I.        Перепис Слобожанщини 1660 р. Наприкінці 1659 р. центральний московський уряд вирішив перевести загальний перепис міст «Польської України» — країни на півдні тодішньої Московської держави вздовж південної фортифікованої «Білгородської черти» і на південь від неї — в пізнішій Слобожанщині. Перепис сплановано в досить широкому масштабі — він мав охопити всю служебну й не служебну людність країни, фортифікаційні спорудження, військові запаси, ба навіть запаси провіянту по містах. Перепис цей, безперечно, стояв у зв’язку з загостренням московсько-кримських стосунків після того, як Виговський фактично розірвав угоду 1654 р., і можливо був безпосередньо викликаний татарською руїною на Слобожанщині в другій половині 1659 р. Відомості до історії перепису беремо з приказного листування й інших матеріялів перепису, що переховувалися в складі архіву Білгородського столу Розрядного приказу, в стовпці № 414.

Керував переписом з центру дяк Розрядного приказу Василь Брехов; за його «приписью» на початку р. 1660 (18/1) було надіслано до білгородського воєводи Г. Г. Ромодановського наказ перевести перепис. Не без труднощів і затримок од місцевої адміністрації перепис переведено і витяг з нього надіслано 18/ІѴ до Москви. З витягу цього довідуємося, що перепис охопив мало не всі міста «Білгородської черти» і чималу частину міст Слобожанщини. Не знати, чи переведено опис фортифікаційних споруджень, що теж малося на увазі зробити; в витягу його немає.

Одночасно з переведенням загального перепису і складанням «смотренних» книжок усієї людности, трьом особам: Р. В. Ігнатьєву, С. С. Ушакову і Ф. Т. Пестрикову доручено від центрального уряду «розобрати» спеціяльно українську людність (черкас) на тій-же території південного узграниччя Московської держави. Про працю Р. В. Ігнатьєва не знаходимо відомостей у згаданому стовпцеві Розрядного приказу, але 10 його «розборных книг черкасом», зшиті і оправлені разом, переховувалися в складі т. з. «книг десятен» Розрядного архіву під № 58. Витяг з цих «розборныхъ» книжок надрукував співробітник колишнього московського Архіву Міністерства Юстиції В. Н. Сторожев у «Киевской Старине» за 1890 рік, кн. VI. Склав їх Р. В. Ігнатьєв за наказом з «приписью» зазначеного В. Брехова між 19/ІІІ і 18/ІѴ 1660 р. і здав їх 20/Ѵ до Розрядного приказу. Ці книжки містили перепис української людности в містах Путивлю, Камінному, Недригайлові, Ольшаній, одному з полкових міст Слобожанщини — Сумах і в Лебедяні. Про перепис С. С. Ушакова і Ф. Т. Пестрикова знаходимо відомості в стовпцеві ч. 414. Степан Степанович Ушаков приїхав у червні 1660 р. до Білгороду і подав воєводі Г. Г. Ромодановському розборні книжки чималої частини міст «південної Росії» (по «Білгородській черті») і Слобожанщини (двох полкових міст — Охтирки і Острогожська і м. Олешні). Витяг з цих розборних книжок («перечневую розпись») переслано до Москви (стовпець ч. 414, арк. 160-165). Нарешті, 11/IV приїхав до Білгороду і Федір Тимофійович Пестриков і подав «розборні книжки черкас» ще трьох полкових міст—Харкова, Зміїва і Колонтаїва і міст Салтова, Печенізької Слободи (під неточним заголовком «книги Чугуевские») і Городного (стовп. ч. 414, арк. 131-132). Витяг з цих книжок теж було переслано до Москви.

