© Л. Дідоренко, А. Парамонов

Ряснянський Свято-Димитрівський монастир – це ціле містечко, котре було відомим духовним і культурним центром для широкої округи і котре зникло, затерте різними соціальними і насильницькими політичними перетвореннями. Його ніяк не можна викреслити з історії нашого минулого. Отож вважаємо за потрібне розповісти про цей монастир на згадку поколінням.

В 1867 р. цар Олександр ІІ дозволив поміщику К.Д. Хрущеву заснувати чоловічий монастир. Известие об открытии нового монастыря вызвало в Харьковской епархии чувства духовной радости и воодушевления архиепископ Харьковский Макарий через «Харьковские епархиальные ведомости» объявил духовенству, чтобы «…в первый воскресный, или праздничный день совершено было во всех монастырских, соборных и приходских церквах благодарственное Господу Богу молебствие».[1] На указ Святейшего Синода  об учреждении Ряснянского монастыря в своей резолюции от 16 октября  1867 г., чтобы «В новоучрежденной обители во все последующие времена ее существования в тринадцатый день сентября о почивших в Бозе членах Царствующего Дома Романовых ежегодно совершать панихиду, а в четырнадцатый день того же месяца… совершать также ежегодное благодарственное Господу Богу молебствие с коленопреклонением о здравии всего Царствующего Дома. Об учредителе же монастыря и здравии его родственников совершать постоянное поминовение  на проскомидиях, а об усопших сродниках таковое же поминовение на проскомидиях и неусыпное чтение Псалтыря».[2]

Архиепископ Макарий предоставил право самому К.Д. Хрущеву избрать настоятеля монастыря. Выбор Константина Дмитриевича пал на игумена Евстартия, настоятеля Ахтырского Свято-Троицкого монастыря. Владыка одобрил выбор и назначил игумена Евстратия настоятелем Свято-Димитриевской обители. В первые годы немногочисленной братии монастыря пришлось пережить много лишений и скорбей. На содержании братии К.Д. Хрущев отпускал небольшие средства и не спешил устраивать кельи, монахи жили в непосредственной близости от конюшни и скотного двора. Игумену Евстратию долгое время никак не удавалось отговорить К.Д. Хрущева от устройства обители в с. Рясное, только визит настоятеля Святогорского Успенского монастыря отца Германа убедили учредителя об устройстве его в некотором отдалении от села. 

В 1869 г. архиепископ Харьковский Нектарий в 1869 г. положил основание Свято-Димитриевской обители на новом месте. В 1870 г. монастырь покинул настоятель архимандрит Евстратий, который поссорился с К.Д. Хрущевым. Исправление должности поручалось последовательно иеромонахам: Антонию, Иллариону, Илиодору.[3]

За пять лет, прошедших с момента закладки обители на новом месте, строительство велось очень активно, и к 1874 г. она украсилась великолепным храмом с серебристыми главами, высокой колокольней с большим колоколом над святыми вратами, был построен братский корпус с двадцатью восемью кельями, обитель обнесена обширной каменной оградой со многими башнями, начато строительство трапезного корпуса с небольшим храмом. Однако немногочисленная братия все это время продолжала жить на господском дворе, богослужение совершалось в маленькой церкви, построенной еще в 1868 г. у приходской колокольни.

В 1871 и 1874 годах К.Д. Хрущев составил два духовных завещания по которым жертвовал в вечное владение монастыря 4434 десятин земли и 100 000 руб. в процентных выкупных свидетельствах и пятипроцентных билетах государственного банка с условием, чтобы капитал оставался неприкосновенным, а проценты шли на содержание монастыря, училища и богадельни. Харьковское епархиальное начальство справедливо не полагалось на силу духовного завещания и просило жертвователя совершить дарственную запись, которую он со временем пообещал сделать, но в 1876 г. К.Д. Хрущев скончался, так и не дождавшись окончания постройки монастыря. Он был погребен в особом склепе возле малой монастырской церкви. С этого времени родственники К.Д. Хрущева получив в наследство лишь 2500 десятин земли задумали отнять достояние монастыря, доказывая родовое происхождение имения и незаконность его передачи духовному начальству. Долгие четрые года пока шли судебные тяжбы монахи жили в великой скорби не имея достаточных средств не только на одежду и обувь, но даже на пропитание. Во владении их оставался только малый храм возле колокольни приходской церкви с. Рясного. 

