Меленевський Мар`ян Іванович народився у 1878 р. на Київщині у дворянській родині. Діяч у галузі кооперації. У 1930–1932 рр. під слідством органів ДПУ. Розстріляний у січні 1938 р. Реабілітований у 1957 р.

            Кооперація – та галузь господарства, про яку держава частіше згадувала у скрутні для неї часи, а тоді знову забувала. І діячі кооперації – ні як не могли бути романтичними героями з видатними досягненнями для батьківщини. А досягнення були, і люди, які їх робили – також. Не треба було зупиняти ні перше, ні других.

            Мар`ян Іванович народився 1878 р. у с. Федюківка Таращанського повіту Київської губернії, в українській дворянській родині з чималим прибутком, батько мав 1500 десятин землі.

            Закінчив Київську гімназію, юнак продовжує навчання у сільськогосподарському інституті м. Вільно. Виходячі з походження, кроки ці, логічні. Але молодість, революційний рух студентства не обминули Мар`яна, у 1897 р. його виключили з інституту за революційну діяльність, що його зовсім не зупинило, і у 1898 р. він вже працює редактором органа Литовської СДРП у м. Вільно. Наслідком цієї діяльності стало заслання на 2 роки до Сольвичегодська, потім нелегальна робота в РСДРП. У 30-річному віці він виїхав за кордон, щоб працювати у укр. Філії Української соціал-демократичної спілки.

            У 1913 р., опинившись у Лондоні, Меленевський відкриває сітку українських кооперативних представництв. Передумови цього кроку невідомі. Можливо, революція на хліб собі заробляла, можливо, як особисте скрутне матеріальне становище, можливо, все перелічене та ще життєвий досвід, сільськогосподарська освіта, особиста енергійність, заповзятливість. Але у Лондоні у цей час він встановлює зв`язки з більшістю кооперативних союзів.

            З початком першої світової війни, Меленевський від`їдає до Львова, де приєднується до „СВУ” створеного Жуком, В. Дорошенком, Донцовим, Залізняком за участі Костя Левицького, Л. Цегельського та ін. Після лютневої революції 1917 р. Союзу визволення України (СВУ) припиняє існування, і Мар`ян Іванович, приїхавши до Києва, займається приватною торгівлею і посередництвом. Тут і наступає те скрутне становище для держави, зокрема для уряду УНР, коли вона озирається навколо і шукає тих енергійних підприємців, які знайдуть вихід і зроблять такі потрібні гроші для держави. Знаходять Менелевського, можливо, за рекомендацією його друзів, який на той час має досвід, зв`язки та знає попит закордону у наших товарах. На початку 1919 р. його урядом УНР направлено до Лондона у якості радника дипломатичної місії УНР, на чолі Стаховського, де він працює до 1920 р. У 1921 р. Меленевський у тому ж Лондоні працює агентом комітету Допомоги голодуючим.

            Гроші потрібні були і молодій радянській державі, тому і вона повернулась обличчям до підприємців, не гедуючи їх минулим. Наприкінці 1922 р. Меленевський очолив лондонську агентуру утвореного змішаного Радянсько-німецького торгового товариства „Vostwag”, а з 1923 р. працює у Лондонському представництві „Укрзвонішторгу”, у тому ж 1923 р. заступником секретаря об`єднаного представництва української кооперації в Лондоні „Коопукра” аж до 1930 р.

            Який вклад цієї людини і багатьох тих, хто працював разом з ним для процвітання, авторитету нашої економіки і що ми втратили з цими людьми „Коопукра” заснована у 1923 році з капіталом у 30 000 фунтів стерлінгів, а через 5 років операції дорівнювали пів міліона фунтів стерлінгів. Число пайовиків, з початку це – Вукоспілка, Українбанк, Сільськиій господар, збільшувалось, особливо, після організації у Харкові Бюро акційників. До „Коопукри” увійшли всі центральні кооперативні спілки: Коптах, Добробут, Плодоспілка, Кустекспорт, Вукопромкредитсоюз, Укртехкультура, Насінньосоюз, Рибак спілка. Для цього була проведена велика організаційна робота, яка б змогла заохотити, продемонструвати економічну вигоду. Зі слів самого Меленевського діяльність цієї кооперації складалась з двох периодів: у 1923–1926 рр., коли імпорт перевищував експорт; та 1927–1930 рр. – коли все виглядало вже навпаки. У першому періоді молода держава шукала фірми, країни, де можна одержати дефіцитні товари: чай, какао, перець, оселедці, жесть для консервних банок; суперфосфат, томасшлак, снопов`язалки, тракторні двигуни, інкубатори, птахівниче приладдя, племенних птахів і т. д. Діяльність Меленевського не зводилась тільки до пошуку фірм у Англії, до сфери діяльності входили відомі фірми Бельгії, Голландії, Франції, Швеції, Канади, Америки.

