© Андрій Парамонов (Харків)

Про давню давнину місця, де згодом виникли Маяки, свідчать два городища та поселення, що належать до салтово-маяцької культури VIII-XI ст., розташовані біля сіл Сидорове, Тетянівка та Маяки.

Відомості про час заснування Маяком історичні документи не зберегли. Відомо лише, що у другій половині XVI століття московський кінний сторожовий піст оберігав від набігів кримських, азовських та кубанських татар берег нар. Сіверський Донець та гирло нар. Оскол. У розписі донецьким сторожам 1571 року це місце наказувалося охороняти шляхівським та рильським служивим людям.

Близько 1644 року в документах згадується містечко Маяки, яке перебуває у відомстві чугуївського воєводи та перебуває під охороною московської варти. Пізніше, 1654 року, тут оселилися разом із московитами та українці, якими відав їхній полковник. Ймовірно, в той же час була зведена і фортеця, згодом спалена татарами. Крім несення вартової служби у фортеці жителі Маяків охороняли і слободи, розставляючи варти на висотах, що оточували їхнє містечко. У разі наближення ворога сторожі запалювали вогні, так звані маяки, тим самим подаючи сигнал про наближення небезпеки. Мабуть, звідси й походить назва містечка - Маяки, Маяцьк. Поселенцями виставлялися також сторожові пости для спостереження за ворогом на берегах річок Сіверський Донець і Чорний Жеребець, де пізніше утворилися слободи Лиман, Райгородок та інші.

Нова фортеця Маяки була побудована у 1663 році харківським сотником Григорієм Єрофійовичем Донцем-Захаржевським на правому березі на р. Сіверський Донець нижче гирла на р. Оскол. Панегерист полковника Г. Є. Донець-Захаржевського поет Іван Орновський писав про ці події наступне: «Когда в зимнее время строился город Маяцкий, то там остались знаки славы Захаржевского. Три раза Орда нападала на Маяки и три раза отразил её Григорий, тогда ещё Сотник».

Білгородський воєвода Григорій Григорович Ромодановський відправив у 1663 році для зведення міста 600 служивих людей та зведенців для його заселення з Чугуєва, Салтова, Харкова та Валуєк. Будівельні роботи тривали до 1666 року і були зафіксовані в описі Маяков, складеного 23 квітня того ж року. Згідно з цим документом, містечко оточувало чотирикутне у плані острог з обламами та катками з однією вартовою проїзною та чотирма глухими вежами: «Да в городской стене от Салтовской слободы  построена четырехугольная проезжая башня, а в той башне четыре моста, на той башне караульный чердак крыт тесом. Да по городу построены обламы меж четырех башен в дубовом лесу и бойницы и кровати, а на кроватях колья и каменья, а на обламах покладены дубовые каты».

На території фортеці знаходилися три храми: Троїцька соборна церква (1645 року), Покровська церква (1656 року), деякий час була і нова Миколи Чудотворця. Також у фортеці був воєводський двір із трьома горницями соснового дерева, казенний льох із виходом у лісі, з’їзжа ізба, чотири будинки для служивих людей, льодовик, комору та сарай.

Міський посад складався з двох слобод: Чугуївської та Салтівської, його захищав рів, посилений надолбами з чотирма проїзними караульними вежами та засік. Рів упирався обома кінцями в річку Сіверський Донець, довжина його досягала 1033 м, а глибина понад два метри. Башта за Салтівською слободою була висотою понад 21 метр. У лісі у Великому байраку на 636 метрів було влаштовано надовби. Дорогою до Торських озер влаштовано ще одну проїжджу вежу, по обидва боки впродовж 1600 метрів також влаштовано надовби, а на їхніх кінцях лісом засіки понад 1320 метрів. Загальна протяжність укріплень у Маяків сягала 4590 метрів.

За описом 1668 року розміри Маяцької фортеці становили понад 436 метрів, її оточував острог з обламами та катками, двома проїзними та чотирма глухими вежами.

Маяки весь час оберігалися виїзними постами, московський гарнізон складався з 27 дітей боярських, 45 стрільців, 22 козаків, 6 гармат і 2 піддячих. Крім них у Маяках був і український гарнізон із отамана та 34 козаків.

