Церква Миколи 1745 р.^[1]

Обмір 1932 р. Свірж – село, тепер Шостенського району Сумської області, здавна належало Чернігівської єпископській кафедрі. В церкві ми знайшли ікону 1707 р. з таким написом: «Ізобразися до храму… Лазара на престол до Свиржа стараніем и коштом… Паісія Александровича білоцерькувьця дозорци добр катедральних на тот час будучого року». Отже, церква існувала в Свіржі ще за часів Лазара Барановича (єпископ чернігівський 1657–1693 р.). Тут в Свіржі була літня резиденція чернігівських єпископів.

Будова другої половини XVII ст. простояла до 1745 р., коли збудували нову сучасну Миколаївську церкву, а стару (Лазарівську) перенесли в с. Антонівку^[2].

Церква Миколи в Свіржі – перлина українського народного будівництва. Збудована на цегляному підмурку, з добірної сосни. Рум’янцевський опис 1779–1781 рр. свідчить, що в районі Свіржу будівельного лісу «було доволі», отже, вибрати було з чого^[3]. Церкву збудував першорядний, художньо високообдарований майстер, на високому технічному і мистецькому рівні. Тому ремонти в ній проводилися, певно, лише поточні, які основні маси та форми будови значно змінити не змогли. Під час обмірів вона перебувала в прекрасному стані. На жаль, архів в церкві не зберігся, і тому документальних даних про ремонти ми не маємо. Вигляд ліхтаря всередині будови свідчить, що якісь ремонтні роботи тут велися. Згодом добудовано, певно, уже на початку XIX ст., західний притвор, бокові ганки та паламарку з ризницею.

Всередині ніяких переробок (крім згаданого ліхтаря) ніде не помітно. Численні різьблені сволочки в рукавах, ригелі верху центральної дільниці та «фестовані» вгорі просвіти між центральною дільницею і рукавами – первісні. Церква в Свіржі належить до численної групи пам’яток Чернігівщини, в оформленні яких архітектурні деталі, прикрашені соковитою і в той же час делікатною різьбою, займають поважне місце (Пакуль, Березна, Нові Млини). Зовні церкву, безперечно, не раз ремонтували (обшивка стін, дахи), проте можна гадати, що значних змін в первісний вигляд не внесли.

Зовнішній вигляд нашої пам’ятки вражає елегантністю, лагідномелодійною гармонійністю співвідношень просторових об’ємів усіх частин будови, виключно тонким почуттям ритму. Стримано тягнуті догори зруби стін рукавів, розчленовані гранями, складають архітектурний об’єм «обтічної» форми, перекритий не надто прикро заломленими в напрямку до центру будови дахами. З цього складної форми об’єму в центрі виростає призма восьмерика більш широка, ніж висока.

Перший залом центральної дільниці – помірної висоти. Його перекриває дах м’якої опуклої форми. Різко, енергійним рухом зменшивши просторовий об’єм дільниці, залом переходить у невеликий світловий ліхтар спокійних пропорцій. Другий залом – вищий світлового ліхтаря; він переходить у вузенький глухий ліхтарик тягнутих догори пропорцій уже напруженим рухом. Закінчується розгортання догори все більш полегшених і тягнутих об’ємів струнким шоломом-главкою, що перекриває глухий ліхтарик. Над шоломом підноситься уже безоб’ємне ажурне мереживо кованого хреста. Звідки б ми зовні не оглядали пам’ятку, ніде в композиції не помітимо різкого руху, намагання майстра вразити ефектним засобом, підкреслити ним архітектурну форму: всюди виявляється делікатна, майже інтимна гармонія форм.

Про зовнішній вигляд нашої пам’ятки фото може (до певної міри) дати уявлення. Про композицію ж внутрішніх об’ємів, про художні завдання, які ставив тут перед собою майстер, про засоби, якими він розв’язував ці завдання, про втілення в пам’ятці свого творчого задуму – фото дати уявлення неспроможне: воно фіксує лише відокремлено ту чи іншу частину будови, а об’єднувати ці частини в єдине ціле доводиться уже уявою. Фото інтер’єрів, а також і кресленики, не спроможні передати моторно-зорове відчуття об’єму архітектурних форм пам’ятки в їх динаміці в процесі переливання тих об’ємів одного в другий.

Миколаївська церква в Свіржі належить до групи тих крижових пам’яток, в яких центральна дільниця будови утворюється в плані сполученням граней чотирьох шестигранних рукавів без виділення окремого центрального зрубу^[4].

