Воскресенська церква 1694 р.[1]

Одноверха Любецька Воскресенська – представник поширеного на півночі Лівобережжя «баштового» типу будов. Композиційне ядро будови – могутній, просторий і енергійно винесений догори восьмигранний зруб стін центральної дільниці. Вівтар і бабинець малопомітні. В плані кожен з них посідає не більш 1/4 площі центра, а висота їх зрубів стін ледве дорівнює 1/3 висоти зруба центральної дільниці.

Друга особливість Воскресенської церкви полягає в тому, що зруб центральної дільниці (як і зруб їх прототипу – замкової вежі) не мав розвинутої системи побудови об’єму верха (з восьмериком і ліхтарем), а був в інтер’єрі засклеплений безпосередньо енергійно зведеними гранями залому («закотом»), зовні перекритий трохи опуклин ґонтовим дахом, як і розглянута вище церква Юрія в Іваниці.

Вихідний розмір в побудові плану – ширина центральної дільниці. У восьмигранного плану центра довжина дорівнює[2] ширині. Південна, північна, західна і східна грані дільниці дорівнюють 1/2 діагоналі чотиригранника, що становить половину квадрата, в який вписується восьмигранник плану центра. Бабинець в плані – чотирикутник; його повна довжина = довжині західної грані центра, а повна ширина = 1/2 ширини центра. Вівтар – шестигранник, ширина його = ширині бабинця, довжина = діагоналі бабинця; південна грань вівтаря = довжині бабинця, а східна грань = 1/2 східної грані центра. Висота зрубу стін центральної дільниці дорівнює сумі довжини плану центра і бабинця. Бокові притвори, а також паламарка й ризниця, як зазначив Ф. Гумилевський, прибудовані в 1875 р.

Церкви «баштового» типу будувалися не лише в XVII в., але й на протязі всього ХVIII в., переважно на півночі Лівобережжя. Їх ми зараз і розглянемо.