Зіньків Покровська церква (С. Таранушенко)

ЗІНЬКІВ Полтавської області.

Покровська[1] церква.

Обмір 1926 р., фото 1928 р.

 

Текст напису, вирізьбленого на лутках вхідних західних дверей, розміщено по два рядки на кожному полотнищі. Притому текст читати треба в такій послідовності: спочатку верхній, а за ним нижній рядки на віршні; потім – зовнішній рядок правого полотнища, за ним – зовнішній рядок лівого полотнища, далі – внутрішній рядок правого полотнища і, нарешті, внутрішній рядок лівого полотнища. Тоді напис читається так: «Благословеніемъ Бга Оца поспьшеніемъ Снаисовершеніемъ Саго Дха (1759 года мца) По предложенію Гпдна Нашего Преосвященого Митрополіта Кіевского Арсения Могилянвского / Обновіся сія Преображенія Гіндня церков тщаніемъ превелебного Оца нашого / Ігумена Ієромонаха Порфирія Туманского Збратією Іждівеніем / денежнімъ от доброхотніхъ дателей любящихъ Блголѣпіе домовъ Божіихъ собранимъ».

В цьому тексті звертає на себе нашу увагу вказівка, що в 1759 р. церква «обновися». Отже, збудована вона була, виходить, раніше, але коли – вказівок не маємо. Спочатку церква стояла в Скельському монастирі (Зіньківського повіту). В 1786 р. монастир був закритий. В 1790 р. церкву перенесли до Зінькова, перейменувавши її з Преображенської на Покровську[2].

Найдавніший збережений «Опис» церкви – 1827 р. Він зазначає, що верхи на церкві побито чорним залізом[3], глави бокові – білою бляхою, а середня – визолочена. Стіни були ще не пофарбовані. В 1828 р. під церкву підведено цегляний підмурок і пофарбовано зовні і всередині. В 1833 р. зроблено і визолочено нові залізні «кулі» під надглавні хрести. В 1850 р. усі верхи наново перекрито залізом. Коло 1890 р. старий цегляний підмурок замінили на новий. Під церквою ще заціліли, як оповідали старожили, «страшенні стояни». Крім зазначених, були, очевидно, і інші ремонти. Зокрема, в документах не вказано, коли добудовано три притвори (західний, південний та північний), паламарку й ризницю.

Збудовано Покровську церкву з соснових брусів. Зруби заложено на товстих дубових підвалинах. Добірний матеріаль і першорядна будівельна техніка забезпечили ідеальний стан збереження будови, хоч за розмірами[4] це одна з найбільших і найвищих монументальних пам’яток українського народного дерев’яного будівництва.

Церква триверха, тризрубна. План її складається з центрального восьмигранника та двох шестигранників (вівтар і бабинець). Але цей, один за найбільш поширених типів церков, втілено у такі імпозантні величаві форми соборного монастирського храму, що Зіньківську Покровську церкву треба віднести до найвидатніших пам’яток народної монументальної дерев’яної архітектурної творчості. В ній яскраво виявлені риси, які в середині XVII ст. так вразили Павла Алеппського. П. Алеппський підкреслював висоту українських дерев’яних церков, зокрема висоту їх верхів. Верхи ці були високі, а разом з тим широкі, просторі. Саме ці риси характеризують Зіньківську Покровську церкву. П. Алеппський підкреслював також численність вікон в церквах, через які світло заливає внутрішність будови, викликає урочистий настрій – «веселить серце». Саме такою була і наша пам’ятка. Павло Алеппський, іноземець, що завітав на Україну в середині XVII в. з далекого краю, гостро і виразно відчув в цих народних пам’ятках архітектури урочисто радісний гімн перемоги визволеного народу, що здобув у жорстокій боротьбі волю і тепер розправляв творчі крила, виявляв досі сковані рабством потенціальні здібності.

