В центрі селища знаходиться Грунська сільська бібліотека, в свій час вона називалась навіть центральною районною, де знаходиться ще й меморіальний музей славетного нашого земляка Остапа Вишні.

Працюють тут прості, чуйні та чудові люди на чолі з Сокол Тетяною Володимирівною, несучи знання та добро в народ. Тому, перш за все, нинішні бібліотеч ні працівники, наряду зі всіма жителями селища  повинні знати історію заснування цього оазису знань та просвіти Грунщини. А вона як і  завжди вельми цікава.

«Грунская Земская безплатная народная библиотека» – так називалася  нинішня бібліотека в тому далекому травні 1896 року, коли її відкривало Зіньківське Земство. Але цій важливій події в житті грунян передувала ціла епоха. Як же розвивалася бібліотечна справа в містечку та його окрузі? Відомо, що людина завжди тягнеться до знань, а вони даються їй або переказами від старших, або через записи. Тому й розвиток бібліотечної справи напряму зв’язаний з поширенням знань та розвитком освіти в краї. Взявши до уваги, що Лівобережжя Дніпра довго було мало заселеним і масово люди з’явилися тут лише в середині XVII сторіччя, ясно, що і освіта в регіоні розвивалася дещо з запізненням. І наявність у нас перших церковних та монастирських бібліотек напряму зв’язано з кількістю освіченого населення, яке в XVI-XVII сторіччях було практично все неграмотним. Письменними були лише поляки, що зосталися тут після визвольної війни 1649-54 рр. та священики. Тому прообрази нинішніх бібліотек– як і перші осередки освіти у нас -  православні церкви і монастирі.

Як відомо до кінця XVII сторіччя в Груні було 5 церков. Найстаріші з них (відомі)– Успенська та Миколаївська. Одним з основних їх багатств були зібрання книг  духовного характеру: різних років видання Євангелія, Оповіді з житія Святих та інші. В 1653 році на Скельській горі біля Куземина переселенці з Михайлівського православного чоловічого  монастиря з міста Зеславля що на Правобережній Україні, засновують при допомозі та сприянні Московських властей православний Скелський Спасо-Преображенський чоловічий монастир, де як відомо з перших часів була школа та монастирська бібліотека. З його стін виходили перші священики нашого краю, він став оплотом освіченості та православ’я у нас. Адже монастирю віддавали повинності і частина селян Груні, Комишів і малопавлівчани.

Уже в ревізіях Грунської сотні 1740, 1748, 1750 рр. при кожній церкві є школа та невеличка бібліотека. Однак користуватися нею могли тільки священики, члени їх сімей та учні церковних шкіл. В 1804 році згідно Височайшого Монаршого Указу в кожному православному приході було організовано церковно-приходську школу, що стало частиною державної політики Росії. При цих школах і були організовані церковно-приходські бібліотеки, якими правда користувалися лише «школники». Правда в маєтках родовитих дворян вже є зібрання книг. Так у відомих в той час на Зіньківщині поміщиків панів Милорадовичів, Бразолів, Бутовичів, фон Роттів, Пащенків, Тимченків, Трипольських були солідні бібліотеки і навіть цілі археологічні музеї.

В 1864 році починають роботу земські органи влади в Зіньківському повіті. І однією з найважливих їх функцій стало  розвиток освіти. Постало питання в повіті, наряду з відкриттям нових шкіл і організація бібліотечної справи. Так 25 червня 1871 року відкривається перша  Земська бібліотека в Зінькові. Нею завідує дворянка Людмила Олександрівна Годзевич. Невдовзі в ній вже 100 підписників і 2000 примірників книг. Був також і платний абонентський відділ, що коштував від 4 до 7 рублів на рік. Пізніше в Зінькові була відкрита ще одна бібліотека-читальня під попечительством дворянина О.О. Ротта, де була завідуючою дворянка Олена Олександрівна Руднєва (підписників – 977, примірників книг – 726), де обслуговування було безоплатним. В другій половині XIX/ сторіччя російський уряд організовує в Санкт-Петербурзі Комітет Грамотності при Імператорському Вільному Економічному Товаристві, який на пожертви меценатів сприяє розвитку освіти в провінціях Росії та відкриттю безплатних народних бібліотек. Земське зібрання в Зінькові на своєму засіданні від 12 червня 1895 року(доповідь Управи №2793) постановило: виписати одну таку бібліотеку і розмістити її в повіті. Її вирішили відкрити в містечку Грунь –віддаленій частині повіту, тим більше, що такі вельми поважні особи в земстві як Бразолі, Трипольські, фон-Роти, Дубяги були зв’язані з тими краями родом та помістями.