У 1668 році маяцкие українці спалили місто, вбили наказного Василя Рябініна та приєдналися до гетьмана Брюховецького. Решта мешканців перейшла до Чугуєва. Зважаючи на важливість фортеці на Маяках, у тому ж 1668 році з Нового Осколу був відправлений стрілецький голова Ларіон Могильцев для нового заселення Маяків. У 1669-1770 роки Маяки знову озброєні та заселені.

Нова фортеця відрізнялася лише додаванням ще однієї глухої вежі, їх стало п’ять та таємного виходу до річки Сіверський Донець з колодязем. Фортеця була побудована дубовим лісом, з обламами, катками, краватями та тарасами. Деякі вежі мали назви: проїжджа Троїцька до Торських озер, Тайницька, інші іменувалися глухі та накутні. Від Тайницької вежі йшов хід до річки довжиною 13 метрів. З трьох сторін фортецю оточував рів глибиною і шириною 6,4 метра. Перед ровом були встановлені надовби.

Слободи, як і раніше, оточував рів, який розширили і поглибили до 3 метрів. Перед ним також стояли надовби. Дорогою на Царевборісів стояла проїжджа сторожова вежа.

1 жовтня 1670 року Маяки зайняв загін повстанців Степана Разіна під командою отамана Лєска Черкашеніна (близько 1000 козаків кінних татар та 2000 козаків на судах). Разінці вбили воєводу Акима Анненкова, а пушкаря Івана Засекіна скинули з фортечних стін у рів. У листопаді 1670 року Маякі був останнім оплотом разинців, 5 листопада того ж року війська полковника Григорія Косагова розгромили отамана Чортомлика у Рєпінського Юрта побивши більшість повстанців. узявши в полон 100 козаків яких повісили вздовж Сіверського Дінця, а все їхнє майно, включаючи судна, - знищили. Отаман Черкашенін утік із Маяків із рештками своїх людей на Дон.

6 листопада 1670 року військо Косагова увійшло до Маяків, повісили виборних які підтримували разинців, а з ними 13 козаків та одного жителя, який був провідником.

На 1674 рік у Маяках проживали 101 служивий, 51 їхній родич, українських козаків на службі було 49, а їхніх родичів 12. Життя у прикордонному містечку було складним, його постійно тероризували нападами кримські татари. Вони нападали у 1678 році, наступного 1679 року чотири рази: 19 травня, 15, 19 та 30 липня, а 1681 року двічі – 16 та 24 лютого: «Февраля 24, 1681 года, приехали в Маяки из Сухарева городка Донские козаки и переходили сакму. И я послал Маяцких жителей 47 человек, с воинскими людьми в поход, и Божьею помощью взяли трёх человек и они сказали; нам в Азове ведомо, что весною Турскому и Крымскому хану с Салтанами идти под Государевы города, а с Азова за ними вскоре будет воинских людей 4 ватаги».

Укріплення Маяков утримували ворога, а білгородсьькому воєводі весь час приходилось поповнювати військові запаси, так на 1680 рік в фортеці було: «пищалей 50, в 1679 году прислано из Белгорода в Маяцкой Государевой зелейной казны ручного зелья по весу 30 пудов, а свинца 9 пудов. Того ж числа прислан в Маяцкой Великого Государя с Москвы вестовой колокол с Маяцким челобитчиком, с Фёдором Евсеевым, а по описи на том колоколе 9 пудов 14 гривенок. Да в прошлом 1678) году мая 19 числа выдано Государевой зелейной казны ручного зелья всяких чинов людям Русским и Черкасам 3 пуда 13 гривенок, и свинцу в то же осадное время, как приходили под Маяцкой воинские люди Татарове, да пушечного зелья выдано на пушечные затравы 17 гривенок. И то зелье выстрелено, в тот же приход воинских людей с ядры. Да в прошлом 1679 году июля 15 выстрелено из пищали в приход воинских людей Татар с ядром; июля 19 выстрелено из пищали в приход воинских людей Татар. Июля 30 выдано Государева ручного зелья Маяцким жителям всяких чинов, Русским людям и Черкасам, в осадное время 3 пуда 14 гривенок, как приходили воинские люди Татарове под Маяцкой и под иные Государевы Украинские города. Того же числа выдано из Государева казённого погреба пушечного зелья в пушечные затравы 7 гривенок. В казённом погребе Государева зелья ручного и пушечного в остатке на лицо 15 пудов 20 гривенок, а свинца в остатке 9 пудов без 4 гривенок; да в казённом погребе 20 ядр; а те ядра велики, к тем пищалям не ложатся…».

