© Євген Панов, Андрій Парамонов

Добролюдовка, Добролюбовка, Добролюдское, Немецкое, Павловка, Доброполь – все це назви одного і того ж населеного пункту, заснованого на правому березі р. Берека за селом Отрада (Одрада).  

Але, якщо ви запитаєте мешканців найближчих населених пунктів «Де була Добролюдівка?» – вряд чи почуєте відповідь. Бо місцеві старожили колишню Добролюдівку називають не інакше як Павлівка.

Село Добролюдівка засноване у 1776 році як село Німецьке дворянином Богодухівського повіту Максимом Івановичем Павловим, який на той час служив підканцеляристом Бахмутської застави, поручик з 1781 року, воєводський товариш Бахмутської воєводської канцелярії, скарбник Слов’янського повіту у 1784-1795 роки. Всього земельна дача при с. Німецьке була 1524 десятини 1242 кв. сажні землі. Він же заснував і село Максимівка. Перша дружина невідома, від якої народився у 1772 році сини Афрікан та Федір. Друга дружина Параскева Миколаївна Абаза, від неї Максим, Хрисанф, Микола, Платон, Еразм, Аполлон, Олександра і Софія.  

Село Німецьке у 1784 році входило до складу Слов’янського повіту Катеринославського намісництва, проживало 14 чоловіків та 12 жінок селян-кріпаків. На 1795 рік 10 дворів, 24 чоловіка та 20 жінок селян-кріпаків.

З 1796 року відносилось до Павлоградського повіту Катеринославської губернії.

Маєток Німецьке воно ж Добролюдівка успадкував від батька його син Максим Максимович Павлов (1800 р. н. – помер після 1874 р.). Поручик, картковий гравець. За ним в селі Добролюдське 190 селян-кріпаків (98 – чоловіків, 92 – жінки). В селі проживали такі родини: Метелин, Лешенко, Двойнов, Покотилов, Резниченко, Початковой, Певненко, Перевозчиков, Зеленько, Садовничий, Гребенников, Старченко, Бондаренко, Плугатарь, Ситник, Цибань, Пикалов, Руденко, Найдиен, Курбатской, Горячий, Крохмаль, Кравченко, Коваленко, Стадниченко, Ткаченко, Лизогубенко, Рябоконь, Крухмаль, Завгородний, Фостик, Мищенко, Петриков, Маслак, Головченко.

Дружина Олена Іванівна Коваленська (1805-17.01.1885), володіла частиною села Добролюдская, за нею 71 селянин-кріпак (36 чоловіків, 35 жінок), за нею були такі родини: Виноградський, Шкуренко, Черноморець, Доброфост, Заярной, Скрипченко, Підгорний, Приймак. Напроти всіх стоїть примітка: «Достались в приданое от отца моего надворного советника Ивана Коваленского в 1814 году...».

З 1825 року маєтки М. М. Павлова перейшли до Зміївського повіту Слобідсько-Української (Харківської) губернії. У 1826 році в селі було відкрито шинок.

У 1832 році М. М. Павлов частину Булацелівки, яка дісталась йому від матері продав дружині колезького асесора Катерині Павлівні Біляєвій. А села Доброполь, Добролюдська, Максимівка були продані за борги. Добролюдівку та Максимівку купив дійсний статський радник Степан Павлович Евецький (1760 р. н.), ротмістр Маріупольського легко-кінного полку, голова Палати карного суду Катеринославської губернії (1808-1820). Перша дружина Тетяна Семенівна Чуніхіна, друга Софія Федорівна (відома як лихварка у 1837-1857 роки).

На 1835 рік  в Добролюдівці проживали дворових та кріпаків загалом 313 людей (159 чоловіків та 154 жінки). Зазначені родини: Резниченко, Стадниченко, Лизогубный, Покотило, Ляшенко, Метелин, Двоян, Початковой, Перевозчиков, Садовничий, Грибенник, Бондаренко, Плугатарь, Сытник, Цыбань, Пикалов, Руденко, Найдион, Курбацкий, Горячий, Крохмаль, Кравченко, Петров, Коваленко, Ткаченко, Рябоконь, Завгородний, Чуйко, Числяк, Срибный, Сегелет, Заярний. Напроти всіх кріпаків стоїть примітка: «Куплены с публичного торгу в Екатеринославском приказе общественного призрения в 1830 году за просроченный и незаплоченный  долг бывшего владельца поручика Максима Масимова сына Павлова которым крестьяне сии были в отом приказе заложены».

