Предлагаемая нашим читателям статья из далекого 1929 года, рассказывает о клубах города Харькова, их архитектуре, оформлении, обстановке. Это наш первый материал из журнала украинских футуристов «Нова генерація». Поскольку журнал этот составляет довольно высокую цену у колекционеров, так как в начале 1930-х был запрещен к изданию, мало известен для современных харьковчан, а вместе с тем содержит большое количество интересных материалов, мы решили, что опубликовать несколько статей связанных с Харьковом будет вовсе не лишним для наших читателей.   
 

Є. Коваленко

Клюби м. Харкова в середині.

Бажання прикрасити клюби, надати їм вигляду, що художньо впливає на глядача й який відрізнявся б від щоденного оточення — привело харківські клюби до жалюгідних результатів.

Те, що зроблено в цьому напрямку (оформлення стін, фігури, обстановка, меблі), дає право говорити, що харківські клюби носять на собі відбиток естетизму, відбиток бажання створити з клюбів затишні міщанські куточки з м'якими канапами, люстрами, килимами. Кімнати, обставлені ними, мають просто такі фізіономію міщанських (в “приличном доме”) віталень і т. ін. Деякі беруть “вище”. Наприклад: клюб робітників народного господарства купує князівські меблі, уважаючи, мабуть, що така найбільш відповідає солідному виглядові клюбу, й до того ж “несподівано” утворює затишні куточки з рожевою напівтемрявою.

Стіни клюбів оформлені фризами (часто з переходом в площі, що цілком закривають стіни), витримані в характерних естетичних кольорах — рожевому, голубому.

З клюбів, що найбільш “подбали” про оформлення стін, відмітимо три: Будос, Будинок Літератури їм. Блакитного й клюб Друкарів. Про їх і буде мова, бо решта клюбів свого індивідуального обличчя не мають, крім “затишних куточків”, і нічого “цікавого” не можуть дати.

Ці три клюби розглянемо в порядкові історичності їх стилів, при чому зустрінемося з цікавою деталлю: клюб Друкарів, що відкрився зовсім недавно, виглядає стилем свого обставлення одним із найстародавніших. Увесь клюб зроблено в єгипетському стилі, при чому збережено не тільки зовнішні форми, а й характерні для Єгипту кольори — рожевий, голубий, жовтий, рудуватий. Над дверима, в вигляді виліплених прикрас — священні змійки. В стародавнім Єгипті ці змійки були символами влади фараонів, символами чого вони в тут — догадатись важко. Стіни цяцьковані фризами з незлічимих варіацій форм священного лотоса. Це все по коридорах і фойє. Цілковитим “шедевром” е зала глядачів, що на перший погляд своєю урочистістю і деякими деталями нагадує єгипетський храм. Група колон стоїть з обох боків сцени, угорі, над сценою — крилате сонце, яке у стародавніх єгиптян було втіленням Горуса і малювалось над входами до храму, щоб відганяти від нього ворогів його бога.

Бічні двері в вигляді пілона завершуються знов крилатим сонцем на дискові якого маска... фараона.

Мистецтво Єгипту — мистецтво релігійне що чесно було на службі в гноблячих класів Єгипту і що було одним із засобів релігії для морального закріпачення — находить собі місце в клюбі Друкарів.

Мимоволі пригадується відмовлення цілих друкарень друкувати релігійну літературу, в той час, як в їх клубі стіни широко агітують за релігійне мистецтво країни фараонів. Оберігаючи інших від релігійного опіуму (в літературному вигляді) друкарі широко використали його (в пластичному вигляді) для прикрас в своєму клюбі.

Будинок літератури ім. Блакитного ближче до нас стилем — географічно. З його стін дивляться на нас закрутки українського бароко, двері його — дешевий модерн, з совами і дебелими кільцями замість ручок. Весь будинок в цілому нагадує будинок Полтавського Земства.

Фризи стін використовують дуже вільно і безсоромно книжкові прикраси Нарбута. Коли у Нарбута всі ці закрутки були зроблені манерою штрихів; (під дереворит), то тут, за технічною неможливістю це виконати на стінах, довелось площини орнаменту фарбувати цілком.

Від цього всі фризи вийшли надзвичайно тяжкими і гнітючими для глядача. Це ще більш побільшується темним (і досить дешевим) фарбуванням їх. Стикнувшись на стінах з безсоромним застосуванням графіки Нарбута, пригадаємо, звідки виходив в своїй роботі Нарбут. Належачи до групи “Мир Искусств”, Нарбут працював над тим, над чим працювала вся група, а частково її графіки (Білібін і ін.). Вони копіювали і вивчали старовинні вишивки, лубки, євангелія, все це модернізували і виставляли як своє в книгах і журналах. Нарбут із старих вишивок і лубків витяг те, що тепер прийнято називати “Нарбутом”. Коли групу, до якої належав Нарбут, правдиво оцінили як реакційну (в суспільному розумінні) і як продукт певного суспільного розкладу, то дивно, чому мистецтво цієї групи знайшло собі притулок в Будинку Літератури. Можливо, що Будинок бажали зробити близьким до культури України і використали Нарбута, який живився народною творчістю. Коли дійсно було бажання зробити Будинок в стилі національному, то чому використали тільки модернізовану підробку, а не пряме (хоч би з килимів) мистецтво народу.