Господь не допустил осуществления корыстным намерениям наследников К.Д. Хрущева, в 1880 г. последовало определение Правительствующего Сената об оставлении просьбы просителей без последствий. Епископ Харьковский Иустин издал распоряжение о приведение Ряснянского монастыря в должное благоустройство и назначил настоятелем монастыря архимандрита Евстратия.[4] Пробыв в должности настоятеля восемь месяцев 30 декабря 1880 г. он умер и был похоронен в ограде новоустроенной обители за алтарем соборного храма. Долгое время Харьковское епархиальное начальство не могло выбрать достойного кандидата на должность настоятеля, только 7 мая 1881 г. был назначен иеромонах Святогорской Успенской пустыни Софроний.     

Територія монастиря – величезний прямокутник, обрамлений цегляним парканом довжиною 420 саженів і висотою 2 сажені – була забудована храмами й двоповерховими корпусами для монахів та підсобних господарських приміщень. Отож спробуємо коротко описати, що саме було розташовано за цією огорожею.

В монастирі було три храми. Головний храм – собор святого великомученика Дмитрія Солунського – освячений 20 жовтня1881 р. Цей цегляний храм мав 7 глав, був критий білим залізом, зовні оштукатурений, всередині розписаний картинами високої художньої майстерності на релігійні сюжети. Підлога – паркетна. Іконостас дерев’яний, позолочений. Храм займав площу шириною 32 аршини, в довжину – 60 аршин.

Трапезний храм, освячений 27 жовтня 1881 р. –  цегляний, теплий – мав дерев’яний іконостас, пофарбований олійною фарбою, в більшості позолочений.

Теплий храм, освячений 4 липня 1900 р. – цегляний, мав іконостас позолочений, з іконами роботи високої художньої майстерності. Підлога була паркетна. Під храмом знаходилась калориферна піч.

Дзвіниця – висока, цегляна, крита білим залізом – зовні і всередині оштукатурена. Під її аркою святі ворота до монастиря. На дзвіниці 13 дзвонів. Вага головного дзвона 423 пуди. В 1902 р. на дзвіниці був встановлений баштовий годинник з гучним боєм. З північного боку дзвіниці до огорожі прибудована цегляна сторожка.

На території монастиря було п’ять двоповерхових корпусів, критих залізом. У двох з них нижні поверхи цегляні, верхні – дерев’яні: в першому пекли хліб і проскури, а також було 8 келій, в другому – братському, довжиною 46,5 аршин, шириною 22 аршини – холодильник.

В одному з корпусів було вісім келій вгорі, а внизу – майстерні: чоботарня, красильня, кравецька, а затим сторожка і стайня для 8 коней. Цей корпус мав розмір 52 аршини в довжину і 25 аршин в ширину. Ще один добротний корпус довжиною 38 і шириною 18 аршин, оштукатурений зовні і всередині, з широкою галереєю на верхньому поверсі. Верхній поверх з приміщенням для покоїв настоятеля монастиря, а нижній – для келій.

З південного боку дзвіниці прибудований цегляний флігель довжиною 15, шириною 12 аршин. З північного боку огорожі – невеликий двоповерховий флігель з келіями для монахів.

Біля кожного корпусу були сараї-дровники, в корпусах змонтований водогін. Всі корпуси між собою з’єднувалися цегляними тротуарами. Всередині двора по всій площі росли липи, каштани, біла акація, фруктові дерева.

Багато будівель було за межами огорожі монастиря. Так, з північної сторони, перед його фасадом стояло двоповерхове цегляне приміщення для відвідувачів і богомольців, оштукатурене, крите залізом, з жилим підвальним приміщенням. В ньому було 32 кімнати. Верхній поверх мав особливе призначення: тут був притулок для престарілих осіб духовного звання, нижній поверх призначався для притулку стариків-мирян. Довжина цього приміщення 61 аршин, 21 аршин – ширина.

Ще був дерев’яний на цегляному фундаменті одноповерховий готель на 8 номерів, а біля нього, огороджений дерев’яним парканом, двір з критим гонтом сараєм для екіпажів і коней приїжджих богомольців. Тут же був цегляний одноповерховий будинок з 7 кімнатами, з підвальними жилими приміщеннями для мандрівних богомольців, що прийшли пішки молитися Богу.

Був тут ще будинок з номерами, кухнею, їдальнею для богомольців, яких багато прибувало сюди влітку.

