Аж надто багато всього пролетіло над нашим краєм за останні 100 років. Це революції та спустошуючі війни, голодомори і руйнування. По всякому жив наш народ, але ж були і добрі часи. Хіба ж неправда? Раніше ми зрівнювали всі радянські досягнення з 1913 роком. А як же жили тоді наші діди та прадіди? Наші сьогоднішні безкінечні реформи мимоволі заставляють нас поглянути назад - в той же 1913 рік. Чи можна чомусь повчитися у тієї влади? Ось і піде розмова у нас з Вами про Земські органи влади Зіньківського повіту Полтавської губернії, що працювали у нас починаю чи з середини XIX сторіччя до 1918 року і були основою внутрішньої державної політики Російської імперії. Тим більш що під рукою, як на мій погляд, безцінний матеріал – журнали  Постанов Зіньківського повітового земського зібрання  практично за весь період їх діяльності.

Не буду досконально читачу розповідати про історію земського самоврядування в Росії та основні його принципи. Це мабуть тема для окремої розмови. Коротко скажу лише про те, що сере дина XIX ст. ознаменувалася, на мій погляд, двома великими знаменними подіями в житті всього нашого українського народу, як і всього населення тодішньої російської імперії. Перша – ліквідація кріпосного права в 1861 році, друге – введення земського правління в малоросійських губерніях. Зіньківський повіт того часу був дещо іншим ніж зараз в етногеографічно-господарчому плані. Він займав значно більшу територію. Це і частина нинішнього Диканського, Котелевського, Охтирського районів.

Площа повіту була 180359 дес. (1 десятина – 1 га 10 сот. каз.). Населення в 19 волостях була 106 935 чоловік. Зіньківський повіт був найбіднішим серед повітів Полтавської губернії. Промислових підприємств, крім невеликих напівкустарних цегельних, селітренних заводчиків і кустарного виробництва не було. Народ жив натуральним виробництвом. Основним же багатством нашого краю на той час були родючі землі, тому практично все населення краю займалося земле робством.

Починаючи з 1791 року діяв на Зіньківщині орган самоуправління як Дворянське Зібрання, який значно пізніше став діяти в розрізі Земського самоуправління нашого краю. В 1850 році газета Полтавські Губернські Відомості підводячи підсумки діяльності цього органу влади в губернії за 50 років за Зіньківських предводителів дворянства писали так: «Уездные предводители дворянства Полтавской губерніи съ открытия губерніи по 1850 годъ… Зеньковский уездъ 1. Титулярный советникъ Иванъ Семеновичъ Милорадовичъ; 2. Майоръ Павелъ Кирилловичъ Богаевскій; 3,4,5. Флота капитанъ лейтенантъ Степанъ Тимофеевичъ Левенецъ; 6,7,8 Надворный Советникъ Иванъ Тимофеевичъ Пащенко; 9. Майоръ Михаилъ Афанасьевичъ Польскій;10,11,12,13. Артиллеріи капитанъ Петръ Григорьевичъ Сулима; 14.Надворный Советникъ Евгений Григорьевичъ Бразоль; 15.Майор Сергей Григорьевичъ Милорадовичъ;16. Корнетъ Петръ Петровичъ Пащенко…..»[1].

Ось в таких умовах  з 1 січня 1864 року і відкриваються земські органи у Зіньківському повіті Полтавської губернії. Спочатку починає працювати Зіньківська повітова Земська Управа, що складалася з голови та трьох її членів – козака Федота Івановича Войтенка, Прокопія Євстафієвича Щербиненка та Павла Яковича Яресько. Також тут працюють два сторожі, писці, бухгалтер, «письмоводитель».

Приміщення новоспечене земство орендує в будинку міщанина Кизькіна за 210 рублів на рік, де ще розміщуються приміщення «повітового рекрутського присутствія», що відало призовом юнаків до армії. Зіньківська Повітова Управа – це виконавчий орган Земства. Голова Управи керував її роботою, яка була розділена між трьома її членами.

Повинен Вам сказати, що роботи в них було дуже багато, особливо в перші 3 роки, коли йшло становлення нових органів влади. Багато чого було ще неясно і нове, і як завжди, катастрофічно і ні на що не хватало коштів. Працівники земства працювали  вдень і вночі. Часто ночували в селах повіту.

Велася така документація: книги земського збору, по медицині, по пошті, книга підводної повинності, книга по продовольству, книга сум губернських зборів, залогових сум, сум по страхуванню майна, сум недоїмок по повіту, книга звіту по земській лікарні.

Взимку 1864 року вперше пройшли вибори «гласних» (депутатів) до Земського Повітового Зібрання на трьохрічний термін. Його перше засідання відбуло ся дворянському Домі 23 вересня 1865 року, де був вибраний Голова Зіньківського повітового земського зібрання або Предводитель повітового Зінківського дворянства та 14 гласних (депутатів). Хоча і до Земської реформи була така інституція як Предводителі дворянства.

Як вище вказувалося першим Зіньківським предводителем дворянства був в 1791 році відставний поручик житель с. Гнилиці титулярний радник Іван Семенович Милорадович (син Грунського сотника Семена Ілліча Милорадовича).

У 1864 ж році першими депутатами стали: Михайло Іванович Дубяга, Олександр Іванович Тимофійович, Никон Дмитрієвич Глотов, Михайло Герасимович Линник, Афанасій Гнатович Кожевников, Олексій Прокопович Даценко, Давид Іванович Желєзняк, Федот Іванович Войтенко, Прокоп Євстафієвич Щербиненко, В. В. Петров, Павло Якович Яресько. На жаль не знайшов я в документах першого Голови повітового земства – тодішнього Предводителя дворянства та Голови управи.

Зібрання виконувало роль законотворчого та затверджуючого орга ну, воно по поданню голови та членів Управи ухвалювали рішення по всіх господарчих та організаційних питаннях у повіті. Голова Зібрання та 3 повітові гласні представляли повіт в Полтавському губернському земському зібранні. На роботу Управи виділялося 3472 рублі на рік. Якщо працівники Управи получали зарплатню (до речі, немалу по тим часам; голова  – 800 руб, члени по 500, секретар – 300, бухгалтер та діловод – по 500, писці по 400 руб.), то в зібранні депутати працювали безоплатно, а зарплатня була лише у Предводителя дворянства на рівні Голови управи.

