© Євген Панов (Біляївка)

«Деревня Александровка» Зміївського повіту на момент складання ревізій XIX століття була досить великим селом.  Другою, після сусідньої Біляївки, по кількості кріпаків та дворових  в середній частині  річки Орілька. Але на відміну від Біляївки та інших значно менших по населенню сіл та хуторів, Олександрівка чомусь не позначена точно, а ні на Плані Генерального межування 1794 року, а ні на мапі Шуберта 1869 року. Точніше, на мапі Шуберта топонім Олександрівка позначений як єдина сільська агломерація в складі села Орловка та хутору Анненського. І тому складається враження, що Олександрівка була розташована на тій же місцевості, що наразі відноситься до села Закутнівка. Але це не зовсім так.

На мапі Харківської округи 1927 року Олександрівка позначена доволі далеко від Закутнівки. Ближче до села Роздолля. На притоці річки Орілька під назвою «балка Матвеевка». Зараз в цьому місці розташоване село Краснопавліське, яке в народі відомо як «хутір Капустенків».

Але ж чому на мапі Шуберта Олександрівка позначена в купі з Орловкою та Анненским і чому його немає на Плані межування? Все стає зрозумілим, коли починаєш розбиратись з фактами: «А хто ж володів Олександрівкою на момент складання ревізій?». Всі ці три населених пункта і Орлівка, і Анненський, і Олександрівка були в володінні однієї родини. І тут треба трохи скласти пазли – саме кого?

На початку XIX століття, територія де зараз знаходиться село Закутнівка належало Павлоградському повіту Катеринославської губернії.  І от десь в цій сільській агломерації лежала «деревня Александровка» яка належала «помещице майорше  Елизавете Ивановой дочери Шелкиной».

За дівоцтвом ця жіночка мала прізвище Зеленська та мала брата капітан-лейтенанта  Степана Івановича Зеленського, який володів маєтками майже по сусідству.  Її чоловік майор  Петро Шелкін мало відомий історикам, а от син Олександр (власне на його ім’я і було назване село) служив у Олександрійському полку і в чині корнета при боях за Лейпциг з та 7 жовтня 1813 року був нагороджений орденом Святої Ганни IV ст. Ми бачимо, що він у 1832 році в чині майора і служить суддею в Зміївському повітовому суді. В родині Петра та Єлизавети Шелкіних були ще син Степан і донька Ганна (одружена зі штабс-капітаном Афанасієм Гавриловичем Орловим).

Що там матеріального було за душею у штабс-капітана Орлова важко сказати. Але на 1816 рік у ревізіях зазначається, що у нього був  хутір  Орловка, зі всього 4 родинами кріпаків, яких Орлов перевів з «Курской губернии Хотмыжского уезда хутора Орловского».  Ще 6 душ  кріпаків за хутором Орловка записані на Анну Петрівну Орлову, з приміткою «достались по духовной от родительницы моей майорши Шелкиной в 1816 году».  Тобто, Анна отримала їх у придане.

Як воно далі розвивався цей сімейний агробізнес невідомо. Але, вочевидь, по смерті Єлизавети Іванівни Шелкіної (десь у проміжок часу між 1835 та 1850 роками)  Олександрівка з кріпаками перейшла у спадок не до сина Степана, а до її доньки – Анни Орлової. Точніше до сина Анни та Афанасія  Орлових – Івана Афанасійовича, на той час чиновника колезького секретаря.

І ось станом на ревізію 1858 року  у Івана Афанасієва сина Орлова були три населених пункти Іванівка, Анненський і Олександрівка. Орловка в ревізіях 1858 року чомусь уже не знаходиться.

Є здогадка що той хто складав мапу Шуберта не став позначати на карті окремі розкидані вздовж річки Орільки хутори, а записав на мапі одним махом Орловка (Анненський, Олександрівка), маючи на увазі один маєток Орлових. І лише значно пізніша мапа Харківської округи виносить Олександрівку туди, де вона вочевидь і була завжди – сучасне. Краснопалівське (хутір Капустенків).

Також важливо згадати, що у родини Орлових Анни та Афанасія, крім сина Івана була ще донька Клеопатра. Яка була заміжня за штаб-ростмістром Хлоповим. На ревізію 1850 року Клеопатра Хлопова володіла хутором Осинівка (тепер це частина села Роздолля), неподалік від Олександрівки. І передивляючись прізвища кріпаків Осинівки, стає зрозумілим, що саме з володінь Шелкиной-Орлових (Анненский, Орловка, Олександрівка) була заселена і Осинівка.