В дерев’яному одноповерховому будинкові, обкладеному цеглою, критому залізом, з підвальним приміщенням, містилась монастирська лікарня для мирян з 10 кімнатами і аптекою. Тут працював фельдшер, аптекар і 3 медсестри. У дворі лікарні біля колодязя збудована двоповерхова цегляна водокачка, крита залізом. Внизу був двигун, а вгорі – два великі чани для води до 3000 відер. По чавунних трубах вода текла в усі корпуси. Поруч з двором лікарні – цегляна баня з трьома досить великими приміщеннями для миття, у верхньому поверсі було два великих чани для води, яка нагрівалася паровиком.

З півдня за стінами монастиря на схилі ріс розкішний і досить великий фруктовий сад, а в ньому пасіка з 300 вуликів, з усіма необхідними для саду й пасіки будівлями.

На відстані 400 саженів від монастиря була монастирська економія, а в ній 8 капітальних будівель.

Там було два корпуси, в котрих нижній поверх цегляний, верхній дерев’яний. В одному з них жили монахи, що обслуговували економію, в другому: внизу – бондарня, теслярня, 4 келії, а вгорі – 12 келій.

Було ще 2 жилих будинки: в одному розташовувалися службовці, в другому – казарма для робітників ( 1905 році спалений, в 1909 – збудований заново).

Було ще 4 будівлі господарського призначення: амбар з дубового дерева (для зерна), критий залізом, з дерев’яною підлогою. Був навіс на стовпах з п’ятьма відділеннями, де були закроми. Довжина – 102, ширина – 12 аршин; цегляна клуня – для сортування зерна і друга – для засипки зерна; цегляна конюшня, збудована в 1881 р., на 40 коней. Довжина – 30, ширина – 14 аршин. З західної сторони прибудований каретний сарай і приміщення для конюхів. Цегляний під залізом сарай для загону худоби. Довжина 30 саженів. На дворі економії був молокозавод, де перероблялося молоко на масло і твердий сир.

На віддалі 1,5 версти (верста – 1,06 км.) зі східного боку від монастиря знаходилися два млини: дерев’яний триповерховий водяний млин на 4 постави з просорушкою, крупорушкою і цегляний двоповерховий паровий млин на 2 постави. До нього прибудовані відділення для двигунів, слюсарні і для приїжджих.

Ще одне приміщення цегляне призначалося для муки. До нього прибудовані кухня і келії для монахів, що обслуговували млин. Тут також знаходились: сукновальня, цегляний будинок для монахів, двоповерховий будинок (нижній поверх цегляний, верхній – дерев’яний) для службовців. Ще двоповерховий будинок з приміщеннями: внизу – для прання білизни, а зверху – 19 келій для прачок. Тут же дерев’яний сарай для сушки білизни і дерев’яна кухня для харчування прачок.

За дві версти від монастиря, за Рясним був монастирський цегельний завод. При ньому дві дерев’яні будівлі для сторожа і робітників, дерев’яні  сараї для сушіння цегли і 4 печі для її випалювання. Кількість цегли задовольняла потреби монастиря й населення.

За сім верст від монастиря на північ знаходилось село Закобилля, яке в 1840 році в зв’язку з смертю Дмитра Андрійовича Хрущова на домагання його сина Костянтина для увіковічення пам’яті батька перейменоване в Новодмитрівку.

На кошти монастиря тут було збудовано чимало капітальних приміщень. Двоповерховий будинок (нижній поверх цегляний, верхній – дерев’яний, обкладений цеглою), критий залізом. В ньому 14 келій вгорі, а внизу – кухня, їдальня, комора, 3 келії. Тепер тут лісництво.

В дерев’яному будинку на цегляному фундаменті й обкладеному цеглою, з підвальним приміщенням, збудованому в 1896 році, розмістилася ЦПШ на 2 класні кімнати, з квартирою для вчителів, кімнатою для сторожа-послушника, довжина - 24 аршини, ширина – 22 аршини. Був ще амбар критий залізом – для хліба. В селі постійно був стражник, найнятий монастирем. В його обов’язки входило слідкування за лісниками, яких було 16 чоловік, а також вести нагляд за селянами, щоб не робили самовільного порубу лісу. А лісу було 800 десятин.