Зібрання депутатів збиралося 3-4 рази на рік по розпорядженню Полтавського губернатора. Засідання продовжувалися декілька днів з 8 години ранку до 16 дня, а інколи продовжувалися  і до пізнього вечора. На них вирішувалися як нагальні питання так і стратегічні плани, що були подані на розгляд та затвердження Земською Управою. На плечі зновстворених земських органів влади лягла зовсім нелегка ноша, адже в повітове земство були віддані медицина, ветеринарія, освіта, пошта, частина доріг та їх облаштування(мости, гаті), військова, стоїчна та підводна повинність населення повіту, квартирна повинність для військ, поліцейські функції, судова влада, сільське господарство, землі, забезпечення продовольством населення повіту, страхування майна, благодій на діяльність. А над усім цим, як домоклів меч, висіло основне –наповнення місцевого бюджету  та збирання податків повітових та губернських. Допомоги від губернії, дивлячись на документи, в ті перші роки було мало, адже Полтавська губернія була молода, промисловість була нерозвинута, її бюджет був дотаційний, та й була вона тоді в два рази більша, ніж нинішня Полтавська область. І, ясно, що попервах, кожний повіт викручувався як міг. Так наприклад за 1867 рік Зіньківське земство повинно було зібрати в рахунок губернських зборів 7430 руб. 31 коп., а в рахунок повітових повинностей – 13255 руб 71 з половиною коп. При цьому повіту на дороги виділялося в 1867 році в 1114 руб., на охорону здоров’я 2324 руб., поштову службу 1500 руб.,  на освіту 2525 руб.

В ці перші роки бюджетонаповнювачем була земля – саме цінне, що було в той час у повіті. Невеличкі промислові підприємства: цегляні та селітрені заводи, млини, крупорушки, масло бойні, столярне та інші різного роду кустарне виробництво, паромні переправи та інші види діяльності – все обкладалися податками. А всі податки обчислювали, виходячи з прибутків від десятини землі, а її у володінні в дворян в 1867 році було 78083 десятини, у «временно-обязанныхъ» селян -7139 дес, купців – 2821дес, відставних солдат – 209дес, державних селян – 9021 дес., землі общинної – 335дес, міської – 39дес., в правлінні державного майна – 886 дес. Податок з одної десятини землі був 8,5 коп. Промисловість обкладалася податками якраз відносно земельного податку. Так наприклад один селітренний завод обкладався податком як 360 десятин землі і т .д. Ось з цього і починалося земство у нашому краї. Поступово за перше трьохріччя до його відома перейшло практично все господарство повіту.

З  перших років роботи Земського зібрання та Управи працюють різні програми губернського та загальнодержавного характеру; по збереженню лісів, по страхуванню майна, по організації пожежної охорони, боротьби з шкідниками полів та посівів, хижаками. З перших років діяльності нового органу влади деякі громадяни Зінькова та повіту жертвують своє майно та кошти на користь земству. Так в 1867 році Зіньківський дворянин Нестлєєв Гаврило Васильович заповів земству свій капітал та проценти з нього на побудову при кладбищенській церкві Зінькова чолові чої «богадельни», себто приюту для бездомних, що і було зроблено владою. Пізніше вона була названа в часть фундатора «Нестлєєвською». Дещо змінилося в житті населення. Так великим тягарем для населення завжди була квартирна повинність військ, хоча їх було і небагато в нашому краю(найбільше в Опішні та Зінькові). Та після заснування земства люди стали отримувати гроші за надання постоїв для війська. Це стало навіть вигідно населенню.

Попервах робота зновстворених органів влади на Зіньківщні була організаційна, але продивляючись документи тих років, мимоволі захоплюєшся тими людьми, що там працювали тоді, адже їм випало найважче. Так весь час бачимо у звітах та доповідях прізвища працівників Зіньківської повітової Управи козака Войтенка, Яреська, Щербиненка. Кожному з них була доручена ділянка роботи, за яку вони несли персональну відповідальність. Кожний епізод неблагополуччя в районі – і вони вже працювали на цих місцях. На кожному засідання було як правило декілька їх доповідей. Не знаю скільки вони заробили грошей за життя, працюючи в земстві, але точно не розбагатіли, адже бувший Голова Повітової Земської Управи Войтенко в 1903 році просить Земське Зібрання допомоги  на навчання свого сина в Полтавській гімназії.

В подальшому робота земства набирає обертів, нароблюється досвід. Практично з народу, з різних його верств вибираються в органи управління талановиті управлінці. В ньому за 53 роки роботи працювало на різних посадах практично все дворянство повіту. Вже вибирається в Зібрання від 24 до 33 гласних. З 1880 рр. в Управі працює 5-6 членів Управи. Розширяється штат її канцелярії. З депутатів в 1868 році 16 дворян, 1 селянин, 1 міщанин, 2  купці, 11 козаків. Головою Земського повітового зібрання в цьому році стає дворянин Тимофій Григорович Пащенко.

Тут розглядаються різнобічні питання: ремонту доріг, освіти, медицини, стоїчних пунктів. Все більше громадян повіту звертається до Управи та Зібрання з проханнями про допомогу. Спочатку це працівники земства – медики, вчителі, а потім і прості громадяни, які звертаються про матеріальну допомогу при каліцтві, в зв’язку зі стихійним лихом (пожежами). Засідання 23 травня 1875 року: «По ходатайству младшаго учителя Ковалевскаго сельскаго училища  Терещенка - о единовременномъ пособии за 11-летнюю службу; По ходатайству младшаго учителя Зеньковскаго сельскаго училища  Ричинды - о добавкe содержания и выдачи временнаго пособія; По ходатайству фельдшера Прав дюка о выдачи добавочнаго содержания… Февраля 1 дня 1882 г. № 533. У временно-обязаннаго крестьянива Великопавловской волости Евдокима Блажка родилось три сына-близнеца: Иванъ, Александръ и Лавръ, воспитывать которыхъ родители, по совершенной бедности не могуть и ново рожденные находятся въ жалкомъ положеній… ». На що було рішення Дворянського зібрання: «По выслушании доклада Управы за № 533, о назначении пособія на трехъ сыновей – близнецовъ крестьянина Блажка, Собрание единогласно постановило: назначить крестьянину Блажку на воспитание этихъ детей пособие по 2 р. въ месяцъ на каждаго ребенка и единовременно на покупку коровы 50 р.; выдачу этаго пособия начать съ 1-го числа текущаго февраля и продолжать его до 10 летняго возраста детей;……».

В звязку з частими війнами, які вела держава, велика увага приділялася «призрению» сімей солдат як нижчих чинів так і офіцерів та виділялися пенсії сім’ям загиблих та пораненим і калікам. Так було під час Кримської війни: «…Сентября 9, 1877 г, №...оказать пособие нуждающимся семействамъ нижнихъ чиновъ запаса, призванныхъ на действительную службу,…означило по расчету съ 1 июня на полгода, для выдачи пособія семействамъ действитель но нуждающимся въ ономъ ….2, 178 р….оказалось, что всехъ семействъ нижнихъ чиновъ запаса призванныхъ на службу въ Зеньковскомъ уезде 930, ратниковъ ополченія 218, изъ нихъ поступило просьбъ о выдаче пособія 598, призваннымь нуждающимися въ пособіи и назначено таковое 302, семействамъ, въ числе 807 душъ требующихъ пособія въ месяцъ 493 р., отказано въ выдачи пособія какъ имеющимъ средства къ жизни 106, какъ неимеющимъ детєй 142, а 48 оставлены также безъ удовлотворенія какъ поступившихъ отъ женъ, мужья которыхъ поступили на службу новобранцами или небыли въ безсроч номъ отпуску; не поступило еще просьбъ отъ 545 семействъ…».