Тим часом 22 жовтня 1895 році в Грунському Волосному Правлінні було проведено народну сходку, де були присутні Голова Дворянського зібрання Зінківського повіту Григорій Євгенович Бразоль та гласні земського зібрання - Р.В. Трипольський і Л.А. фон-Ротт. На ньому було вирішено просити Повітову Управу про відкриття в Груні безплатної народної бібліотеки з тією умовою, що волосне правління надасть приміщення та оплачуватиме 60 рублів в рік на потреби нової бібліотеки. Всі виступаючі на цих зборах, починаючи від Земських начальників до простих жителів, ратували за відкриття цього закладу в містечку.

І ось восени 1895 року була отримані перші книги з Санкт-Петербургу на суму 250 рублів. Тут же був розроблений Статут бібліотеки на основі затвердженого від 15 травня 1890 року «Устава народныхъ бесплатныхъ библиотекъ», який був затверджений Полтавським губернатором  4  грудня 1895 року. Основні його положення:  загальнодоступність, безоплатність, фінансування за рахунок земства, волосного правління та особистих пожертв громадян. Керівник закладу – бібліотечна попечительська рада, що призначалася Повітовою Управою за поданням волосних органів влади, на чолі з вибраним її головою попечительської ради.

6 травня 1896 року  «при большом стечении народа» була відкрита Грунська народна бібліотека і освячена місцевим благочинним – протоієреєм Феодором Павловським. З привітальним словом виступив Голова Земського зібрання Григорій Бразоль, голова попечительської ради бібліотеки дворянин, місцевий поміщик, гласний Зіньківського дворянського зібрання –Олександр Людвігович фон-Ротт та від волосного правління – волосний старшина козак Галай. В члени попечительської ради ввійшли також Марія Францівна Ротт, дружина дворянина Олена Михайлівна Рот, Титулярнй Радник поміщик Іван Михайлович Дубяга, священики Михайло Никифоров та Григорій Каменецький, козак Андрій Косенко і «крестьянинъ» – Михайло Губенко (батько Павла Михайловича Губенка – пізніше Остапа Вишні). Основним меценатом та попечителем Грунської бібліотеки стає сімейство фон Роттів, нащадків генерала від інфантерії Людвіга фон Ротта, які мали великі маєтності в Груні.

Правила користування бібліотекою були встановлення згідно її статуту. В його основу ліг статут раніше відкритої Зіньківської «общественной» бібліотеки. Правила гласили: річним підписникам видавати за раз не більше ніж 4 книги, а місячним не більше одної; строк для прочитки журналів людьми нежителями Груні – місяць, а книг – 2 неділі; для жителів Груні – журнали - на 2 неділі, а книги на неділю; після цього строку книга повинна була віддана в бібліотеку на слідуючий  день. Якщо книга не була здана в строк, то нараховувалася пеня в розмірі 5 копійок в день; якщо підписник не платив штрафу, то він автоматично виключався зі списків абонентів. Немісцеві і незнайомі читачі брали книги під заставу, що рівнялася ціні книги. Вище перечислені правила були надруковані на листку абонента. Земство зобов’язалося виділяти на неї 100 рублів на рік, а волость 60. Заробітна платня бібліотекаря була 50 рублів на рік. Першими бібліотекарями були поперемінно Марія Францівна та Олена Михайлівна Ротт. Вони свою зарплатню жертвували на потреби закладу, яке сім’я фон Роттів рахувала своїм дітищем. На них закуплялися додатково книги, журнали та газети. Крім цього приймалися пожертви від населення. Ще бібліотека практикувала продажу всім бажаючим прочитані старі газети та журнали, що по статуту не заборонялося.

З перших днів своєї роботи цей заклад завойовує неабиякий авторитет серед населення, особливо серед школярів, адже в Груні на цей час вже мається декілька учбових закладів та й по всій окрузі вже діяли народні училища (школи). Спочатку сюди приходили люди заради цікавості – подивитися, як так кожний міг взяти книгу безплатно, що було так незвично. Адже тобі дадуть у руки таку дорогоцінну на той час річ – книгу, бо для більшості населення в той час грамота порівнювалася з даром та ласкою божою. Послугами бібліотеки з задоволенням користуються і вчителі, котрим вкрай в цей час не хватає потрібних знань. Адже багато з них – це просто освічені козаки та селяни. Вже на 1 січня 1898 року в бібліотеці було 220 підписників, дорослих 80, підлітків -140. Видано було на руки 2448 книг. Порівняно з Зіньковом це було мало, але все ж це був великий прогрес на той час. Примітно, що у звітах за ці  роки немає втрат книг наскільки люди їх цінили.

