Церква Різдва, 1787 р.[1] Обміряна і зафотографована в 1927 р.

В першій половині XVII ст. місцевість по річці Береці була освоєна балаклійськими козаками під пасіки. Пізніше з’явилося тут і осіле населення. В одному документі зазначено, що в 1675 р. уже був в Береці козацький сотник. В 1682 р. Береківська сотня брала участь в кримському поході[2].

Церква в Береці збудована в 1787 р.[3] з дубу. Місцеві діди переказували нам, що церкву в Береці, як і в обох Бишкинах, будували з лісу, що ріс тут же на місці.

Хати села Береки, як і Верхнього Бишкина, ховалися по глибоких ярах, що розходяться в різні боки рукавами. Церква ж стоїть на горбі звідусіль відкрита, видна здалеку. Звідки до неї не підходить, її силует завжди вимальовується на тлі неба.

За формою плану церква в Береці належить до типу лиманських. Характером архітектурних форм вона найбільш нагадує церкву у сусідньому Верхньому Бишкині. Схема плану церкви в Береці складається з центрального восьмигранника, вписаного в квадрат, і чотирьох, також вписаних в менші квадрати, шестигранників.

На цьому хрещатому плані виведено не одноверху, як у Верхньому Бишкині, а триверху будову. Цим Берека нагадує церкву у сусідньому Черкаському Бишкині.

Наші церкви звичайно обсаджені навколо деревами, які більш-менш закривають їх. В Береці на цвинтарі дерев немає і церква відкрита для огляду в різних аспектах, здалека і зблизьку, з будь-якого боку. Зміна точок погляду виявляє все нові і нові відміни у загальному силуеті, у взаємозв’язку її компонентів; зміна точки погляду змінює також ілюзійну систему пропорцій її частин. Проте, де б ми не стали, найперше вражає вона могутністю і великою експресією мови архітектурних форм.

Просто зі сходу будова виглядає надзвичайно стрункою, сильно витягнутою догори. Урівноважують, надають стабільності її силуету бокові рукави, що «підпирають» маси церкви з обох боків.

Зруб стін вівтаря, коли розглядати його зі сходу, струнких пропорцій. Його стрункість підкреслюють гранчастість зрубу і сторчова обшивка; урівноважує утягнутість форм зрубу стін поясок, що обходить церкву на рівні верху стін бокових рукавів. Крутим, легкохвилястим дахом залому маси зрубу вівтаря переходять у восьмерик ще більш тягнутих догори пропорцій і далі – у стрункий ліхтар з яблуком. Вівтар «екранізується» на тлі маси центральної дільниці. Могутні маси центру підкреслюють стрункість вівтаря. У компонентів центру – своя ритміка, у вівтаря – інша. Форми вівтаря, «проектуючись» на форми центру, створюють разом складну систему взаємовідносин їх зовнішніх контурів, об’ємів зрубів стін, восьмериків, заломів, ліхтарів; дають багатющу гру ліній, площин, об’ємів.

З південного сходу контур трьох дільниць створює компактну масу, з якої відділяються лише ліхтарі вівтаря й бабинця. В пірамідальному силуеті будови, що різко вимальовується на тлі неба, сміло винесено вгору центральну вертикальну вісь композиції. В цій і подібних їй точках найяскравіше і найповніше виявляються динаміка розгортання догори мас будови, стрільчастість форм верхів, напруженість її композиційного спрямування.

Найбільш спокійні і урівноважені форми має церква, коли розглядати її з півдня чи півночі по лінії головної поперечної осі. Тут повною мірою виявляється могутність форм центрального верху[4]. Напружена енергія першого залому передається восьмерикові. Хоч він дуже просторий (план його незначно менший зрубу стін), восьмерик не тільки не «пригнічує» стіни, а, навпаки, стрімко підносить вгору масу верху. Перший восьмерик – вузол, що «тримає» собою рівновагу об’ємів всіх компонентів будови і «ув’язує» ритміку лінійної гри верхів. Маса першого восьмерика «притягує» до себе маси вівтаря і бабинця. Це добре видно на зовнішньому вигляді будови, коли розглядати її з півдня чи півночі, а також на подовжньому розрізі обмірних креслеників.