Та запис в журналі засідань за 1880 рік:«….после сего гласный М. И. Дубяга обращая вниманіе Земскаго Собранія на одинъ изъ важныхъ вопросовъ, относящихся  до благотворительности на предметъ  оказанія пособія воинамъ потерявшимъ зрініе въ минувшую войну; такъ какъ хотя они и получаютъ З-хъ рублевое пособіе отъ казны, но оно весьма незначительно и едва даетъ существованіе, что такихъ лицъ въ Зеньковскомъ уезді только 3 души, находитъ  возможнымъ назначить пособіе въ количестве 75 руб. каждому…».

Надзвичайно багато уваги земські органи Зіньківщини приділяли охороні здоров’я. В 1866 році на рахунок земства переходить «городова» лікарня з її завідуючим городовим лікарем Радлінським. В цьому ж році її завідувачем стає лікар Петровський, який прокерує нею 50 років і вийде на пенсію Дійсним Статським Радником. В 1867-68 році повіт вже був розділений на 8 фельдшерських та дві лікарські дільниці. В Зінькові стала працювати земська аптека, де видавалися і ліки для безплатного лікування хворих, які були виписані Управою. Проте все ж лікування в міській земській лікарні в Зінькові було платним – 5 коп в день. А медична допомога на дільницях надавалася фельдшером та лікарем безплатно всім верствам населення. У випадках, коли людина не могла сама оплатити лікування в Зіньківській лікарні, то в кінці року таку «недоимку» оплачувало земство зі спеціального фонду.

Однак таких недоїмок було дуже мало. Як правило в таких випадках за хворого платили родичі та односельці. З розвитком земства значними темпами розвивається і медична допомога в повіті. Так до 1900 року Зіньківський повіт вже був розділений на 7 лікарських дільниць, а в кожному волосному центрі відкритий фельдшерський пункт, де працює та постійно проживає фельдшер. Велика увага тоді надавалася боротьбі з тодішніми смертельними інфекційними захворюваннями: дифтерією, коклюшем, тифом, віспою, холерою. Були організовані щеплення проти віспи. В повіті при необхідності працювали санітарні загони в місцях епідемій. Доповідь Управи Земському зібранню: «…Мая 29 дня 1880 года, № 3196. По ходатайству объ ассигновании суммы для принятию меръ къ прекращению дифтерита. Мая 29 дня 1880 года, № 3200…имея въ виду, что болезнь дифтеритъ существуетъ въ Зеньковскомъ уезде непрерывно въ теченіи пяти летъ что эта болезнь не переставала проявлятся и въ 1879 году, а санитарный отрядъ по общеустановлен ному плану долженъ принимать противоэпидемические меры… Согласно  плану до сего времени дезинфектированы дома: въ м. Опошин 21, с. Лазькахъ 3, с. Батькахъ 8, Великихъ-Будищахъ 13, Чернечемъ Яру 2, Водяной Балке 1, Ковалевке 17, Глинске 4 и Iloпoвке 1, отого 70 домовъ. Взято на лечение санитарнаго отряда было 620 изъ нихъ выздоровело 423, умерло 142…».

Часто заслуховується на засіданнях Зібрання і взагалі робота медиків у повіті. Так, критикувалася робота віспощеплювачів за малий охват щепленнями населення. До 1900 року відкриваються невеличкі дільничі лікарні в самих віддалених його куточках: Опішні, Груні, Бірках. Лікарів зобов’язали там же і жити, що забезпечувало цілодобовість надання медичної допомоги в повіті. Поки що ці «больнички» знаходяться в орендованих приміщеннях, але в планах земства побудова нових ліка рень, закупка новітнього іструментарію та ліків. Одночасно розширяється і Зіньківська городова лікарня, яка поступово з орендованого переїзджає до свого приміщення.

Для лікування найбіднішого прошарку населення виділяються кошти від Земської Управи. В Журналі Зінківської Повітової Земскої Управи записано так:«…марта 28-го дня 1875 года. По выслушаніи чего собраніе сочувст венно и единогласно приняло мнение г. Председателя собранія Лейбина, постановило: отделить въ земской больнице три кровати для леченія безплатно бедныхъ лицъ съ острыми болезнями и доба вить въ смету на пособіе земской больнице 150 руб., требуя удостовереній отъ волостныхъ правле ній о бедности…».

Великою проблемою в той час також була боротьба з сифілісом, захворюваність на який набула розмір епідемії в повіті. Відкривається відділення при Земській лікарні для лікуван ня «сифилитиковъ» в купленому в міщанина Линника будинку, а в селі Мала Павлівка на кошти місцевого поміщика Євгена Бразоля відкрита венерична лікарня на 20 ліжок. З кожним роком зростає заробітна платня лікаря з 600 в 1864 році до 1200 в 1890-х роках. Фельдшер отримує до 400 руб на рік. Для зрівняння заробітна платня Голови Земської Управи(найбільш оплачувана посада в земстві) була 1400 рублів на рік, десятина землі коштувала 40-60 рублів, кінь 80-100 руб. Постійно зростають і видатки на медицину. Так в 1867 році це було близько 3 тисяч руб на рік, в 1880 році 7330 руб. Так як тварини в той час були основною робочою силою на селі, то велике значення надавалося і ветеринарній медицині, де спочатку працював один ветеринарний лікар  Іван Бужинський і два фельдшери.

На момент відкриття земства в Зіньківському повіті на 95 відсотків простий народ був неписьменний, хоча в багатьох селах на цей момент були вже школи. Вони працювали в винайма них приміщеннях, вчителями були священики та просто письменні люди, дипломованих вчителів практично не було. На балансі земства шкіл було лише 15. Інші ж працювали за рахунок сільських громад та попечителів (меценатів). Тому земство одразу ж взяло опіку над освітою. Для цього був створений в 1868 році «училищный советъ», куди входили керівники та гласні земства. З середини 19 ст. виходить ряд Монарших Указів щодо ліквідації безграмотності простого народу. Це завдання і повинні були виконати земства. На це з кожним роком все більше виділяється коштів з повітового бюджету. Сюди входить і підвищення заробітної платні учителям, і відкриття нових шкіл («Народные Училища»), допомога вже працюючим школам, підготовка та удосконалення педаго гічних кадрів шляхом організації учительських курсів та з’їздів.

Відкривалися принципово нові навчальні заклади: жіноча прогімназія в Зінькові, жіночі народні училища в Груні та Великих Будищах (до цього в школах навчалися лише хлопчики), ремісничі класи при школах, а потім і ремісничі школи (училища) спочатку в містечках, а потім і по селах, допомога церковним школам грамоти.