В інтер’єрі між центральною дільницею та бабинцем (а також між центром і вівтарем) зруби бокових рукавів виступають невеликими заплечиками. Південний же і північний рукави та центр складають разом єдину суцільну простору залу, видовжену по осі південь–північ. Бабинець (і вівтар) відкривається до центру просвітом, що лише на пару брусів не сягає початку залому. На середині перемичка в чотири бруси. Верх просвіту має заокруглену форму, оброблену рубленими «фестонами». Південний і північний рукави також відкриваються до центру просвітом, вийнятим майже до початку залому; оброблено їх вгорі «фестонами», але перемичок тут немає.

Верхні вінці зрубу стін західної і східної граней бабинця (і вівтаря також) зтягнуто двома різьбленими сволоками. На них посередині впоперек положено третій сволок, до якого у бабинці закріплено ланцюг панікадила. Стіни зрубу бабинця (крім східної) і вівтаря (крім західної) переходять безпосередньо у залом. Між східною і західною стінами верху залому бабинця положено два різьблені сволочки, поверх яких наслано стелю трьома полотнищами «у ялинку».

Аналогічно перекрито і південний та північний рукави з тою відміною, що сволочків для панікадила тут немає.

Квадратний верх зрубу стін центральної дільниці переходить у восьмерик на рівні стелі рукавів. Південно-західна і усі відповідні грані восьмерика мають два ряди різьблених ригелів: на початку восьмерика і на середині висоти прямокутних вікон. Західна ж і три відповідні грані восьмерика мають різьблені ригелі на межі верха восьмерика і початку першого залому, вище вікон ромбовидної форми. Між південною і північною гранями світлового ліхтаря на рівні низу вікон врубано різьблений сволочок, до якого прикріплено ланцюг головного панікадила. Ні залом, ні світловий ліхтар ригелів не мають.

Вівтар, його внутрішній об’єм закрито від глядача іконостасом. Об’єм бабинця, центру і рукавів утворює разом складне формою, але об’єднане ціле. Через просвіт в східній стіні бабинця перед глядачем відкривається вид на центральну дільницю з чудовим різьбленим (плоске дрібне срібне листя аканту на синьому тлі) іконостасом. Об’єм бабинця – стрункий, помірно тягнутий догори. Висота його зрубу стін – середнє пропорційне між довжиною будови і сумою довжини бабинця та центру. Висота бабинця разом з заломом дорівнює діагоналі плану центрального квадрату.

Увійшовши з бабинця до центру, глядач сприймає об’єм центру і обох рукавів (до початку їх заломів) разом як високу суцільну, видовжену в напрямку південь–північ залу, освітлену слабше в кінцях і сильніше в центрі. Якщо в рукавах, бабинці та вівтарі об’єми помірної висоти, то в центральній дільниці висота владно приковує увагу глядача. Тут уже сам четверик дорівнює висоті рукавів разом з їх заломами, а висота верху центральної дільниці – восьмерик, залом, ліхтар – не тільки ілюзійно, але й фактично більша висоти зрубу стін. Будівник майстерно вживає усіх засобів, щоб створити у глядача яскраве враження сміливого розгортання просторових об’ємів вгору, виявити ступневе їх звуження і полегшення. За допомогою ритміки граней, використовуючи гру світлотіні, майстер досягає мети: верх церкви всередині сприймається як дуже висока і чарівно легка система сполучення різних за формами і розміром просторових об’ємів, які легко і гармонійно переливаються один в другий. Восьмерик модифікує форму просторового об’єму четверика шляхом зрізання його кутків, збільшує кількість граней, робить їх вужчими, переводить об’єм стін у стрункішу восьмигранну призму, хоч восьмерик ще зберігає довжину і ширину четверика. Залом енергійним зусиллям різко полегшує об’єм і переводить його у світловий восьмерик спокійних пропорцій; він і закінчує розвиток системи внутрішніх об’ємів.

Зміна освітлення безкінечно змінює взаємні співвідношення внутрішніх об’ємів. Цим широко і уміло користується майстер. В рукавах він розмістив вікна, у верхній половині стін. У восьмерику вікна прорізані в два ряди: на середині висоти його – чотирикутні у вузьких гранях; вище – ромбовидної форми – по сторонах світу. Так само по сторонах світу розміщено чотири вікна і у світловому ліхтарі. Ромбовидні вікна майстер розмістив також у вузьких гранях зрубу стін вівтаря.