Об’єм другого восьмерика центральної дільниці чудово виявляє динаміку енергійного розгортання догори мас верху і в той же час продовжує тенденцію першого восьмерика у виявленні могутності архітектурної форми.

З півдня (і півночі) архітектурні форми трьох дільниць виявляють себе не ізольовано, а об’єднано, ніби три окремі звуки, об’єднані в акорді. Найповніше з вказаних точок виявляється і архітектурний декор будови. Ритміку просторових компонентів будови допомагають виявити і віконні просвіти. Верхні вікна у зрубах стін вівтаря, бабинця і бокових рукавів зовні усі виглядають круглими. Таку форму частина їх набула після ремонту обшивки зрубів, бо зсередини у вівтарі, наприклад, тільки східне вікно кругле, а в південній і північній грані вони мають форму квадрату, вписаного в рівноконечний хрест з заокругленими рукавами. Якщо уважно придивлятися, то можна помітити, що у зовнішньому вигляді верх бабинця трохи вищий за верх вівтаря. Церква стоїть на схилі. Щоб у силуеті верх бабинця не «западав», майстер збільшив його висоту настільки, щоб ілюзійно витримати рівновагу східного і західного верхів.

Всередині будови майстри виявили надзвичайно високу техніку обробки дерева. В зрубах стін і восьмериків вінці пов’язано ідеально гладко і рівно. Площа грані справляє враження монолітної. В заломах, навпаки, кожен брус виділяється і грає переливами відсвітів. Перехід від стіни до першого залому майстер робить майже непомітним. А перехід залому, зокрема вівтаря, у восьмерик виглядає зовсім інакше: брус одного вінця врізається у брус верхнього вінця сусідньої грані, лінія переходу виявляє гострі зазубні. Отже, висока техніка для майстра церкви в Береці – не самоціль, а лише засіб розв’язання архітектурно-художніх завдань.

Структура основних внутрішніх об’ємів «читається» і у зовнішньому вигляді будови, але внутрішні об’єми не є простим заповненням зовнішніх форм, як зовнішній вигляд не є лише оболонкою внутрішніх об’ємів. У зовнішнього і внутрішнього виглядів будови – різні завдання, і розв’язуються вони різними засобами.

Береківська церква – яскрава, неповторна пам’ятка; відмінна (особливо у оформленні внутрішнього об’єму) від інших лиманського типу церков. Зруб стін вівтаря всередині – стрункий, тягнутий догори. Грані зрубу, орієнтовані по сторонах світу, переходять у залом так м’яко, що коли б не трикутні клини-«паруси» при західних кутках зрубу та ригелі при східних, то межу між стіною і заломом важко було б помітити. Залом – також стрункий; разом з тим він дуже енергійно зменшує об’єм зрубу стін. Грані залому – дуже мальовничі; вони мерехтять і переливаються тисячами рухливих світлових рефлексів. Восьмерик втричі (на вигляд, а в дійсності лише вдвічі) вужчий за зруб стін. Зверху його прикриває широкий плафон. Ні другого восьмерика, ні глухого ліхтаря, ні темного пірамідального з стрімкими крутими гранями залому, як то ми бачили в інших пам’ятках лиманських, вівтар церкви у Береці не має. Інтер’єр верха вівтаря завершує яскраво освітлений восьмерик.

Головну увагу всередині, як і у зовнішньому вигляді, майстер приділив центральній дільниці. Стіни центру невисокі. Вони майже непомітно переливаються у короткий і дуже стрімкий (75^о) залом. Над заломом підноситься залитий світлом високий і не набагато менший за планом зрубу стін перший восьмерик. Скорочуючись у перспективі, восьмерик ілюзорно звужує об’єм верху і тим самим енергійно розгортає його догори. Другий восьмерик, що виростає з короткого другого залому, виглядає з підлоги уже зовсім вузьким (на вигляд втричі вужчий за другий). Завдяки перспективному скороченню граней висота його здається більша за ширину, що цілком розходиться з дійсністю. Третій залом (50^о) не такий стрімкий, як другий і особливо перший; він незначно збільшує ілюзійну висоту верху. Перекрито третій залом широким плафоном. Весь верх буквально потопає в світлі. Незважаючи на  те що центральний верх Береківської церкви має лише два восьмерики, майстер зумів надати йому колосальної ілюзійної висоти. Просторовими орієнтирами, що акцентують певні етапи в процесі розгортання догори внутрішнього об’єму центральної дільниці, як і у інших пам’ятках, служать ригелі, розміщені попри вузьких гранях верха стін, верхів першого і другого восьмериків. Бабинець відрізняється від вівтаря лише тим, що на висоті середини зрубу стін в ньому зроблено хори.

