Пролетіла робоча неділя - прийом хворих, чергування, виклики до хворих додому і т.д. т.п., попереду довгожданні вихідні. На душі радісно і тривожно. Завтра – на батьківщину, де давно вже буваю як гість, але кожний раз з радістю і трепетом в серці. Під’їжджаючи до рідної Малої Павлівки, защеміло в душі  і подумалося - яка ж вона красива рідна земля, яка народила мене та моїх предків, викохала та надала путівку в життя, зробила нас кимось у цьому світі. Ось і прийшло на думку мені, фаховому практичному лікареві, розповісти Вам декілька історій про цей благословенний батьківський край. І перша з них – це розповідь про село Комиші та про виникнення місцевої школи, що дала путівку в життя сотням і тисячам юнаків та дівчат, де також навчалися і мої батьки. Ось, зоставивши Павлівочку зправа, спустившись із гори в мальовничу долину річки Ташань (раніше називалася Ташанська Грунь), перед нами розкинулося мальовниче село по обидва береги цієї невеличкої тихоплинної річки. Прямо в центрі і знаходиться Комишанська десятирічка, навпроти та трішки вбік -  місце де була раніше Покровська церква, і прямо після спуску з гори на в’їзді - стара дореволюційна шкільна будівля з надписом зверху - 1910 рік. Оце дорогі друзі ті місця, про які піде розмова в цій історичній доробці. Іменно історичній, так як тут використовуються архівні матеріали.

Для початку два слова про село Комиші. На польській карті кінця XVII ст. це  Komyscove, селяни якого при поляках належали польському королю, під час гетьманщини - на ранг гетьманам в складі Гадяцького замку, а потім панам Бразолям. Козаки ж несли службу в складі Грунської сотні Гадяцького полку. Після ліквідації полково-сотенного устрою України Комиші - волосний центр Зіньківського повіту Полтавської губернії. Як же розвивалася освіта в цьому краї. В 17-18 сторіччя осередком освіти в селі була Покровська церква. При ній і була перша школа – церковно-приходська. Вперше вона згадується в ревізії Грунської сотні 1748 року: «Двори волніе разночинцовъ старшинскые владелческіе и другого воинского званія людей жилие и приежжіе кдачамъ неподлежащіе. Ревизія Гадяцкого полку Грунской сотне…Села Комишовъ…Поповкіе двори Школа – 1….»[1].

Відомості про цю церковно-приходську школу повторяються і в послідуючих ревізіях Грунської сотні. Скрізь згадується в розділі попівські двори і школа. Тому й перші вчителі – це комишанські священики. Думаю варто назвати відомих з них поіменно: в 1718 році отець Василій Стефанович, Олексій Миколайович, Іван Олексійович Безпояскови, отець Петро Романович, отець Микита Іванович Мильгевський, диякони Яків Якович Лапінський, Гаврило Олексійович Безпоясков. Це вони в свій особистий час в церковній сторожці, а іноді і в самому приміщенні храмі, а зачасту і в себе вдома навчали дітей простого люду читати та писати. Дітей було не більше 10, хлопчики. Навчалися по програмі церковно-приходської школи: читати, писати, рахувати в межах 10-100. Найбільшим досягненням цих учнів – було читання  псалмів у церкві, що було гордістю учня та його батьків. Батьки платили за навчання своїх чад, але великого значення ця школа для Комишів не мала. Не до навчання в ту пору було для народу. Прості люди рахували, що наука не для них, це просто диковина. Та й навчившись читати, писати, рахувати, ніде застосувати було свої знання. Книжок немає, паперу також. А треба було працювати на землі навіть не для того, щоб достойно жити, а просто вижити. Тому бажаючих учитися в цій школі в 18 сторіччі серед комишан було мало. Мали змогу вчитися тільки заможні люди, простим селянам та козакам це було не під силу та більш за все не дуже і потрібно було.

Лише в 1804 році вийшов Височайший Монарший Указ про створення при сільських приходах церковно-приходських шкіл, або школ грамоти. Така школа і була в Покровському храмі, який був тут з початку 18 сторіччя. Єдиним учителем в ній зоставався священик. Ефективність такої науки зоставалася вкрай низькою, зачасту діти не могли навчитися ні читати ні писати, тому великим авторитетом серед населення в ті часи школа грамоти також не користувалася та й працювала вона більше на папері ніж в дійсності.