На захід від Новодмитрівки тягнувся довжиною три версти глибокий, багатий на рибу став, що охоронявся монахами. У 1897 році на ставу був збудований Височанський млин довжиною 20 і шириною 15 аршин. В ньому були: просорушка на 6 ступ, 3 наливних колеса, 2 камені для помолу зерна рухалися водою, а 2 – при допомозі двигуна.

Поруч з млином була дерев’яна, крита залізом, сукновальня з 12 ступами. До неї прибудована дерев’яна кочегарка з 2 чавунними котлами. При млині були: дерев’яний будинок для монахів і робітників, дерев’яний амбар і під’їзний сарай під залізом. В 1909 р. збудована досить міцна гребля.

В 1910-1912 роках на кошти монастиря, прихожан Новодмитрівки, Таратутиного, Москалівки з їх трудовою участю збудовано церкву з цегли досить оригінальної конструкції з високим куполом. В 1930 р. в ній було зерносховище, а після війни – розібрали.

Из монахов монастыря наиболее известным был иеромонах Товия (в миру крестьянин Тимофей Леонтьевич Савченко 1822 г.р.).[5] Он был определен послушником Ахтырского Троицкого монастыря в 1845 г., пострижен в монашество в 1853 г. с именем Игнатия, а в 1856 г. отбыл на Афон, где в 1857 г. был пострижен в схиму с именем Товия. Был там настоятелем Ильинского Скита. В 1885 г. он возвратился в Ахтырский Троицкий, а в 1893 г. по собственному прошению и определению Синода переведен в Ряснянский монастырь. В1884 г. патриарх Афонский по просьбе Товии и по его усердию к святыне уделил ему  две частицы честного древа из напрестольного креста и более 50 частиц нетленных святых мощей угодников Божьих. Среди них были нетленные мощи Святых Апостолов: Андрея Первозванного, Луки евангелиста, Якова брата Божия; Святых угодников: Василия Великого, Григория Богослова Космы Бессеребреника; Святых Великомучеников: Димитрия Селунского, Федора Стратилата, Параскевы Пятницы, Варвары и др.  В подтверждение истинности этих частиц он предоставил свидетельство, выданное в Пантелеймоновской Афонской обители. Все эти частицы были уложены в ковчег 198 см. длиной и 90 см. шириной. Прибыв в Ряснянский монастырь, Товия преподнес святые частицы в дар монастырю, и они были выставлены в Ряснянской обители для поклонения верующих.[6]

В Ряснянський монастир потяглися тисячі богомольців. Внаслідок паломництва віруючих і щедрих їх дарів прибуток монастиря зростав, Святійший Синод, Харківська Духовна Консисторія і Ряснянський монастир на Товії і його священних дарах утвердили славу монастиря в Російській імперії. В монастирі була 31 коштовність від однієї до кількох тисяч карбованців. Це золоті і срібні ікони, Євангелії в золотій оправі, хоругви оксамитові, шиті золотом, різні ікони з дорогоцінним камінням. В храмі й ризниці зберігалися 172 набутки, коштовність кожної з яких не нижче 100 карбованців. Крім того було повне убрання для священнослужителів більш ніж на 100 осіб , в числі яких були екземпляри досить цінної не тільки художньої, а й різцевої роботи. Дещо про Статут і управління монастиря. Статут був запозичений із Святогорської Успенської Пустелі Ізюмського повіту Харківської губернії. В ньому значиться суворість і точність виконання церковного чинопочитання. Служба велася з великою пишністю. Вшановувалася пам’ять всіх усопших благотворителів, згадувалось хто і скільки вніс пожертвувань. Три рази на рік хресним ходом ходили до ставу і поверталися таким же порядком. Біля ставу кропили братію і народ святою водою. Ці походи були в січні на терпляк, 7 січня на Водохреща, 23 квітня на святого Юрія. Братія користувалася бібліотекою, де видавалися книги в понеділок і п’ятницю. Там були і релігійні журнали.

Управлявся монастир настоятелем з помічниками. За богослужінням слідкував ризничний (особа, що видала священикам ризи). За поведінкою і порядком у монастирі стежили благочинний та його помічники.

Монахи в день свого постриження в монахи, в день гоління зобов’язані були бути на сповіді у духівника, що обирався братією.

За монастирським господарством доглядав економ. В господарстві робітники працювали помісячно, але більше поденно. Виплату грошей та інші витрати проводив касир (казначей). На нього був покладений обов’язок вести прибутково-видаткові книги, які щорічно перевірялися комісією при Харківській Духовній Консисторії. Табельник-послушник щоденно перевіряв робітників.

