© Андрій Парамонов (Харків)

Як казали харківці наприкінці XIX століття, наше місто має вважати себе щасливим, оскільки в ньому є «ефектна Холодна гора, якби не було гори, воно було б сумне, нудне, плоске і безнадійно прозаїчне…». Походження назви пов’язують з холодним вітром, що дме з цього боку, який був різким (пронизливим) відомий городянам з давніх-давен. Згадують і легенду про те, що нібито тут проживав козак на прізвисько Холод, крутої вдачі, багатий, але промишляв розбоєм, він нібито був узятий у полон татарами, а маєток був пограбований, і від нього залишилося тільки переказ. Варто додати, що найменування такої гори існує і в інших містах Слобідської України, наприклад, у місті Суми.

Вперше Холодна гора показана на плані Харкова у 1742 році, власне тоді ж вона вперше і описана, як місцевість піднесена, із добрими ґрунтами (плодоносний горизонт досягав 70-80 см) та різкими перемінами погоди, температура хоч літом хоч зимою завжди була нижче ніж у місті, місцевість весь час обдувалась холодними вітрами, так що назва відповідала дійсності. Пізніше до Холодної гори відносили приблизно 6 квадратних верст землі з такими кодонами: на півночі вона межувала з Лисою горою, на сході з передмістям Харкова від дачі купця Кузіна до Холодногірського кладовища, на заході з землями хуторів Всесвятський та Залютіно, на півдні з бором. В описі лісових рослин Холодної гори зустрічаємо: клен, берест, осину, ліщину, чорноклен, тополю.

У минулому Холодна гора являла собою лісову дачу, через яку проходила дорога на місто Богодухів та Старо-Харківський Курязький монастир. Перерізав Холодну гору і старий зовнішній вал харківської фортеці, ще в середині XIX століття його залишки були добре видимими вздовж Холоднігоріської вулиці і до самого Холодногірського кладовища. Існував навіть холодногірський редут, який описували мандрівники.

Дорога на Вільшану, Богодухів, Охтирку, яку іменували Холодногірське шосе було покращено в роки правління генерал-губернатора Сергія Олександровича Кокошкіна. У 1846 році частина Холодної гори увійшла до складу міста, сталось це через будівництво у 1844-1845 роках нового корпусу Харківської духовної семінарії при шосе Харків – Катеринослав.

Пізніше поряд із цим шосе йшло продовження вулиці Катеринославської. У 1880-і роки і шосе і вулиця стали носити ім’я Катеринославської, вона поділяла Холодну гору на 5-й і 6-й дільниці в поліцейському відношенні, коли 1 січня 1890 передмістя Холодна гора увійшло до міської смуги. У першій половині ХІХ століття. Холодна гора відокремлювалася від міста лісом, озерами, болотами, з будівництвом залізниці у 1869 році саме вона почала відокремлювати передмістя Холодна гора від міста.

Землі цієї місцевості належали державним селянам Харкова та приміської слободи Іванівка. Перші вулиці були кривими та косими, будинки самі прості з дерева і криті соломою. З 1830-х років почали селитись тут цехові та міщани Харкова, а за ними і відставні солдати. Ремісники, особливо чоботарі, складали певну кількість населення. Цікаво, що якщо чоловік був чоботарем, то жінка займалась торгівлею продовольством, немало з них були вдалими перекупками, скуповуючи і продаючи влітку овочі та фрукти, деякі взагалі жили все літо в куріню на базарях. Взагалі особливістю населення Холодної гори слід вважати тягу до торгівлі, в торгові дня вони ніколи не ходили до церкви. В неділю із задоволенням ходили, а хто багатше і їздили на базарь, а вже в церкву ходили на вечерню службу. Немало жінок холодногорок займались виготовленням килимів, виготовленням пряжі та її фарбуванням. Дівчата з 12 років працювали на мийках вовни.

Ті хто мав на Холодній горі дворові місця вважали себе щасливими оскільки мали шикарний вид на місто Харків, у них було краще повітря та відсутність пилу, добріша вода, яку набирали у підніжжя її. Кожен двір прикрашали сади із грушами, яблуками, сливами та вишнями. На городах добре росли огірки, дині та кавуни.

Відкриття на Холодній горі у 1830-і роки цвинтаря для церковних парафій Дмитрівського, Христоріздвяного та Благовіщенського храмів Харкова безсумнівно стало постійним сполученням для міста та передмістя. 11 жовтня 1841 року відбулася закладка на Холодногірському цвинтарі Всесвятської церкви, ініціатором спорудження якої виступили Харківські купці Олександр Скринніков і Федір Базилевський, які зібрали на будівництво 10 000 рублів асигнаціями та будівельними матеріалами на таку ж суму.

Проект храму склав професор архітектури Андрій Тон, він був закінчений будівництвом у 1844 році. Опікуном будівлі був Харківський купець 1-ї гільдії Петро Микитович Кузін, він з батьком вклали в її будівництво 20635 рублів, а на внутрішнє оздоблення ще 50000 рублів. З 1849 року у Всесвятській церкві було започатковано постійний причт, по суті це дало підставу до появи і свого церковного приходу. У 1857 році Всесвятський храм було розширено за кошти поміщиці Ізюмського повіту дочки полковника Софії Василівни Глібової, яка на згадку про свою матір влаштувала боковий вівтар Святої Віри.

