Колись у мій архів потрапили пару шкільних зошитів списаних дрібним почерком. Хто автор цих рефератів реферати з історії рідного краю не знаю. Мені вони дістались від колишньої вчительки Біляївської середньої школи Посашкової Валентини Гнатівни.

Написані вони ще наприкінці 70-х років минулого століття. Але тема цих шкільних рефератів одна – історія села Суданка Лозівського району (тепер уже) Харківської області.

Історія досить цікава. Я переніс усі записи в електронний вигляд і склав із двох зошитів одну розповідь. На правах перекладача та редактора трохи змінив те що різало око в літературному плані та прибрав частину ідеологічного нальоту радянських часів. Вийшла досить інформативна розповідь.

Євген Панов

*****

Розповідь про історію села Суданка

У чотирьох кілометрах на північний схід залізничної станції Біляївка, на головному витоку річки Попільна розташовано 4 ставки загальною дзеркальною площею 15 га. На захід від ставків, в безпосередній близькості, потопаюче в садах розкинулося с. Суданка – центр колгоспу «Комунар». З півдня з Суданку розташований п'ятий ставок та птахоферма колгоспу. Всього в колгоспі 17 ставків загальною дзеркальною площею 51 га. З півночі від с.Суданка розташовані господарські будівлі та тваринницькі ферми великої рогатої худоби.

Село Суданка з'явилося на карті лише у другій половині 1925 року, вихідцями з села Левківка Ізюмського району.

Село Левківка Ізюмського району, яке розташоване на річці Сіверський Донець, до більшовицького перевороту 1917 року було найбіднішим селом у Харківській губернії і на той час налічувало 600 дворів.

Майже половина мешканців села щороку мусили шукати роботу в інших районах. А більшість із них сезонну роботу знаходили на Донбасі.

Після 1917 року, коли селяни отримали землю відібрану у поміщиків та куркулів, життя в селі різко змінилося. Люди начебто приросли до землі. Перестали шукати сезонну роботу на боці, активно почали опрацьовувати виділені ним земельні ділянки.

Як і багато інших односельців, які побували в різних місцях і на різних сезонних роботах і вже познайомилися з робітничими колективами, Василь Федосійович Мокляк зі своєю сім'єю включився до кипучого життя свого одноосібного господарства.

Незабаром Василь Федосійович переконався, що самотужки не вийти. Що треба шукати шляхи для колективного ведення сільського господарства.

Після неодноразових бесід серед односельців знайшлися однодумці. І в 1924 році організували СОЗ (спільна обробка землі), до якої увійшло близько 20 дворів.

1925 року навесні колективно засіяли всі розкидані у різних місцях ділянки землі членів СОЗ.

Після перших кроків колективної роботи, члени СОЗ поставили собі завдання вдосконалювати свою колективну працю. Стало необхідністю виділення окремої ділянки землі та інші організаційні питання.

Харківський обласний земельний відділ, до якого звернулися представники СОЗу за допомогою ним в організації їхнього прохання, порекомендував зайняти вільну ділянку землі, на якій організувати комуну. Одночасно запропонували три ділянки, у тому числі й ту, де нині село Суданка.

Побувавши на запропонованих ділянках, представники СОЗ зупинилися на останньому, де зараз розташоване село Суданка.

Колишнє кріпацьке село Максимівка поміщика Шрейдера (в зошитах, скрізь при згадці цього прізвища також написано «Бєляєва» - прим. Є. Панов) займало 300 десятин землі. У той же час поміщик мав 1200 десятин орної землі.

У поміщика було чотири сини, і кожен із них залучався до життя по-своєму. Усі вони були неодруженими.

Старший Григорій мав військове звання, служив у Балаклії: захоплювався полюванням з хортами та гончими собаками, для чого організував псарню приблизно із 60 собак.

Другий син Олександр також був військовим, служив у Балаклії, захоплювався кінним спортом, мав 15 рисистих чистокровних конематок, вирощував добрий молодняк коней, брав участь у змаганнях на Харківському іподромі.

Третій син Олексій служив у Петербурзі чиновником. Додому приїздив дуже рідко.

Сергій, четвертий син був ще студентом, також вдома бував рідко.

Господарство вели так, щоб вистачало прогодувати конеферму робочих коней і собак. У господарстві було до 25 робочих коней, до 10 корів та до 20 овець, займали 600 десятин землі. Інші 600 десятин завжди були передані орендарю.

Орендар Біломжинський займав 600 десятин землі, яка підходила до залізниці та станції Біляївка, була рівною поверхнею в центрі двох ставків і невеликого господарства. Орендар займався в основному вирощуванням зернових культур та нагулом худоби.

Господарство орендар Біломжинський вів, як пізніше з'ясувалося, примітивно і в останні роки земля виявилася настільки занедбаною, що нічого не могла зробити з бур'янами. Господарство стало зазнавати збитків. Орендар не виніс такого удару, захворів і 1915 року помер.

Після 1917 року землю Шрейдера займали селяни села Максимівка. Проте частина землі, яка простягалася вздовж залізниці виявилася незасвоєною, тому Харківський обласний земельний відділ цю ділянку землі у 1921 році передав Харківському канатному заводу для підсобного господарства. На ділянці на той час був житловий будинок і деякі господарські будівлі.

