Час технічного прогресу, небачені до того темпи й розмах будівництва наполегливо диктують необхідність вирішення питання співіснування старого й нового, збереження й активного включення в сучасне життя історичних і культурних цінностей. Окрім того, що пам’ятники архітектури – це справжні предмети матеріальної культури минулого, вони випромінюють історію розвитку будівельного мистецтва та зодчества, частіше за все мають виключні художні властивості, які нагадують про події суспільного життя. І в теперішній час, і в майбутньому на них покладаються допоміжні соціальні, містобудівні й естетичні функції, без виконання яких пам’ятник виключається з життя, приречений на забуття та знищення. Саме це й сталося з чудовою садибою у с. Старий Мерчик. З давніх давен видатні будівлі, ансамблі культової архітектури, мури, садиби цінувалися як уособлення  могутності й  самобутності даного народу. Чи не втратили ми це, чи не загубили останні свідоцтва славетного минулого наших пращурів?

Наприкінці XVIII ст.. поміщиком дійсним статським радником Григорієм Романовичем Шидловським, була заснована чудова садиба Старий Мерчик, яка розташувалася на березі однойменної річки, на склоні мальовничого холмистого оврагу, а у 1785 році закладено сад, який вражав сучасників своєю красою та вишуканістю. Світло–жовтий палац органічно вписується в навколишнє середовище, дивовижно виглядає на фоні пишної зелені. Парк починався одразу за дворцем, але зараз більша частина паркових споруд повністю втрачена, але навіть те що збереглося вражає своєю імпозантністю. Парк схожий на стародавнє, вкрите пилом століть, полотно незнайомого майстра, яке чикає доторкання руки натхненного художника – реставратора, щоб знов заграти в проміннях сонця новими фарбами.

Дуже цікавою була споруда храму в ім’я Всіх Святих, що знаходиться в цій садибі. Побудована 1788 році церква декілька разів  перебудовувалася: у 1869 році було стверджено проект на добудову дзвіниці,  а в 1881 була прибудована й трапезна. В плані сама церква була кругла, на фасаді усі чотири гілки хреста були відзначені портиками, в східній частині був розташований іконостас, а в південну та північну частини вели сходи. Увесь простір церкви був перекритий великим куполом з тоненьким барабаном і маленькою главкою у центрі. Але цей барабан не був світловим, а світло потрапляло в інтер’єр лише крізь невеликі вікна розташовані у два яруси. Зараз ми можемо лише уявити як здійснювалося освітлення великого підкупольного простору. Як зазначається в літературі того часу, в середині храма крім двох круглих ікон в проміннях, нічого цікавого не було.

Проте, ця  церква  не  була  дуже  великою ( d ротонди – 12,5 м) і  вміщувала  малу  кількість  людей. Під час вивчення архівних документів, автором були знайдені цікаві відомості з історії будівництва цієї церкви. У 1869 році був створений проект дзвіниці та прибудови до храму Всіх Святих. Але селяни прийшли до рішення, що  цей проект не достатньо забезпечує потреби мешканців села – і слід на самперед зробити внутрішній простір церкви більшим –так як під час свят велика кількість прихожан не мала можливості потрапити до церкви і вони залишалися під час Богослужіння на вулиці. Саме через це, був розроблений ще один проект. З цього проекту помітно, що прибудова, незалежно від дзвіниці, була збільшена в два рази. Сама дзвіниця залишалася майже такою ж самою, як у попередньому проекті; лише з тими змінами, що через брак коштів її пропанувалося зробити дещо простіше. Сама дзвіниця була дуже струнка й органічно вписувалася в ансамбль садиби. Під час пошуку архівних паперів автором був знайден проект перебудови храму Всіх Святих в с. Мерчику, який тривалий час враховувався загубленим. У цьому проекті зберігся не лише план старої церкви, а й розрізи, й загальний вигляд і також пояснювальна записки. Цей матеріал є дуже цінним, при відбудові храму.

Храм-ротонда  не зберігся до нашого часу. Зараз, на місці храму в ім’я Всіх Святих в селі Старий Мерчик, залишилась лише його мала частка, саме та яка була прибудована в 1869 році. Але, як що тоді вона відігравала роль притвору, або як його звали на Україні “бабинця”, то зараз ця частина, колишньої великої церкви,  увінчана шатровим дахом та невеликою фігурною банею. Дзвіниця церкви теж напівзруйнована, вона вже не має тієї величі і краси як колись, у неї теж відсутній купол, який вінчав її багато років. І хоча церква зараз діє, вона вже ні та що була колись. Хочеться сподіватися, що церква Всіх Святих у селі Старий Мерчик буде відбудована в стилі класицизму у відповідності зі знайденими кресленнями та займе належне місце в чудовому ансамблі садиби XVIII ст..

Треба розуміти, що церква це не лише пам’ятка архітектури, що єднає в собі  майстерність архітектора, вміння художника й знання будівельника, це дещо набагато більше, вона єднає у собі усі духовні й моральні здобутки людства. Вона, яка пройшла крізь століття, навіть зараз бентежить думки багатьох людей, кличе до себе, привертає увагу. Коли навколо багато різноманітних будівель, які змінюються майже кожен рік, які то з’являються то знов зникають, лише вона завжди залишається не лише на своєму місці, а й у серці. Як що ретельно придивитися до церковних споруд, які все ж такі  вціліли, і навіть ті які зазнали деяких змін, вони все одно залишаються привабливими красунями, які зуміли зберегти свою неповторність і на самперед вміння збирати навколо себе людей, єднати їх, надихати їх на благородні вчинки. У цьому завжди полягала головна мета церкви і справа кожного у тому, щоб зрозуміти це. Багато із зруйнованих храмів неможливо відбудувати, бо втраченими є їх креслення, а фотодокументи не завжди якісні. Однією з таких храмових споруд вважалася церква Всіх Святих в садибі Старий Мерчик – пам’ятка архітектури ХVIII ст. Тепер відновити її видається можливим.

Слід розуміти необхідність збереження для історії усіх ланцюжків процесу розвитку зодчества і саме поглиблене вивчення об’єкту і усіх пов’язаних з його історією матеріалів дозволить збагатити й  уточнити наші знання з історії архітектури. Зберігаючи та відновлюючи архітектурний спадок, ми маємо можливість передавати традиції й багатовіковий досвід  будівельної культури. Саме цей шлях дає можливість для утворення емоційно виразної, органічно пов’язаної з ландшафтом, масштабної до людини, здатної організувати високохудожнє середовище сучасної архітектури.