© Андрій Парамонов (Харків)

По необхідності в роботі торкнувся того, як відбувались жнива на Слобідщині у XIX ст. На полотнах художників, які присвятили саме жнивам, ми бачимо здебільшого жінок, які жнуть серпом. Мабуть сама відома робота Миколи Пимоненка 1896 року. Час від часу з’являються поруч із жінками і чоловіки, які тримають коси, як от у Костянтина Трутовського в полотні 1863 року, або Володимира Орловського 1880 року. Хоча треба зауважити, що коси на цих полотнах для трави, а не для хліба.

Зрозуміло, що в ті часи про жатки мова і не йшла, хоча першу більш-менш вдалу конструкцію 1811 року Сміта навіть хотіли почати випускати на Луганському чавуноливарному заводі. Далі влучні машини розробили Огль та Браун у 1822 році, а найбільш вдалою стала жатка Патрика Білля, яка була представлена у 1828 році. Ну і нарешті перша запатентована у 1834 році стала класична жатка Сайруса Маккорміка. Ну а там далі і до комбайнів недалеко (деякі з них тягнули по 30-40 коней), у 1875 році найкращим на той час став комбайн Петерсона. У 1910 році провів іспити парового комбайну Генрі Форд, а у 1926 році в США вийшов класичний комбайн від фірми Массей-Харріс.

Так що ж там на Слобідщині? У нас до 1861 року в ходу були серпи, якими орудували жінки. Вони жали хліб і на панських маєтках і на своїх ділянках. Потім великі панські маєтки вимушені були наймати на жнива робітників (а це вже здебільшого чоловіки) і шукати можливості для прискорення процесів на жнивах. Державні селяни здебільшого залишались при серпах до кінця століття, поки земство не розпочало поширювати серед них коси та жатки.

В деяких маєтках Харківської губернії поміщики передових поглядів використовували сучасні знаряддя праці, однак селяни не охоче навчались передовим технологіям. Так що роботі на парових машинах, локомобілях, пізніше на тракторах (у 1880 році вже були на полях Слобідщини) приходилось наймати вільних майстровитих людей.

Одним з перших, хто спробував ввести замість серпи в своїх декількох маєтках, в тому числі в Ізюмському повіті, став поміщик Олексій Левшин, який побачив у «Земледельческой газете» рекламу коси для хлібу від винахідника Прокоповича. Який скоріш за все підгледів її закордоном. Між тим Левшин відправив двох селян на навчання в маєток Прокоповича в червні 1838 року, коли ж ті повернулись спробували косити жито. Перші ж спроби принесли вдалий результат, замість шість робітників-жінок на десятину, двоє чоловіків справились скоріше. І в то літо більшість хліба Левшин прибрав саме косами силами 20 робітників, звільнені від праці серпами жінки працювали на зв’язуванні сніпів. Начебто всім сподобалось, селяни хотіли всі працювати з косами, управляючий маєтком теж побачив користь. Однак у подальші роки з використанням коси у Левшина були проблеми, то управляючий забув про них, то хліб переспів і косити косами було невигідно, бо він осипався…

Вдалим виявився 1841 рік, 460 десятин жита було скошене за 4 дні, тоді як раніше серпами на цю роботу потрібно було 4 тижня і по 6-10 людей на кожну десятину. Левшин підрахував, що йому було б потрібно 920 людей, щоб прибрати хліб в 4 дні за допомогою серпів. Працювали по новій системі 4 людини, два чоловіка з косами і дві жінки в’язали сніпи. Сусіди Левшина в той рік не встигли зібрати і половину жита, воно почало осипатись від жари та вітрів. На наступний рік у Левшина планувалось обладнати 250 кіс. Що було далі наразі невідомо, однак після смерті його в маєтку косами не користувались.

Між тим з 1860 року в Харкові на заводі Трепке почали виробляти різні сільськогосподарські машини та агрегати, а з відкриттям залізничного сполучення масово привозити нову техніку закордонних виробників. Серед чималого асортименту жатки не користувались попитом, тому ми їх зустрінемо тільки в деяких маєтках. До 1890 року, скажімо в Зміївському повіті не існувало жодної жатки, косами косили в маєтках лише деяких землевласників, більшість все ще користувалась серпами. Серпи давали змогу зібрати в найкращий рік близько 70 пудів жита з десятини, тоді як маєтки де використовували коси більше 100 пудів, а найбільше 152 пуда з десятини. Робітники з косами отримували платню по 7 руб. за день, тоді як з серпами не більше 5 руб. Відмітимо також, що власники передових маєтків почали вирощувати жито різного періоду дозрівання, щоб максимально використати можливості при жнивах. Ранні сорти альпійського чи шампанського жита дозрівали вже 10 червня, банатська озима пшениця 15-17 червня, а жито звичайних сортів не раніше 25 червня.  

Масово жатки почали з’являтись після того, як їх виробництво почалось на заводі «Гельферіх-Саде», а розповсюдження підтримало земство. Сталось це вже на початку XX століття.