Для канатного заводу підсобне господарство виявилося невластивим. Фахівців сільського господарства не було і господарство було нерентабельним.

Однак для комунарів це була основа для розвитку господарства. Ось чому делегація майбутніх комунарів із села Левківка, яка підбирала ділянку, зупинилася на виборі саме цієї ділянки на землі колишнього поміщика Шрейдера та його орендаря Біломжинського.

Невелика група комунарів із с.Левківка отримала право зайняти землю площею 650 га та невелике підсобне господарство Харківського канатного заводу.

Восени 1925 року група комунарів із 6 осіб: Демченко Трохим Єгорович, Мокляк Василь Федосійович, Любченко Іван Євсійович, Міщенко Кирило Іванович, Лінник Гаврило Федорович, П'ятенко Іван, виїхали оглянути ділянку землі для постійного проживання.

У другій половині 1925 року оформилася комуна у складі 60 осіб. Першим головою комуни було обрано Василя Федосійовича Мокляк. Він запропонував комуну назвати «Суданка».

Багато хто дивувався - чому саме «Суданка»?

На це здивування Василь Федосійович відповів: «Я хочу, щоб наша комуна мала назву, яка мала б соціальне та політичне значення. А слово «Суданка» до цього підходить і розшифровується ця назва так: «Союз Української Дружної Артелі Незаможного Крестьянського Активу».

Так і було ухвалено рішення присвоїти  комуні назву - «Суданка».

Перший голова комуни «Суданка» Василь Федосійович Мокляк виявився здібним організатором та вихователем членів комуни. Під керівництвом голови колектив комуни «Суданка» виявився справді дружним та згуртованим.

Перші комунари приїхали на нове місце проживання, розмістилися в будинку поміщика Шредера. Потім з осики та фруктових дерев звели примітивне житло. А свинарник побудували у землянці. У цьому ж році зробили сівбу озимих культур і до кінця року повністю сплатили борги дирекції канатного заводу за все їхне господарство.

На той час комунари у своєму господарстві мали: 10 коней, 6 пар волів, 2 трактори «Фордзон», 2 плуги, 5 букарів, 14 кінних ходів, 1 молотарка, 2 локомобілі, 2 снопов'язки, 8 крамарів.

Потім до кінця року було закуплено у підсобне господарство канатного заводу: 26 голів коней.

Справжні роботи комуна розгорнула відразу з початку 1926 року: треба було будувати житла, господарські будівлі, навести лад на полях.

Колектив комуни, який почав поповнюватися, із поставленим завданням справлявся успішно.

Указом Президії Верховної Ради УРСР у 1945 чи 1946 роках селищу надали назву «Суданка», а Петрівську сільську раду, яка раніше знаходилася в с. Петрівка, перейменували на Суданську сільську раду з центром розміщення в селі Суданка (1998 року Суданська сільська рада переїхала до с. Біляївка – прим. редактора.)

Після Другої світової війни колгосп називається «Комунар».  У 1947 р. орна земля повністю була освоєна, вирощений високий урожай сільськогосподарських культур. За що 28 колгоспників були удостоєні урядових нагород, у тому числі семеро колгоспників нагороджені орденом Леніна, а найкращій ланковій Фені Тихонівні Мокляк присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.

1950 року колгосп «Комунар» об'єднався з двома колгоспами: імені Качановського у с. Петрівка та «Колос Сталіна» у с. Добролюдівка. Мав уже 2850 га орної землі.

1967 року колгосп «Комунар» об'єднався з колгоспом «Шлях комунізму» і має 5250 га орної землі.

Колгосп об’єднував 7 населених пунктів. З них три перспективні, що розвиваються швидкими темпами: Суданка, Перемога та Петрівка».

******

Офіційна довідка на кінець 1970х років.

Суданка – село, центр сільської Ради. Розташоване за 18 км від районного центру та за 4 км від залізничної станції Біляївка. Дворів – 116. Населення – 368 осіб.

Суданській сільраді підпорядковані населені пункти Біляївка, Булацелівка, Зеленівка, Паризьке, Петрівка, Перемога.

У Суданці знаходиться центральна садиба колгоспу «Комунар», що має 6,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5,2 тис. га орних земель. Господарство спеціалізується на виробництві м'яса, молока та яєць. У 1974 році введено в експлуатацію першу чергу молочного комплексу на 400 корів.

За успіхи у розвитку сільського господарства 53 трудівники нагороджені орденами та медалями СРСР. У 1947 році за вирощування високих урожаїв озимої пшениці та цукрових буряків ланкова Ф. Т. Мокляк удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджені колгоспники А. Г. Скрипник, В. В. Брюханов, А. М. Домненко, А. М. Матвєєва, Ф. І. Лисенко. Є клуб із залом на 200 місць, бібліотека з книжковим фондом 5,5 тис. екземплярів, дитячий садок, поштове відділення, 2 магазини.

На фронтах Другої світової війни боролися 78 мешканців села, 37 із них загинули в боях. За мужність та відвагу 41 особу нагороджено орденами та медалями СРСР.