Чому верхи в Береці перекрито всередині широкими плафонами? Чому ліхтарі усіх трьох верхів глухі? Чи не внаслідок пізніших переробок стала вона такою? Аналіз обмірних креслеників не дає підстав для такого припущення. Композиційна схема церкви – ясна і логічно завершена. Пропорції компонентів її не порушено. Отже, доводиться в цьому вбачати індивідуальний почерк майстра.

Залишається сказати ще про сполучення центру з бабинцем і боковими рукавами. Майстри церков лиманського типу оформленню цих просвітів приділяли дуже велику увагу, робили їх фокусом, в якому концентрувалися головні елементи внутрішнього оздоблення будови. У Береці бабинець з центром сполучається просвітом на всю висоту його західної стінки і майже на всю її ширину (з боків залишилися невеликі заплечики). Форма (контур) цього просвіту дуже проста. З боковими рукавами центр внизу сполучається просвітами такої ж ширини, як і з бабинцем, але округлому контуру просвіту верху майстер надає складну конфігурацію. Над нижнім просвітом вирізано один над другим ще два трапецевидної форми вужчі просвіти. Просвіт з центру до вівтаря такий, як і до південного та північного рукавів.

Триярусні просвіти з центру до південного та північного рукавів в Береці нагадують нам опис П. Алеппським дерев’яної Успенської церкви в Переяславі, складений ним в 1655 р. Про центральну дільницю цієї церкви він писав, що її оточують з чотирьох боків «чотири великі арки. На кожній арці ще дві менші і дуже красиві з боків (тобто в контурах), так що всіх їх дванадцять»[5]. Отже, звичай оздоблювати просвіти з центру церкви до рукавів «арками» в три яруси і красивими в контурах наші майстри застосовували уже в середині XVII віку.

Тепер перейдемо до аналізу обмірних кресленників церкви в Береці[6].

Вихідний розмір в побудові плану церкви – довжина центральної дільниці. План центру – восьмигранник, вписаний в чотирикутник, близький до квадрату; його ширина на товщину 2 брусів менша довжина. Довжина східної, західної, південної і північної граней = ¾ довжини дільниці (північно-західний кут восьмигранника трохи деформований). Половина діагоналі чотирикутника, що становить південну половину чотиригранника, в який вписується план центру, дає ширину бабинця та довжину південного і північного рукавів.

План вівтаря – квадрат з обсіченими зовнішніми кутами. Довжина вівтаря визначається тим, що разом з ½ довжини центру = діагоналі чотиригранника, що становить південну половину чотирикутника, в який вписується план центру. Південна і північна грані вівтаря = ½ діагоналі квадрату, в який вписується план вівтаря, а східна грань = ½ ширини вівтаря.

План бабинця – чотиригранник з обсіченими зовнішніми кутами (його північно-західний кут деформовано); ширина бабинця на товщину бруса менша, ніж у вівтаря (а довжина – на товщину 3 брусів більша, ніж у вівтаря). Західна грань бабинця = ½ ширини дільниці; північна = повній довжині північної грані вівтаря, а південна – на товщину бруса довша.

Ширина південного і північного рукава разом з ½ ширини центру = довжині центру. Довжина південної грані південного і північного рукава = ½ повної ширини цих рукавів, а довжина східної і західної граней = ½ довжини південної грані центру.

Розміри зрубів стін, восьмериків і заломів будови визначаються розмірами плану.

Висота зрубу стін центральної дільниці = довжині західної грані плану, цебто ¾ довжини його.

