Вознесенська церква, 1695 р.^[1]

В урочищі В’юнища на околиці старої Сосниці, на цвинтарі, зарослому старезними липами, сховалася непоказна церковка.

Оглянувши її, переконуємося, що збудована вона добрим народним майстром; подбав він також ефектно оздобити будову різьбами. Церква багато потерпіла під час ремонтів; найбільш постраждали верхи вівтаря та бабинця. Внаслідок репарацій від верхів вівтаря і бабинця заціліли лише їх заломи, схованні тепер під новими двосхилими дахами. Отже зовні церква сьогодні виглядає одноверхою. Центральний верх також зазнав змін. Колись відкритий всередині ліхтар перетворився на глухий. Невиразною зовні стала форма перекриття другого залома. Взагалі сучасні залізні дахи значно відмінні своїм виглядом від первісних ґонтових. З півдня і півночі прибудовано до церкви просторі притвори, які потроїли площу центральної дільниці, а одночасно вкрай затемнили первісний зовнішній вигляд пам’ятки. Проте за допомогою обмірних креслеників та уважного вивчення зацілілих частин первісної будови стало цілком ясно, що майстер збудував триверху церкву стримано струнких, благородних пропорцій. У неї внутрішня висота центральної дільниці дорівнювала довжині плану будови. Знадвору під сучасним залізним дахом подекуди збереглися рештки дерев’яних довбаних рештаків-водовідливів і шматки різьблених карнизів.

План В’юнищанської церкви належить до улюбленого і поширеного типу: шестигранник + восьмигранник + шестигранник^[2]. Притому площа вівтаря помітно більша бабинця.

Огляд інтер’єра розпочнемо з вівтаря. Шестигранна висока, тягнута догори призма зрубу стін виразно виявляє нахил стін всередину. Грані залому засклеплено круто (43°, 46°). Вгорі залом при­криває маленький (новий) плафон. Верх зруба стін скріплено чотирма різьбленими ригелями. Ригелі зарубано при коротких (південно-східній та північно-східній) гранях, а також над клинами, що переводять шестигранну призму вівтаря у восьмигранник.

До центра вівтар внизу відкривається невисоким (3 м) просвітом з коротенькими заплечиками. Над просвітом підноситься ряд вінців східної грані зруба центральної дільниці. В цих вінцях збереглись два гнізда від балок; такі самі два гнізда від балок збереглися на такій же висоті і в західній грані центральної дільниці. Після закінчення будівництва балки вирізали, в цих гніздах були заложені балки для потреб риштування при складанні центрального верха. Вище згаданих суцільних вінців в східній грані центрального зруба стін вирізано другий, менший просвіт-голосник хрещатої форми. Освітлено вівтар зараз трьома вікнами, прорізаними в верхній половині зруба стін. На південь і північ виходять великі потрійні вікна, у яких середній просвіт вищий і ширший за бокові.^[3] На схід на тому ж рівні прорізано велике хрещате вікно, що складається з п’яти квадратів. Вікна заливали приміщення морем світла. Крім того, вікна – один з важливих елементів в композиції зовнішнього вигляду будови; в арсеналі засобів майстра вони посідали помітне місце, надаючи церкві ошатності.

Бабинець (зруб його стін) в інтер’єрі виглядає стрункішим за вівтар. Грані залому завершують простір бабинця вгорі менш напружено, ніж у вівтарі. Залом бабинця в розрізі дає кути порядку 60°, 52°. Плафон, який зараз прикриває залом (можливо, відповідає площі колишнього восьмерика чи ліхтаря), розміром перевищує плафон вівтаря більш ніж вчетверо. Під час репарацій південне і північне трьохдільні вікна у бабищі перероблені на прості в одно полотнище. Ригелі у бабинці розміщено так, як і у вівтарі. До центру бабинець внизу відкривається невисоким просвітом (тільки заплечики тут довші, ніж у вівтарі). Над нижнім просвітом через кілька суцільних вінців зрубу вирізано другий верхній великий просвіт, що загальним контуром наближається до трапеції. Нижній кант бруса, який зверху обрамляє нижній просвіт, оздоблено різьбою, а контур верхнього просвіту опрацьовано легкими ажурними «фестонами».