У січні 1682 року маси татар з'явилися поблизу Маяків; загони їх двічі підступали під Маяки і обидва захопили багатьох у полон. Поява їх цього разу до того стривожило начальство, що вжито особливих заходів. Курський воєвода князь Хованський писав: «в нынешнем 1682 году января 27 писал ко мне Харьковский Полковник Григорий Донец, что воровские люди Татарове были под Маяцком дважды и многих людей поймали, а на реке Мангуте построили себе курени и кочуют третью неделю». Воєвода суворо наказував полковнику Дінцю негайно зібрати білгородських копійників, чугуївських рейтар та харківських козаків, щоб швидко переслідувати татар.

У липні того ж року знову бачимо татар під Маяками: «Маяцкий житель полонник сказывал, так писал Михаил Касогов, июля 15, 190 (1682) года взяли его, Михаила, Татарове в Бессарабихе напереди Маяцкого табора, как шёл он из Солёного к Маяцкому, и взяли с ним вместе и иных городов жителей человек 30».

У 1684 році Маяцьку фортецю хотіли включити в Ізюмську оборонну лінію, щоб захистити її більш вдало, втілити ці плани не змогли і вирішили перевести населення в іншу місцевість, однак тоді маяцькі жителі вмовили уряд залишити їх на своєму місці. 

Між тим напади татар продовжувались. За повідомленням з Маяків читаємо: «1689 года января 3 приходили Татарове к Маякам, и по лесам на дроворубах, также у села Маяцких жителей и меж Цареборисова и Маяцкого на дороге проезжих людей били. И у Маяцких жителей в лесах и у села проезжих людей на дороге многих в полон побрали. – И с теми Татарами у Маяцких жителей был бой под Маяцким, и на том бою взято 2 Татарина, которые в расспросе сказали, что приходили те Татарове из Азова».

У вересні того ж року трапилося нове нещастя, тим більше неприємне, що Маяцька варта цього разу виявилася досить безтурботною. Полковник Костянтин Донець піддав сотника суворій відповіді, той виправдовувався тим, що російський отаман, знаючи про татар, не дав йому знати про них вчасно. Ось відповідь сотника: «пишет ваша панская милость ко мне, слуге своему, сотнику Маяцкому, Семёну Даценку, что я за воинскими людьми не ездил, и тии Татаре по Нетриусу вибрали сентября 13 числа о полдни. И я, сотник, того не знал, что Татаре по Нетриусу берут. И Маяцкий житель, Русский человек, Григорий Куницкий (по другим бумагам, атаман) знал тое, что Татаре по Нетриусу людей побрали, и в город вести не дал, и всю ночь соль и всякие рухляди перевозивши дал весть, что Татаре людей побрали. И я, сотник Маяцкий, с козаками и с градскими людьми той час на коней посадивши, при сотнике Цареборисовском сакму объехали, отколе увзялися и куды пошли. И узялись они, Татаре, сверху Нетригуса, и нашёл сотник с градскими людьми четырёх человек – три прострельны, и четвёртый порубан в реке Нетригусе, и стрел много позабрали, и тех людей в город привезли, похоронили. А по сакме, Татар человек с 100 и больше. Они, Татаре, бувши по Нестригусу, прямо пошли шляхом ниже Щуровой горки. А сколько Татаре людей в полон побрали, того мы не знаем».

У наступні два роки татари не переставали турбувати маячан. «1690 року 20 січня Татарові, вище Маяцького броду, в урочищі на річці Нетріусі, на містових проїжджих людей били і в повний побрали; а скільки тих проїжджих людей побрали, того не відомо». Так писали із Маяків.

