В центрі Груні знаходиться Грунська середня школа, де свого часу навчалися практично всі нинішні жителі села, і мабуть для кожного з них буде цікаво знати про історію її виникнення та і взагалі про розвиток освіти у себе вдома. І чи знають сьогодні груняни, що в далекім XIX та початку XX сторіччя тут була не одна, як зараз, а три школи, що йменувалися Народними Училищами?  Та, мабуть, буде добре б почитати і про перших учителів, та людей, що розбудовували освіту в містечку.

Напамятаю Вам, що перший  спомин про Грунь ми знаходимо в указі Польського Короля 1634 року щодо заселення «урочища Грунь». В різні часи містечко належало Станіславу Жолкевському, Миколайові Даниловичу, Миколайові Мрочковському. Документів, що розказують нам про освіту в Груні до 18 сторіччя немає. Можна припустити, що освіченими людьми були на той час тут лише польські урядники та православні священики. В розвитку освіти села свого часу зіграли такі фактори: заснування в 1653 році Скельського чоловічого монастиря, що знаходився біля нинішнього села Скель ка і був заселений православними письменними монахами, що вийшли з Михайлівського монастиря побіля Зеславля, що на Правобережжі; по-друге місцерозположення  Груні на торговому шляху, що проходив з Криму до Києва, на кордоні між Росією та Польщею та тісні контакти з сусіднім слобожанським московським населенням в Охтирці, Вольному, Колонтаєві, а серед них було більш писемних людей; по-третє під час колонізації краю в середині 17 сторіччя до нас переселилося багато жителів правобережжя Дніпра, а з ними і збідніла литовська шляхта, серед якої були також освічені люди, які потім дали початок відомим в наших краях священицьким та старшинським козацьким родам: Яновським, Шимоновським, Михайловським, Яковлєвим, Рогальським і т.д. Та все ж рівень грамотності в ті далекі часи був вкрай низький - житель Груні Зіньківський Полковник Василь Шимон в 1660 році був неписьменним. Зате його син Григорій був письменним і підписувався за батька.

Перші осередки освіти - це церкви. Там був священик обов’язково письменний і відкривав невеличкі школи грамоти одразу ж після їх заснування: Успенська з 1659 року, Миколаївська -1665 рік, Воскресенська, Покровська, Трьохсвятська. Заняття тут проводилися спочатку в храмах. Так в 1748 році в ревізії (переписі) Грунської сотні ми зустрічаємо тут вже й перші школи: Воскресенську, Успенську, Покровську, Миколаївську, Трьохсвятську. Навчали дітей тут дячки. Їх називали ще «пан-бакаляр» або «пан-директор». Учитель-дяк повинен був «вести службу боголепно» та навчати дітей грамоті. Вчилися в цих школах тільки хлопчики, а також сироти. Часто при церквах жили так звані «школяры». Це були самі талановиті учні шкіл, сироти, яких зоставляли жити та служити при церквах. Потім вони вже навчали селянських дітей, могли зайняти посаду паламаря, піддячого, дяка, а і інколи і священиком можна було стати. Про одного такого «школяра» ми читаємо в сповідних розписах Трьохсвятської церкви в 1778 році: «…При школе живущый школникъ Іванъ Івановъ синъ Стрилковский, 35 летъ, жена его Вера Трофимовна 41 годъ, дети ихъ Марко и Марко…». Ці «школяри»  могли розходи тися по світу та сами наймалися учити дітей в селах. Їх називали ще «мандрівними дяками», або як по-російські - «писчая мандрова голота». Найбільш обдаровані ставали вчителями в заможних сім’ях. Чому ж навчали в цих старовинних школах? Про це каже Лев Падалка у своїй статті в журналі Київсь ка старовина 1904 рік  №1 стр. 1-40: «Приходские школы в старой Малороссіи... Обученіе обыкновенно начиналось съ «грамматики»—букваря и затемъ изучали часословъ, псалтырь – две основныхъ бого служебныхъ книги, учили также и письму. Вотъ вся программа этой школы. Букваръ учили съ указкой и иногда нагляднымъ способомъ съ указкой и надо было викрикиватъ Азъ, Буки, Веди, Глаголь и т.д. Придумывали и позы для изображенія буквь. Дьячекъ подбоченится, выпрямится – сталь Ферть, подниметь руки вверхъ, – выходить Пси, опустить ихъ – Ща; протянотъ одну руку вверхъ, другую внизъ наоткосъ – вотъ и Херъ; опустить руки, разставитъ ноги – вотъ и Люди. Наглядность эта такъ занимала учениковъ, что она служила дома для и ихъ игрой… Неизбежными спутниками обученія вь школе были побои и телесное наказанія, безъ котораго вь то время казалась немыслимой возможность и самаго обученія». Крім навчання, по суботах були так звані «суботники», себто кара за проступки. Дітей били різками або лінійками. Навчання було платним. За вивчення букваря брали 50 копійок, часослов – 2 рублі, псалтирь від 2 до 5 рублів.