Слід відзначити цікаве малювання крилосів, виконане невідомим народним майстром. В центрі одної «пілястри» він намалював букет в срібному глечику, а бордюр пілястри заповнений квітковим орнаментом, що своїми мотивами дуже нагадує оздоблення Пересопницького Євангелія.

В Свіржі, у двох селянських коморах, ми знайшли частини старих одвірків, взяті з якихсь монументальних будов. На одних одвірках (див. фото), обрізаних зверху, ми поруч з різьбленими елементами, що їх зустрічаємо і на інших одвірках, бачимо стилізовані виноградні грона такої форми, які на інших одвірках на Чернігівщині не зустрічалися. Другі одвірки не мають орнаментальних оздоб, але на них збереглися уривки різьбленого (пошкодженого при переробці) напису: «…1770 года… 20 дня… ныком романо Андреевым… за правителя… ієромонаха На…». З якої будови походять ці одвірки, невідомо.

Аналіз обмірних креслеників показав, що вихідний розмір в побудові плану – сторона центрального квадрату (точніше: у центра довжина менша ширини на товщину одного бруса).

Вівтар в плані – шестигранник; його ширина дорівнює ширині центру, а довжина є апофема рівностороннього трикутника з стороною = ширині дільниці. Східна і обидві сусідні грані вівтаря = ½ довжини вівтаря, а південна і північна грані = ½ довжини центральної дільниці.

Бабинець – шестигранник; його ширина = ширині центру. А повна довжина = внутрішній довжині вівтаря. Північна грань бабинця, як і відповідні грані вівтаря, = ½ довжини центру; південна грань бабинця дещо довша (дорівнює південній грані південного рукава), західна ж грань бабинця = ½ діагоналі чотирикутника, в який вписується план дільниці. Ширина просвіту між бабинцем і центром = довжині бабинця.

Південний і північний рукави мають в плані довжину таку ж, як і центр, а ширина їх = ½ діагоналі центру. Східна і західна грані, як і південна та північна грані вівтаря, = ½ довжини центру, а південна грань південного рукава і північна північного = ½ діагоналі чотирикутника, що становить південну половину центральної дільниці.

Висота зрубу стін центральної дільниці до початку восьмигранної його частини = діагоналі плану дільниці, висота восьмигранної частини = довжині плану бабинця. Залом в розрізі – трапеція; нижня грань її – довжина зрубу стін центру (вгорі восьмигранника), верхня грань = ⅓ повної ширини восьмигранника (вгорі), висота = половині висоти зрубу стін рукава. За допомогою такої трапеції-шаблона і заготовлявся на землі зруб залому. Ліхтар – восьмигранна призма; його довжина = ⅓ повної ширини восьмерика, ширина = довжині ліхтаря, висота разом з висотою залому = довжині основи залому; висота центрального верха = подвоєній довжині плану вівтаря. Внутрішня висота дільниці = сумі повної довжини плану будови і ½ довжини плану центру.

Внутрішня висота кожного з 4 рукавів = висоті чотиригранної частини зрубу стін центру; висота ж зрубу стін їх = ½ ширини плану будови.

Вікна в зрубах стін заложено на висоті = ½ висоти четверика центральної дільниці. Ромбовидні вікна в зрубі стін вівтаря заложено на висоті = довжині плану дільниці. Чотирикутні вікна у восьмерику заложено над підлогою на висоті = подвоєній довжині плану вівтаря, а над верхнім вінцем зруб четверика на висоті = ¼ довжини плану центру. Ромбовидні вікна в тому ж восьмерику прорізано на висоті = подвоєній довжині плану центру. Вікна в ліхтарі заложено над верхнім вінцем четверика зрубу стін на висоті = діагоналі плану центру.

Обмірні кресленики виявили: 1) майстер в основу побудови плану поклав квадрат плану центральної дільниці. Розміри усіх частин плану визначаються стороною і діагоналлю центрального квадрату та діагоналлю чотиригранника, що становить половину центрального квадрату; 2) розміри зрубів стін, восьмерика, залому і ліхтаря визначаються розмірами плану будови, здебільшого центрального квадрату.

У співвідношеннях розмірів компонентів будови майстер використовує сторону і діагональ (цілі чи половину або третину) квадрату, рівносторонній трикутник (сторону і апофему).

Аналіз обмірних кресленників не тільки розкриває систему і характер співвідношень компонентів будови, але разом з тим виявляє і засоби, за допомогою яких майстер заготовляв на землі зруби залому, восьмерика і ліхтаря.