Працюючи в Древлехранилищі московського Центр.ального Архіву за дорученням київської Науково-Дослідної Катедри Історії України над темою з історії української колонізації на Слобожанщині, я натрапив на збірку з 33-х «розборнихъ книгъ черкасомъ» за р. 1660, що переховувалися в складі книжок архіву Білгородського столу Розрядного приказу під № 44. Це і були ті розборні книжки С. Ушакова та Ф . Пестрикова, що витяг з їх знаходимо в стовпці ч. 414. Ця серія «розборних книжок» містить у собі перепис української людности таких міст (підкреслено полкові міста Слобожанщини): Охтирки, Олешні, Хотмижська, Карпова, Болхова, Корочі, Нового і Старого Осколу, Острогожська, Усерду, Ольшанська, Коротояку, Уриву, Харкова, Салтова, Колонтаїва, Печенізької слободи і Зміїва. Коли приєднаємо до цих міст міста, що переписав Р. Ігнатьєв, то дістанемо мало не всі тодішні більші поселення «Білгородської черти» і Слобожанщини; бракує тільки давніх центрів московської воєводської управи — Валуєк, Вольного та самого Білгороду. Складено розборні книжки С. Ушакова й Ф . Пестрикова за тими-ж принципами, що й книжки Ф. Ігнатьева: подано окремо переписи «полкових черкас» з військовою старшиною, «городових» чи міщан і «пахатних» чи селян; зазначено теж здебільша коней і зброю військової частини людности (козаків). Збірка цих розборних книжок не є оригінал перепису, що, можливо, було зроблено на стовпцях; це — копія, не без помилок, зроблена вже в Москві. Перепис, як показують передмови до окремих книжок, зроблено протягом березня 1660 р. В середині квітня, як згадувалося, оригінал перепису подано в Білгороді, а в середині травня (за зазначками на окремих книжках) перепис був вже в Москві, де з нього знято копію («переписано в записную книгу»). Ця копія і збереглася до наших часів.

Перепис міст Слобожанщини 1660 р. (властиво тільки як перепис Пестрикова) зробивсь відомий у літературі історії Слобожанщини не дуже давно. В фундаментальній праці акад. Д, І. Багалія — «Очерках из истории колонизации степной окраины Московскаго государства» (1887) і в ювілейній монографії акад. Д. І. Багалія та І. Міллера — «Істория города Харькова» (1905) ще не знаходимо згадок про перепис 1660 р. Перший вказав на перепис Ф . Пестрикова (на згаданий витяг з перепису в стовпці ч. 414 Білгородського столу) проф. В. Ю. Данилевич у статті «Время образования Слободских черкасских полков» («Сборник статей, посвященных В. О. Ключевскому», М. 1909). Акад. Д. І. Багалій у своїй популярній «Історії Слободської України» (1918, с. 76) подав підсумок харківської людности в р. 1660; як побачимо далі, цей підсумок узято з того-ж-таки витягу в ст. 414. Інших згадок про перепис у літературі, здається, не було. Тимчасом «розборні книжки» Ф . Пестрикова й С. Ушакова мають велике значіння для історії колонізації Слобожанщини: за тими відомостями, що маємо, стан залюднення Слобожанщини за рр. 1658-1659 не міг дуже змінитися, і т. ч. перепис 1660 р. показує нам досить точно наслідки першого великого еміграційного руху української людности на Слобожанщину за часів Хмельниччини і напередодні другої великої еміграційної хвилі — 1660-х років.

II.      Харківський перепис 1660 р. Поміж розборними книжками 1660 р. особливий інтерес являють собою книжки Харківські, і то не тільки своїми реєстрами (козаків, міщан і селян), але так само і відомостями до організації Харківського козачого полку. Текст цих книжок подаємо далі. Харківських розборних книжок усього три: перепис полкових козаків (ч. 26), перепис міщан і селян (що жили по селах і слободах — ч. 25) і перепис «дітей боярських», що ввіходили до складу харківської залоги та підлягали місцевому московському воєводі (ч. 27).

«Розборну» книжку харківських козаків (арк. 180-219 загальної пагінації збірки) склав Ф . Пестриков 19-го березня 1660 р. і 3 травня «подал в записную книгу і в годовую роспись» Розрядного приказу. В заголовку книжки великими літерами написано: «Книги Харькова города». Окремої великої передмови з історією перепису немає — книжку приєднано до попередніх. По арк. на краях скріпа: «К сем книгам Иван Сытин вместо Федора Пестрикова по ево веленью руку приложил». Збереглася книжка загалом добре.