Просвіти в західній грані центральної дільниці дозволяють відвідувачеві з бабинця охопити оком низ і частину верхньої поло­вини іконостасу. Інакше кажучи, ці просвіти стільки ж сполучають, скільки й відокремлюють простір центра і бабинця.

Грані зрубу стін центральної дільниці м’яко огортають об’єм високої зали. Хоч висота зрубу стін центральної дільниці лише дорівнює ширині плану дільниці, у кожної грані зокрема і у всіх разом висотні розміри переважають горизонтальні, тому зруб виглядав струнким. Таким же струнким, без підкресленого напруження, виглядає в інтер’єрі помірної висоти перший залом центральної дільниці, яким майстер переводив внутрішній простір дільниці у просторий, стриманострункий восьмерик. Над восьмериком підноситься другий залом. Він вищий за перший, заломлено ж грані у обох під одним (близько 60°) кутом. Він також нарощує враження активного розгортання простору догори. Під час недавнього ремонту ліхтар, що увінчував центральну дільницю, став глухим, і другій залом зверху зашито плафоном. Ригелі в центральній дільниці розміщено як у вівтарі і бабинці, також при коротких гранях зруба стін і восьмерика, у південній і північній гранях зруба стін центральної дільниці були великі хрещаті, рівнораменні вікна (такі ж, як у вівтарі та бабинці).

Репертуар елементів різьби, що прикрашає ригелі, брус у просвіті між бабинцем і центром, одвірки трьох входових дверей, невеликий («косиця», «ови», розетки, бордюр з плоских фестонів, «вервечка», зубчики...), але використані вони в кожному випадку досконало, з великим відчуттям і розумінням завдань монументально-декоративного порядку. Троє дверей дають три відмінні рішення єдиної теми, але різними засобами. В оформленні одвірків майстер трактує елементи різьби «ювелірно», так, ніби виконує їх чеканом в дорогому металі чи висікає їх в камені. Притому еле­менти оздоби в одвірках виглядають м’яко, сполучені вони злагоджено. Дуже елегантно виглядає різьблене оформлення верхнього просвіту з бабинця до центру. Бездоганно виконано воно і з боку техніки. Скупіше, стриманіше в розумінні кількості вжитих орнаментальних елементів оздоблено ригелі. Але ці елементи, оскільки розглядати їх можна лише здалеку і в сильному ракурсі, набирають тут особливої «гостроти» і чіткості.

Аналіз обмірних креслеників показав, що схема плану В’юнищанської церкви складається з трьох чотирикутників: більшого і центрального з відсіченими кутами і двох менших, неоднакових площею – вівтаря і бабинця. У останніх чотирикутників відсічено зовнішні кути.

Вихідним розміром в побудові плану є повна ширина центральної дільниці: довжина ж центральної дільниці – апофема рівноцінного трикутника з стороною, що дорівнює повній ширині центральної дільниці. Тою ж шириною центра визначається також розмір квадратового в плані бабинця в такий засіб: сума довжини бабинця і половини довжини центральної дільниці дорівнює ширині плану центра; ширина бабинця = довжині його. У вівтарі довжина дорівнює діагоналі пів­денної половини плану бабинця, а ширина = ширині бабинця. Південна й північна грані центральної дільниці дорівнюють довжині бабинця, а східна й західна дорівнюють 3/4 ширини центральної дільниці або півсуми довжини плану центра й бабинця. Південна грань бабинця дорівнює половині діагоналі квадрату, в який вписується план бабинця, а західна = половині діагоналі південної половини плану бабинця. Південна (північна) грань вівтаря = ширині бабинця, а східна = половині діагоналі квадрата, вписаного в план бабинця.

Висота усіх трьох зрубів однакова: вона визначається все тою ж повною шириною плану центральної дільниці^[4].