Ізюмський полковник Костянтин Донець в 1691 році в одній відписці писав, що 1 жовтня отримано звістку від пасічників, які сидять на пасіках нижче Маяків по Донцю, що з Кримської сторони перейшло річку Донець татар чоловік 200, і того ж числа Маяцький сотник Іван Сосницький доносив йому, що татари схопили маяцького козака Савку Журавленка. Іншою відпискою полковник давав знати в Чугуїв, що за повідомленням від 19 жовтня «Маячанин, который ездил в юрты за своим промыслом», що приїхав у Маяки з Борівського юрту, сказав, що «он в Боровском юрту чул, на днях с Крымской стороны на Нагайскую, ниже Лугана, перешла орда», перейшла. У третій відписці писав, що за донесенням Маяцького сотника Івана Сосницького «Декабря 16 припавши Татаре безвестно, коней с 50, под Маяки на Сидорову луку взяли одного Русского»; сотник з козаками вирушав у погоню за ними, але бачив тільки їхній слід.

Про угіддя старих маячан, у царській грамоті 1704 знаходимо наступне зведення: «до поселения городов Маяцка и Тора вниз по р. Донцу до устья Черного Жеребца лесными и сенными покосы и всякими угодьи владели Святогорского монастыря старцы по даче. А как построились города Маяцкое и Тор, и те сенные покосы и рыбные ловли со всеми угодьи до устья р. жеребца от Святогорского Монастыря отданя Маячанам и Торянам».

Ця поступка значної частини монастирської землі на користь тих міст була в 1664 році. У цей самий час, як розглядали справу про спірні землі і ліси донців і козаків Ізюмського полку, московський цар Петро, ​​грамотою від 11 січня 1704 року наказав описати заповідні Маяцькі ліси і зберігати їх на користь казни з усією увагою. В середині XIX століття були ще дерева, вельми значної висоти та товщини. Маяцька засіка не раз постачала Чорноморському флоту ліс. Після нещасного неврожайного 1833 року уряд дозволило вирубати частину цього лісу, про те, щоб верхівки продати жителям губернії, що потребували палива, за помірними цінами, а самі дерева використати на корабельні будівлі. Перше було виконано на користь бідних, але ліс не був визнаний корисним для флоту і залишився без ужитку. Ще у 1840-ві роки в Маяцьких лісах водилися ведмеді, а пізніше лише дикі кози.

Під час повстання Кіндратія Булавіна (1707-1708 роки) однією з цілей повстанців було захоплення міст Маяки та Тор (Слов’янськ). Деякі маячани бігли на Дон і приєдналися до Булавіна. У травні 1708 року для захисту кордонів слобідських полків неподалік Тора і Маяков стояв бригадир Федір Володимирович Шидловський із Сумським, Охтирським і Харківським слобідськими полками, чугуївськими та донськими козаками, а також з калмиками, всього до 5000 осіб. Тоді ж жінок та дітей перевели до Ізюма.

У другій половині травня 1708 року до Маяків підійшов загін булавинців у 300 чоловік, вони зажадали щоб гарнізон видав старшин, проте фортеця відкрила вогонь з пищалей і повстанці відійшли. 31 червня того ж року отаман Семен Драний обложив фортецю Тор, а до Маяків відправив кінні загони. Проте того ж дня під Тор підійшли слобідські козаки з бригадиром Шидловським, які у битві під Кривою Лукою 2 липня розгромили булавинців. Після цього бою в Маяках про всяк випадок розмістили два полки - солдатський і драгунський.

У подальшому Маяки входили до складу Ізюмського слобідського полку, де розміщувались козаки Бішкинської сотні, на 1732 рік ми бачимо двір сотника, 31 двір козаків, 44 двору підпомічників, два двори священників та один двір жебрака. Між тим до 1750 року фортеця Маяки втратила своє значення, хоча залишки укріплень можна було ще побачити в середині XIX століття.

Була ще в Маяках біда: це розкол між російськими жителями Маяків. 1725 року відбувалася справа про маяцьких розкольників. Маяцький священик Яків доносив тоді Консисторії, що поблизу Маяків лісами і луками живе 50 розкольників, що належать до жителів маяцьких. Він доклав і іменний їх список. Консисторія просила Бахмутську канцелярію знайти і забрати розкольників, але розкольники розбіглися, поки канцелярія розпорядилася. При цьому консисторія викривала іншого маяцького священика Тимофія в холодності до православ’я і піддала його епітимії. Нині у Маяках немає розкольників, оскільки всі росіяни переселені звідси р. Самара.