Робота бібліотеки швидко набирає розмах. З року в рік поповнюється бібліотечний фонд за рахунок земства (100 руб.), пожертв місцевих жителів, в основному дворян, які мали кошти і були освіченими. Велику роль зіграла в розвитку бібліотеки родина поміщиків фон-Ротів, проживаючих у Груні. Вони жертвують значні суми для закупки літератури, були беззмінними її попечителями-меценатами. Дуже швидко бібліотека має в своєму фонді не тільки книги, а й популярні на той час журнали та газети: «Нива», «Северъ», «Родина», «Вокругь света», «Русское чтение», «Русский паломникъ», «Воскресный день», «Сельский вестникь», «Малютка» и «Читальня народной школы». В бібліотеці формуються відділи: релігійний (має 292 назв і 380 томів), історія і біографії (202 назва і 239 томів), біллетристика (770 назв і 1307 томів), географія та землеопис (177 назв і 188 томів), природознавство (73 назви 74 томи), гігієна та медицина (39 назви та 46 томи), юридична література (35 назв 35 томів), математика (4 назви 4 томи) та різні (21 назва і 54 томи), газети та журнали – 59 назви. Всього на початок сторіччя в Грунській бібліотеці мається 1778 назв та 2602 томи. Бібліотека працює кожний день з 11 до 14 години і закрита тільки в престольні церковні свята. Середній строк користування книгою становив 2 неділі. Загублені примірники повинні були бути відшкодовані читачем на ту ж суму. Однак як показує звітність таких прикрих випадків  просто не було. Раз на рік бібліотека оплачувала працю палітурника, що реставрував пошкоджені книги. Фонд бібліотеки постійно поповнюється. Так в 1904 році він збільшився на 118 назв, а це 232 книги.

Бібліотека забезпечувала своїми послугами жителів Груні, сел та хуторів Грунської волості та сіл ближніх волостей. Правда на них на сходках жалілася груняни, адже «чужі» не давали грошей на бібліотеку. З цього приводу навіть було дещо змінено статут бібліотеки. Всього на 1900 рік в бібліотеці було 457 підписників (чоловіків 367,жінок 90). З них: діти шкільного віку -238, дорослі люди до 30 років – 181, дорослі старші 30 років – 98. Читачі – освічені люди різних станів (дворяни, козаки, селяни, міщани, духовенство, різночинці)  адже книги були доступні для всіх верств населення.

Меблі в приміщення частково виробляли самі жителі містечка, зокрема учні в відкритих в селі ремісничих столярних класах, а частково закупляються за рахунок земства. Згодом за відкриттям в Груні відкривається цілий ряд бібліотек у повіті: це по-перше при кожному народному училищі (школа), де завідували місцеві учителі, а також  і  подібні Грунській – земські безоплаті бібліотеки: 10.06.1898 в Більську, 1896 в Великих Будищах, Опішні, 24.06.1897 рік – Ступках, в 1900 році в Пірках (Комсомольське) та Романівці, 1902 рік в Шенгаріївці – бібліотека імені М.В. Гоголя. Книги для бібліотеки стали закуплятися на Зіньківському земському книжковому складі-магазині, де вони продавалися з 10% скидкою від закупівельної ціни (різницю доплачувало земство), а також в книжковому магазині Яновського в Зінькові.

Наряду зі зростанням книжкового фонду, з року в рік зростає кількість відвідувачів Грунської Народної Бібліотеки. Так в 1909 році прочитано книг 3932, а в фонді бібліотеки – 2142 назви та 3216 томів книг. Читачів 416, з них 97 жінок. На 70% – це школярі. На 1.01.1914 року назв 2521, томів – 3650. Читачів – 466 чоловік. За 1913 рік видано на руки 3819 книг. Прочитані і застарілі газети та журнали продаються населенню. З розвитком освіти на початку 20 ст в окрузі стає все більше освічених людей і наша бібліотека стає одним з основних осередків освіти – тут проводяться зустрічі з письменниками, презентації книг, організовуються вечори-читання в пам'ять Миколи Гоголя, Івана Котляревського, Тараса Шевченка та інших видатних українських письменників. Пропагується українська та російська поезія та проза. На жаль ніде в документах я не зустрічав більш імен працівників бібліотеки, опису  приміщення, розмірів пожертв зі сторони меценатів.

Прийшла до кінця моя оповідка- частина моєї великого задуму: використовуючи всі наявні можливості, написати та донести до людей історію рідного краю, та заохотити інших до історичних досліджень. Не претендую на написання повної історії розвитку бібліотечної справи в Груні, але надіюсь,що почате мною викладення історичних подій знайде своїх продовжувачів в колі грунян та працівників самої бібліотеки. Я цьому буду тільки радий.