Лише в 1857 році на кошти комишан, в основної козацької її частини, пожертв панів Бразолів та казенних грошей і була відкрита перша однокомплектна (однокласна) школа – дерев’яна з двох кімнат в бувшому раніше «общественномъ доме» на крутому правому березі річки Ташані напроти Покровського храму, обмазана глиною та вкрита очеретом. Всі меблі зробили жителі села. Учителем був священик  отець Іоанн Безпоясков. З 1.01.1864 року виникає земство, в ведення яких переходять і заклади освіти. Переходить в земство Зіньківського повіту Полтавської губернії і Комишанська сільська школа. Але земство її зовсім не фінансує, адже бюджет земства в 1866 році на освіту складав всього лише 2500 руб на рік. Це було вкрай мало. Тому Комишанська школа продовжує працювати на кошти селян та меценатів. В ній навчається в 1866 році в 18 учнів.. Порівняно з іншими населеними пунктами - в Малій Павлівці учнів 32, а в Куземині 90.

Строк навчання до 1866 року – 1 рік, потім 2 роки. Заняття починалися  на початку жовтня і закінчувалися ранньою весною беручи до уваги сільськогосподарські роботи. Уроки продовжувалися до обіду. Приймалися діти з 8 до 11 років, дівчатка та хлопчики, викладалися слідуючі предмети – читання, арифметика, письмо, закон божий, церковний спів. Учителем був дворянин Григорій Мисков та законоучитель Безпоясков отець Іоанн – священник Покровської церкви.

Заробітна платня вчителя була 55 руб на рік, яку виплачувало земство. Все інше: ремонт, отоплення і інші нужди - на гроші поспольства та попечителя, яким безсмінно в Комишанській школі до Жовтневого перевороту був Сергій Евгенович Бразоль, місцевий поміщик, видатний діяч Зіньківського повітового, Полтавського губернського земства. Священнику ж платила гроші єпар хія. Діяльністю школи керував так званий «училищный совет» та на два повіти один «инспектор по народным школам». Хоча офіційно навчання дітей було безоплатним, батьки щорічно здавали на ремонт та на отоплення школи гроші від 30 до 50 коп. Та все ж з кожним роком росте фінансуван ня закладів освіти на селі від земства. Пропорційно збільшується і кількість учнів. Час трактує необхідність людям учитися. В 1867 році учнів уже 23, через рік 34.

Як же жив тодішній учитель Комишанської сільської школи. Ну ясно, що на землі він не працював від зорі до зорі, але й не розкошував. Ось приблизний розклад витрат  його на місяць – їжа 7 руб, прачечна 1 руб, 1 руб освітлення, 50 коп. гас і це з 15 руб зароблених за місяць. Так що жирувати було ні з чого. З матеріалів засідань Земського Зібрання видно, що багато вчителів подавали «прошения» по допомогу до влади, які часто задовольнялися. В 1869 році виділено було 200 руб на рік на заохочення вчителів повіту, серед яких був і Григорій Мисков – 25 руб(на той час ціна коня –120 руб, вола – 150 руб робота теслі або каменяра в день один руб). Та все ж вчителів на селі катастрофічно не хватало, тому в деяких селах та хуторах викладали письменні козаки, відставні солдати. Ясно, що якість їх  викладання була на неналежному рівні. Це була одна з причин недовірливого ставлення населення Комишів до школи та освіти в цілому.

У вересні 1871 року Полтавське Земство публікує наказ про введення обов’язкової осві ти для населення «мы не можем сделать наш народ образованным, мы должны его сделать грамотным, т. е. научить его елементарно считать, читать и писать». Комишанська школа вже називається Народним Училищем, її фінансування зростає, хоча її стан бажає кращого, наша школа «обветша лая», все ще мало дітей її відвідує, зменшилась кількість її учнів – так звучить у звітах Зіньківського земства. Та й стан грамотності в повіті вражає - грамотних 2%,  на 1000 душ населення – чоловіків 55, жінок18, навчається і того менше. Все ж таки в 1876 році при ходатайстві Комишанського товариства школу було включено в перелік закладів, які б отримували допомогу від Земства – 75 руб на рік. При цьому було збільшено оклад учителю до 240 руб та законовчителю до 50 руб.

В кінці серпня 1876 року відбулася сходка жителів села Комишів та окружних хуторів, де заслуховувалося питання про капітальний ремонт та добудову школи в селі. Приговором Комишанського сходу №453 від 26 08 1876 року було вирішено добудувати до школи ще один клас – тепер вона мала стати двокомплектною, тобто на два класи, виділена ще одна кімната для вчителя, перероблено отоплення, перекрита очеретяна покрівля. Біля школи виростає посаджений в 1864 році фруктовий сад. Тут навчається вже 65 дітей. Працює і школа грамоти при Покровському храмі, яку фінансує єпархія. Її відвідує 12 чоловік. З 1872 по 1881 рік в Комишанському Народному Училищі немає вчителя, його заміняє отець Іоанн Безпоясков.