Перший залом центрального верха Сосницької Воскресенської церкви – низ восьмигранної піраміди. Це загальнообов’язковий, «канонічний» конструктивний припис, основний «закон» побудови верхів дерев’яних українських церков.

В розрізах всі заломи кожної церкви мають вигляд трапеції; тому далі в описах церков при аналізі обмірних креслеників, щоб не повторювати без потреби, ми випускатимемо вказівку на те, що залом має форму зрізаної піраміди, і будемо скорочено зазначати: залом в розрізі має вигляд (чи форму) трапеції.

Заготовлялись зруби заломів за допомогою шаблонів-трапецій. Кожна така шаблон-трапеція складалася на основі трьох головних вимірів: основа трапеції, верхня грань і висота. Верхня грань обов’язково була паралельною основі. Майстри широко користалися шаблонами-трапеціями,у яких бокові грані були одного розміру і заломлені до основи під одним кутом. Але часто майстер порушує геометричну «правильність», і у трапеції один бік стає довшим, а протилежний – коротшим; одна бокова грань заломлена під одним кутом, друга – під іншим, значно відмінним від першого. У тих випадках, коли з композиційних міркувань необхідно було верх одної дільниці віддалити чи наблизити до верха другої дільниці^[5] і підкреслити їх тісну ув’язку чи підпорядкованість одного верха будови другому, майстер відповідно змінював кути нахилу і довжину бокових граней шаблона-трапеції. Найчастіш це стосувалося шаблонів-трапецій, за допомогою яких заготовлялися східні і західні грані заломів.

Заготовляючи на землі зруб першого залому центрального верха Воскресенської церкви в Сосниці, майстер використав шаблон-трапецію, у якої основа – довжина зруба стін центральної дільниці (вгорі), верхня грань дорівнює довжині зруба стін бабинця (вгорі), висота ж залому визначається тим, що разом зі зрубом стін дорівнює подвоєній довжині плану вівтаря. Довжина восьмерика = довжині плану бабинця (вгорі зруба його), ширина восьмерика = довжині його, висота = 1/2 діагоналі південної половини плану вівтаря. Висота восьмерика й першого залому разом дорівнює діагоналі чотирикутника, що становить половину квадрата плану бабинця.

При заготівлі і складанні на землі зрубу другого залому використана трапеція-шаблон, у якої основа – довжина восьмерика (вгорі), верхня грань = 1/2 південної грані плану бабинця, висота = 1/2 південної грані плану центра.

Висота центрального верха в інтер’єрі зараз = повній довжині зруба стін дільниці (вгорі), а внутрішня висота центральної дільниці дорівнює сумі довжини і ширини плану дільниці.

Загальна внутрішня висота центральної дільниці разом з за­шитим зараз знизу (а раніш відкритим) восьмериком-ліхтарем дорівнювала довжині плану будівлі; висота верха з ліхтарем = подвоєній довжині зруба стін бабинця (вгорі).

Від верхів вівтаря й бабинця залишилися лише перші заломи, та й то зараз важко сказати, дійшли вони повністю чи частково, зі змінами первісного вигляду, чи без змін. Залом вівтаря складає значну частину низу восьмигранної піраміди, що в розрізі дає трикутник, у якого висота дорівнює половині його основи. Висота верха вівтаря дорівнює висоті першого залому центральної дільниці, а довжина плафону, який раніш, можливо, був основою ліхтаря, = 1/4 довжини зруба стін дільниці (вгорі). Кути нахилу граней залому вівтаря і бабинця відмінні. Грані у вівтарі заломлені під кутом 43°–45°. Грані залому бабинця становлять низ трикутника, у якого західна грань дорівнює половині довжини плану центра і заломлена вона під кутом в 60° (східна грань заломлена крутіше – 52°). Залом бабинця нижчий за перший залом центрального верха і має вигляд явно фрагментарний.

Вікна в зрубах стін усіх дільниць заложені на висоті = повній довжині плану бабинця, а вікна в восьмерику центрального верха над верхнім вінцем зруба стін – на висоті, що дорівнює третині повної довжини плану дільниці.