© Андрій Парамонов (Харків)

Сучасне село Сковородинівка було засноване вільшанським сотником Іваном Яковичем Ковалевським (близько 1662 року народження) як хутір, або «деревня» Іванівка після розподілу між численними нащадками роду Ковалівських величезних територій біля міста Вільшани [1]. Іванівка входила до приходу Преображенської церкви села Кадниця і на 1732 рік в ній було 30 дворів підданих черкас, 39 хат, 131 жителів чоловічої статі [2]. Ми бачимо в Іванівці двір Івана Ковалевського, де проживає двірник, та двір скотський.

Маєток в Іванівці у другій половині XVIII ст. перейшов до володіння харківського полкового осавула Якова Яковича Ковалівського, потім був за його донькою Варварою – жінкою полковника Назара Олександровича Каразіна (1731-1783).  В цей період в Іванівці було 54 двора, а жителів наприклад на 1777 рік було 284 чоловіка та 255 жінок [3].

Маєток повернувся до родини Ковалевських після того як Варвара Каразіна по смерті чоловіка вийшла у 1785 році другий раз заміж за свого кузена підполковника Андрія Івановича Ковалевського. Основний маєток Каразіних у селі Кручик Богодухівського повіту відійшов до старшого сина Назара Каразіна – Василя, який не знайшов спільної мови з вітчимом. Тому його мати переселила своїх підданих черкас до свого маєтку у Іванівку, де Андрій Іванович Ковалевський у першій половині 1790-х років почне будівництво церкви та кам’яного будинку.

Об’єкт дослідження кам’яний одноповерховий будинок на підвальному поверсі розташований на місті маєтку Ковалевських. В офіційних документах цей будинок називають Конторою управляючого, який приказом Міністерства культури України за № 1669/0-16-07 від 13.12.2007 р. взятий до обліку за № 55/7-Ха як пам’ятка архітектури місцевого значення.

Взяття на облік об’єкту дослідження як контора управляючого в с. Пан-Іванівка на основі Історичної довідки, яку розробили в Літературно-меморіальному музеї Г. С. Сковороди, зокрема співробітник музею Д. М. Дудко. Але треба зауважити, як це так сталось, що будинок управляючого значно більший за поміщицькій? А також незрозуміло на основі якого архівного документу відбулась ідентифікація будівлі саме як контори  управляючого? На наш погляд це помилкове рішення і чому – спробуємо довести.   

Вперше маєток Ковалевських було зафіксовано на геометричному плані  села Іванівка 1777 році, але до наших часів він не дійшов, існує другий геометричний план села Іванівка 1788 року [4]. І хоча ми бачимо деякі розбіжності із топографічними планами XX ст. він досить чітко показує нам сам маєток, розміщення винокурні, млинових гребель по річці Розсоховатій. На плані також є відмітки землемірів пізнішого часу 1867, 1870, 1889, 1890 років, які підтверджували маєток в Іванівці в первісних межах.

Перший опис маєтку в Іванівці ми бачимо в Економічних примітках на Золочівській повіт 1785 року, але там немає жодного натяку на панський будинок [5].

Активність поміщика Андрія Івановича Ковалевського починається з 1793 року, коли він виступив с пропозицією побудови нової Преображенської церкви у селі Іванівка. Дерев’яна церква на кам’яному фундаменті була закінчена і освячена у 1796 році [6].

Саме тоді Ковалевський перепланував село Іванівка. Він переселив кріпаків своєї дружини східніше від першого їх поселення, що фіксуються картографічним матеріалом. Західний став по річці Розсоховатій було значно розширено, його гребля стала проходити на по тій же лінії, що і побудована церква. Гребля вела до винокурні та цегляного заводу, сам став прийняв форму штанів і до цього часу зветься «Панські штани».

В цей же час возводиться і кам’яний будинок, побудувавши його на одній лінії із Преображенською церквою та греблею става. Вперше ми зустрічаємо відомості про нього в Економічних примітках на Харківський повіт за 1804 рік [7]. Окрім цього ми бачимо що в Іванівці існує потужна винокурня, цегляний завод який виробляє на рік 500 000 цегли, два млина на річці Кадниця із просорушками та сукновальнями і три вітряки. Зросло і число людей, на цей час тут було 195 дворів в яких проживало 508 чоловіків там 584 жінки.

Цей документ важливий тим, що наявно показує відсутність жодного іншого кам’яного панського будинку на території маєтку. І це безперечно може бути тільки наш об’єкт дослідження.

Це підтверджуються оглядом підвальних приміщень будинку Ковалівських, які в даному випадку на основі вивчення великоформатної цегли (довжиною 29-30 см, шириною 13,5-14 см, товщиною 6-6,5 см) говорити про те, що цей будинок було побудовано наприкінці XVIII  ст.

План підвального поверху свідчить про те що він був типовим будинком і на свій час не дуже багато поміщиків могли собі дозволити будувати кам’яні будинки такого типу. Підвал має загальну площу 357 м². Склепіння підвалу висотою біля 3,0 м, на вікні збереглися фігурні грати. Підвал до 2000 року використовувався в господарчих цілях місцевим колгоспом.

Також по змінам цегли в підвальному поверсі можна прослідити як цей будинок було розширено, коли маєтком наприкінці XIX ст. володів Олександр Антонович Крінер, бо саме його клеймо «ААК» відбито на цеглі, яка зустрічається в нових розширених приміщеннях підвального поверху.

Подальшого розвитку маєтку не було, Андрій Іванович Ковалевськй перейшов у чин колезького радника, став займатись винним відкупом по Харківському повіту, мав досить багато судових справ і скарг, до цього ж один із сучасників дійсний статський радник Роман Максимович Цебриков відмітив його пристрасть до карт, і що він грав на потужні суми грошей [8].