Освітнє і суспільне благотворіння монастиря почалось тоді, коли монастир був приведений в належний зовнішній вигляд. Монастир утримував у своєму приміщенні і на свої кошти учительську семінарію, в якій навчалися переважно дочки священиків і осіб духовного сану. Після закінчення семінарії вони направлялися на роботу учителями в ЦПШ.

Ця семінарія в 1920 році була переведена в Охтирку і перейменована в педагогічне училище. Монастир утримував дві церковнопарафіяльні школи, одну в Новодмитрівці на 80 учнів, там був інтернат на 10 дітей-сиріт, на цю школу монастир щорічно витрачав 1000 карбованців, попечителем був монастир. Друга школа була в Рясному безпосередньо в приміщенні монастиря.

Харківському єпархіальному жіночому училищі монастир відправляв щорічно 2 стипендії для утримання 2 учениць. З 1910 р. почали влаштовувати для службовців, робітників монастиря і сторонніх осіб релігійно-моральні читання з показом картин такого ж змісту. З дозволу настоятеля монастиря бібліотека видавала книги для населення. Бідніші люди села і околиць одержували від монастиря необхідні продукти, а інколи навіть гроші. Це робилося в Різдвяні свята й Воскресіння Христа. Також відпускалися дрова й лісоматеріал для будівництва бідним жителям Рясного, дошки для гробів біднякам навколишніх сіл. По доступній ціні монастир здавав селянам в оренду більше 3000 десятин орної землі і сіножатей, а також в економії давав можливість селянам заробити гроші. Селяни користувалися послугами лікарні – фельдшера, медсестри, аптекаря, а в разі потреби – запрошувався лікар. Монастир мав богодільню для духовних і світських престарілих людей і тяжкохворих інвалідів.

З 1888 р. по 1920 р. включно з дозволу єпархіального начальства Харківської губернії щорічно здійснювався хресний хід з чудотворною іконою Святителя Христа і Миколи-угодника з села Великого Бобрика в Ряснянський монастир. На час від неділі Всіх Святих, тобто через місяць після Пасхи, 24 червня на свято Петра і Павла ікону несли назад, в Великобобрицьку церкву. Ікону супроводжувала вся церква і монашецька братія з великою пишністю і святістю:  

«ЦЕРЕМОНИАЛ

Крестного хода с Чудотворной Иконой Святителя Христова Николая из с. Бобрика в Ряснянский Свято-Дмитриевский монастырь

1. Накануне недели Всех Святых в Бобрицкой церкви совершается Соборне Всенощное бдение. Утром в 5 часов в неделю Всех Святых раняя обедня, и в 8 часов поздняя. По окончании поздней литургии, непосредственно, отправляется молебен с акафистом Святителю Христову Николаю, и после молебна немедленно начинается крестный ход, т.е. не позже 10 часов.
2. Впереди богомольцы несут один большой фонарь, с зажженными свечами, особо устроенный на носилках.
3. Хоругви, большие церковные кресты и фонари несут богомольцы.
4. Певчие Свято-Дмитриевского монастыря и псаломщики, по два в ряд.
5. Диаконы и иеродиаконы, по два в ряд.
6. Священники с. Бобрика и ближайших селений и еромонах Свято-Дмитриевского монастыря с храмовыми иконами.
7. Сумского уезда местный Благочинный с Игуменом монастыря, с крестами, в предшествии двух диаконов с кадилами.
8. Чудотворная Икона Святителя Христова Николая без киота, которую несут до часовни уездный исправник, если будет участвовать в крестном ходе и дворяне окрестные.
9. За чертою с. Бобрика крестный ход останавливается, произносится эктения, и Благочинный или старший Священник, осеняет Святою Иконою с. Бобрик и окрестности.
10.  Крестный ход затем останавливается в часовне, устроенной на месте явления Святой Иконы, в 7 верстах от с. Бобрика. Здесь отправляется молебен Святителю Николаю с акафистом.
11.  По окончании в часовне молебствия, крестный ход со Святой Иконой во главе настоятеля Свято-Дмитриевского монастыря с Братиею и Духовенством Ахтырского уезда продолжается. Духовенство Сумского уезда возвращается обратно.
12. Крестный ход направляется через с. Краснополье, куда должен прибыть к 3 часам по полудни. Здесь же останавливается на ночь в приходской церкви, совершается Всенощное бдение, и на другой день ранняя литургия на позже 5 часов утра, и выход в 7 часов утра.
13.  Из с. Краснополья после литургии крестный ход нигде не останавливается, направляется в Ряснянский Свято-Дмитриевский монастырь, куда должен прибыть к 12 часам дня.
14.  Икона Святителя Христова Николая остается в монастыре до 29 июня.