Розглянемо спочатку зовнішній вигляд будови. Характер первісного зовнішнього вигляду церкви безперечно змінився після заміни ґонту залізом. Проте абриси сучасних дахів, певне, зберегли в загальних рисах контури первісної форми. Без змін збереглися форми зрубів. Зруби стін усіх дільниць, восьмерик центрального верху, ліхтарі усіх трьох верхів – гранчасті, обшиті шальовкою вертикально, прорізані високими вузькими вікнами. Все це разом з різко виявленим нахилом граней зрубів всередину «працює» в одному напрямку: створює враження динаміки, організує рух мас догори. Корпус стін завершує енергійно винесений карниз. Разом з двома м’якше виявленими поясками карниз об’єднує, ув’язує маси зрубів, підкреслює горизонталі, спільні усім зрубам. Разом з тим ці горизонталі розчленовують як об’єм цілого корпуса, так і площі кожної грані, розбиваючи більші ділянки на мікроплощинки. Кожну більшеньку мікроплощинку композиційно організує вміщене в ньому вікно. Вікна зовні мають різний вигляд і різні розміри. Найбільші – потрійні; в них крайні дільниці складаються з 8 (4 × 2) шибок, а середня з 12 (6 × 2) шибок. Інші вузькі одинарні вікна складаються з 12 (6 × 2) шибок. Такі вікна розміщено в середньому поясі зрубів стін та восьмерику центрального верху. У верхньому ярусі зрубів стін вміщено над великими маленькі круглі вікна, в південній та північній гранях усіх дільниць маленькі вікна мають зовні квадратову форму (всередині їм відповідає складніша форма: рівнокінечний хрест з закругленими кінцями, в який вписано квадрат). В ліхтарях вікна – найменші і найвужчі.

Зруби стін усіх дільниць – одної висоти. Всі вони виглядають високими, особливо зруби вівтаря та бабинця; на вигляді їх висота вдвоє більша за довжину плану. Звичайно, і сприймаються вони стрункішими за зруб центру. Проте маси усіх зрубів стін настільки вагомі, що на глядача впливають більше і в першу чергу їх висота і об’ємність, а відчуття їх стрункості з’являється в другу чергу.

Чіткіше відчуваються елементи стрункості у верхах, хоч форми їх також характеризуються значними, вагомими масами. Ні форми ліхтарів, ні пропорцій восьмерика назвати стрункими не випадає. Дахи на заломах підкреслюють різке зменшення об’ємів верхів, вони виявляють енергійну динаміку форм, але ні легкими, ні стрункими вважати також їх не можна. Проте і форми зрубів стін, і форми верхів не несуть в собі і натяку на присадкуватість, на затримку руху мас догори – це треба підкреслити. Зруби стін і верхи викликають відчуття мужнього, спокійно-впевненого, повільного, але нестримного руху, з великими запасами прихованих потенціальних можливостей.

Зараз церкву тісно обступили високі дерева, закриваючи її кронами від глядача. Тільки зі сходу церква відкрита звідси. Зруб стін вівтаря і його верх проектуються на маси центральної дільниці, і їх могутні форми разом чітким силуетом вимальовуються на тлі неба, справляючи урочисте враження.

Враження величавої монументальності не залишає глядача в інтер’єрі. Але як відмінно сприймаються всередині ті самі архітектурні компоненти, що ми оглядали перед цим зовні, і як різниться моторо-зорове відчуття характеру, розмірів і пропорцій об’ємів тих самих частин будови зовні і всередині!

Перше враження, як зайдеш з цвинтаря в бабинець, це – підкреслена стрункість дуже високого гранчастого зрубу стін. Стрункість ця досягається не за допомогою затемнення верхніх частин будови, коли око не спроможне вловити реальну висоту і складає про неї уявлення в залежності від тих ясно освітлених елементів будови, які накреслюють напрямок і натякають на приблизні розміри. В бабинці Зіньківської Покрови, навпаки, до найдальшого куточка все ясно освітлено: посередині висоти зрубу стін прорізають в трьох гранях три потрійних вікна, верх зрубу освітлюють трійко малих вікон, на залом падає світ і знизу, і зверху з чотирьох вікон ліхтаря.

Зруби стін бабинця підкреслено похилі всередину. Верх південної і північної граней зрубу стін зв’язано з західною гранню ригелями, скромно оздобленими знизу «фестонами». Східні кути зрубу за допомогою рублених клинів переводять шестигранник в восьмигранний зруб залому. Грані зрубу стін, орієнтовані по сторонах світу, безпосередньо м’яко переливаються в зруб залому.