Першими вчителі – ієрей, дяк та паламар на чолі з  настоятелем храму. Це -Яновські: Назарій, Ілля, Григорій; Шимоновські: диякон Іван Якович, Стефан Іванович, Іван Васильович, Андрій Петрович, Андрій Кирилович, Яків Шимоновський, Василь Петрович Шимоновський; Яків Буковський, Федір Сенкевич, Стефан, Василь, Федір Яковлєви, Олексій Васильєв, Ігнат Сєчень, Павло Никифоров, Іван Петрович Родковський, Василь Григорієв, Василь Василієв, Йосип Євтихієвич Павловський, Іван Демянов, Петро Степанович Дротенко, Йосип Федоров, Андрій Григорієв, Іван Васильович Панченко, Терентій Григорович Вакуленко, Василь Петрович Андріївський, Кіндрат Васильович Богомол, Костянтин Дмитрієвич, Стефан Романов, Іван Дніпровський, Андрій Григор’єв, диякон Василь Янченко, дячок Федір Євтушенко та багато інших, яких ми, просто не можем знати за плином часу та історії. Безсумнівно, що це були дуже скромні розсадники освіти в краї, але і в тому недосконалому вигляді, в якому вони були на Грунщині в XVII и XVIII ст., культурно-історично-освітня їх  роль незаперечна. І ось в ревізіях Грунської сотні XVIII сторіччя вже є у нас прошарок письменних людей: працює сотенна канцелярія, ратуша, та й серед простих козаків вже зустрічається багато людей, що вміють читати та писати.

З введенням кріпацтва в Малоросії, починаючи з кінця  XVIII століття, більшість церковних шкіл зникають. Після створення Полтавської губернії Грунь входить до неї як волосне містечко Зіньківського повіту. Полтавський Губернатор князь Олексій Куракін одразу ж зайнявся розвитком шкіл в краї. Відомості були невтішні: системи освіти практично не було, церковних шкіл було всього 87 на всю губернію, вони були старими, навчання було примітивним. Там навчалося 738 чоловік, з них дворянських дітей 149, козаків 151, духовних 6, церковно-служителів 17, дітей поміщичих селян 21, міщан 102, купців 18, казенних селян 34,  інші - діти чиновників, солдат і інші. Часто дяки навчали дітей у себе вдома за плату. Губернатор активно почав відкривати школи по губернії, за що мав подяки від тодішнього Міністра освіти Росії.

А в 1804 році вийшов указ про відкриття при церковних приходах шкіл, але заняття повинні були вестися не в церквах, а в окремих приміщеннях, що повинні були виділятися місцевою владою. В ньому розділялась освіта для простих «сословій» та привелійованих. Основа освіти для народу – церковно-приходські школи. І якщо до Указу школа при  Грунських храмах  – ініціатива духовенства та губернатора, то з 1804 року – це вже державна освітня політика. Князь звертається до поміщиків губернії з проханням відкривати школи у себе в помістях. Але в час кріпосництва ця добра ідея не тільки не підтримана серед дворянства губернії, а навпаки зустріла її спротивом, оскільки так було прийнято в вищому суспільстві - освіта простому народу не тільки не потрібна, а й шкідлива. В той же час навчатися для дітей дворян було престижно. З них кожний хотів надати освіту своїй дитині.