Перший залом центрального верху в розрізі дає трапецію. Для заготівлі на землі східної і західної граней зрубу цього залому майстер використав шаблон-трапецію; основа її – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань = діагоналі квадрату, в який вписується план вівтаря; висота першого залому і зрубу стін разом = ширині плану центру[7]. Довжина першого восьмерика = діагоналі квадрату, в який вписується план вівтаря, а висота = півсумі висоти зрубу стін і першого залому. Висота першого восьмерика і першого залому разом = ½ діагоналі чотирикутника, в який вписується план центру. Для попереднього складання на землі зрубу другого залому майстер використав шаблон-трапецію, у якої основа – довжина першого восьмерика (вгорі), верхня грань (повна довжина) = довжині плану вівтаря[8], висота другого залому = висоті першого залому. Висота центральної дільниці без другого восьмерика і третього залому = довжині плану вівтаря і центру, разом взятих. Довжина другого восьмерика = довжині плану вівтаря, а висота = півсумі висоти першого залому і першого восьмерика. Висота центрального верху до початку третього залому = подвоєній довжині плану вівтаря, а висота дільниці – також без третього залому – дорівнює довжині плану бабинця, центру і ½ вівтаря, або ж = висоті рівностороннього трикутника з стороною = довжині плану будови. Для складання на землі зрубу третього залому майстер використав шаблон-трапецію, у якої основа – довжина другого восьмерика (вгорі), верхня грань = ½ висоти першого восьмерика. Висота третього залому визначається тим, що разом з висотою другого восьмерика = довжині другого восьмерика (вгорі). Висота цілого верху = подвоєній висоті зрубу стін дільниці.

Висота зрубу стін вівтаря і бабинця була така ж, як і центральної дільниці, але внаслідок нерівномірного злягання зрубів стін (центр навантажений значно більше, ніж вівтар чи бабинець) західна грань зрубу стін бабинця і східна вівтаря дещо вищі зараз за зруб стін центру.

Залом вівтаря вищий кожного з трьох заломів центрального верху. Трапеція-шаблон, за допомогою якого складався на землі зруб залому вівтаря, мав такі розміри: основа – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань (разом з обома стінками) – ½ основи, а висота разом з висотою зрубу стін = довжині плану центру. Повна довжина восьмерика = ½ довжини зрубу стін дільниці (вгорі), висота восьмерика = його довжині. Висота верху вівтаря = ширині його плану, а внутрішня висота дільниці = подвоєній довжині плану бабинця.

Залом бабинця складався за допомогою трапеції-шаблона, у якого основа – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань = ½ повної довжини зрубу стін дільниці (вгорі), а висота на один вінець більша за висоту залому вівтаря. Довжина восьмерика = ½ повної довжини зрубу стін дільниці (вгорі). Висота = висоті восьмерика у вівтарі. Внутрішня висота бабинця на товщину вінця більша внутрішньої висоти вівтаря. Восьмерик бабинця вужчий і довший за восьмерик вівтаря; його ширина = ½ повної довжини південної грані плану дільниці.

Висота зрубів стін південного і північного рукавів = ½ ширини плану центру. Внутрішня висота рукава = діагоналі південної половини плану бабинця. Південна грань завершення південного рукава (і відповідна грань північного) заломлені під кутом в 60^о.

Вікна нижнього ряду в зрубах стін заложено на висоті = ¹/₆ довжини плану бабинця. Вікна верхнього ряду в зрубі стін бабинця заложено на висоті = ½ діагоналі чотирикутника, в який вписується план бабинця. Квадратове вікно у вівтарі заложено на висоті = ½ ширини плану центру. Вікна в першому восьмерику центрального верху заложено над верхнім вінцем зрубу стін на висоті = ½ довжини плану вівтаря, а над підлогою на висоті = довжині плану центру; центр цього вікна лежить на висоті = ½ довжини плану будівлі. Вікно у другому восьмерику заложено над верхнім вінцем першого восьмерика на висоті = ½ довжини плану бабинця. Низ цього вікна припадає також на вершину рівностороннього трикутника з стороною = ширині плану будови.

Вікна в восьмериках вівтаря і бабинця заложено над верхнім вінцем зрубу стін на висоті = ½ висоти зрубу стін вівтаря і бабинця.

Просвіт з центру до бабинця має висоту = довжині плану бабинця. На такій же висоті завершуються і просвіти з центру до південного і північного рукавів.