Церква Юрія збудована 1795 р.[1] з дубових пластин. Внизу зруба стін пластини мають товщину 15–14 см при висоті 42–30 см. У більшому восьмерику пластини вже тонщі, вони мають товщину 13 см, а в меншому восьмерику – 11 см. Засновано будову на грубих дубових же підвалинах, під які згодом було підведено цегляний підмурок. Зруб стін виведено простовисно[2].  Відкрита зараз (некожухована) зовнішня сторона західної грані зрубу стін бабинця показує, що при будуванні теслі через кожні шість пластин (інтервал біля 2,3 м) в верхньому ребрі пластини видовбували кілька квадратових (6 × 6 см) врубок, в які заганяли бруски – циналі, заплішували їх і на ці бруски укладали дошки риштування, на яких стояли майстри.

Подовжня вісь плану відхиляється на 3´ за рухом стрілки годинника. Дзвіницю збудовано пізніш за церкву. Вона має пізнєампірові форми, що стоять на межі з псевдоготикою XIX в. Можна думати, що тоді ж відремонтували і саму церкву. Зокрема, до того часу належать «псевдоготичні» рами вікон. Сполучили церкву притвором з дзвіницею, як оповідали діди, в 80-х рр. XIX ст. Тоді ж, мабуть, зовні зруб обшито дошками горизонтально.

В інтер’єрі рукави перекрито двоспадистими дощатими слабоопуклими «склепіннями», що в розрізі наближаються до боків трикутника. В північному рукаві «склепіння» завершується сволоком, кінець якого пропущено крізь зруб стін центральної дільниці.

В церкві багато вікон: обидва восьмерики прорізано кожен 8 вікнами; в зрубах стін вікна розміщено в два яруси.

План побудови – хрещатий. Складається він з більшого центрального квадрата і 4 менших, близьких до квадрата рукавів[3].

Розгляньмо обмірні кресленики. Вихідний розмір в побудові плану – сторона центрального квадрата. Вівтар в плані – також квадрат, його сторона = 1/2 діагоналі центра. План бабинця має ширину таку ж, як і вівтар, а внутрішня довжина бабинця = повній ширині вівтаря. Південний і північний рукави задумані квадратами, але в натурі вони деформовані. Їх сторона = 1/2 діагоналі прямокутника, що становить південну половину центрального квадрата.

Висота зрубу стін центральної дільниці (четверика) = діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану тої ж дільниці. Висота зрубів стін вівтаря, бабинця, південного й північного рукавів = півсумі довжини плану бабинця і центра. Внутрішня висота вівтаря і останніх трьох рукавів дорівнює висоті зрубу стін центра, цебто = діагоналі чотирикутника, що становить половину плану центра.

Довжина й ширина першого восьмерика = стороні квадрата плану дільниці, висота ж його = 1/2 висоти зрубу стін центра (четверика). Чотири грані зрубу стін центра безпосередньо переходять в грані восьмерика, орієнтовані по сторонах світу.

Перший залом в розрізі дає трапецію, у якої основа – довжина восьмерика, верхня грань = 1/2 довжини бабинця і висота = 1/2 висоти восьмерика. Висота ж зрубу стін центра, першого залому і першого восьмерика разом = подвоєній довжині плану дільниці. Деформація зрубу залому – наслідок неуважності майстрів. Другий восьмеричок має довжину і ширину = 1/2 довжини плану бабинця. Висота другого восьмерика = 1/4 ширини плану центра. Висота ж другого восьмерика й першого залому разом = висоті першого восьмерика.

Другий залом заготовлявся за допомогою шаблона-трапеції, у якої основа – довжина восьмеричка-ліхтаря, верхня грань = 1/4 довжини плану південного рукава, а висота = 1/2 висоти другого восьмеричка. Висота другого залому = 1/2 висоти другого восьмеричка. Висота верху до початку ліхтаря (перший восьмерик, перший залом, другий восьмерик, другий залом, взяті разом) = 1/2 довжини плану будови. Завершується центральна дільниця глухим, дуже низьким ліхтарем; його довжина = ширині і дорівнює довжині грані другого восьмерика (внизу).

Внутрішня висота центральної дільниці дорівнює довжині плану будови. Отже, контур внутрішнього об’єму церкви вписується в квадрат.

Висота перекриття (верха) вівтаря, бабинця та південного й північного рукавів в інтер’єрі наближається до третини висоти зрубів їх стін.

Церква Юрія в Охтирці – пам’ятка дуже цікава і важлива для розуміння процесів, що відбувалися в творчості майстрів народної монументальної архітектури наприкінці XVIII ст. Збудована в середині останнього десятиліття XVIII в., церква Юрія служить яскравим свідченням життєвості народної української монументальної архітектури тих часів.

Народним майстрам-архітекторам ніяк не можна дорікати у консерватизмі, як то часто раніш робилося. Навпаки, вони уважно слідкують за розвитком мурованої («панської») архітектури, охоче і широко запозичають у неї елементи, головним чином декоративні. В Юр’ївській церкві до таких елементів, запозичених з класицистичної архітектури, треба залічити карнизи, що складалися з систем поличок і сухариків, які завершують зовні зруби стін і обох восьмериків.

