Покровська церква – єдина збережена до сьогодні у Харкові пам’ятка барокової архітектури ХVII ст. Не дивно, що довкола церкви точиться чимало суперечок, її історія «обросла» різноманітними загадками, неймовірними гіпотезами та твердженнями. Брак документів про побудову цієї культової пам’ятки породжував й породжуватиме низку здогадів і «фантазій». Тож і ми, надзвичайно шануючи цю барокову перлину Харкова, вирішили не залишитись осторонь від проблеми початку функціонування Покровської церкви.

Річ у тім, що близько 1688 р., напередодні завершення будівництва Покровської кам’яної церкви, зовсім неподалік від неї було освячено Успенський кам’яний собор. Будовою собору керував Авдій Григорович Донець (? - В.М.), наказний харківський полковник разом з прихожанами [1]. Логічно виникало питання, для чого поруч соборної церкви будувати таку ж помпезну не соборну? На жаль, дана досить цікава проблема знайшла висвітлення лише у спеціальній і блискучій, як на нас, розвідці Стефана Таранушенка. Однак, автор підходив до факту побудови Покровської церкви з певних, не зовсім вдалих для сучасного, позицій. Отже, віддаючи данину  своєму часу, 20-м рр. ХХ ст., С. Таранушенко вбачав «в факті появлення в фортеці другої кам’яної церкви – акт соціального антагонізму» [2]. Буцімто, Покровську церкву збудував простолюд на відміну від «старшинського» Успенського собору. Перенесення позицій соціальної боротьби на побудову церков у Харкові ХVII ст. – надзвичайно втішний сюжет для характеристики марксистської історіографії історії реґіону. Попри відсутність джерельного підтвердження чи  вагомих обґрунтувань такої сміливої й модної на той час тези, вона залишається дотепер єдиною і, напевно, сприйнятливою для краєзнавців.

Насамперед, вивчаючи історію козацької старшини слобідських полків, а особливо ХVII ст., не важко відзначити  беззмістовність тверджень С. Таранушенка. Відокремлення старшини в окремий привілейований стан відчувалося на 80-ті рр. ХVII ст. ще доволі слабко. Козацький харківський полковник того часу Г. Донець починав свою кар’єру козаком [3], не винятки й багато інших старшин [4]. Можемо говорити про слабку станову межу, про нагоду для соціальної мобільності представників практично всіх прошарків населення. Тобто, за невизначеного станового поділу, існування козацьких виборів старшини наголошувати на яскравих виявах соціального антагонізму не слід. І якщо ми розглядаємо стосунки всередині спільноти, то треба зробити й певні висновки щодо організації церковного життя. У цьому разі впадає в око існування громадських осередків  – братств [5],  громадської ініціативи допомоги церкві і тут необхідно вийти поза старшинські рамки. Заможне козацтво, купці, міщанська та цехова організації Харкова також робили великі внески на храми. Згадки про це непоодинокі [6]. Тобто, будь-яка церква будувалася з ініціативи громади, до якої входили як козацькі старшини, так і представники інших соціальних прошарків. Напевно, варто прийняти думку про будівництво Покровської церкви церковною громадою на кошти майбутніх прихожан, заможних городян. Разом з тим, видається, що ця будівля органічно вписувалась в систему укріплень тогочасної Харківської фортеці.

Але питання про подальше використання Покровської церкви навпаки підводить до думки, що в її побудові та облаштуванні не обійшлося без щедрих пожертв харківських старшин. Йдеться про те, що в першій третині ХVIII ст. храм став усипальницею вищого керівництва Харкова. У 1706 р. тут поховано полковника Федора Донець-Захаржевського. Далі натрапляємо на ще цікавіші дані – Покровська церква 1713 р. володіла маєтністю Ф. Донця – сільцем Основою [7] (зараз частина Харкова), відповідно для харчування кліру було надане ціле володіння за поховання й відспівування полковника. Більше того, особи які «відібрали» село Основу в церкви -  родина харківського полковника Григорія Семеновича Квітки, також похована в храмі [8]. Запустіле приміщення Покровської церкви на початку ХVIII ст. [9] використовували для погребу чільних осіб, знаходячись безпосередньо в «замку», у центрі міста, нарешті, воно стало частиною Покровського колеґіумського монастиря.