Маєток Добролюдівка отримала у придане донька Евецьких – Олена Степанівна (30.10.1813-8.09.1897), яка вийшла заміж за барона Морица-Фрідріха фон-дер-Брюггена, він же генерал-майор кінної артилерії Федір Дмитрович фон-дер-Брюгген (29.06.1796-20.04.1874).

На 1850 рік в селі Добролюдівка проживали дворових та кріпаків загалом 355 людей: (178 чоловіків та 177 жінок). Зазначені родини: Резниченко, Стадниченко, Лизогубний, Покотило, Метелин, Двоян, Пивненко, Перевозчиков, Садовничий, Гребенник, Бондаренко, Плугатарь, Ситник, Цибань, Пикалов, Найден, Курбацкий, Горячий, Крохмаль, Кравченко, Рябоконь, Завгородний, Чуйко, Числяк, Подзигун, Сегелет, Ляшенко, Заярный. Напроти деяких прізвищ стоїть примітка: «Семейства эти переведены Екатеринославской губернии Александровского уезда в деревню Орестополь 1837 год» – маєток Ореста Степановича Евецького.

На 1858 рік в селі Добролюдівка проживали дворових та кріпаків загалом 270 людей: (138 чоловіків та  132 жінки). Зазначені родини: Стадниченко, Ситник, Садовничий, Найден, Кравченко, Завгородний, Чуйко, Спинка, Приймак, Ляшенко, Заярный, Подгорный, Резниченко, Лизогуб, Метелин, Двоян, Пивненко, Гребенник, Бондаренко, Плугатарь, Цыбань, Пикалов, Горячий, Крохмаль, Перевозный, Рябоконь, Числяк, Двоян, Подзигун, Сегелет. Напроти деяких кріпаків стоїть примітка: «Переведен Змиевского уезда в деревню Доброполь в 1858 году».

Добролюдівка входила до Отрадівської волості Зміївського повіту та парафії Петропавлівської церкви села Отрада, якою опікувалась родина фон-дер-Брюгген. І Федір Дмитрович і Олена Степанівна були поховані біля Отрадівської церкви.

По «Владенной книге» на 8 березня 1862 року власниця маєтку дружина генерал-майора Олена Степаноівна фон-дер-Брюгген мала дворових чоловіків 33, чоловіків селян-кріпаків 105. Саме селян-кріпаків вона мала б забезпечити землею виходячи з 4 десятини на одного чоловіка.

У 1864 році в селі Добролюдівка, воно ж Павлівка при р. Берека ми бачимо 40 дворів, 138 чоловіків та 132 жінки.

На початку 1890-х років жителі Добролюдівки стали переселятись на нове місце, але в дачах Добролюдівських, ближче до села Петрівка (в 1 км). Скоріш за все це сталось тому, що селяни хотіли бути ближче до своєї надільної землі. Нове поселення Добролюдівка засноване у впадіння річки Кардонної у річку Попільну. На мапі Харківської губернії кінця XIX ст. ми бачимо одночасно дві Добролюдівки Отрадівської волості. А перша документальна згадка пов’язана з пожежею в новій Добролюдівці 17 серпня 1895 року. На той час в новій Добролюдівці була одна вулиця та один провулок, всього 19 дворів. Під час пожежі постраждали двори: Прокопія Кравченко, Володимира Лизогуба, Івана Подзигуна, Дмитра Двояна, Івана Бондаренко, Івана Федоровича Чуйко.

За часів радянської влади стару Добролюдівку остаточно покинули її жителі, переселившись у нове поселення, оскільки воно було ближче до залізниці. Вже у 1923 році нова Добролюдівка стає центром сільської ради де проживає 641 людина.

У 1950 році Добролюдівський колгосп «Колос Сталіна»  об’єднався з колгоспом «Комунар» (с. Суданка).

Останні жителі Добролюдівки (Павловки) виїхали з села в середині 1980-х років. Переселення відбулось переважно в сусідні село Петрівка та селище Біляївка.

Добролюдівка проіснувала понад 200 років ще сьогодні можна знайти залишки кладовища колишнього села.