Олександрівка заснована у 1776 році і входила до складу Слов’янського повіту Катеринославського намісництва, з 1796 року до складу Павлоградського повіту Катеринославської губернії. По VII-й ревізії 1816 року власницею Олександрівки показана дружина майора Єлизавета Іванівна Шелкіна, за нею показані 145 кріпаків (70 – чоловіки,  75 – жінки). Родини, що записані за селом мали наступні прізвища: Литвиненко, Агафоненко, Лесняк, Калленник, Садченко, Духнеченко, Чиженко, Максютенко, Мартиненко, Забава, Кравець, Повтораченко, Крохмальов, Зинько, Губенко, Кравченко, Гонтаренко, Ткач.

З 1820 року Олександрівка перейшла до складу Зміївського повіту Слобідсько-Української (Харківської) губернії. По VIII-й ревізії 1835 року село належить дружині майора Єлизаветі Іванівні Шелкіній та її сину майору  Олександру Петровичу Шелкіну. За нею показані 97 кріпаків (46 – чоловіки, 51 – жінки), за ним 92 кріпаки (47 – чоловіки, 45 – жінки).  Родини, що записані за селом мали наступні прізвища: Литвиненко, Агафоненко, Духниченко, Максютенко, Забава, Кравець, Повтораченко, Мартиненко, Крохмальов, Губенко, Кравченко, Зинько, Астапенко, Савченко, Крухмалев, Чиженко, Лесняк, Остапенко.

По XI-й ревізії 1850 року Олександрівка належить колезькому секретарю Івану Афанасієвичу Орлову, за ним записані 78 дворових людей ( 40 – чоловіки,  38 – жінки) та 152 селян-кріпака 152 ( 85 – чоловіки,  67 – жінки), загалом 230 людей. Родини, що записані за селом мали наступні прізвища: Максюта, Летвененко, Кущов, Журавель, Кочергін, Кролевський, Кириченко, Рыженко, Капустенко, Чуприненко, Однороженко, Линиченко, Крючков, Духниченко, Губенко, Остапенко, Савченко, Агафоненко, Крохмаль, Шугаев, Ринзенко, Яковенко, Череватенко.

По X-й ревізії 1858 року село Олександрівка належить тому ж Орлову, за ним записано 105 дворових людей (51 – чоловіки,  54 – жінки) та 154 селян-кріпаків 154 (78 – чоловіки,  76 – жінки), загалом 259 людей. Родини, що записані за селом мали наступні прізвища: Максюта, Литвиненко, Кущов, Журавель, Кочергін, Красевський, Кириченко, Ринзенко, Капустенко, Чуприненко, Линиченко, Кручаков, Мирошниченко, Крохмаль, Соболев, Левитов, Духниченко, Губенко, Савченко, Шугай, Яковенко, Ринза, Череватенко, Капустенко, Однороженко, Мартиненко.

У 1850-і роки в маєтку Олександрівка І. А. Орлов мав кінний завод де вирощувались арабські легко кавалерійські коні.

Після реформи 1862 року село Олександрівка перейшло у власність селян, які отримали землю від І. А. Орлова, звісно, що більшість земельної дачі залишилось за ним (2299 десятин 2330 кв. сажнів).

На 1873 рік село Олександрівка входило до складу Миколаївської волості Зміївського повіту. Власники земельних ділянок які вони отримала від І. А. Орлова по «Владенной записи» 1862 року обміняли свої 126 десятин землі на 42 десятини землевласника Орлова, щоб у них був вихід річки Орілька для водопою скоту.

На 1887 рік Олександрівка входить до складу Преображенської волості.

Після смерті Івана Орлова землі перейшли у власність його дружини Євдокії Степанівни Орлової, яка здавала їх в оренду селянам слободи Олексіївка. Вона померла у 1911 році і заповіла землі губернському дворянству, яке виставило їх на продаж по 350 рублів за десятину, Олексіївська громада вважала, що ніхто землі не купить і вони і далі будуть користуватись як орендатори. Однак землі купили Павлоградські купці Майєр і Кнаб.