1844 року помер комерції радник Кузьма Микитович Кузін, який був похований на Всесвятському цвинтарі, його дружина Катерина Іпатіївна звернулася 1846 року до Харківської єпархії з проханням влаштувати над його прахом кам'яну каплицю за проектом архітектора Андрія Тона. Будівля обійшлася їй в 4000 рублів сріблом, готова була в жовтні 1848 року і з того часу цвинтар називався ще Кузинським.

У 1843 році імператор Микола I заснував хресну ходу з Озерянською іконою Божої Матері з Курязького монастиря до Харкова та назад. А 30 вересня 1845 р., при проходженні хресного ходу з Куряжа до Харкова через Холодну гору пішла сильна злива, іконі та духовенству, що супроводжувало ікону до Харківського Покровського монастиря не було де сховатися від дощу. Тому в червні 1846 року був підготовлений проект каплиці, затверджений 4 березня 1847 року, з окремими кімнатами для ікони та духовенства за проектом архітектора Федора Данилова, а будівництво взяв він Грайворонський 1-ї гільдії купець Василь Кіндрійович Єліокін. Проте обіцянку своє не виконував, хоча 1847 року отримав за це золоту медаль на Анненській стрічці. 1852 року Єліокін був уже Харківським купцем 1-ї гільдії, ні поліцмейстер полковник Василь Горбунов, ні цивільний губернатор дійсний статський радник Олександр Траскін не змогли переконати Єліокіна виконати обіцянку. І лише після звернення архієпископа Філарета до генерал-губернатора Сергія Олександровича Кокошкіна, купець миттєво почав заготовляти матеріали та споруда була закінчена 23 грудня 1854 року. А Харківський купець 2-ї гільдії Яків Панов будинок каплиці оштукатурив.

Каплиця була освячена у березні 1855 року, і вже 22 квітня того ж року приймала у своїх стінах святиню Слобідського краю. Каплиця мала вигляд прямокутника з масивними простими напівколоннами доричного ордену, над входом ніби випливав зі стін витончений портик із влаштованою над ним головкою та хрестом. Невеликий сферичний купол прикривав цю споруду.

У 1873 році єпархіальне начальство звернуло увагу до зростання населення Холодної Гори і вирішило перебудувати каплицю до храму, зробивши його парафіяльним, тим більше, що каплиця використовувалася лише два дні на рік, решта часу вона була закритою і не мала ретельного нагляду. Єпархіальний архітектор Федір Данилов немов передчував, що каплицю доведеться розширювати, збільшувати розміри та висоту будівлі, оскільки сама перебудова не зайняла велику кількість коштів, матеріалів та часу.

Нову церкву було розширено з боку входу до колишньої каплиці, над нею надбудували одноярусну дзвіницю. Над основним приміщенням було влаштовано нову масивну купол. Внутрішні приміщення також були перебудовані, придбали вівтарну частину, різьблений іконостас, розписи на стінах та куполі. Перше богослужіння в ній пройшло 1 квітня 1874 року, у тому ж році навколо церкви було збудовано кам’яну огорожу, а в 1881 року за проектом Данилова було збудовано каплицю при вході на церковне подвір’я.

У 1901 р. за проектом архітектора Володимира Християновича Нємкіна було збудовано новий храм, крім головного престолу в ім’я Озерянської Божої Матері в ньому були влаштовані престоли на згадку про святого Амвросія Медіоланського та в ім’я святого рівноапостольного князя Володимира. Цілісність силуету, суцільний килим цегляного декору є основою композиційного рішення церкви, при висоті дзвіниці понад 55 метрів, а купола понад 30, що одразу ж створило архітектурну домінанту в Холодногірській частині Харкова, яка тісно взаємодіє у просторі всього міста зі дзвіницею Успенського собору.

Протягом багатьох років домінантою на Холодній Горі була будівля Харківської духовної семінарії. В 1836 з міської вигінної землі було відмежовано 10 десятин 2352 квадратних сажні для неї, а в 1844-1845 рр.. за проектом архітектора Аполлона Щедріна було збудовано головний корпус. У будівлі розташовувалися: навчальні приміщення, будинкова Іоанно-Богословська церква (освячена 1849 року), бібліотека, гуртожиток семінаристів, будинкова лікарня. У наступні роки було збудовано флігелі для викладачів, триповерховий корпус для семінаристів, лазня, лікарня та водонапірна вежа. На ділянці були також город та ботанічний сад.

Ще однією знаковою будівлею на Холодній Горі стали Арештантські роти, побудовані в 1839 і розширені в 1849 році. 1893 року тут було засновано Харківську пересильну в'язницю, або як її звуть у народі Холодногірська.

У минулому Холодна Гора була мальовничішою з найкрасивішою панорамою передмість. Тут завжди було своє особливе місто, зі своїми вдачами та звичаями. Безліч вуличок і провулків виникало і пропадало в другій половині XIX століття, поки їх не впорядкували (наскільки це було можливо) міська влада. Наскільки приємно спостерігати за Холодною Горою із міста, але ще приємніше було спостерігати за містом із Холодної Гори. «Наче на величезній страві лежить Харків і серед моря будинків, що біліють, з яскравими дахами різнокольоровими силуетами красуються храми і дзвіниці» – так описував цей вид мешканець Харкова 1880-х років.