Діти місцевих поміщиків навчаються в Полтавській, Харківській гімназіях та університеті в Харкові. Так діти та онуки Василя Бразоля, бувшого Грунського сотника – студенти  Харківської гімназії та університету. Дітям ж простого народу, козакам та селянам освіта була недоступною. Та й сам народ до науки не тягнувся, рахувалося, що навчання для нього не потрібне. Все було доволі просто - всім було написано на роду все вже при їх народженні. Якщо ти простого роду та бідний, то таким і помреш. Лише одиниці найбільш везучі могли стати на щабель вище своїх батьків. Крім того Російська імперія в першій половині XIX сторіччя – глибоко аграрна архаїчна країна, промисловості практично немає, на тих невеликих мануфактурах та заводах інженерами працюють іноземці, повсюди використовується ручна праця, механізмів мало. Тому і масової потреби в письменних людях не було.

Продивляючись списки рекрутів Зіньківського повіту за 1851-1879 рр. я не знайшов жодного юнака призовного віку (21 рік) письменним. Хоча в метричних записах церков Груні цього ж періоду одним із станів населення наряду з козаками та селянами були й відставні солдати. Серед них було й немало так званих «низших званій» - унтер-офіцери. Вони вже в метриках значаться як освічені. Адже служба в регулярній російській армії на протязі від 7 до 25 років, в залежності від роду військ та такі вроджені риси українця, як тяга до знань, старанність, часто робила з них молодших командирів, які мали бути б знати грамоти. Після повернення додому багато з них ставало в церквах пономарями та дячками і вели заняття в приходських школах Груні.

Ось з 1.01.1864 року відкрилося земство в Зіньківському повіті. З перших же днів своєї робо ти воно стало опікуватися школами, які до цього знаходилися в відомстві Державного майна. Ці сільські школи для простого люду були на утриманні місцевих общин, поміщиків та церков. Після земської реформи їх назвали «народними училищами». На бюджет земства було прийнято спочатку  9 «народ них училищ» та виділено на них 1810 рублів на рік. Для цього навіть збільшили податок з державних селян. В 1866 році в Зіньківському повіті був створений «училищный советъ», що опікувався освітою. Ось одне із його рішень в 1867 році «….относя къ числу самыхъ близкихъ интересовъ всехъ сословий народное образование, Земская Управа не можетъ пройти молчаниемъ, что въ числе нашого уездного земства сословие господъ дворянъ высказало вполне лишъ одно стремление – къ благотворительности въ интересахъ обществъ, не принадлежащихъ къ ихъ сословию…». Треба сказати, що ситуація з освітою на Зіньківщині була однією з найгірших в губернії. Практично 95% населення неграмотне, шкіл мало, або вони вкрай занехаяні, не хватало вчителів. На 1000 душ чоловічого населення повіту – письменних 55, а учнів – 10. На 1000 чоловік жіночого населення – всього 18, а дівчаток-учнів – 2. В більшості населених пунктів вчителюють по старому священики та письменні селяни та козаки.

Про школи в Груні до 1864 року документів практично немає. Відомо, що в 1866 році в Груні маються  чотири церковно-приходські школи - при кожній з церков: Воскресенська, Покровська, Миколаївська, Трьохсвятительська. Вони утримуються за рахунок єпархії, коштів батьків учнів та особливого податку з населення містечка. Заняття проходять в церковних приміщеннях і ведуться в основному священиками, часто їх заміняють диякони, дячки та паламарі. Заробітної платні ці вчителі не отримували, правда періодично земство їм виплачує матеріальну допомогу в незначній сумі в якості заохочення. Ці школи збереглися майже до революції 1917 року правда дещо змінюючи свою назву: «церковні школи грамоти», «воскресні церковні школи».

Наряду з ними в 1866 році в Груні відкривається і Земське Народне Училище, яке ще називалося – Перше чоловіче училище. Там навчається 66 хлопчики і працює учителем - Василь Михайловський – Грунський священик, з заробітною платнею в 100 рублів на рік та помічник учителя - козак Трохим Пічка. Спочатку вона знаходиться в найманому волосним правлінням приміщенні, а через деякий час має і своє дерев’яне приміщення. Спочатку земство оплачувало лише заробітну платню учителям, а інші витрати ішли за рахунок волості. Батьки учнів кожний рік платили в цю школу по 25-30 коп.