Як і скрізь, запроваджується декілька повітових гімназичних та студентських  стипендій, а також стипендій на навчання на фельдшерів, акушерів, учителів та інші з обов’язковим відробітком на користь повіту. «…Мая 29 дня 1880 года, № 3233. Земское собрание, въ экстренномъ заседании 2 февраля текущаго года постановило:…учредить съ 1-го генваря 1881 года ремесленные классы при Опошанскомъ, Груньскомъ и Ковалевскомъ образцовыхъ училищахъ и потребyемую для этого сумму единовременно на устройство этихъ классовъ по 200 руб. на каждое - 600 рубл. и на жалованье учителямъ по 300 руб.—900 руб. внести въ смету 1881 года…».

Хоча пізніше діяльність цих класів і критикується з-за низької якості навчання учнів, що пізніше привело до виділення їх в ремісничі школи та училища. Читаємо також: «…Мая 29 дня 1880 года_:№ 3188. Докладъ По ходатайству отставного унтеръ-офицера Василія Галера о назначеніи пасынкамь его стипендіи въ городскомъ училище,а также сыну мешанина Дмитрію Иващенку о назначеній стипендіи в гимназіи Мая 29 дня 1880 года, №3195. ДОКЛАДЪ. О ходатайстве міщанина г. Зенькова Алтшулера о предоставленіи дочери его Наталіи стипендіи въ акушерскомъ училище…;Мая 29 дня 1880 года, № 3202. Съ представлениемъ прошения Зеньковского мешанина Моисея Аршавского ходатайствующемъ о назначеніи стипендіи сыну его Арону находящемуся во 2-мъ курсе медицин ского факультета Харьковского Императорского университета…; Читанъ докладъ управы и ходатайство инспектора студентовъ Императорскаго Харьковскаго университета и предводителя дворянства Зеньковскаго уезда, о выдаче единовременнаго пособія студенту дворянину Ивану Булгакову 150 р. Ходатайство это собраниемъ уважено большинствомъ..».

З кожним роком зростає кількість шкіл, прийнятих на бюджет земства. Якщо видатки на освіту в 1865 році були 2675 руб на рік, то вже 1880 році зросли до 12048 руб 33 коп. Виростає і заробітна платня освітянам. Починають виділятися кошти на вчительські зїзди, куди, наприклад, в 1877 році командирується 10 вчителів з нашого повіту. Так в 1882 році учитель із Груні Андрій Кіяшко та з Великих Будищ Гордій Онищенко за рахунок земства були командировані  на учительський з’їзд та політехнічну виставку в Москву. В 1800-х роках відкривається в Зінькові жіноча прогімназія, де навчаються в основному діти дворян. Вона працює в основному на пожертви меценатів. Вибрана попечительська рада прогімназії, куди ввійшли найбагатші та найвпливовіші громадяни міста та повіту.

Щороку члени учительської ради інспектують народні школи: приміщення та організацію навчального процесу, стан гігієни, методику викладання тощо. В  народі поступово зростає повага до вчителя і бажання вчити дітей. Якщо в 1860-70 рр. члени вчительської ради доповідали на Засіданнях Земства про малу заповнюваність шкіл та недовіру до науки простих селян, то вже під кінець сторіччя в більшості шкіл класи переповнені і не вміщають всіх бажаючих вчитися дітей. В кожному селі та хуторі сходки жителів, на яких просять земство про відкриття нових шкіл. Це також стимулює власті до більш активних дій в цьому напрямі.

Велике діло зіграло в розповсюдженні освіти в нашому краї і розвиток бібліотечної справи. Спочатку була відкрита в Зінькові в 1870-х рр. земська бібліотека. Першим їх завідуючим була дворянка Годзевич, на яку щорічно  виділялося 250 руб з земства. Пізніше відкрилися такі ж бібліотеки в Груні, Великих Будищах, Опішні, Бірках. На 1900 рік практично в кожному селі при школі була невелика бібліотека, якою могли користуватися і жителі.

Чільне місце в земських справах займали дороги повіту. Значну частку своєї праці та левову частку грошей приходилося на них. Адже їх стан рівноцінний був життю, виживанню, а може й процвітанню нашого краю. Не знаю чи можна зрівняти, судячи з документів, тодішні дороги з сьогоднішніми, але в тому, що уваги їм надавалося значно більше – певен на сто відсотків. І не тільки зі сторони влади, а перш за все самих жителів. Хоча в той час то і транспорту окрім коней не було, та й дороги ж були грунтові. Адже вони проходили через величезні яри та провалля, річки невеликі та більші. В 1864 році на баланс повітового земства надійшло 12 поштових та транспорт них доріг, а також мостів – 516 сажень, гаті та насипів – 4399 саж., гір та косогорів – 9309 саж., чорноземної рівної дороги – 118433 саж., піщаної – 11679 саж. (1 сажень – 213,66 см) на них. І все це періодично треба було ремонтувати: воно обвалювалося, осипалося, затоплялося, мости руйнувалися, гаті розмивалися, не кажучи вже про ями на дорозі та грязь навесні та восени.

Поправляли дороги господарчим способом - населення кожного населеного пункту виділену йому ділянку: взимку прочищали регулярно від снігу, влітку ремонтували огорожі, поправляли насипи та полотно. Мости та гаті ремонтувалися частково за земські, частково за кошти жителів. І не скільки дороги завдавали клопотів, як дорожні споруди: мости, гаті, насипи. А їздити ж треба було; і в непогоду, і взимку, і восени, незважаючи ні на що.

«...О ремонте уездных дорогъ: 1) По дороге; изъ с. Бельска до Курлюковской почтовой станцій около хут. Холодовской, взаменъ старыхъ устроить два новыхъ моста одинъ длиною 12 арш., а другой 15 арш.. при ширині 6 арш. и вишине 8 арш. и плотину имеющую длины 78 саж:. подсыпать на  4 арш., для чего потребивъ 512 р. 35 к. 2) Исправить мостъ въ Лазьковскомъ яру по дороге изъ Опошни на с. Бельскъ» длиною 8 арш. для чего потребно 87 р. 65 к. 3) Устроить на место стараго новый мостъ длиною 16 арш., шир. 7 арш., вышины 2¹/2 арш. съ плотиною на р. Мужевой неподалеку хут. Коверды для чего потребуется 399 руб. 4) Устроить вновь мость въ с.Загруновке длиною 8, шириною 7 и вышиною 7 арш. по дороге изъ м. Борок на м. Ковалевку для чего потребно 248 р. 95 к. 5) Построить вместо старого новый мостъ длиною 8 арш., шириною 6 арш. въ м. Куземине около двора Даценка 224р.20 к. 6) Перестроить мостъ тамъ же за усадьбою Кушниренка, 35 р. 80 к. 7) Исправить мость въ с. Пиркахъ за кузницами длиною 7 1/2 арш. шириною 81/2 арш.. 102 р. 90  8) Исправить мостъ длиною 7,5 арш., шириною 8 арш. по дороге изъ Зенькова предъ Комишами вблизи двора Будылы 59 р. 96 к…».