В перепису Пестрикова харківські черкаси мають уже цілком закінчену полкову організацію; на чолі харківського козацтва стоїть полковник Остап Воропай.

Час, коли засновано Харківський полк, визначено в попередній літера- турі досить точно. Проф. В. Ю. Данилевич у зазначеній попереду розвідці означає цей час з одного боку документом від 5/VIII 1659 р., де згадується на чолі харківських черкас тільки отаман — Тимофій Лаврінів[1], з другого — часом подачі харківського перепису Ф. Пестрикова, де згадано уряд харківського полковника — 11/IV 1660 р.[2]. Можна гадати, що Харківський полк утворено почасти в зв’язку з жвавою діяльністю провідних кіл харківського козацтва на чолі з отаманом Т. Лавріновим наприкінці 1650-х років (про цю діяльність свідчить низка актів від р. 1659, видана в «Материалах для истории гор. Харькова» акад. Багалія, сс. 413-423). Але за достатню основу для цієї діяльності й для остаточної організації полку був великий розмір молодої української колонії та центральне географічне положення нового міста (заснованого, як відомо, незадовго перед тим — у роках 1654-1655).

Ім’я полковника Остапа Воропая досі не було відоме. Акад. Д. І. Багалій, згадуючи перепис Ф. Пестрикова в своїй «Історії Слободської України» (1918), теж не називає його; отже можна гадати, що шановний автор мав під руками витяг з опису, що міститься в стовпці ч. 414, де це ім’я не наведене. В актах ім’я Остапа Воропая, наскільки мені відомо, згадується тільки один раз — в одписці білгородського воєводи Г. Г. Ромодановського, з середини січня 1661 р., де він пише, що для оборони східніх міст Слобожанщини від нападів полтавського полковника Ф. Жученка... «для обереганья твоих (государя) украинных городов послали в Охтырское Рыбенскаго (Острогожського) полковника Ивана Дзинковскаго с его полком, да Астафья Ворыпая с черкасы и велели твоих украинных городов оберегать, а где лучится, и им над неприятели промысл чинить»[3]. Тут ім’я Остапа Воропая згадане без жадного зв’язку з його полковництвом у Харкові, і тому ця згадка не могла спинити на собі увагу дослідників[4]. Важко звязати з іменням Остапа Воропая ім’я алатирця Івана Воріпаєва, що його р. 1656 (25/ѴІІ) посилав кн. Одоєвський з звістками про тяжке становище військових людей, які мали виїхати з ним до Вильни на посольський з’їзд (А. М. Г., II, с. 509). Воропаєве прізвище згадується в пізніших актах. Так, напр., р. 1694 в Ізюмі перебував наказний полковник Іван Воропай, згаданий у зв’язку з описом охоронних заходів проти татар („Поли. Собран. Зак.“, III, ч. 1496, цитує акад. Д. І. Багалій, „Очерки“, с. 492). В перепису 1655 р. Воропаевого прізвища нема. Перепис Ф . Пестрикова малює нам Харківський полк у перших місяцях його існування, отже маємо змогу з певністю гадати, що Остап Воропай був перший харківський полковник. Як довго обіймав він полковницький уряд — важко сказати за сучасного стану наших відомостей про історію м. Харкова в рр. 1660— 1668. Існує думка, що з р. 1665 за харківського полковника був Іван Сірко, але документальних доводів на це немає і деякі автори[5] заперечують цю гадку, і не зовсім безпідставно, як побачимо далі. Року 1668, а може й раніш, за харківського полковника був вже Федір Ріпка.

Поруч з полковником О. Воропаєм на чолі харківського полку стоїть інша полкова старшина: полковий суддя Грицько Каркач, писар Ярема Зарудний, осавул Федір Ріпка, хорунжий Іван Межиріч і отаман (харківських міщан) Жадан Курган. Полк поділяється на 6 сотень, перша не має окремого сотника, перебуває очевидячки під безпосереднім проводом полковника; на чолі інших сотень стоять сотники з хоружими; імена сотників в порядку сотень такі: Логин Ященко, Іван Кривошлик, Лук’ян Федоров, Стецько Таран, Кузьма Сатин. У цьому реєстрі харківської старшини нашу увагу спиняють кілька імен, вже добре відомих у літературі історії Слобожанщини.