Так як Грунь славилася своїми столярами, то всі меблі в ній були виготовлені місцевими майстрами. Поступово зростає і кількість учнів у школі. Так в 1869 році тут уже 58 хлопчиків та 5 дівчаток. Витрати земства в 1874 році на це училище - 470 рублів на рік і складалася з заробітної платні  вчителю – 100 рублів, помічнику вчителя - 80 рублів та законоучителю (священику – 50 рублів). В 1897 році в ньому навчається вже 119 дітей та працює 3 вчителі. В 1906 році тут учиться 121 учень.

Заняття починалися 20 вересня і продовжувалися до 16 травня. Діти пропускали багато занять, з-за їх зайнятості в домашньому господарстві. Так пропущено за рік 3385 днів. Діти проживають на відстані від 1 до 5 верст до школи, а три учні проживають навіть в найманих квартирах в Груні. Зросла і заробітна платня вчителя до 270 рублів на рік, помічника до 210, законовчителя до 70 рублів.

В 1908 році при огляді народних училищ повіту Грунське Народне Училище визнано як хороше по всіх показниках. Тут навчається 119 дітей. Попечитель цього училища  в 1908 році дворянин Кривошеєв. З 20.08.1897 тут учителюють Махновська Олександра Федорівна.  З 1 вересня 1907 року тут працює Губенкова Катерина Михайлівна - помічником учителя. Вона була сестрою Павла Губенка, знаменитого Остапа Вишні, який був родом з хутора Чечка, що поряд з Грунню. Батько їх, Михайло Губенко був заможним селяном, письменним, неодноразово обирався «гласним»(депутатом) в Зіньківське повітове земське зібрання і являвся одним із засновників місцевої бібліотеки. Законовчителем в цьому училищі був Штепенко отець Захарій з 1907 року. З 4 вересня по 29 жовтня в школі був карантин в зв’язку з епідемією скарлатини в Груні. З 1912 року тут працюють учителі – К.М. Губенко, Ксенія Сергіївна Кропивна, яка закінчила Зіньківські Педагогічні курси, учитель Хижняков Е.В. В 1908 році в Народному училищі вже навчалося 137 дітей.

В січні 1866 року при Покровській церкві за особистої ініціативи настоятеля її Федора Петровича Павловського відкрилася Грунська сільська церковно-приходська школа, що знаходилася в церковній сторожці. Наряду з єпархіальними властями діяльність цієї школи підтримало також і земство. В Зінькові було виділено на неї 100 рублів. Учителем в ній був сам протоієрей Федір Павловський з заробітною платнею  від земства 75 рублів на рік, а його помічником став селянин Андрій Кияшка, який в 1872 році Зіньківським земством був навіть посланий на Московську політехнічну виставку від губернії.

В цій школі спочатку навчається 32 хлопчиків. Підручників практично немає. Заняття проходили по програмі церковно-приходської школи. Для своєї школи протоієрей пише свою програму навчання. Прихожани приходу живо підтримали відкриття нового навчального закладу. Підтримало Павловського і земство, виділивши на підручники кошти. Про наочні прилади зовсім нічого не згадується. Кількість учнів тут зростає. В 1869 році тут навчається 55 дітей. Дещо підвищилася заробітна платня учителя до 80 рублів на рік.

На початку 1880 році перебудовують і приміщення цієї школи. Дещо пізніше при Покровському храмі, приход якого був найбільшим у Груні – близько 3 тисяч жителів, діє вже дві 2 приходські школи. В обох учителем та незмінним попечителем був настоятель храму, Грунський благочинний - протоієрей Федір Петрович Павловський. Певний час попечителем також її був селянин Андріян Трохимович Кулик. Дещо пізніше ця школа вже називається «Покровське чоловіче училище».

На базі однієї з шкіл Покровського храму 24 січня 1871 року в Груні відкрита жіноча школа - одна з двох в повіті, яка називалася «Жіноче Народне Училище». Ця школа була винятково для дівчаток. Вона довгий час була повністю на утриманні громади та місцевих жителів. Учительствував у ній  також отець Федір Павловський, він же був тут і законоучителем, за що не отримував зарплатні. Земство платило лише за найм приміщення 60 рублів на рік, ним також закуплені були класні прилади на 35 рублів.

Дещо пізніше на посаду вчительки була запрошена учителька-жінка з заробітною плат нею 100 рублів на рік, яку виплачувала їй волость. Це була дочка священика Федора Павловського – Олімпіада Павловська, яка на той час вже закінчила Полтавське Жіноче Єпархіальне Училище. Крім основних предметів вона викладала рукоділля.