Якщо на ремонт та побудову шляхових споруд виділялися якісь кошти, то поправка самого шляхового полотна проводилася так: кожній волості було наділено відрізок дороги, виходячи з кількості жителів. І своїми силами селяни та козаки безоплатно повинні були розчищати її від завалів, поправ ляти весною та восени, засипати ями, розчищати сніг взимку. Це не проходило безболісно та просто.

Ось як вигляділи ці земські розкладки: «…Докладъ 4 октября 1871 года. Общество мещанъ г.Зенькова. Имь приходится: гатей 20 саж., ровной дороги 78 саж. Начиная отъ проекта города Зенькова и кончается не доезжая 1 версты по дороге отъ г. Зенькова на Ахтырку. Государственныхъ и временно-обязанныхъ крестьянъ Тарасовской волости 1.453 души. Имь приходится гатей 5.0 саж.. ровной дороги 1.951 саж. и глинистой горы 40 саж. Начиная не доезжая 98 саж. 1 вер. по дороге изъ г. Зенькова и оканчивается сьездомъ съ горы тоже по дороге изъ Зенькова кь ложбине реки Стеньки у перваго моста. Государственныхъ, и временнообязанныхъ, крестьянъ Комышовской волости 1580 душъ. Имъ приходится: гатей 60 саж. ровной дороги 3.052 саж. и гористыхъ 25 саж. Начиная у перваго моста въ ложбинке; речки Ташань и оканчивается недоезжая но дороге изь Зенькова до Качановской станцій 1 версты. Государственныхъ и временно-обязанныхь крестьянъ Грунской волости  1114 души. Имъ приходится: гатей 46 арш. (1 аршин -71,12 см) Ровной дороги 2,052 саж.и гористой 481 начинается не доезжая 1 версты до станцій Качановской и оканчивается на границе Ахтырского уезда..».

І так по кожному кілометру доріг. Виконання робіт покладалося на волосного старшину. Окрім поправки земство також займалося відкриттям нових доріг. Так в 1877 році був відкритий поштовий тракт Зіньків-Охтирка – це якраз та дорога, що зараз сполучує зараз ці міста. Для цього у володарів земель були викуплені ділянки і була насипана нова дорога господарським способом. В 1896 році на шляхи з бюджету витрачалося 3609 руб 15 коп. і вже на кінець 1899 року в веденні земства було 32 поштові та транспортні дороги. Управа жорстко слідкувала за тим, щоб люди при обробці межової землі не приорювали край дороги. За це карали штрафами. В веденні земства також був штатний повітовий землемір Лукін, він часто займався спірними питаннями, що вирішували мирові судді.

В віданні Земства було також забезпечення населення продуктами. Бо, незважаючи на родючі землі та прекрасні природні умови нашого краю, близько 20% населення повесні не мали чим засівати поле, а в деякі неврожайні роки(так бувало доволі часто – 1 раз в 3 роки) навіть голодали. Так було в 1851 році в Полтавській губернії, коли особливо постраждав Зіньківський повіт. В 1850-51 рр. в нашому повіті не було жодного дощу та ще й саранча в придачу. От і був голодний рік. Правда про померлих у ці роки нічого не згадується.

Ось для того, щоб такого не було, держава і  запровадила «хлебные магазины». І в кожному селі, починаючи з 1831 р., були побудовані сільські комори, де зберігалося зерно – посівний фонд. Кожний рік вони засипалися в залежності від кількості жителів. Земством будувалися також нові приміщення для цього, тому що населення повіту весь час збільшувалося, а сільське господарство було мало механізованим, затратним, малоефективним і надто ризиковим. І коли не хватало зерна на посів(як правило у найбіднішого прошарку населення) то їм в кредит під процент з будучого врожаю надавалося це зерно. Таким чином селяни його й поповнювали. За цим якраз слідкувала Земська Управа. Кожний рік проводилися заміри кількості збіжжя, контролювалася його якість, воно просушувалося, перебиралося. Та і врожаї на той час були невеликі. Для того щоб покращити врожайність, земством також виписувалися покращені сорти зернових для посівів.

Велика увага приділялася також шкідникам полів. Були прийняті цілі програми боротьби з хлібним жуком, сусликами. І вже тоді знали про такого шкідника картоплі як американський «колорадський» жук. Але ж бо тоді про нього тільки розповідали населенню. Під кінець XIX сторіччя в Зінькові був організований склад-магазин сільськогосподарської техніки. Хліб мелеться в повіті на водяних та вітряних млинах, яких достатньо в повіті. На кожній річці та в кожному хуторі, бо це прибуткова справа. Та на зміну їм в середині XIX сторіччя приходить паровий двигун. В Зінькові став працювати перший паровий млин в повіті в купця Івана Степановича Воздвиженка, що розміщувався в п’ятиповерховому цегляному приміщенні. Дещо пізніше, в 1913 році поміщик Сергій Бразоль також будує в Комишах млин, де використовує вже не паровий двигун, а двигун внутрішнього згорання закордонного виробництва. Якість помолу тут була краща ніж у Воздвиженка.

Велику роль відігравало також розвиток тваринництва в повіті. Адже це була основна тяглова сила тодішнього часу. В повіті було декілька приватних невеликих конезаводів. Ще добрі хазяї розводили на продаж волів, а також земством закупалися елітні породи свиней, волів, коней, яких в кредит на виплату продавали в господарства заможних господарів. Наприклад М. І. Дубязі в Шенгеріївку, І. П. Кривошеєву в Качанівку.

Одна з доповідей земської Управи Зібранню від 29 травня 1880 року: «…О степени обезпечения продовольствиемъ жителей до урожая, № 3224. Позднее наступление нынешней весны и отсутствіе во многихъ местахъ дождей въ теченіи всего апреля име ли весьма неблагопріятное вліяніе на произрастеніе озимыхъ и всходы яровыхъ посевовь. Обстоятельство это, въ ряду съ ожидаемымъ въ текущемъ году появденіемь хлібнаго жука въ значительномъ количестве, порождаетъ опасеніе за удовлетворительность предстоящаго урожая, а потому и вызываетъ необходимость въ заблаговременномъ подготовленіи соответственно къ такому положенію дела, меръ со стороны земскихъ учрежденій, на обязанности которыхъ лежить обезпеченіе народнаго продовольствія…».

Спеціально для вирішення селянських питань в пореформений період при земстві було організовано в 1875 році «уездное по крестьянскимъ деламъ присутствие». Однак, перелиставши документи, жодних ознак його роботи я не знайшов. Поступово, спочатку заможніші люди почи нають брати кредити в земстві під заставу врожаїв на купівлю сіялок, віялок та іншого сільського подарського реманенту.