Прізвище Грицька Каркача нагадує нам Івана Каркача, напівміфічного осадчого м. Харкова; як відомо, в тогочасних актах імені Івана Каркача ми не здибаємо; натомість маємо 1) Якова Каркача[6]; 2) Грицька Каркача, що брав участь в посольстві до Москви р. 1661; але він належав не до рядового козацтва, як гадав Е. А. Альбовський[7]; виконуючи, як бачимо, 1660 р. функції полкового судді, він очевидячки був визначний член харківської старшини.

Іван Кривошлик відомий у літературі, як другий претендент на славу фундатора м. Харкова і конкурент Івана Каркача; перепис р. 1655 іменує його отаманом харківських козаків, що лиш за кілька місяців перед переписом оселилися на Харківському городищі[8]. В нашому перепису обіймає він не дуже визначний уряд другого сотника; року 1668 він, як відомо, відіграв провідну роль в повстанню харків’ян проти Московщини на боці Сірка, коли вбито обранця прихильників союзу з московським урядом, полковника Федора Ріпку.

Про Федора Ріпку перед тим, як він виступає р. 1668 харківським полковником, досі мало було відомо; акад. Д. І. Багалій[9] висловив дуже імовірний здогад, що він був харківським полковником ще перед р. 1668. Як бачимо, р. 1660 він обіймав уряд полкового хорунжого, отож був одним з визначних представників місцевої старшини.

Логин Ященко, перший сотник, був сотником ще р. 1665 (другим сотником після Т. Лаврінова). Сотенний уряд задержав він і пізніше; як сотника, згадує його Філарет, подаючи уривок з харківського перепису 1662 р. Згадує Філарет і іншого сотника — Лук’яна Федоренка.

Всієї старшини в Харкові було 15 чоловік (полкової старшини окрім отамана — 4, сотників — 5, хорунжих — 6). Сотень було 6; «рядове» козацтво розподілене по сотнях нерівномірно: в 1-й сотні було 300 козаків, в 2-й — 230, в 3-й — 228, в 4-й — 230, в 5-й — 198 і в 6-й — 155. Всього козацтва переписано 1357 чоловік. (в книжці помилково подано число 1057; правдивий) 

підсумок маємо в витягу з перепису — в Білгородському стовпці ч. 414, пор. попереду; підсумок усе-ж-таки не точний: виходило-б 1356.

Козаки поділяються на кінних і піших. У перших трьох сотнях усі козаки кінні — на «меринах», дехто, надто старшина, на конях; у трьох інших сотнях частина козаків піші: в 4-й сотні — 75, в 5 й — 35, в 6-й — 19, разом 129, чи коло 10% всього харківського козацтва. Кінні мало не всі озброєні пищалями, трохи чи не третина мають окрім того шаблі. Піші озброєні «пищалями» або «рогатинами» (більше-менше половина). В перепису лишається неясне, де живуть козаки: чи всі в самому місті, чи так само й по околичних селах. Можна гадати, що р. 1660 за офіційне місце їх перебування був ще самий Харків.