Високий в цілому залом зведено в дуже енергійному темпі. З заходу грань заломлено стрімко (60°), а зі сходу, навпаки, дуже круто (40°) з розрахунком, щоб просвіт між ліхтарем бабинця і восьмериком центрального верху зробити якнайбільшим. В зв’язку з цим форми кожної грані залому відмінні і розміром, і в контурах. В проекції на уявну площину грані залому утворюють складний зірчастий візерунок. В початковій стадії грані залому звужуються повільно. На середині висоти процес звужування різко активізується. В заключному верхньому етапі грані набувають тенденції якомога активніше звузити внутрішній об’єм верху. Ширші площини посередині поширюються, а вузькі, навпаки, звужуються, але в кожній грані це переведено в різній мірі і не на одній висоті. Більші розміром грані посередині трохи «провисають» всередину будови, а вузькі – дають легку «вигнутість» назовні. Східна грань залому має посередині поширення, і вона дуже слабо провисає. Боки сусідніх вузьких граней мають вигляд сегментів; одним боком вони ніби «обіймають» східну грань, другим – врізаються в сусідню північну і південну грані. В слабшій мірі та ж картина повторюється і в західній половині залому з тою відміною, що західна грань різко вигнута назовні. Завершує бабинець ліхтар. Його легка форма виглядає стрункою в пропорціях зрізаною пірамідою. Освітлено ліхтар чотирма вікнами, високими й дуже вузькими.

З центральною дільницею бабинець сполучає невисокий (відносно до зрубу стін) просвіт. В нижній половині він – прямокутний; вище, над стяжкою з трьох брусів просвіт вужчий, завершується він плавно, дугою в півкола. З сторони бабинця до брусів стяжки приладовано поміст хор. Сходи на хори – при північній грані. Бильця сходів оздоблено соковито різьбленим геометричним орнаментом, а бильця хор – балясинками. Майстер Зіньківської Покровської церкви мислив і компонував в будові кожну дільницю певною мірою ізольовано. Зруб центру від вівтаря відділяють короткі заплечики. На межі з бабинцем заплечики уже довші. Просвіти між ділянками невисокі, а глуха стіна зрубу між дільницями становить половину, або й більше, висоти грані.

Після бабинця центральна дільниця виглядає як простора зала, у якої ширина більша довжини. Цю прикмету стверджує також витягнута в напрямку південь–північ форма восьмерика. Центр залито світлом, що щедро ллється з 24 вікон. Вражає центр і своєю висотою. При однаковій з бабинцем висоті зрубу стін верх центру має не один, а два заломи; крім ліхтаря, які мають вівтар і бабинець, центр має ще восьмерик. Реальну 25-метрову висоту дільниці майстер ілюзійно збільшив виробленими віками засобами. Різке звуження усіх граней зрубу стін – перший з цих засобів. Якщо в бабинці нахил граней стін всередину давав 4 см на метр висоти, то в центрі східна грань дає 5, а західна навіть 8 см на метр висоти.

Рівні площини граней зрубу стін центру підносяться спокійно, без напруження. Широкі грані, орієнтовані по сторонах світу, майже непомітно переходять в грані зрубу першого залому. В коротких же гранях межа зрубів стін і залому позначена різьбленими ригелями. Вони ж виконують роль цезур у процесі розгортання догори об’єму дільниці.

Перший залом низенький. Південну і північну його грані заломлено під кутом 57°, тоді як східна грань під кутом – 70°, а західна навіть 80°. Східна і західна грані першого залому на початку продовжують напрям граней зрубу стін і лише вгорі чіткіше виявляють нахил всередину. Висота й кути залому обумовлені настановою: щоб у восьмерика довжина дорівнювала довжині плану бабинця, а ширина – довжині західної грані плану центру. Таким чином, об’єм зрубу стін дільниці переходить у розлогий восьмерик, що зберігає співвідношення сторін плану дільниці і становить ніби продовження граней зрубу стін. Ширину простінків восьмерика в значній мірі «складають» вікна, а їх висока вузька форма посилює елемент стрункості. Верх восьмерика позначено суцільним вінцем різьблених ригелів.