У 1820-ті роки маєток в Іванівці відійшов до колезького асесора Петра Андрійовича Ковалевського (1791 року народження), але і він не займався його розвитком, бо весь час судився за землі навколо нього із сусідами, та рідною сестрою Любов’ю Андріївною Будаковою, яка хотіла відсудити частину спадщини батька [9].

Маєток Ковалівських в Іванівці переходить між 1835-1844 роками до винного відкупщика по Харківській губернії комерційного радника Козьми Микитовича Кузіна, можливо за борги. А після смерті Кузіна його нащадки поділили майно між собою, Іванівка відійшла до володінь майора Олександра Кузьмича Кузіна, а за його смертю (до 1850 року) його малолітній донці Катерині [10]. Останній довелось судитись за Іванівку із рідним дядьком статським радником Павлом Кузьмичем Кузіним [11]. Тобто увесь цей час маєток не міг розвиватись бо не було а ні постійного володаря, а ні можливостей для розвитку. Слід також відмітити, що назва Іванівки змінилась на Пан-Іванівку саме у проміжку 1850 та 1858 роках між IX-ю та X-ю ревізіями податного населення.

Економічний стан маєтку став змінюватись коли володарем Пан-Іванівки наприкінці 1880-х років став австрійський підданий Олександр Антонович Крінер. Він був управляючим Павлівського рафінадного заводу Харитоненко у Сумах, постійно проживав у повітовому місті Суми, де мав кам’яний будинок. На початку XX ст. він прийняв підданство Російській імперії. Маєтком же самого Крінера в Пан-Іванівці та селі Костянтинівка Богодухівського повіту займався управляючий Карл Федорович Виганд [12]. На жаль, до цього часу не відомі плани маєтку Крінера в Пан-Іванівці, ні винокурні (спиртового заводу), ні цегляного заводу.

Згідно із непідтвердженими архівними документами відомостями говориться про те, що саме О. А. Крінер проводив перебудову маєтку, розширив кам’яний будинок XVIII ст., тоді ж було розширено і дерев’яну комора, яка теж вціліла до наших часів. 

У радянський час перші згадки про маєток у Пан-Іванівці датуються 1920 роком у зв’язку із розташуванням на його території могили філософа Григорія Савича Сковороди. Звичайно ж що ні опис ні план всього маєтку не був зроблений, а тільки та частина, яка відноситься до могили Сковороди [13]. А у 1922 році село Пан-Іванівка отримало нову назву на честь 200-річчя з дня народження Григорія Савича Сковороди – Сковородинівка.

В післявоєнні роки виявляється, що кам’яний будинок в маєтку Ковалівських в селі Сковородинівка, який знаходиться на території колгоспу було поставлено у 1951 році на облік як пам’ятку архітектури XVIII ст. [14]. Але вже у 1955 році вважаючи, що він не зберігся у первісному вигляді його видаляють із списку пам’яток архітектури і передають на облік до Харківського обласного відділу культури і він стає місцевим клубом [15]. І жодного іншого історичного будинку в Сковородинівці ніхто не описує і на облік на ставить.

Сьогодні будинок розташований на території меморіального комплексу Г. С. Сковороди.  Зі сходу – великий колишній поміщицький, пізніше колгоспний господарчий двір, на протилежному боці двору, симетрично будинку розташована дерев’яна комора. Західна сторона будинку виходить на вулицю Приозерну. З південного боку асфальтова алея з’єднує його з будинком Музею ім Г. С. Сковороди. Паркова огорожа примикає до будівлі з північного боку. Сучасний стан будинку такий, що він має довжину 29 м, ширину – 16,4 м, висоту – 7 м, товщину стін 50-60 см. Дах перекритий шифером. Будинок має чотири входи. Три ганки зі східцями – зі сходу, заходу і півдня. Фасад будинку пофарбований червоною охрою, розписаний під шлакоблок. У двох кімнатах на стелі і по верхній частині стіни збереглися ліпні прикраси.

Зараз у будинку знаходяться сільський клуб та бібліотека, адміністрація та фонди музею, котельня, з якої опалюється і будинок музею.

ПЕРЕЛІК АРХІВНИХ ТА ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Центральний державний історичний архів України, м. Київ, далі ЦДІАУК Ф. 1725, оп. 1, спр. 22. – Арк. 1155.
2. ЦДІАУК Ф. 1725, оп. 1, спр. 22. – Арк. 1236-1240.
3. ЦДІАУК Ф. 2007, оп. 1, спр. 3245. – Арк. 208-216 зв.
4. Російський державний архів давніх актів, далі РДАДА Ф.1354, оп. 566, спр. И-1кр
5. РДАДА Ф.1355, оп. 1, спр. 1938. – Арк. 26-27.
6. Державний архів Харківської області, далі ДАХО Ф. 40, оп. 110, спр. 1847. – Арк. 177.
7. ДАХО Ф. 24, оп. 3, спр. 21. – Арк. 76 зв.-77.
8. ЦДІАУК Ф. 2040, оп. 1, спр. 45.
9. ДАХО Ф. 3, оп. 90, спр. 36. – Арк. 1-14 зв.
10.  ДАХО Ф. 31, оп. 141, спр. 398. – Арк. 838-879
11.  ДАХО Ф. 31, оп. 141, спр. 520. – Арк. 324
12.  ДАХО Ф. 4, оп. 120, спр. 58; Ф. 4, оп. 117, спр. 1268.
13.  ДАХО ФР. 820, оп. 1, спр. 330. – Арк. 25-32
14.  ДАХО ФР. 5696, оп. 1, спр. 96. – Арк. 5.
15.  ДАХО ФР. 5696, оп. 1, спр. 185. – Арк.60.