© Андрій Парамонов (Харків)

Якщо сьогодні запитати у сучасних харківців що таке цукровий папір, здебільшого буде відповідь про особовий кондитерський матеріал, який використовують для прикрас. Але так було не завжди і термін цукровий папір мав зовсім інакші значення.

У минулі століття цукор продавали не у вигляді піску, а великими литими шматками «головами», які загортали в папір блакитного кольору із сіруватим відтінком. Папір той був дешевого сорту, грубо зроблений, але фарбований, оскільки без фарби він би мав непривабний вигляд. Як правило це був синій колір часто із сірим відтінком. Вперше він згадується в Англії у XVII столітті, коли для харчового паперу потрібен був барвник, який навіть від вогкості не линяв би на продукти і не псував їх. Крім того синій колір має відбілюючий оптичний ефект, і цукор у такому кульку здається чистішим, ніж він є насправді.

У XVIII ст. виробники цукру продовжували користуватись цукровим папером і називали його так в різних країнах. Ім’я цукрового паперу стало загальним і почало використовуватись і на інших видах паперу. Спочатку цукровим папером іменували весь папір синього кольору, навіть не маючий відношення для продажу цукру. Наприкінці XVIII ст. колір цього паперу давав мідний купорос, завдяки якому листи отримували блакитний або зеленуватий відтінок. В архівах ми багато його зустрічаємо в діловій документації, та у виданих церковних книгах. Він міг бути дорогим і якісним, а не тільки дешевим як було раніше. Дорогий папір використовували для дипломатичного листування тих часів, тому його обійшла увагою мода: sugar paper або sugar paper blue — благородний відтінок, який не соромно вдягнути навіть на інавгурацію президента.

Цікаво, що в деяких країнах Західної Європи та США і сьогодні можна купити цукрову голову в синьому цукровому папері саме в тому вигляді, в якому його продавали на протязі XIX-XX століть.

Російська імперія ще на початку XIX ст. купувала папір за кордоном, власного виробництва не вистачало, однак поступово кількість виробництва зростало, вже у 1825 році існувало 88 фабрики по виробництву паперу, виробництво сягало 700 000 стоп (в кожній 480 аркушів). Вони були як державні та і приватні, причому останні користувались дотаціями держави, власнику надавали землі, необхідну кількість робітників, будували необхідні приміщення, а бувало і просто надавали гроші без повертання. Звісно, що для цього власник підприємства повинен був виконувати обов’язки по постачанню паперу.

Робітники на паперових заводах отримували стабільну платню, на 1814 рік чоловік мав 4 руб. 50 коп. на місяць, жінка 2 руб. 50 коп., а підліток 1 руб. 90 коп. Більшість приватних паперових фабрик працювали цілодобово.

В Харківській губернії теж займались виробництвом паперу, найбільш відомою у першій половині XIX ст. була фабрика в Рогані Харківського повіту, яку заснував князь Олександр Олександрович Шаховський, яка утримувалась управляючим інженер-технологом іноземцем Вільгельмом Івановичем Раббе. В 1842 році на фабриці прийняли рішення виготовляти цукровий папір білого та синього кольору, останній купувався власниками цукрових заводів для упаковки цукрових голів. Значну кількість цукрового паперу купували і харківські купці для упаковки цукру, тютюну, чаю, кави, конфект... Якість роганського цукрового паперу нічим не поступалась виробництву центральних губерній імперії, а ціна була значно нижче.

Виявилось, що Роганська паперова фабрика виготовляла ще і цукровий картон, який мав властивості непромокального і вогнетривкого та використовувався для покриття дахів будинків. Спочатку я подумав, що це якась дурня, однак виявилось, що в Харкові існував як мінімум один будинок з таким дахом – харківського театрального діяча Івана Штейна. Він покрив їм будинок у 1834 році, та пофарбував мідянкою. На 1842 рік під час продажу будинку дах був в повному порядку.

У другій половині XIX ст. фабрика належала дворянам Пассекам, зокрема Єлизавета Петрівна Пассек, вона продовжувала виробництво цукрового паперу. З 1885 року власниками фабрики стають брати купець Василь та колезький асесор Іван Олексійовичі Монакови, а на початку XX ст. власником стає харківський купець 1-ї гільдії Шмерк Хаімович Цетлін.

Є ще один натяк на «цукровість» паперу, мова йде про виробництво паперу з цукрового тростину, вважається, що він найбільш екологічно чистий, оскільки це побічне виробництво цукру. Колись волокна тростину (багасса) просто вважались відходами, але сьогодні її переробляють в папір. Вважається, що на цьому можна економити до 10% сировини, оскільки багасса довше та міцніше волокон з дерева. Папір з тростини вагою 72 г/м² дорівнюється стандартному паперу щільністю 80 г/м².