Другий залом – високий, стрімкий. Він мав завдання звести об’єм верха до розмірів ліхтаря, що в натурі незначно більший ліхтаря бабинця, а на вигляд сприймається як одного з ним розміру і до того ж рівносторонній в плані. Тому південна і північна грані другого залому дають кути 53° і 50°, а східна й західна заломлені під кутом в 60°, тобто як сторони рівностороннього трикутника (згадаймо, що рівностороннім трикутником майстер користався і при побудовані залому бабинця). У всьому іншому другий залом центру побудовано на тих же засадах, що і залом бабинця, і грані залому складають в проекції подібний же зірчастий візерунок. Завершує центральну дільницю ліхтар, прорізаний 4 вузенькими й високими вікнами. На вигляд він має форму зрізаної піраміди. Форми і пропорції зрубів стін заломів і ліхтаря вівтаря з незначними відмінами повторюють форми бабинця. До уваги треба взяти те, що план вівтаря коротший, ніж у бабинця, і те, що в східній грані зрубу стін прорізано не потрійне, як у бабинці, а одинарне вікно.

Аналіз обмірних креслеників Зіньківскої Покровської церкви.

Вихідний розмір в побудові плану – повна довжина плану центральної дільниці. Ширина плану центральної дільниці дорівнює 5/4 довжини його. У вівтаря довжина плану дорівнює половині ширини плану центральної дільниці (в найширшій його частині), а повна ширина – довжині його. У бабинця ширина плану дорівнює ширині вівтаря, а довжина – діагоналі південної половини плану вівтаря.

Східна і західна грані плану центрального восьмигранника дорівнюють півсумі довжини плану центра й бабинця; південна грань = ⅓ довжини плану центра й бабинця, разом взятих (північна грань на товщину 2 брусів коротша[5]).

У вівтаря південна й північна грані плану дорівнюють половині довжини плану центру, а східна – половині ширини плану дільниці.

У бабинця південна й північна грані плану дорівнюють північній грані плану центра, а західна – третині ширини центру.

Зруби стін усіх дільниць одної висоти, вона дорівнює подвоєній довжині плану вівтаря.

Висота першого залому центральної дільниці = ¼ довжини зрубу стін дільниці (вгорі), або = третині довжини плану вівтаря. Заготовляючи на землі зруб першого залому, майстер використав 2 трапеції-шаблони. Для складання східної і західної граней залому шаблон мав такі розміри: основа – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань = довжині плану вівтаря і висоту = ¼ довжини зрубу стін дільниці (вгорі). Шаблон  для складання південної і північної граней основу мав = ширині зрубу стін дільниці (вгорі), верхню грань = діагоналі чотиригранника, в який вписується план вівтаря, і висоту = ¼ довжини зрубу стін дільниці (вгорі). Грані залому звужують зруб стін з розрахунком, щоб довжина восьмерика дорівнювала довжині плану бабинця, а ширина восьмерика = діагоналі чотирикутника, в який вписується план бабинця; висота восьмерика дорівнює половині довжини зрубу стін дільниці на рівні верхнього вінця. Другий залом в подовжньому розрізі дає рівносторонній трикутник. Зруб другого залому заготовлявся на землі за допомогою двох трапецій-шаблонів. Для складання східної і західної граней залому трапеція мала: основу = довжині восьмерика (вгорі), верхню грань = 1/3 довжини зрубу стін центру (вгорі). Висота другого залому визначалася тим, що висота верху без ліхтаря = довжині плану дільниці. Південна і північна грані другого залому центрального верху складалися за допомогою другої трапеції, у якої основа – ширина восьмерика (вгорі), верхня грань = повнії її довжині) = ⅓ довжини зрубу стін центру (вгорі).

Висота центрального верху без ліхтаря дорівнює довжині плану центру, а з ліхтарем висота центрального верху = ширині плану центру. Висота центральної дільниці без ліхтаря дорівнює довжині плану будови, а повна внутрішня висота центральної дільниці дорівнює ширині плану центру плюс подвоєна довжина плану вівтаря, або = подвоєній довжині плану центру плюс довжина плану бабинця.

У ліхтаря довжина, ширина й висота дорівнюють третині довжини зрубу стін центру (вгорі).

Аналізуючи поперечний розріз, ми помічаємо, що висота частин верху центральної дільниці гармонійно ув’язана і залежить від розмірів ширини зрубу стін на рівні верхнього його вінця та від розміру ширини основи восьмерика. Так, апофема рівностороннього трикутника з стороною = ширині зрубу стін (вгорі) визначає загальну висоту першого залому, восьмерика і другого залому, а висота трикутника з основою = ширині восьмерика і боками = ширині центрального зрубу стін (вгорі) визначає висоту восьмерика, другого залому і ліхтаря, разом взятих.

