© Андрій Парамонов (Харків)

Дослідники середини XIX століття писали, що Журавлівка з’явилося раніше самого міста Харкова, вона існувала, як слобода, яку населяли однодворці та служилі люди. Навіть якщо так і було насправді, то після приходу до влади харківського полковника Григорія Єрофійовича Донець-Захаржевського, слобода перестала існувати, оскільки він зігнав всіх московитів навкруги Харкова з їх земель, заволодівши ними. Землі ж Журавлівки ми бачимо наприкінці XVIII століття у складі земельної дачі міста Харкова, як вигін у володінні містян. Ми не бачимо Журавлівки ні у 1767, ні 1782, ні 1798, ні 1804 роках. Не позначена за ці часи вона і на планах Харкова чи Харківського повіту.

Вперше приміську слободу Журавлівку ми зустрічаємо на мапі Харкова 1838 року, це була одна вулиця вздовж старої дороги на Білгород, з городами і левадами у бік річки Харків. Ця вулиця отримала назву Білгородська, вона ж поєднувала передмістя з Харковом (у 1879 році Білгородську вулицю перейменували у Журавлівську). Стосовно назви передмістя, то воно походить від прізвища жителів – Журавель, Журавльови.

Вже на плані 1846 року ми бачимо ще одну вулицю – Данилівську і Сомівський провулок. Пізніше з’явиться на Журавлівці і власна Журавлівська площа, жителі сподівались, що їм дозволять відкрити власний базарь, однак ще на 1880-й рік базарю на Журавлівці не існувало. Враховуючи, що дороги були погані, навесні, восени, а влітку після сильних дощів, журавлівцям приходилось здалеку тягати по грязюці з базарю на Кінній площі необхідні товари.

По центральній вулиці – Журавлівській, після кожного дощу була важко не тільки пройти пішки, але і їхати на возу, бруд і вибоїни були апо всій її довжині. Жителі неодноразово зверталися до міської думи з проханням про замощення, але лише звернення до губернатора у 1891 році зрушили цю справу.

У 1885 році на землях які належали Харківському купцю 1-ї гільдії Олексію Дмитровичу Чепелкіну почали планувати ще декілька вулиць: Чепелкінську, Липецьку, Тишківську, Волчанську. Частиною своєї землі поступився під вулицю і землевласник Шабельський, на його землях сформуються Шабельска вулиця, Шабельський провулок та Шкільний провулок. До речі луг Шабельського служив місцем кулачних боїв між міськими та журавлівськими хлопцями. А от землевласник Науменко свої землі почав розплановувати тільки на початку XX століття. Тут були засновані: Олександрівська та Пантелеймонівська вулиці та Ольгинський, Борисівський, Глебівський, Кащенківський провулки.

Населення Журавлівки відносилось до парафії церкви Різдва Богородиці (Каплуновської) і начебто їх це влаштовувало, хоча для них це було і далеченько. А 1867 року Харківська Духовна Консисторія вказала журавлівцям на необхідність побудови власного храму, оскільки число парафіян вже доходило до 1000. У 1869 році жителі Журавлівки придбали для спорудження храму 2 десятини землі у дружини генерал-лейтенанта Катерини Козлянинової, а купець Василь Іванович Болотов заповів 25000 рублів на перший храм, який будуватиметься найближчим часом у Харкові. Проект склав єпархіальний архітектор Федір Данилов і 18 червня 1872 року церкву було закладено стараннями купців Олексія Івановича Левченка та Івана Васильовича Яковлєва. Освячено церкву в ім’я Святих Апостолів Петра та Павла 21 вересня 1875 року, а головний престол освятили 5 вересня 1876 року. Храм був покритий англійським білим залізом, яке не вимагало забарвлення, голови та хрести позолочені. На дзвіниці було сім куполів. Храм зберігся до наших днів і, безумовно, є окрасою нашого міста.

Місцевість в Журавлівці була мальовничою, з якого б боку не в’їхав мандрівник до Харкова, він усюди побачив би одну й ту саму картину: невеликі будиночки обивателів, куполи храмів, що височіли, і безліч вітряків, які розташовувалися на пагорбах, число останніх ще на початку XIX ст. доходило до двохсот. Журавлівка широку популярність здобула завдяки роботам художника Сергія Васильківського. На початку 1870 років вона стає одним з центрів дачного життя містян. Водночас у передмісті Журавлівка на великому місцевому ставку стояли гребля та водяний млин, на початку 1880-х на цьому ставку була влаштована човнова станція та обладнано купальне місце. Сюди приїжджали дрібні молоді чиновники та службовці, вчителі, гімназисти, офіцери розквартированих у Харкові полків. З того часу це одне з найулюбленіших місць відпочинку харківців.

Була у Журавлівці і інша сторона якщо навесні та влітку будинки потопали в зелені садів та левад, а восени та взимку Журавлівка наповнювалося калюжами, брудом та гноєм, який немилосердне населення викидало прямо навпроти своїх будинків. Журавлівка також була піддана весняним паводкам, високий горизонт ґрунтових вод, робив цю місцевість сирою, додати сюди частий вітер, що рухається впоперек селища, що розносить вологість навколо, відсутність каналізації – все це створювало для розвитку епідемічних захворювань.

Крім того в яри поблизу Журавлівської вулиці звозили з давніх часів навоз з міста, у 1882 році в одному з таких ярів – Кошачому, навоз загорівся. Пожежна команда хоча і погасила вогонь, однак всередині він продовжував тліти. Декілька днів він вигорав, при навіть слабкому вітерцю дим посилювався, наповнюючи околиці Журавлівки важким смородом.

До міської смуги Журавлівку приєднали у 1879 році. Приєднати то приєднали, однак водогін на Журавлівку не провели, а у 1880 році постала загроза закриття громадських колодязів. В планах була прокладка водогону на Журавлівку з резервуару наприкінці Великої Німецької вулиці.

З появою у Харкові великих заводів, особливо розташованих поблизу Журавлівки – Шмідтмана, Толкачова, Трепке та Гельферіх-Саде, тут почали селитися заводські робітники, адже ціни на житло у Журавлівці були значно нижчими ніж у місті. Це змінило як склад населення, і рух її вулицями. Вже 1891 року тут проживало у 239 дворах 1579 осіб. Власник заводу Карл Трепке і сам жив з родиною на Журавлівці.

Серед цікавих особистостей на Журавлівці з 1842 року проживала вдова Мар’я Давидівна Горяінова (близько 1809 р. н.), яка прийнялась навчати місцевих дітей читанню та письму. Навіть коли вона вже майже втратила зір, вона все одно брала до десяти учнів щороку. Невеличку її школу в 1879 році відвідувала навіть інспекція народних училищ.