Друга книжка опису має заголовок: «Имена мещаном Харькова». З початку, під заголовком «Городовые лавочные люди» переписано окремо 25 чоловіка; далі під заголовком «Имена мещаном» іде великий реєстр імен без жадних інших відомостей; усього разом з «лавочными людьми» переписано 605 чоловік. Після реєстру міщан подано перепис селян («пашенных мужиков») сіл Люботина, Пересічної, Деркачів, Липець, Тишків і Хорошева, всього 179 чоловік. Наприкінці перепису знаходимо цікавий запис: перепис міщан і селян роблено «по розбору Ф. Т. Пестрикова и по скаске харьковских черкас, полковника О. Воропая, да атамана Жадана Кургана и сотников и всех рядовых черкас всего города». Можна гадати, що одміна між міщанами і «пашенными мужиками» полягала власне тільки в тому, що перші жили в самому місті, а селяни — по селах. Але міщан притягнено до оборонної військової служби як і «городових козаків» інших міст: на арк. 175 читаємо: «Гаврило Деревяга от службы отставлен за увечья, што с пушки ногу отбито на государевой службе». Назва «міщани», а не «городові козаки» чи просто «городові черкаси» дозволяє гадати (таку гадку між іншим висловлював акад. Д. І. Багалій), що в Харкові за тих часів вже існували якісь форми організації й самоврядування міської людности (не козацької у властивім розумінні цього терміну), звичайні в західній частині України. На чолі міської й селянської людности Харкова стоїть отаман — Жадан Курган, що його не пораховано в підсумках полкового козацтва.

Нарешті, остання «розборна» книжка подає реєстр: «Харькова города дети боярские, которые живут в городе и по деревням вместе с черкасы». їх 1660 р. було в Харкові і по селах — Жихорю, Ольшаній, Липцю, Тишках всього 121 чоловік; всі вони з кіньми (на «меринах»), озброєні пищалями, іноді з шаблями, але дехто й тут має тільки рогатину.

Закінчуючи огляд харківського перепису, поробимо підсумки. Року 1660 в Харкові було:

Полкових козаків          1357  — 64%

Міщан                   605 — 28%

Селян                    169 — 8%

Разом                    2131

Цікаво порівняти ці підсумки з даними переписів 1655 і 1665-1666 рр.: 1655 року в Харкові так само було 6 сотень; «черкас» всього було 587; отже людности з р. 1655 до р. 1660 збільшилося вчетверо. Але дальше зростання тимчасово припинилося. Переписи років 1665 і 1666 дають такі числа:

	Перепис 1665 р.	Перепис 1666 р.
Черкас (козаків)	992	992+ дітей 364
Міщан з селянами	1290	1205
Разом	2282	2197+364
Московських людей	133	133+дітей 18

Варто зазначити, що загальний перепис 1660 р. дає для Харкова такі числа: Черкас и русских – 2277, їх дітей 508, разом 2785  

III. Підсумки перепису по інших а містах Слобожанщини. Щоб порівняти харківський перепис з переписом інших міст, наведемо підсумки інших розборних книжок Ф. Пестрикова й С. Ушакова. Як згадувалось, ці книжки дають перепис мало не всіх тодішніх міст Слобожанщини. Передовсім знаходимо тут перепис людности полкових міст, що їх окрім Харкова й Сум було р. 1660 ще чотири, а власне:

Охтирка. Полкових черкас — 678 чоловік. На чолі Охтирського полку стоїть відомий полковник Іван Гладкий з трьома сотниками. «Городових черкас» — 505, їх теж поділено на сотні, числом 6. Міщан відокремлене від «городових козаків» (це —  виняткове явище); їх — 52, на чолі їх стоїть отаман Василь Острожниця (sic). «Пахатних черкас» (селян) — 583. Разом усієї зареєстрованої офіційно людности в Охтирці і її околицях було 1818 чоловіка.

Острогожськ. Полкових козаків — 511. Полковник Ів. М. Дзинковський. Окрім нього полкова старшина: осавули — Г. Федоров і Ф. Войнов, «полковой подячій» Мартинян Жуков, «в товарищах» його— Сенька Лаврінов. Городових козаків — 800, їх теж поділено на сотні (10), перша іменується «полковниковою». Пашенних селян пораховано разом з городовими козаками і розписано по всіх 10 сотнях. Всієї людности в Острогожську — 1311 чоловік.

Зміїв. Опис зберігся тільки на половину— реєстри сотень, починаючи з п’ятої (кінець усієї збірки) загинули. Перші чотири сотні мають більше-менше по 100 козаків. На чолі козаків стоїть полковник Костянтин Петрович Щерський. За витягом у стовпцеві ч. 414 всього козаків 880, міщан нема.

