривало с бюсту зняв член міської управи М. М. Серебряков. Бюст окропили святою водою. Оркестр 4-х класного училища виконав «Боже, Царя храни». Були також оркестри 3-ї чоловічої гімназії та 202-го Старобільського резервного піхотного полку.

Після богослужіння оркестри та півчі хори виконали церковний гімн «Коль славен наш Господь в Сионе». Першими поклали вінок до бюсту професора Університету, потім Технологічного інституту і далі інші учбові заклади. Натовп учнів пройшов біля бюсту і клали вінки та квіти, які розміщувала учениця Пушкінського училища Любов Шиліна. Всі стрічки від вінків постановили зберігати в музеї Пушкінського училища.  

На святі були виконуючий обов’язки губернатора В. Н. Азанчевський, попечитель учбового округу М. М. Олексієнко, міський голова О. К. Погорєлко, директор народних училищ М. Г. Жаворонків.

У день дощ перестав йти і до пам’ятника потягнулись обивателі, родини з дітьми. Здебільшого всіх приваблювала красива клумба на одній стороні якої була ліра, на другій герб Харкова. Вечоріло і бюст освітили електричними лампами, п’єдестал обрамляли красиві гірлянди. У вечері ж у Драматичному театрі пройшов художній вечір в пам’ять Пушкіна, який ініціювала артистка С. Т. Строєва-Сокольська. На вечорі були присутні 500 учнів міських шкіл, збір від спектаклю був більше 500 карбованців. 

В ніч на 1 листопада 1904 року Харкові йшов перший сніг, а о 1.20 організація «Оборона України» спробувала підірвати пам’ятник Пушкіну. Вибух був потужний, у сусідніх будівлях було вибито багато скла на вікнах, в тому числі у кірхі та дитячому притулку. На місті вибуху утворилась велика воронка, а від постаменту відколовся кусок граніту. Скоріш за все саме погода тоді не позволила виконати задумане і знести бюст.

Бюст прибрали через 118 років – 9 листопада 2022 року.