Згодні, що так і не даємо відповіді на поставлене на початку цієї статті запитання. Але слід відзначити:

по-перше, маємо відкинути гадку Таранущенка про соціальний антагонізм як підставу для побудови Покровської церкви як не зовсім доцільну, виходячи з тодішніх реалій;

по-друге, висловимо здогад, що церква побудована біля полковницького двору [10], напевно, була «запасною» на випадок скупчення в місті населення у разі військової загрози й уже на початку ХVIII ст. використовувалася як місце поховання визначних осіб;

по-третє, висуваючи гіпотезу про Покровську церкву як частину укріплень й запасний храм, сподіваємося, наступні студії колег краєзнавців, спираючись на ширшу джерельну базу, доведуть чи заперечать даний здогад;  

Хоча, слід віддати належне. Питання: хто і для чого будує чи творить мистецький шедевр позбавлене істотних підстав. А хто збудував Софію Київську? І для чого? Можна було обійтись примітивним храмом? А хто будував китайський мур? Невже він стримував кочівників? Задаючи свої питання про минуле, ми бачимо цю пам’ятку зараз. Пам’ятку українського бароко, яка нівечиться, позбавляється попереднього вигляду, золотиться й тинькується в сіре. Ми бачимо. Ми обурюємося. Ми мовчимо. Хто мовчить і для чого?

Джерела та література:

1. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Отдел II. – Харьков, 1857. – С.8. Будівлю кам’яного Успенського собору, збудованого 1685-1687 рр.,  майже повністю знищила пожежа 1733 р.
2. Таранущенко С. Покровський собор у Харкові. – Харків, 1923. – С. 18.
3. Перші згадки про Г. Донця (Захаржевського) –харківський перепис 1660 р., де він згаданий як простий козак. – Юркевич В. Харківський перепис р. 1660 // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. – К., 1928. – Кн. ХХ. – С. 149.
4. Інший вагомий старшина Федір Мураховець – наказний полковник 1688 р., у згаданому переписі 1660 р. – селянин («пашенный мужик») села Деркачів. – Юркевич В. Вказ. праця. – С.144; Козаком після полкового судді став відомий мешканець Харкова ХVII ст. Тимофій Клочко. Див. Филарет. Назв. праця. – Отдел I. – С. 59; Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Ф. ХХIХ, од.зб.148, арк.145 тощо. Детальніше про ці процеси у нашій роботі: Козацька старшина слобідських полків другої половини ХVII – першої третини ХVIII ст. (у друці).
5. Филарет. Вказ. праця. – Отд. II. – С. 38, 195, 276; Отд. III. -  С.62 тощо.
6. Див. про харківські церкви й пожертви прихожан: Филарет. -  Отд. II. – С. 13-14, 32 тощо.
7. Доклады и приговоры, состоявшиеся в правительствующем Сенате в царствование Петра Великого, изданные императорскою Академиею наук под ред. Н.В. Калачова. – Т.V. – Кн.2. – СПб., 1891. – С.920: «близ города Харькова слободка Основа поселения полковника Харьковского полка Федора Донца, ныне (1713 р. - В.М.) за церковью Покрова Пресвятыя Богородицы в ведении той церквы …».
8. Филарет. – Отд. II. – С.69-70. Сам полковник Г.С. Квітка похований біля Успенського собору.
9. Таранущенко С. Назв. праця. – С. 19. Храм відновлено після початку функціонування Харківського колеґіуму єпископом Єпифанієм Тихорським. Див. Филарет. – Отд. I. – С. 59.

10. Опис полковницького подвір’я – Центральний державний історичний архів у м. Києві, ф.1638. Оп.2, спр.38, арк.2 і зв. арк.6 і зв., 7 і зв.