В 1874 році ще було виділено 50 рублів на рік на оплату роботи законовчителю в цій школі. В 1872 році тут навчається 31 учениця, а в 1876 році 28 дівчаток. При огляді школи членами учительської ради було відзначено добра забезпеченість її та непогане приміщення, а також була відмічена робота попечителів цієї школи. З учителів цього жіночого училища можна назвати Лазаровичеву, а з 1891 року Марію Олександрівну Трофімовичеву. Школа була з 1895 року на території Покровської церкви в одному з церковних приміщень.

В 1908 році на зміну Павловському приходить новий попечитель Жіночого Народного Училища – місцевий поміщик дворянин Іван Петрович Кривошеєв. В 1897 році тут навчається 60 учениць, працює 2 учительки, з земським бюджетом 290 рублів, а господарчі витрати за рахунок жителів Груні. В 1906 році в жіночому училищі навчається 77 дітей, початок занять 12 вересня закінчення – 17 травня, і була запланована добудова третього комплекту. Однак приміщення і досі наймане. Пізніше тут працюють учителями М.А. Мільгевська та А.І Піскунова, А.Я. Мащенко, Євдокія Миколаївна Васюта, Євдокія Йосипівна Кулик. З 1913 року це вже змішана школа. Тут навчається 79 дівчаток та 7 хлопчиків

20.04.1874 року в Груні організується однокласне сільське училище Міністерства Народної Освіти, яке пізніше назвалося Міністерським Училищем, і фінансувалося не тільки земством, що оплачувало найм, освітлення і отоплення приміщення, а й губернією. На сходці жителів села було вирішено з громадських земель виділити під нього 3 десятини землі, а також приміщення і надвірні будівлі. Крім цього волосне правління додатково надало ще 3000 рублів із своїх доходів, заможна частина селян та козаків пожертвувала 500 рублів.

Чим же відрізнялося це Училище від решти Грунських? По-перше – фінансування не тільки за рахунок земства, а й держави, що вело автоматично до збільшення коштів для підручників, наочних приладів і іншого, правда оплата роботи вчителів лежала на плечах все таки волосного правління. По-друге: після закінчення Міністерського училища діти могли продовжувати освіту в Повітових та єпархіальних училищах. По-третє: після закінчення його юнаки мали інше відношення до військової служби - більша перспектива отримати писарські посади, що в ті часи набагато більше цінилося, ніж участь в бойових діях.

Всього училищу виділялося 600 рублів на рік: 200 рублів виділяла губернія, 400 – місцеве земство. Частина коштів виділялася також Грунською громадою. Основна програма навчання крім введеного пізніше ремісничого класу, та уроку співів, нічим не відрізнялася від програми інших шкіл. Зарплатня учителя тут була більша. Вона складала 225 рублів на рік плюс квартирні. Співи викладав окремий учитель (Базилевич та Супруненков) яким платили по 50 рублів. В 1880 році училищу було виділено 120 рублів на ремонт з земських коштів, що було значно більше ніж в інших школах Груні.

З 1881 року в цьому училищі був введений земством ремісничий  урок столярно-токарного ремесла, який був доволі популярним серед грунян та виділено ще додатково 200 рублів на це. Столярні уроки проводив не професійний вчитель, а житель Груні, столяр-різчик Григорій Єфименко з заробітною платнею 75 рублів на рік. Це був добрий тесля, але якість викладання ним була низькою. Кидалась в очі відсутність у нього педагогічної освіти та й заняття по ремеслу проводилися в кінці уроків, діти були вже стомлені. Зважаючи на популярність цього  уроку, виникло  питання про відділення столярного уроку в окремий столярно-ремісничий клас і вирішено було набирати туди дітей не обов’язково учнів цієї школи, а й всіх бажаючих.

З цього приводу була Постанова Зіньківського Земського зібрання: «По вопросу объ открытіи ремесленныхъ классовъ. Сентября 11 дня 1880 года, №5536. Экстренное уездное земское собрание, 2 февраля текуще го года въ память 25 летняго юбилея царствования Государя Императора постановило; учредить съ 1 генваря 1881 года ремесленные классы при Опошанскомь, Груньскомъ и Ковалевскомъ образцовыхъ училищахъ, ассигновавь на этотъ предмет: на устройство сихъ классовъ, единовременно по 200 руб. на каждое—600 руб. и на содержание этихъ классовъ ежегодно по 300 руб. съ внесениемъ въ кассу уездныхъ земскихъ потребностей 1881 года…».