Важливим розділом роботи земства було робота так званих «стоичныхъ» пунктів (кінних станцій). Їх було спочатку 9, в волосних центрах, де знаходилося від 5 до 12 коней, що виділялися на роз’їзди по повіту. Ці пункти Управа віддавала в аренду людям на три роки по тендеру, або як казали тоді «на торгах». Безплатно, або по спеціальним, оплачуваним земством талонах на них могли їздити по службових справах чиновники повіту: медики, члени учительської ради, ревізійної комісії, землеміри, поліцейські, губернські чиновники. Вони були на балансі Земства, пізніше їх ста ли називати «Военно-конные станции». Потім по повіту їх стало 14: в Опішні, Бірках, Великих Будищах, Великій Павлівці, Йорданівці, Ковалівці, Груні, Комишах, Зінькові, Кирило-Ганнівці, Дейкалівці, Куземині, Більську. Нараховувалося всього 100 коней.

Кількість коней та самі стоїчні пункти інколи змінювалися з розвитком дорожної інфраструктури, поштового зв’язку, транспорт них доріг. Вони надавалися в аренду людям, які повинні були наглядати за приміщеннями та кінь ми, ремонтувати коляски та дбати про своєчасне надання послуг. Так звані «прогонні» за чиновників платила Управа або доплачувала їм до окладів, а з сторонніх бралася плата по таксі – 8 коп. за версту. Як правило ці пункти були при волосних правліннях, там були лише молоді витривалі коні, і в першу чергу вони надавалися службовцям земства. Швидкість руху була не більше 6-10 верст на год. На засіданні Земства в 1879 році казалось наприклад так: «…на 14 земскихъ станцияхъ въ Зеньковскомъ уезде, содержится 100 лошадей, для разъездовъ лицъ, имеющихъ право разъезда на земскихъ лошадяхъ; за содержание этихъ лошадей въ отчетномъ году причиталось къ уплате, по срокамъ того года 11,203 р. что составить въ общемъ числе по 112 р. 18 к. на лошадь».

Земство також займається питаннями торгівлі в повіті: приймає рішення про відкриття та закриття ярмарків в селах та містечках  повіту, про перенесення базарних днів. «…Великобудищанское волостное правление при донесеніи отъ 24 Апреля 1875 г. за № 587, представляя приговоръ Великобудищанскаго сельскаго схода, постановленный 18 апреля того же года ходатайствуемъ о nepeвoде согласно желанію общества существующихъ въ м. Великихъ-Будищахъ ярмарокъ на новое место, приобретенное обществом для этой надобности въ количестве до 3-хъ дес. выгонной земли. Членъ управы г. Войтенко, осмотревший место предполагаемое для ярмарокъ находитъ, что новое место представляеть более удобствъ какъ въ отношении безопасности отъ пожара такъ и въ самомъ размещении ярмарки…».

Ведуться перемовини сільських общин з Управою про відкриття ярмарків і в селах Тарасівка, Ковалівка. А єврейська община з Груні просить про переведення базарного дня з суботи на буденний день. Контролювався і збір ярмарковий, який був у Зінькові за рік 2057 руб. 84 копійки. Також представники Управи входять в зносини з Єпархіальним представником в Земському Зібранні, протоієреєм Іваном Крамаренком в зв’язку зі скаргами жителів повіту на здирництва священиків при відправленні церковних треб. Ще розглядається маса прохань жителів про зняття  з оплати податків з непрацюючі млинів, крупорушок, маслобоєн.

Під контролем земства було також набір рекрутів в повіті. Було відкрито «уездное по деламъ воинское присутствіе» куди крім військового керівника призначалися і люди від земства. Як правило це були письменні козаки або селяни. Спочатку тільки в Зінькові був призовний пункт, пізніше такі ж пункти відкрили в Груні, Опішні, Бірках. На поштових трактах: в Великих Будищах, Опішні були етапні приміщення для рекрутів, які йшли з призовних пунктів до Полтави пішки, хоча населення повинно було надавати їм підводи(підводна повинність).

В веденні земства були також поліційні функції. Приміщення для «арестуемыхъ» спочатку було тільки в Зінькові в будинку міщанина Кизьки і складалося з 4 кімнат. Пізніше такі «КПЗ» були відкриті в Бірках, Груні, Опішні. Для них винаймалися приміщення. Пізніше в Зінькові друга арештна кімната була відкрита в одному з приміщень Управи та Земського Зібрання. Згодом арештні кімнати відкриті вже при кожному волосному правлінні.

Працювала при земстві і система мирових суддів. Це були, як правило, жителі що мали в повіті земельні володіння з юридичною освітою. З мирових суддів починали свою земську діяльність і відомі всім Бразолі. Так в 1884 році на три роки за більшістю голосів були вибрані мировими суддями: гвардії поручик Олексій Павлович Трипольський, колезький секретар Григорій Євгенович Бразоль, колезький асесор Никифор Федорович Яцута, колезький секретар Іван Романович Горонескуль.

Засідання суддів називалося – з’їзд мирових суддів. Над ним були «Почетные мировые судьи» також виборні з дворян на трьохріччя. Судово Зіньківський повіт був розділений на 4 мирових дільниці з центрами в Зінькові, Бірках, Груні, Опішні. Ними вівся прийом громадян, розглядались цивільні справи. Вони могли арештувати винуватця терміном до місяця, який повинен був знаходитися в арештантській, на що також виділялися кошти з Земства – 10 коп. на добу. Мирові судді також могли накласти штраф у розмірі не більше чим 25 рублів. На арештний дім в Зінькові виділялося 420 рублів на рік, а в повіті 360 руб на рік. Кримінальними ж справами займався в повіті урядник. Як видно з документів закони тоді були вельми жорсткі. Наприклад за неявку на засідання Мирового суду був штраф 2 рублі. Для селянина це були немалі гроші.

Займалася влада також протипожежною безпекою в повіті. При кожній волості і панській економії були організовані пожежні команди, закуплений був інвентар. Невиконання протипожежних правил каралося штрафом до 25 рублів.

А керувала всім архіскладним механізмом повіту Земська управа і  Повітове земське зібрання. Останнє збиралося 2-3 рази на рік для затвердження рішень Земської Управи та виробки плану подальшої роботи на протязі року. Також воно вирішувало процес формування бюджету. На великі проекти Земство брало кредити в губернському земстві. Рішення Земського зібрання потріб не було якщо треба звернутися в якесь міністерство за підтримкою якогось проекту. Земство обирало Ревізійну комісію, котра перевіряла раз на рік діяльність всіх органів влади, в тому числі і Земство. Перше засідання  в році починалося з виступу голови цієї комісії, яке було, як правило, доволі серйозним та критичним.

В 1869 році головою Зібрання стає Микола Петрович Садовський. З 1871 року голова  Зінківської Земської Управи – надвірний радник Тимченко Іван Іванович. Її членами були: губернський секретар Яків Павлович Яресько, колезький регістратор Федір Ониси мович Аксюк, козак Федот Іванович Войтенко, дворянин Єгор Романович Горонескуль, штаб-ротмістр Василь Васильович Петров, майор Микола Петрович Садовський, колезький асесор Михайло Іванович Дуб’яга, купець Федір Іванович Мигодєєв, ротмістр Костянтин Васильович Гундіус. В цьому році вперше виділяється 300 рублів на ремонт приміщення дворянського дому, де знаходиться Управа.