По різниці поселенців видно, що у Маяках соборний Троїцький храм належав служилим людям, а за 200 метрів від нього Покровський храм належав українцям. Перший храм був заснований не пізніше 1645 року; другий – пізніше 1656 року. У Святогірському Синодику в 1718 році записані: «род Тараса Сотника Маяцкого и род Покровского попа Дионисия Маяцкого», а у слуханні указу Консисторії 1722 року підписався «Троицкой церкви поп, который прибыл в Маяки в нынешнем 723 году, Тимофей Игнатьев». Метрики соборного Троїцького храму в архіві правління розпочинаються з 1729 року і закінчуються 1785 роком. Наступного 1786 року Маяцкие пікінери перевезли із собою Троїцький храм на Самару, в Катеринославську губернію, куди переселені вони за розпорядженням уряду.

Метрики Покровського храму починаються з 1737 року, новий було  збудовано у 1734 році. Серед інших предметів старовини у ньому є напрестольне Євангеліє 1735 року, по аркушах цього Євангелія написано: «сия книга, священное Евангелие Изюмского полка местечка Маяк Покровской церкви, куплена Маяцким жителем  Андреем Пипновским с женою его Анною, а подписал той церкви иерей Захария Даневский 1740 года сентября 23 дня». Наприкінці Євангелія написано вірші від імені дружини Піпчевського священиком Захарією. За Євангеліє це заплачено 200 рублів, що, на той час, становило значну суму. Інші стародавні книги: а) Анфологіон, 1697 року. У підписі на цій книзі можна розібрати лише те, що книга пожертвувана козаком Ізюмського полку до Маяцької церкви Пресвятої Богородиці, а підписав піп Микита; б) Кольорова тріодь, Чернігівського друку 1685 року, по аркушах написано, що книга дана «до церкви пресвятой Богородицы, в граде Маяках, а подпись учинена попом Андреем»; в) Пролог, 1685 року, з написом: «во граде Маяцком в церковь пресвятой Богородицы». Крім того, в храмі є срібна дарохранительниця з вирізним написом: «сооружена гробница сия 1766 года в слободе войсковой Маяки в Покровской церкви, при священнике Николае Григорьевском и ктиторе Петре Гершуне».

У 1774 році Маякі відвідав академік Гільденштедт, який залишив такий опис Маяков: «Этот городок лежит на правом берегу Донца в низменности, окруженный отлогими холмами, имеющими саженей 20 вышины. Городок невелик и неправильно построен, он окружен сухим рвом и частоколом и состоит приблизительно из 100 плохих домов, построенных на малороссийский лад. Жители принадлежат частью к Изюмской провинции Слободской губернии, частью к Бахмутской провинции Новороссийской губернии. К Изюмской провинции принадлежит 357 душ мужского пола, платящих подушные подати, из них набираются рекруты в Изюмский гусарский полк. К Бахмутской провинции принадлежит около 50 пикинеров и почти столько же однодворцев. У Маяков через Донец построен мост саженей в 50 длины, ширина же реки теперь всего 20 саженей».

У 1830 році в Маяках проживало 959 чоловіків та 1022 жінки. У 1831 році від холери померло 25 жителів Маяків. У 1833 році був такий голод, що маячани товкли кору і трухле дерево, збирали з ліщини бруньки змішували все це з малою кількістю борошна, і тим харчувалися. У 1847 році від холери померли 5 жителів, а наступного року 20.

На 1850 рік в Маяках проживали 955 чоловіків та 1018 жінок.

З 1870 року в Маяках почали будувати нову кам’яну церкву, на яку збирали гроші парафіяни. Храм будувався при священнику Павлі Дзюбі. Побудувала новий храм у 1878 році в 400 метрах від старої дерев’яної церкви за проєктом архітектора Федора Івановича Данилова.

На 1904 рік парафіян при храмі було 2077 чоловіків та 1895 жінок.

У 1910 році почесний спадковий громадянин Єгор Федорович Свіріков заснував автомобільний рух від Слов’янська та Святогірського монастиря до Маяків. Їм же було започатковано і рух від Маяків до Святих Гір на моторній лодці.