Учителя столярного ремесла було командировано в Полтаву для підвищення його кваліфікації. Оскільки в Груні себе добре зарекомендував ремісничий столярний клас, земство вирішило в подальшому розвивати цей напрямок освіти в повіті. Так Земським зібранням був розроблений новий статут цих класів, де і підвищувалася б зарплатня учителю і покращувалося б фінансування його, однак статут не був затверджений, як і рішення волосного Грунського сходу та Зіньківського Земства про розширення однокласного Міністерського Училища до двокласного. В 1897 році в Міністерському Училищі навчається вже 60 учнів та працює 2 вчителі.

Доречно мабуть назвати і його попечителів, людей, яких вибирала громада для ведення господарських справ. Це були освічені, заможні груняни. Довгий час з початку заснування  попечителем цього навчального закладу був Андрій Іванович Сметана, з 1906 року козак Забашта Олексій Іванович, а 1908 року дворянин Іван Павлович Кривошеєв. В 1906 році тут уже 83 учні. Запланована добудова приміщення в 1908 році та відкриття ще одного комплекту. На 45 учнів в 1912 році тут 1 учитель. Воно найбільш матеріально забезпечене серед Народних Училищ Груні: підручників 1992 шт, книг в бібліотеці – 1473. В 1913 році 95 учнів, поки що воно однокласне. Але скоро ремісничий столярний клас Міністерського Училища був переведений до Зінькова, де скоро його і зовсім закрили. Так канула в лету ідея розповсюдити грунське столярне ремесло по всьому повіту.

Починаючи з 1912 року грунська громада неодноразово виступає з проханням перед земством повіту та губернії про відкриття в містечку 4-х класного «Городского училища» на базі і на місці Міністерського Народного Училища; обов’язково з відкриттям при ньому ремісничих класів: ковальсько-слюсарних, огородних, садівничих. При цьому волость запропонувала на відкриття його виділити з своїх коштів 7 тисяч рублів, а потім виділяти щорічно ще по 300 на рік. Воно так і не відкрилося. 

В 1911 році в містечку була відкрита ще й третя школа -  двохкомплектне чотирьохкласне Народне Училищ, яке знаходилося в кам'яному будинку.  На його  побудову було виділено 9560 рублів. Тут вже навчаються сумісно хлопчики 45 дітей та 37 дівчаток. За рік малося 192 навчальних дні. Бюджет школи – 1096 руб 09 коп. З них на отоплення 110 рублів, ремонт 70 рублів, освітлення близько 10 рублів, прислуга 60 рублів. Книг в шкільній бібліотеці було 143.

Грунські школи були в хорошому стані, всі мали свої приміщення. Пришкільна територія кожної складала 2-3 десятини, там були посаджені фруктові сади, за якими доглядали самі учні. На  початку століття до школи в містечко Грунь ходили діти з таких хуторів: Шабалтаєвий де було 664 жителі- дітей шкільного віку – 70; Прилівщина (Першотравневе) 625 жит.- дітей-40; Оврамківщина жителів 176 жит - дітей 16; Богданців хутір 218 жителів - дітей 19; Івахи 190 жителів, а дітей 17; Рибальчин хутір 424 чоловік, з них дітей 38; Чечва, де було 34 жителі з них дітей 3, Шикимаків хутір 74 чоловіки а дітей 7, та з самої Груні – 7261 чоловік  населення з них дітей шкільного  віку – 630.

Звісно проблеми у всіх школах були, але вони характерні для тогочасного суспільства: незадовільний санітарний стан приміщень, погана відвідуваність їх учнями, нехватка дипломованих вчителів та низь ка їх заробітна платня (240 рублів учитель в рік та 180 помічник учителя). Оставляла бажати й кращого і якість навчання та неналежне відношення до освіти простих людей, не хватало підручників та наоч них приладів. В приміщеннях школ було погане отоплення, освітлення, приміщення стали вже затісні, адже кількість учнів збільшувалася.