В 1875 році Головою Земського Зібрання стає Повітовий Предводитель Дворянства Г. С. Лейбин, маєток якого знаходиться побіля села Шилівка. В 1877 році цю посаду обіймає А. Л. фон Ротт, що проживав у Груні. До 1880 року головою Управи були також полковник Павло Петрович Соколович і Ф. І. Войтенко, а її членами Рудь, козак Говорун, козак Михайло Кирилович Хлонь.

Управа працювала з 8 до 16 години кожного дня. Крім канцелярських працівників в ній кожний день був хтось один із її членів або голова. Інші, як правило, були в роз’їздах по справах у повіті.

З 1880 року в гласні Зінківського Земського Зібрання від сільських сходів Грунської волості вибирається вперше Сергій Євгенович Бразоль, який  через п’ять років в 1885 році стає Предводителем дворянства повіту тобіж Головою земського зібрання, суміщаючи її з посадою голови Земської управи.

Від Опішнянської волості в цей час вибирається депутатом Григорій Євгенович Бразоль, його рідний брат. З 1888 по 1889 рр. керують Управою О. Т. Трипольський та Р. П. Трипольський, а в 1899 р. – колезький асесор Іван Михайлович Дуб’яга. В 1897 році Повітовим предводителем дворянства вибраний Григорій Євгенович Бразоль замість брата Сергія Євгеновича котрий стає гласним губернського земства. В 1899 році Григорій Євгенович Бразоль отримує чин статського радника, а його брат Сергій Євгенович дійсного статського радника. Членами Управи в цей час були Ф. О. Аксюк, козак Володимир Васильович Гурин, колезький регістратор Порфирій  Порфирович Лесняк, поручик Даценко М. І., губернський секретар  О. В. Белявський, губернський секретар О. С. Гурин. Наряду з Повітовою земською управою в самому місті Зінькові працює Городова земська управа, городова земська дума на чолі з городовим головою. Головою були в різні часи І. Г. Верченко, С.І Гурин, С. І. Крижанівський, П. П. Лесняк.

Незважаючи на всі труднощі органів влади Зіньківського повіту, адже він був найбіднішим в губернії, земство робило все для зростання рівня життя народу, підвищуючи з кожним роком видатки з місцевого бюджету на всі сфери своєї діяльності. Все більше жителів повіту отримували  допомогу від земства, підвищувалася і зарплатня самим працівникам земства. Цьому сприяв і загальний позитивний розвиток Росії, адже на початок 20 сторіччя вона вже більше 20 років не воює, що дає змогу спрямовувати більше грошей в покращення життя народу. А провідником такої політики держави на місцях якраз і були Земства.

Про це говорять найкраще  цифри: в 1896 році видатки по Зінківському повіту були: на городову земську лікарню – 5520 руб., на дороги – 3609 руб. 15 коп., на квартирну повинність – 1740 руб., на земське управління – 8151 руб. 80 коп., на народну освіту – 14410 руб., на охорону здоров’я – 16888 руб., на  приюти – 693 руб. 43 коп. Всього видатки на все – 87025 руб. 42 коп.

Але ж скільки було податків, якими обкладалося все: питейні заклади, а вони були практично в кожному селі та хуторі, млини, крупорушки, маслобойні, невеличкі цегляні та селітренні заводики, магазини, вирішувалося питання про податок навіть з церковних земель. Їх збирали податні інспектори, від яких ніхто не міг сховатися. Наприклад, розглядається супліка знаменитого Зіньківського купця Івана Воздвиженського в Губернське зібрання про надмірне оподаткування його господарчої діяльності. В відповідь на це була організована Земським зібранням спеціальна комісія, що описала майно Воздвиженського і викрила ще більші утайки від держави, за що вельмишановний Іван Степанович, гласний повітового зібрання та член Городової Управи і меценат заплатив чималий штраф.

При участі земства вирішується питання про осушення боліт по течії річки Грунь. В1897 році повітова учбова земська майстерня стає учбово-ремонтною майстернею, де наряду з підготовкою учнів проводиться ремонт сільськогосподарських машин.

Початок XX сторіччя Зіньківське Земство зустрічає оптимістично. Адже позаду багато що зроблено. Робота Земських органів проходить в умовах стабільності та благополуччя в державі. На 1903 рік в населення Зінківського повіту складає 148 566 чоловік, в Зінькові проживає 11 тис., народилося за рік 6075, померло – 3498. «Угодной» землі – 205 тис. кв. дес.

В 1907 році виходить  Височайший Монарший Указ  «Про ліквідацію безграмотності в Росії». Вперше на рахунок Земства поступають величезні суми на освіту серед простого народу. Витрати на освіту  в 1908 році – 56648 руб., в 1909 році – 104480 руб., 1910 – 594547 рублів і планувалося довести до 1044800 рублів.

На 1903 рік у земстві 38 народних шкіл, 71 школа грамоти, одне міське приходське училище, 3 міністерських училища, жіноча прогімназія, міське училище. Успішно працює в Зінькові учбово-реміснича майстерня, якою завідує Белановський Г. К., там же майстрами Зелененький І. П. – слюсарний, Чернуха А.С. – майстер ковальської справи, Мітла С.Т. – столярний майстер.

В 1912 році відкриваються перші два класи Зіньківської гімназії. В Великій Павлівці відкривається школа садоводства та бджільництва. Практично до  1914 року в кожному селі будується нові приміщення шкіл, повіт повністю забезпечений вчителями. В повіті працює 15 народних бібліотек,  книжковий склад, де за пільговими цінами закуповуються підручники для шкіл та книги для земських бібліотек.

Працюють у повіті 2 злучні пункти, 2 ветеринарні дільниці, де працюють земські лікарі-ветеринари – В’ячеслав Василєв, Броніслав Вроцький та фельдшери Іван Іваненко, Іван Тягун.

Навіть відкрита метеорологічна станція. Був організований повітовий земський  сільськогосподарський склад.

В великих містечках повіту: Груні, Опішні, Великих Будищах, Бірках організовуються каси малого кредиту, де селяни можуть взяти кредит під заставу землі. За 1903 тут було видано 18 позик на купівлю землі та 22 промислові позики кустарям на суму 27490 рублів. Розвивається і Земська пошта, на яку виділено 417 рублів. Відкрито поштові відділення в Опішні, Груні, Бірках, Ковалівці.