Колонтаїв. Полкових козаків — 249. На чолі їх стоїть відомий згодом полковник Іван Донець; його прізвище нагадує нам пізнішого харківського полковника Грицька Єрофієвича Донця (до речи в нашому перепису, в першій харківській сотні, записаний Грицько Донець. Козаки жили почасти в самому місті, почасти в містечку Городному Острожку й селах Красній Луці, Рублівці, Лихачівці, Любимівці, Синьолуцівці й ін. «Міщан городових» було 271; «пашених» селян 155. Разом усієї людности — 675 чоловік.

Отже Зміїв і Колонтаїв були р. 1660 полковими містами. Проф. В. Ю. Данилевич у згадуваній попереду розвідці припускав можливість існування інших полків, окрім відомих пізніших п’ятьох— Харківського, Сумського, Охтирського, Острогожського та Ізюмського й покликувавсь при цьому на свідчення білгородського воєводи Г. Г. Ромодановського, що він утворював (певніш, мабуть, стверджував) нові полковницькі уряди відповідно до місцевих потреб і умов (Розряд, арх. Моск. стіл, стовп, ч. 445, арк. 134); пр. В. Ю . Данилевич називав полкові уряди в Балаклеї (відомий вже в літературі) та ще в Воронежу й тимчасово в Новому Полатові. Дані перепису стверджують Філаретову гадку, що настоював на існуванні Зміївського полку і вважав І. Сірка саме за зміївського полковника, а не за харківського, і не за полковника, що титул його походив-би від його уряду кошового і мав-би тільки особистий (не територіяльний) зміст[10]. Нема так само потреби припускати, що полковничі уряди могли територіально поділятися між двома особами — харківський між Ф. Ріпкою в Харкові і І. Сірком у Зміїві. Якщо І. Сірко справді не був полковником у Харкові, то це чималою мірою змінює наше уявлення про події в Харкові р. 1668: харківська людність не мала тоді потреби повставати проти Сірка, а лишалася при своєму полковникові Ф. Ріпці і при московській протекції аж до самих відомих нам подій того року.

Перепис 1660 р. (як і інші джерела) дають підставу для гадки, що слобідські міста було „розписано“ по полках (чотирьох) геть згодом; в перепису менші міста фігурують цілком самостійно й очевидячки їх козацька людність з своїми отаманами та сотниками на чолі ще не підлягала пізнішим полковим центрам. З неполкових міст переписані такі:

Печенізька Слобода («Чугуївський повіт», кн. ч. 24). Полкових козаків-— 406 і 66 «дітей» їх і «оставленных»; на чолі їх — сотник Савелій Васильєв. 

Салтов (кн. ч. 28). Полкових козаків — 114 і 17 «дітей». На чолі — сотник І. С. Андрієнков. Городових і «пашених» козаків не було зовсім.

Ольшана (кн. чч. 20 і 21). Полкових козаків — 121 на чолі з сотником Лар. Максимовим. Городових — 32, «пахатних» — 57; разом — 210.

Всі зазначені відомості можна звести в таку таблицю:

	Полкові козаки	Городові (міщани)	«Пашенні» селяни	Разом
Зміїв	(880)	-	-	-
Охтирка	678	557	583	1818
Острогожськ	511	800	-	1311
Колонтаїв	249	271	155	675
Печеніги	472	-	-	472
Салтов	131	-	-	131
Ольшана	121	32	57	210
Разом (без Зміїва)	2162	1660	795	4617
%%	47	35	18	100

Відомості про кількість української людности за межами властивої Слобожанщини подаю в таблиці. Ця людність осідала в місцевостях, де вже по- оселялися московські служилі, де цілком запанувала московська адміністрація. Але за часів нашого перепису людність зберігала ще всі риси властивої для неї (як на Слобожанщині) організації, а високий, порівнюючи з Півднем, відсоток міщанства, а надто селянства показує, що, не вважаючи на спеціальне протегування військово-служилої колонізації з боку місцевої адміністрації, українська колонізація зберегла й тут свій характер природнього та стихійного руху людности на нові вільніші місця.