Важкі дубові двері з совами і кільцями взяті від будинку Полтавського Земства, в якому використані двері старих українських церков, попереду на не багато змодернізувавши їх. Лампи зі стін перекликаються стилем з дверима.

Будинок Освіти зробився найбільш сучасним після надбудування його; коли повстало питання про прикраси, один із керівників Правління твердо вирішив зробити розмалювання сучасним, розмалювання в стилі „радянсько-українському”. Винахідник цього стилю за головну властивість його вважає присутність серпа і молота в орнаменті. Розмалювання було зроблено, при чому всі фризи є варіації трикутників і квадратів. “Приємний” виняток — фризи на стелі великої залі, де, очевидно, й був утворений “радянсько-український" стиль. Тоненькі серпи і молоти оточені декількома червоними зірочками і колосками, все це ріденько розфарбовано. Далі цього винахідники “радянсько - українського” стилю не пішли.

Після розгляду прикрас цих клюбів доводиться зробити сумний висновок: клюби рушили шляхом чистого естетизму, завдяки якому докотились до такого абсурду, як пряме використання релігійного мистецтва Єгипту, модерну і українського бароко, проти чого треба усіма силами повставати. Не личить пролетарським клюбам агітувати за естетизм, бо не чим іншим пояснити не можна, крім бажання зробити красиво за всяку ціну, використовування символів влади фараона, бога або конструктивно невиправдані двері в формі пілону та ще з машкарою фараона над ними.

Коли поки-що єдиним засобом організації і оформлення простору стіни були фризи, то раніш за всього треба обміркувати, чи потрібно складати орнаменти з рослинних форм (клюб Друкарів, Будинок Літератури) і розфарбовувати їх на голубі і рожеві кольори, що їх визнано естетизмом за “національні”.

Але, навіть позбавлені всіх цих вад — оформлення стін не зможе в принципі залишатись таким. Воно повинно кардинально змінити свою організацію.

І ось чому. Чого досягають клюби через оформлення простору фризами? Коли ці фризи виконані в стилі якої-небудь віддаленої епохи, то нічого, крім естетичного милування (та й то не довгий час), вони в глядача не викликають. Для того, щоб зрозуміти ці форми, потрібно своїм розумом перескочити через століття, що віддаляють нас від тієї епохи, і ввійти в її буття, інакше ці форми прийматимуться тільки як “щось красиве”. Коли ж фризи виконані під стиль нашої, епохи (цебто в орнамент уведені форми, що стали характерними, напр., серп, і молот і т. ін.), то знов ніякої агітації фризи повести не зможуть. Оперуючи формами реальними, хоч би й підданими великій стилізації, глядач сприймав фриз при “першій зустрічі”. Глядач підшукує реальні визначення й після цього фриз для його перестає існувати як фриз. Він уявляє з себе лише збір цих предметів, які в повторних “зустрічах” уже перестають доходити до розуму як предмети, з якими досить часто зустрічаємось і які фіксуються уже механічно.

Коли фризи не можуть виконувати агітаційної ролі (як не можуть ії виконувати і фрески), то, очевидно, завдання оформлення стін — інше.

Пояснімо його на прикладах: для кімнати відпочинку потрібне оформлення, яке б викликало спокійну реакцію, для читальні утворювало б атмосферу зосередженості і т. ін., цебто оформлення стін кімнат повинно психологічним впливом підкреслювати функції їх.

Але і цього завдання фризи не виконали і виконати не можуть, бо, по-перше, офарблення фризів було лише справою особистого смаку митця, по-друге, фризи використовують лише кольорові властивості фарб і, по-третє, реакція сприймання предметності засмічує потрібну для тої чи іншої мети основну реакцію.

Отже перед нами два завдання — використати не тільки фарбуючи речі для оформлення стін, а також і визволити глядача від засмічуючої реакції сприймання предметності.

При розв'язанні першого завдання повстає питання про використання добору фактур різних матеріалів, бо відомо, що різні поверхні викликають різні реакції у людини.

З цього виходить, що науково підібрані і перевірені фактури і матеріали втілені в абстрактні форми і повинні бути засобом оформлення стін клюбів.

Тепер про меблі: не може бути і мови про можливість залишення в клюбах міщанських м'яких канап, “красивих”, але не зручних крісел і т. ін. предметів, що утворюють “затишок”.

Простому оформленню стін можуть лише відповідати прості конструктивні форми меблів, які повинні відповідати функціям даного предмету. Тут потрібно використати великі досягнення закордонних конструкторів, а особливо німецьких. Прості, зручні меблі, чіткі контури стін, “гра” конструктивно-виправданих форм, добір матеріалів і фактур дадуть суворий ансамбль, збудований не на анархічних засадах творчості митця, а на точному математичному розрахуванню на науковій базі. Ось якими повинні бути клюби всередині.

Публікується по журналу “Нова Генерація” № 5 травень 1929 року.