На початку XX сторіччя планується проложити залізну дорогу Охтирка-Гадяч. Повітове Земське Зібрання делегувало делегатів для переговорів щодо проходження по території повіту залізничної колії на чолі з Сергієм Євгеновичем Бразолем на той час Предводителем губернського Полтавського дворянства. Благо в той час Міністром шляхів сполучення Росії був наш земляк Петро Кривошеєв. Працює телеграф у повіті з 1897 року, а телефонна мережа була проведена лише в 1912 році.

Повіт в 1912 році розбивається на агрономічні дільниці, в кожному з яких працює дипломований агроном, запрошений земством. Видатки на 1913 рік по Зінківському повіту складають уже 370 378 рублів 64 копійки.

Лібералізація суспільства на початку XX сторіччя захопили і Зіньківщину. Так Предводитель повітового дворянства Голова Земського дворянства гофмейстер Двора Його Величності статський радник Григорій Євгенович Бразоль на одному з засідань Зібрання піддав різкій критиці діяльність всіх земських органів, в тому числі і Зіньківського, наголошуючи на тому, що народ на цей час живе набагато бідніше ніж дворяни, що вищі класи мало платять податків і треба більше звертати уваги на селянство. За це він піддався нищівній критиці працівників та депутатів земства.

В 1905 році заявили про себе і жінки повіту. Вони направили для розгляду на Засідання Земства  відкритий лист, в якому наполягали на своїй участі в виборах до земських органів влади. Правда крім того, що він був зачитаний на зборах діло дальше не пішло. 1 січня 1906 року лікарем Годзевич, секретарем Управи Орешко та директором невеликої консервної фабрики Сицянко було засновано та випущено декілька номерів газети «Зеньковецъ», де висловлювалася критика на адресу Повітового Земства та висловлювалися ліберальні політичні погляди. Але вже на початку березня їх газета була закрита. Секретар Управи Орешко був звільнений з роботи.

Невеликі народні заворушення були на Зіньківщині в 1906 році. Для заспокоєння народу при сприянні Сергія Бразоля з губернії були викликані війська. Були арешти. В жовтні 1907 року прямо на засіданні Земського Зібрання було вчинено замах на Сергія Євгеновича Бразоля. Присутній в залі на засіданні вистрілив в нього, але промахнувся. Тут же він був заарештований та етапований в Полтаву в Губернську тюрму. В честь спасіння Бразоля С.Є. було вирішено купити ікону Пресвятої Богородиці вартістю 300 руб і розмістити її в залі засідань. Причому Григорій Євгенович Бразоль – брат потерпілого особисто надав 100 рублів на неї.

В 1907 році  було вирішено питання  про надан ня пенсій земським працівникам: медикам, учителям, управлінцям. Була організована в 1908 році пенсійна каса, куди було виділено 7004 рублів 82 коп.

В  Зінькові була побудована ще одна богадільня. Розроблений проект та розпочато будівництво нового цегляного приміщення для лікар ні. Нарешті куплено для Земства своє дворище з будівлями у міщанина Терещенка, куди одразу ж і переїжджають з найманого приміщення. Тут попервах розташовується також і учбово-реміснича майстерня, арештний дім, управа.

Загалом майна Земства тільки в Зінькові нараховується на суму близько 100 тисяч рублів, а ще земські приміщення в повіті. В 1912 році Головою Повітової Земської Управи був Н. А. Ротт, а в 1914 році ним стає Максимович К. А. Вперше в ці часи в Земському Зібранні вирішується питання про зменшення податків, в першу чергу з промислових та ремісничих підприємств, з метою заохоти ти до розвитку цих видів діяльності жителів повіту.

Грізний 1914 рік перекреслив багато надбань, починів та планів Земства. Почалася Перша світова війна. Багато його працівників було мобілізовано на фронт, видатки різко впали. Земство організовує лазарет для поранених солдат на 100 ліжок, опікується сиротами, вдовами, сім’ями  фронтовиків. Організовано «уездное попечительство по призрению членовъ семей нижнихъ чиновъ погибшихъ и призванныхъ». Росія, а з нею і Зіньківщина стають на рейки війни і в подальшому у всьому буде тільки спад: в промисловості, сільського господарства, торгівлі, будівництва, а ще най головніше розлад і різкі переміни в моралі людей, що призведуть до справжнісінької катастрофи в державі.

Окремо хочу звернути Вашу увагу на діяльності поміщиків Бразолів в Земстві. Тут в працю вали чотири покоління Бразолів: бувший Грунський сотник, пізніше колезький асесор Василь Трохимович Бразоль мировим суддею та наглядачем навчальних закладів: його онуки рідні брати: Никон Григорович та надвірний радник Євген Григорович.

Євген Бразоль, малопавлівський поміщик, все життя пропрацював в Зіньківському повіті мировим суддею, а потім був обраний Повітовим предводителем дворянства Зіньківського повіту, Предводителем Полтавського губернського дворянського зібрання, наглядачем навчальних закладів Зінківського повіту, мировим суддею, Почесним Мировим суддею. Його сини продовжили йти по батьковій стезі: Сергій Євгенович, Григорій Євгенович, Лев Євгенович. В 1880 році вони прийшли в земство, дослужилися до найвищих титулів.

Григорій Євгенович – єдиний Предводитель Повітового Дворянства в Росії, якому було надано придворний титул Гофмейстер Двора Його Величності за заслуги на Земській службі. Починаючи з 1887 року і до відомого мені 1916 року він беззмінний Предводитель Дворянства та Губернський гласний. Це при його безпосередній участі та участі  його брата Сергія Євгеновича відбувалося все те що описано вище в моїй статті.

Особливо вражає мене працездатність Сергія Євгеновича Бразоля. Він і Голова Полтавського Губернського Дворянського зібрання з 1897 року, член Держдуми Росії від Полтавського Дворянства, часто присутній на Земських зібраннях у Зінькові, розриваючись між Петербургом, Полтавою та рідним Зіньковом. Недовгий час був гласним Зінківського Земського зібрання і середульший їх брат – лікар Лев Євгенійович, що потім стає знаменитим на весь світ професором-гомеопатом.

З 1910 року гласним Дворянського Зібрання вибраний син Сергія Євгеновича – Петро Сергійович Бразоль, котрий після закінчення юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету приїжджає на свою батьківщину – землі де жили його прапрадіди – в село Комиші Зіньківського повіту. А вже в 1912 році він тимчасово заміняє Предводителя Зінківського дворянства і Голову земського зібрання. Відомо що на 1917 рік він був Предводителем Зіньківського дворянства та Головою земського зібрання.

Але розповідати про життя та діяльність Бразолів – це мабуть вже не окрема історія – це ціла книга. Наскільки ці люди зоставили слід на нашій землі – наскільки і трагічна їх доля. Мені невідома доля Григорія Євгеновича. Є відомості що він не дожив до революції 1917 року. Сергія Євгеновича та його сина Петра Сергійовича, які після низки поневірянь, в 1920 році опинилися в Криму розстріляно в місті Судак більшовиками. Професор-гомеопат Бразоль Лев Євгенійович помер у вигнанні в Парижі в 1927 році.