Обратный крестный ход из монастыря в с. Бобрик

15. Июня 29 числа, после поздней литургии и молебна с акафистом, крестный ход с иконой святителя Николая совершается обратно Настоятелем с Братиею монастыря и священником особо назначаемым и направляется в с. Мезеновку. Здесь останавливается на ночь в приходской церкви, где совершается Всенощное бдение, и на другой день – ранняя литургия в 4 часа утра. По окончании литургии отправляется молебен с акафистом, и выход в 6 часов утра.
16.  Июня 30 дня крестный ход направляется через селения Поповку и Видновку до Бобрицкой часовни, где и встречается духовенством с. Бобрика, отправляется молебен, и немедленно направляется в с. Бобрик в сопровождении настоятеля, иеромонахов, иеродиаконов и певчих Свято-Дмитриевкого монастыря.
17.  В Бобрике крестный ход должен прибыть к 3 часам пополудни.
18.  Вечером 30 июня в Бобрицкой церкви совершается соборне всенощное бдение. На другой день раннюю литургию совершает отец Игумен с братиею, а позднюю местное духовенство».[7]

В монастирі Микола-угодник перебував чотири тижні. Монастирська братія, віруючі з Рясного і навколишніх сіл ішли й їхали вклонитися чудотворній іконі, кинути на вівтар кілька золотих або срібних карбованців, або крупні купюри паперових грошей.  

Здавалося б недавно все це було: і монастир, і дійство навколо нього. Тепер немає ні монастиря, ні чисельних господарських забудов, - все спустошене часом і подіями. Ні сліду, ні решток. Але залишилася історія, залишилося наше минуле. Його треба знати й шанувати.

Свято-Дмитрівський храм у монастирі

Головний храм Ряснянського монастиря – собор святого великомученика Дмитрія Солунського освячений на честь цього святого 25 жовтня 1881 р. Ім’ям цього святого освячені храми в Рясному, Новодмитрівці, та й монастир носить ім’я Святого Дмитрія.

Вшанування Святого Дмитрія припадає на 8 листопада. Але в народі традиційно вшановується не так сам день, як субота напередодні свята, так звана Дмитрівська субота. Цей день є крайньою датою для поєднання родів у кожному році.

Після Дмитра сватів уже на засилають і не приймають. Звідси численні прислів’я: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри», «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра – сякий-такий аби був, аби хліба роздобув», «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі стріне собаку та й питається: „Дядьку, чи ви не з сватами?».

Свято-Дмитрівський храм у монастирі мав 7 глав, був критий білим залізом, зовні оштукатурений, всередині розписаний картинами високої майстерності на релігійні сюжети. Підлога паркетна. Іконостас дерев’яний, позолочений. Храм займав площу шириною 52 аршини, в довжину – 60 аршин.

Свято-Преображенський храм у монастирі

В Ряснянському монастирі був збудований теплий храм з червоної цегли, мав дерев’яний іконостас, пофарбований олійною  фарбою, в більшості позолочений з іконами роботи високої художньої майстерності. Підлога була паркетною. Під храмом знаходилась калориферна піч. Храм освячений на честь знаменної події – Преображення Господа нашого Ісуса Христа. Освячення відбулося 4 липня 1900 р.

Храм Архистратига Михаїла у монастирі

В Ряснянському монастирі був збудований трапезний храм з червоної цегли, теплий, мав дерев’яний іконостас, пофарбований олійною фарбою, в більшості позолочений. Храм освячений 22 жовтня 1881 р. на честь Архистратига Михаїла. Дзвіниця в монастирі була одна. Це була висока цегляна архітектурна споруда, крита залізом, зовні і всередині оштукатурена. Під її аркою були святі ворота до монастиря. На дзвіниці було 13 дзвонів. Вага головного дзвону становила 423 пуди. Крім того, у 1902 р. на дзвіниці був встановлений баштовий годинник з гучним боєм.