Сергій Іванович Васильківський (1854–1917) – світової слави видатний український художник, народився в м. Ізюмі на Харківщині. В 1876–1885 рр. Навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв у М. К. Клодта й В. Д. Орловського, а з 1886 р. – удосконалював свою майстреність у Франції, Англії, Німеччині, Італії, Іспанії, навіть у Африці. З 1888 р. мешкав у Харкові. Він був одним із провідних членів Українського архітектурно-мистецького товариства, яке відігравало значну роль у духовному житті Слобідської України.

Творча спадщина С. Васильківського налічує близько 3500 картин у різних жанрах – це пейзажі укарїнської природи, жанрово-побутові картини, батально-історичні полотна, портрети і карікатури. Ця спадщина е класичним надбанням українського народу і становить цінний внесок у художню культуру нашої Батьківщини. Один з найвитонченіших в Україні майстрів олійного живопису, С. Васильківський віртуозно малював і олівцем, блискуче володів технікою акварелі, пастеллю. Цікаво, що, почавши як кольорист реалістичного плану, митець поступово перейшов до імпресіонізму.

Твори живописця зберегаються в художніх музеях Киева, Харкова, Сум, Лебедина, Полтави, Одеси, Львова, Москви, Санкт-Петербурга, Краснодара, Ташкента, численних приватних зібраннях. Мистецтвознавець Ія Огіевська зарееструвала в різних музеях та у приватних колекціях близько 400 назв збережених творів С. Васильківського. Сьогодні мати в музеї полотно Васильківського – то велика честь. В Лебединському міськму художньому музеї їх аж 15 – ціла скарбниця справжніх перлин-шедеврів.

У чому ж магічність полотен Васильківського? У чому їхня зваба? У переважнжій більшості своїй його картин – малоформатні етюди (24×36 см). Васильківський був неабияким майстром блискучої, витонченної техніки. Він був поетом повітря. Ще за життя його часто називали „небесним художником”, „художником простору”, „романтиком хмар”.

Особливо вражають пейзажі мальовничої українскої природи. У цьому улюбленому жанрі амплітуда захоплень митця коливається від мініатюр до великих, монументальних полотен-панно. Митець не вигадував ідилічних пейзажів. Об`єктом його захоплень завжди був реальний світ, конкретна природа. Його пейзажі пройняті великим поетичним почуттям і відзначаються епічною величністю. Вони правдиві, як саме життя. У них прекрасно, з глибоким розумінням своєрідного національного колориту передано яскраве сонце, тремтяче повітря і безмежні простори.

У більшості своїх робіт С. І. Васильківський натхненно зображував мальовничу природу Слобожанщини („На Журавлівці”). Разом з тим живописець зумів стоврити типовий образ природи всіех України в різні пори року, в різний час доби („Зимовий шлях”, „Зимовий вечір”, „Голопанівка”, „Літній день”). Палітра художника відзначається багатством найтонших кольорових нюансів, світлотіней і тонів...

З любов`ю митець писав також види Галичини, Криму, Кубані, Кавказу. Його роботи „Гаспра” і „Казбек” відтворюють типовий образ Півдня: кришталево прозоре повітря, чіткі обриси гір, хмари, що клубочаться понад ущелинами, яскраве світло південного сонця, що виявляе все богатство барв. Васильківський був вершиною в укарїнському пейзажному живописі.

Митця завжди приваблювала історична тема. Він виявляв живу зацікавленість героїчним минулим свого народу. Етюд „Козак” за своїм змістом близький до українських народних історичних пісень. Це узагальнений народно-поетичний образ безстрашного захисника національних інтересів і честі простолюду.

Чимало своїх творів С. І. Васильківський присвячує життево-побутовим темам, виявленню характерів людей сучасної йому України. Привертає увагу його невелика картина „Вугільник”: над чорною спекотною купою вугілля змарнілий, виснажений тяжкою працею робітник. Небо на обрії затягають важкі хмари. Вони чітко підкреслюють важку працю вугляра.

В етюді „Чумаки” художник чудово зображує літній день, затьмарений хмарами, безкрайній степ, запилену дорогу, де, не поспішаючи, рухається чумацький обоз. Відчувається безмірна втома людей і тварин. Понуро крокує чумак поруч з переднім возом...

Тематична визначеність мотивів, трактування їх у пафосі глибокого українського фольклору, блискуча професійна доврешеність – все це засвідчує у С. Васильковському істинного поета України, співця її чарівної природи.

В. І. Кравченко, екс-директор Лебединскього міського художнього музею