Аналізуючи діяльність кооперації, Меленевський з особливою гордістю видзначав другий період, в якому наш товар затверджував свою якість конкурентноспроможність, і хоча в історії слова „якби” недоречні, то можна лише пожалкувати про те, які ринки збуту, яку якість, авторитет нашого українського товару ми втратили.

            Починав Меленевський разом з колегами у різних напрямках, випробовуючи, ризикуючи, але зважуючи, як усякий розумний підприємець. Деякі кроки не вдавались: кустарні вироби тяжко реалізувались, розпродавались малими партіями, до цього залучався аж Укрхрест закордоном.

            Але розумна політика: діяти у різних напрямках, давала і несподівані результати: спочатку з України до Англії поставлялись живі свині потім бекон, виготовлені у Кременчуці. І це все скуповувалось у беконній Англії.

            Меленевський, аналізуючи свою діяльність, бачив її майбутність: перші ж пратії нашого масла виявилось доволі гарної якості для ринку, і коли запроханий нами експерт по маслу сказав, що масло виробництво в УСРР має велику будучину. Незабаром українське масло завоювало собі завоювало собі дуже добру марку на англійському ринку. Щоб заохотити західний ринок, кооперація перейшла від традиційної бочкової тари до скринькової.

            Прогресивність підприємницької діяльності була і у ціновій політиці. „Коопукра” при продажі українському бекону, уміло лавирувало поміж декількома англійськими фірмами, що привело до підняття ціни на бекон. Кооперація проводила постійний пошук нових фірм, співробітництво з якими приводило до продажу товару за вигідною для нас ціною.

            Меленевський відзначає роботу кооперації і в самому Харкові. Поперед усього, це інформація на Україні діяльності „Коопукру”, пропонуючи номенклатуру експорту і потреби англійського ринку, а також американського, канадського. До Харкова йшли каталоги, бюлетні, технічні звіти з усього світу. У Харков щотижня надходила інформація про реалізацію нашого товару за кордоном. Як невеселий висновок Меленевський констатує: „Нашу акуратність дуже високо цінили харківські товариші, які жалкують досі, що „Коопукра” припинила своє існування, бо такої інформації їм ніхто більше не дає”.

Не жалкувала за цим лише влада, бо не вміла цінувати надбаного, не розуміла, що його можна швидко розбазарити. Влада стала на ноги і від кооперації, разом з її засновниками, вирішила відвернутися.

            Мар`ян Іванович, визваний на роботу до Харкова після закриття „Коопукру” оселився в Покотилівці. Якось зразу не знайшлося квартири у Харкові для людини, яка заробляла для країни великі валютні кошти, хоча роботу надали у Харкові в Українській зовнішньоторговій палаті, штатним доповідачем з питань сільськогосподарського експорту. Та й навіщо та квартира, коли 16 листопада 1930 р. Меленевський був заарештований СВ ДПУ УСРР за ст. 54-11 КК УСРР за участь у Всеукраїнській контр-революційній організації „УНЦ”. Якщо у 1923 р. владі було не до його минулого, то у 1930 р. пригадали всі кроки його життя аж до років проживання за кордоном. Мар`ян Іванович, перебуваючи у Харківському БУПРі, перебрав своє життя по сходинкам, особливо під час роботи у „Коопукрі”. Можливо, він мав надію на порозуміння з ДПУ, з Бордоном, оперуповноваженим СПВ ДПУ. Він і не підозрював, що для таких, як Бордон, не існує логіки дій, досягнень перед батьківщиною, є – вороги. Ворог Меленевський перебував у БУПР під слідством півтора року, тільки 10 травня 1932 року справу було закрито, Мар`ян Іванович звільнений.

            Через деякий час він знову взявся до роботи, але вже у Москві на посаді консультанта відділу постачання Головшовку Наркомату легкої промисловості СРСР. Але на той час, коли країні зовсім були не потрібні спеціалісти. 20 січня 1938 року він був розстріляний на полігоні НКВС у Підмосков’ї. Реабілітованиій 1 серпня 1957 року.

            Минули роки, і країна знову шукає талановитих, патріотичних, чесних підприємців.