РОМАНОВСЬКИЙ ВАЛЕРІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

(26.06.1976 – 16.01.2023)

Український історик, пам’яткознавець, документознавець, архівознавець, музеєзнавець, етнограф, краєзнавець, педагог вищої школи, кандидат історичних наук, дійсний член Харківського історико-філологічного товариства. Автор численних наукових публікацій, присвячених невідомим та маловідомим сторінкам культурної історії Харкова, Слобожанщини, тема дисертації – «Розвиток пам’яткознавства на Харківщині у XIX – на початку ХХ століття» (захищена 2007 р.). Доцент кафедри культурології Харківської державної академії культури, бібліотекар 1-ї категорії науково-дослідного відділу документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка. На професійному рівні займався карате, будучи членом Всеукраїнської федерації.

Його на все вистачало – не вистачило життя. За кілька днів до «путлеровської» навали Валерій Романовський висловив бажання повністю зосередитися на роботі у ХДНБ. Він досліджував та формував архівні фонди діячів української культури, складав електронні архівні описи, є автором статті про історика і співробітника Харківської громадської бібліотеки Володимира Савву, що опублікована у «Бібліотечній енциклопедії Харківщини». Серед його дослідницьких здобутків останніх років праці з історії української середньої та вищої освіти початку ХХ ст. Про його найвищий професійний рівень як архівознавця і документознавця свідчить нещодавня праця «Рукопис статуту товариства «Музей Слобожанщини» (Харків, осінь 1917 року)», надрукована у збірнику 26-х Сумцовських читань 2020 р. Він планував дослідити й опублікувати варіанти народних пісень у записах XIX століття і унікальні свідоцтва про Голодомор, що зберігаються в фондах ХДНБ. Не судилося. Нащадки тих, хто створював той Голодомор, знову прийшли на нашу землю. І Валерій Романовський пішов її захищати – як і тоді, у 2014-му. Ще один, невід’ємний вимір його життя. Член Координаційної ради ветеранів АТО, наприкінці лютого 2022-го він знову пішов на фронт, вступивши до лав Тероборони, казав, що це теж його робота – захищати рідну Україну, свою малу батьківщину – Харківщину. Людина науки, автор спеціальних статей з пам’яткоохоронних питань, видатний дослідник і захисник нашої культури, її духовних і матеріальних скарбів, тепер він знову захищав їх з кулеметом, рятуючи людей. Старший стрілець-кулеметник ВЧ А7289. Це звання вище за наукові звання, дорожче і важливіше за докторський ступінь, коли йде війна. А військові побратими стали ще однією його родиною. На щастя, збереглися фото і відео, де він в колі цих мужніх, справжніх людей.

Однак і на фронті він залишався науковцем-дослідником, безпосередньо в окопі, навколо якого вже з’явилося чимало воронок, підготував доповідь, з якою виступив 17 червня 2022 року на науково-практичній конференції «Традиційна культура в умовах глобалізації: виклики війни», тема – «Хатні обереги українського села на Чугуївщині в зоні зіткнення Сил оборони України з москалями (2022 р.)». Це був останній виступ і остання наукова публікація Валерія Романовського.

Пішов у засвіти на 47 році, після важкого поранення і чотирьох місяців боротьби за життя. Він сам боровся, здавалося, вже повертається до нас, відкрилися очі, Валерій уважно слухав записи українських віршів, написаних у найгарячіші місяці минулого року, де були слова твердої впевненості в нашій Перемозі. Під час таких сеансів «патріотичної терапії» у нього нормалізувався тиск, він хвилювався, намагався щось сказати, але не виходило – тільки ворушив губами. Йому встигли розповісти про успішну харківську операцію та звільнення Херсону.

Лосієвський Ігор Якович, завідувач науково-дослідного відділу документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів, доктор філологічних наук, Заслужений працівник культури України