Особливо вражали низький санітарний стан та санітарна культура самих дітей, багато з них були завшивлені, були серед них і хворі на сухоти. Це питання неодноразово розглядається на засіданнях Зіньківського земства, організовуються періодичні медичні огляди учнів, санітарний стан шкіл покращився. З часом при кожній школі та і в самому містечку відкриваються бібліотеки, закупляються все більше наочних приладів(було виділено на них 12 рублів). Так кожна із трьох грунських шкіл отримала лінійку, циркуль, таблицю метричних мір, ваги, рахівниці, карти губерній, картини російської історії, термометр, атлас тварин, атлас людини, картини по історії, альбом по історії. Для цього в Зінькові організовується книжковий повітовий склад, де відпускаються книги в школи за пільговими цінами.

З особливостей розвитку освіти в Груні ще хочу наголосити на організацію «повторительных» занять для випускників шкіл. Адже після закінчення школи більшість учнів через деякий час втрачали свої знання через брак книг, займаючись лише домашнею працею.

З часом змінюється відношення селян до освіти. Так на сходках жителів лунають голоси грунян про відкриття нових шкіл у містечку, так як поступово школи в Груні вже не можуть вмістити всіх бажаючих. А тим часом влада відкриває в Полтаві учительські курси, куди можуть поступити на навчання діти нижчих «сословій».

З 1893 року вводиться в школі нова дисципліна – військова гімнастика, де викладалися ази нинішньої фізичної культури та військові навички. Зростають і витрати на народну освіту в цілому в повіті. Якщо в 1900 році  це було дещо більше 5 тисяч рублів, то уже в 1904 році на весь повіт державою виділяється 32 тис рублів. Будуються нові школи в хуторах Рибалчиному - 2-х комплектна, яка відкривається тут в 1912 році, першими вчительками тут А.І. Дубяга, К.К. Климен ко, що закінчила 7 класів та курси для учителів при Полтавській учительській семінарії); на хуторах Княжому, Шабалтаєвому.

На початку XX сторіччя учителі земських шкіл пишуть у земство супліку про тяжкий свій матеріальний стан, адже вони живуть зовсім не шикуючи. Цей лист підписують і вчителі з Груні. Це було розглянуто на засіданні земства: «1905 №303. По ходатайству учителей и учительницъ земкихь школь об улучшеніи ихъ служебного положения  ДОКЛАДЪ № 59.  

Учителя и учительницы народныхь  училищъ Зеньковскаго земства вошли в управу cъ ходатайствомь нижеследующаго содержанія: Мы нижеподписавшиеся, покорнейше просимь земскую управу ходатайствовать предъ земскимъ собраниемъ: 1) Объ увеличеніи первоначальнаго оклада жалованья учителя до 300 руб. и помощникамъ до 210 руб. 2) О процентной прибавке жалованья черезъ каждые 5 летъ, а не черезъ 10, какъ теперь. 3) О представленій намъ права безплатнаго пользованія земскими лошадьми для подвозки  въ город  4) Объ учреждении при земской управе педагогическаго совета.. ».

Незважаючи на явні успіхи в розвитку освіти в краї в цілому народ був все ще неграмотним. В Зінківському повіті 70%  населенню освіта була недоступна. На 143845 жителів повіту в 1907 році було 12866 дітей шкільного віку(8,9,10,11 років). Така ж картина була і в Груні. Та в 1907 році виходить Височайший Монарший Указ «О ликвидации неграмотности в народе», який повинен був перевернути освіту в Малоросії. Згідно йому в кожному хуторі де було 50 дітей повинна була бути школа. Значно збільшувалося і фінансування освіти. Але перша світова війна а потім революційні події перекреслили всі зусилля держави та місцевого самоуправління, а відтоді і надії всього населення.

Ось і підійшла до кінця моя невеличка документальна розповідь про розвиток освіти в дореволюційній Груні. Звичайно це неповна її історія, але і ці її окремі фрагменти відкривають завісу історії  розвитку письменності на Грунщині, адже в цих школах навчалися і таки видатні пізніше люди як Павло Губенко (Остап Вишня), Чичибабін та багато інших, що прославили наш край по всьому світу. Так згадаємо ж добрим словом відомих нам та невідомих тих перших учителів, меценатів та і всіх людей, що приложили руку до розвитку освіти в містечку Грунь. Вони на це заслужили…