Залом верху вівтаря у подовжньому розрізі вкладається у рівносторонній трикутник з стороною = довжині зрубу стін вівтаря (вгорі). Апофема цього трикутника визначає внутрішню висоту верха вівтаря. Східна грань залому – частина сторони цього ж трикутника. Західна грань відхиляється від сторони трикутника, даючи нахил в 50о з метою віддалити ліхтар вівтаря від центрального верху. Трапеція, за допомогою якої складався на землі зруб залому вівтаря, мала один бік (для східної грані = половині довжини плану дільниці, а другий бік – на товщину 2 брусів довший; одна діагональ трапеції дорівнювала половині довжини плану центру, а друга була на товщину 2 брусів довша). Висота залому визначається тим, що вона і зруб стін вівтаря разом дорівнюють довжині плану вівтаря і центру разом. У ліхтаря вівтарного верху довжина дорівнює третині довжини зрубу стін дільниці (вгорі), ширина ліхтаря = половині ширини зрубу стін дільниці (вгорі) і висота ліхтаря = довжині його.

Верх бабинця в головних рисах і розмірах з певними відмінами, що залежать від різниці в довжині плану, повторює структуру верху вівтаря. Висота верху бабинця дорівнює висоті верху вівтаря. Західна грань залому, як і вівтаря – частина сторони рівностороннього трикутника з стороною = довжині зрубу стін дільниці (вгорі), східна ж заломлена крутіше (40°), щоб збільшити віддалення між ліхтарем бабинця й восьмериком центра. Висота залому разом зі зрубом стін дорівнює, як і у вівтарі, довжині плану вівтаря й центру разом. У ліхтаря довжина й ширина разом з стінками = внутрішнім розмірам ліхтаря вівтаря.

Лутки нижнього ряду вікон в зрубі стін центру заложено на висоті, що дорівнює південній грані плану бабинцю (1/3 суми довжини плану центру і вівтаря). Верх середнього полотнища потрійного вікна лежить на висоті - діагоналі чотирикутника, в який вписується шестигранник плану вівтаря, а центр цього вікна міститься на висоті = довжині плану бабинця. Центр малого квадратового вікна лежить на висоті = майже половині довжини будови. Низ вікон восьмерика центрального верху заложено над верхнім вінцем зрубу стін дільниці на висоті = половині ширини плану бабинця. Вікно ліхтаря центрального верху прорізано на висоті = висоті восьмерика над верхнім вінцем того ж восьмерика, а над підлогою воно піднято на висоту = довжині плану будови. Низ вікна ліхтарів у вівтарі й бабинці над верхнім вінцем зрубу стін лежить на висоті, що дорівнює половині довжини зрубу стін дільниці (вгорі).

Нахил зрубів стін всередину у вівтарі (південна, північна і східна грані) становить в середньому 4 см на метр висоти. Такий же нахил мають південна й північна грані бабинця. Нахил західної грані центрального зрубу досягає 6 см, а західної грані бабинця 8 см на метр висоти зрубу.

Таким чином, об’єм дільниць будови вкладається в межах такої схеми: висота зрубів стін = подвоєній довжині плану вівтаря. Висота центрального верху = ширині плану дільниці. Висота верхів вівтаря й бабинця = апофемі рівностороннього трикутника з стороною = довжині зрубу стін вівтаря (вгорі). Внутрішня висота центральної дільниці – більша довжини плану будови; довжині плану будови дорівнює висота центральної дільниці без ліхтаря.



[1] Зовнішній вигляд церкви опубліковано у виданні: Таранушенко С. Пам’ятки Слобожанщини. Таб. XV, рис. 1. Підпис під рисунком невірний. Треба читати: церква Покрови в Зінькові на Полтавщині.

[2] Відомості про церкву знаходимо в працях: П. Мартинович, В. Горленко: Церкви старинной постройки в Полтавской епархии. Полтава. 1888; А. Твердохлебов. Осколки старины в Зеньковском уезде // Киевская Старина. 1905. VII–VIII; А. Черняшевский. Покровская церковь г. Зенькова. // ПЕВ. 1908. № 14.

[3] Дяк казав, що його батько пам’ятав церкву, вкриту ще ґонтою.

[4] Довжина поземного плану будови сягає 22 м, ширина центральної дільниці коло 11 метрів, і внутрішня висота центра – 25 м.

[5] При розбивці плану в натурі схему дещо деформовано.