В церкві Юрія в Охтирці, як і в ряді інших пам’яток, ми спостерігаємо виразно виявлену зацікавленість майстра не лише елементами декоративного порядку, але й бажання зрозуміти і використати основи класицистичного архітектурного світогляду. Він хоче зрозуміти «дух епохи», сприйняти принципи побудови архітектурно-художнього образу нової архітектури, її раціоналізм, шляхетну стриманість, підкреслену урівноваженість – спокійну простоту, що відбивалася в чіткій ясності членування просторових об’ємів, простоті і логічності пропорцій компонентів будови. При цьому майстер Юр’ївської церкви непохитно стоїть на позиціях традиційних, віками вироблених і вивірених практикою принципів розуміння національної ідеї монументалізму, її зміст і форму майстер охтирського Юрія поклав в основу свого творчого задуму, їй він підпорядкував, органічно ув’язавши, елементи класицистичної архітектури. Особливо яскраво це виявилося в побудові об’єму верху в інтер’єрі. Тут майстер повною мірою використав традиційні засоби ілюзійного збільшення висоти верху, ставлячи один на один щораз менші восьмигранні призми, сполучаючи їх стрімко злітаючими вгору заломами.

На перший погляд церква Юрія в Охтирці може здатись дуже відмінною від старіших слобожанських пам’яток, таких, наприклад, як церква Миколи в Лебедині, Введенська в Артемівці, Спаса в Межирічі, Михайла в Левківці. Але, розмістивши їх в один ряд в хронологічній послідовності, ми переконуємося, що всі вони – складові частини ЄДИНОГО стилістичного потоку народної монументальної української архітектури з яскраво виявленим неповторно своєрідним обличчям, і згадані пам’ятки відбивають окремі етапи, різні фази того процесу, а також різні напрямки творчості майстрів.

Цікава церква Юрія ще й тим, що вона – представник типу будов, поширених як в самій Охтирці, так і в околишніх селах Охтирського та суміжного Богодухівського повітів, збудованих (умовна назва) охтирською групою майстрів. До цього охтирського типу, якщо зважати на ті пам’ятки, які мені довелося оглянути і зафотографувати в 1913–1927 рр., та на підставі старовинних пам’яток, фото яких збереглися у Харківському університетському музеї і які в натурі не заціліли, належали: Михайлівська церква 1775 р. в Охтирці на Гусинці[4], Василівська церква с. Солдатського Охтирського повіту 1794 р., Юр’ївська церква 1795 р. в Охтирці, церква Параскеви 1801 р. в с. Бакирівці Охтирського повіту[5]. Той же тип плану і композицію об’ємів (з невеликими відмінами) мають ще: Успенська церква 1793 р. в с. Полкова Микитівка Богодухівського повіту[6], церква Миколи в с. Городньому 1801 р. того ж повіту[7] та церква Покрови 1803 р. в сл. Хухрі Охтирського повіту[8]. Можливо, територія поширення цього типу була більша, але даних для цього у нас немає. В самій Охтирці збудована була в 1775 р. найстарша церква цього типу – Михайлівська (розібрана в 1910 р.). На фото зовнішнього вигляду її з півдня бачимо будову з планом, що складався з центрального квадрата і чотирьох менших за центральну дільницю рукавів, що мають форму чотирикутників, близьких до квадрата. Отже, молодша за неї Юр’ївська Охтирська повторює цей тип плану. Відтворюють його церкви в Бакирівці та Хухрі. В церквах в Солдатському, Полковій Микитівці та Городньому план вівтаря не чотиригранник, а шестигранник (чотиригранник із зрізаними зовнішніми кутами). Майже однаково скомпоновано в Михайлівській і Юр'ївській церквах об’єми. Але поряд з цим Михайлівська церква має і відміни: вона не має другого восьмерика, а над заломом першого восьмерика зразу безпосередньо підноситься світловий ліхтар. Цю рису ми зустрінемо у всіх інших церквах охтирської групи (крім Охтирської Юр’ївської). У всіх церквах тої ж групи (за виключенням Полкової Микитівки) зруби стін рукавів нижчі за зруб стін центральної дільниці. Перекриті зовні вони двоспадистими дахами з простовисно обрубаними торцями (фронтонами); тільки Михайлівська церква має дах округлого профілю з відливами[9], а у всіх інших пам’яток дахи на рукавах – двоспадисті намети. У всіх церков охтирської групи, крім Михайлівської в Охтирці, поперечник восьмерика дорівнює стороні квадрата плану центрального зрубу, цебто грані восьмигранника, орієнтовані по сторонах світу, безпосередньо продовжують зруб стін.

Ця прикмета в українському дерев’яному монументальному будівництві нововведенням вважатись не може. На протязі всього XVIII віку цей засіб переходу четверика зруба стін у восьмерик ми спостерігаємо доволі часто, а саме: в церкві Тройці в Коропі 1716 р., в Успенській церкві 1720 р., в Шатрищах, в церкві Миколи 1745 р. В Свіржі, в Вознесенській церкві 1759 р. в Березні, в Покровській церкві 1765 р. в Антонівці, в Петропавлівській церкві 1777 р. в Гадячі та ін. Але послідовно, систематично цю рису відбивають лише будови охтирської групи. Одна з церков охтирської групи – Михайлівська в Охтирці – має восьмерик, поперечником менший сторони квадрата плану центральної дільниці; в ній між восьмериком (незначно вужчим за четверик) і четвериком вставлено короткий низенький залом. Восьмерики Михайлівської Охтирської та Василівської в Солдатському церков мають по 4 вікна, тоді як у всіх інших – по 8. Форма даху, що перекриває залом над восьмериком в Охтирській Юр’ївській та Бакирівській церкві, стіжкова з плоскими гранями, а у всіх інших – опукло-гранчаста. Вікна в два яруси в зрубах стін зустрінемо в Охтирського Юрія та ще в церквах Городнього та Полкової Микитівки.

Кожна церква охтирської групи має відміни в деталях, але їх об’єднують характерний силует і спільний принцип компоновки просторових об’ємів.