Одним із символів Харкова, як найбільшого промислового центру колишнього СРСР безсумнівно слід вважати танк Т-34. Його розробили і виробляли на Харківському машинобудівному заводі імені Малишева. Завод і сьогодні виробляє танки та іншу бронетехніку для Української армії. Історія самого заводу сягає кінця XIX століття і про те, що тут будуть випускати бойові броньовані машини ніхто не міг припускати, тоді на ньому робили найскладніші в технічному відношенні машини —паровози.
На початку 1870-х Харків починає швидко розвиватися, як великий промисловий центр півдня Російської імперії. Залізниця створила умови для доставки найсучаснішого устаткування і технологій, чим не забарилися скористатися представники німецької нації. Свої заводи в Харкові побудували Мельгозе, Трепке, Гельферіх, фон Дітмар, Бергенгейм. До кінця XIX століття Харків стає столицею виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання. Лідерство було за найбільшим заводом Гельферіх-Саде. Так тривало до 1897 року, коли Російське паровозобудівне і Механічне суспільство не відкрило свій завод в Харкові.
Роботи по його спорудженню і відкриттю почалися ще в 1895 році, Товариство шукало відповідні землі для будівництва заводу. Харківська міська дума відкинула мінімум дві пропозиції з продажу Товариству землі, і тільки вул. Петінська (нині Плеханівська), яка мало забудовувалася міськими жителями, влаштувала обидві сторони. Правда, частина земель перебувала поза міською межею, і доводилося домовлятися із Харківським повітовим земством.
Для спорудження паровозобудівного заводу було куплено 40 десятин землі. Із півночі завод підпирала міська земля сільськогосподарського призначення і Кирило-Мефодіївське міське кладовище, із заходу — землі відчуження Балашовської залізниці, зі сходу і півдня — також міська земля сільськогосподарського призначення.
І ось 21 серпня 1895 року уповноважений Російського Товариства паровозобудівного заводу цивільний інженер Болеслав Георгійович Міхаловський представив план і проєкти будівель, які передбачалися до будівництва в першу чергу. Всього було 11 будинків: складальня, пригінна, котельня, кузня, колісна, фарбувальна, машинобудівний корпус, ливарна, склад моделей, модельна, склад сирих матеріалів і головний магазин, електростанція і парові котли.
Для потреб заводу облаштували абіссінський колодязь, що розташовувався біля складу моделей. Детальний план будівель інженер Міхаловський подав на затвердження в будівельне відділення Харківського губернського правління 7 грудня 1895 року. Пройде два роки і 24 грудня 1897 року буде оглядати споруди заводу, до яких додалися: будівля власної амбулаторії та лікарні, житлові будинки для директора і майстрів заводу. Перешкод до запуску ХПЗ не було!
Перші 80 робітників були прийняті на Паровозобудівний завод в серпні 1895 року. Вони прибули з інших промислових центрів імперії і склали кістяк професійних працівників. Для них спочатку побудували холодний сарай з окремою кухнею, а в наступного року кам'яну казарму. У перші роки передбачалося, що на заводі працюватимуть 8000 робітників з числа місцевого населення. Кожен з них був на своїх харчах і на обід їм відводилося по дві години. Завод працював у дві зміни: денну і нічну зі сніданком і вечерею.
У перші роки існування заводу керівництво зіткнулося з відсутністю достатньої кількості грамотного робітничого персоналу. З інших заводів Товариства до Харкова привезли кадрових робітників, при заводі організували навчальні класи. Це в свою чергу потребувало і додаткових непередбачених витрат. Недоробки і загальну необлаштованість заводських майстерень і бараків для робітників більшовики використовували в революційних подіях 1905 року.
Із 1906 року Харківський паровозобудівний завод починає глобальну перебудову як свого технологічного обладнання, так і соціальної сфери. Основна проблема заводу була в тому, що він жодного разу з дня заснування не вийшов на розрахункову кількість виробництва основної продукції — паровозів. Продуктивність становила один-два на місяць. У перші роки перебудови кількість вироблених паровозів досягла 50 на рік. Завдяки заводу по вулиці Петінській проклали гілку електричного трамвая і створили трамвайне депо. Починається будівництво по вул. Петінській декількох будівель для проживання службовців, робітників і їх сімей. У купленому будинку по вул. Петінській, 73 відкривається школа для дітей, пункт громадського харчування, а також Харківське товариство взаємної допомоги ремісникам.
Окрім паровозів, завод випускає велику кількість найменувань промислового обладнання: дизельні, газові і газогенераторні двигуни, в тому числі до 8000 кінських сил; водяні насоси, компресори, генератори чотирьох типів, преси, парові молоти, парові котли, парові лебідки. Відділ землеробських машин виробляв плуги, борони, сівалки, жниварки, кінні приводи і молотарки. Однією з головних продукцій заводу стали снаряди для тридюймових знарядь імператорської армії. Із початком Першої світової війни їх кількість збільшилася в три рази і склала 600 тисяч на рік. Крім цього, з 1914 року завод освоїв виробництво токарних верстатів для обробки снарядів.
У 1912 році ХПЗ будує нові корпуси. Замість старих майстерень збудували машинобудівний корпус і лабораторію, істотно збільшили котельний корпус. Перебудували мідноливарний, чавунно-ливарний корпус і інструментальну майстерню. У тому ж році для службовців заводу звели новий кам'яний триповерховий житловий будинок. На початку вулиці Петінської був будинок для робітників, в якому влаштовувалися танцювальні та театральні вечори, новорічна ялинка для дітей, діяли освітні курси.
До 1917 року завод зіграв одну з провідних ролей у розвитку промисловості і сільського господарства не тільки Харкова і губернії, а й усього півдня імперії. Він фактично став найбільшим заводом України. Завдяки йому зросла кількість професійних робітників, з'явилися нові освітні програми в технічних навчальних закладах. А його потенціал став основою для розвитку промисловості Радянської України в 1920-30-і роки. ХПЗ поклав основу для світової слави машинобудівного заводу ім. Малишева.