Лише в 1881 році сюди земством призначається учитель Яновський. Після об’їзду земськими чиновниками повіту, Комишанська школа рахувалася однією з найкращих у повіті. Це все завдяки Сергію Євгеновичу Бразолю та його дружині Софії Петрівні, на кошти яких вводиться посада сторожа, закупляються книги для бібліотеки та навчання. Однак проблема коштів все таки стоїть на порядку денному, це і заставляє батьків здавати незначну кількість грошей на потреби народної школи. В 1893 році на місці «обветшалого здания» будується нове приміщення школи причому за канікулярний період. До першого жовтня воно було зроблене за типовим для того часу проектом. Це  була 3 класна школа (трьохкомплектна). І навчається  в ній 60 дітей. Працює  тут вчителька Дарья Кошельнікова. Беручи до уваги збільшення кількості учнів, з 5.07.1893 року вводиться посада ще й помічника вчителя. З 1899 року навчання трьохрічне, в програмі -  вивчення закону божого (старий катехізис), читання по книжкам громадянської та церковної преси, перші чотири дії арифметики, церковні співи. Бюджет школи в цей час становить 569 руб 74 коп., з них 460 руб надає земство. Зростає кількість учнів. В 1899 –  94 тут навчаються 92  хлопчики та 2 дівчинки.

Початок XX сторіччя припав на зростання в Російській  державі витрат на освіту, збільшується зарплатня вчителя, вводиться прогресивна доплата за стаж роботи, а також покращується їх підготовка. В губернії відкривається цілий ряд середніх учбових закладів, що готують кадри для сільських шкіл, багато з них навчається за кошти земства, починають працювати учительські зїзди та курси підвищення кваліфікації, збільшився і бюджет освіти в Зіньківському повіті в до 35893 руб, а комишанської до 530 руб. на рік.

З 1903 року в Комишах розпочинає роботу безоплатна бібліотека не тільки для учнів, а і для жителів села – 194 книги на суму 165 5 руб, всього 34 читачі. Вводиться читання з туманними картинками тобто діафільми. Їх проводить вчитель з Малої Павлівки Вассаковський та Рославлєва. Основні теми – це  історія Росії, історія династії Романових. До програми школи входить вивчення віршів. Для класного читання з 1903 року введена книга «Добре слово», хрестоматія, буквар.

В 1904 році в школі навчається 108 дітей – 93 хлопчики та 15 дівчаток. Початок занять 16 вересня, закінчення 29 квітня,  мається 787 підручників, в бібліотеці 638 книжок. В школі таке обладнання: лінійка, циркуль, ваги, компас, магніт, карта по географії, картинки по історії, атлас внутрішніх органів людини. Господарські витрати: сторож з зарплатнею 60 руб на рік, ремонт школи 390 руб, отоплення 290 руб. проводяться за рахунок попечителя Сергія Бразоля. Та все ж в школі в Комишах є багато недоліків – при її перевірці членом  «училищного сонета» Дубягою І. М. записано «здание обветшало, требует ремонта, в классах холодно». Однак, зрівнюючи забезпеченість Комишанської школи зі школами повіту, можна сказати, що вона з наряду з Малопавлівсь кою, Грунськими, Дейкалівською, була одна з найкращих, більше всього завдяки  попечителю школи та його брату Григорію Євгеновичу Бразолю голову Зіньківського Дворянського Зібрання, обер-камергера, дійсного статського радника, поміщика з Малої Павлівки. Та й стан освіти в повіті поступово покращується: збільшується її фінансування до 47 580 руб в 1906 році, підвищена зарплатня вчителя до 270 руб, зростає кількість учнів у школі. В 1906 році учнів 109, всього 146 днів занять.  

В 1907 році виходить постанова Міністерства Освіти Росії «О всеобщем образовании населения страны». Ця програма була розрахована була на 10 років. В неї входило – побудова нових шкіл, підготовка кадрів, обов’язкова освіта для всіх верств населення, підвищення зарплатні та кваліфікації учителів. Та й жителі села все частіше ставлять перед владою питання про розширення школи в Комишах. Адже село розросталося, дітей ставало більше. Розвивалася промисловість. Потрібні були освічені люди. Про це в докладі №86 Земської Управи: Рішення сходки козаків та селян села Комишів про добудову нового приміщення до школи, в зв’язку зі збільшенням кількості учнів. На це волость виділяє 300 руб. Виступає волосний голова Магерко, а також козаки Проскурня, Гриб, Зубко. Вирішено все таки добудувати школу, що й було зроблено до 1908 року і вже інспекторська перевірка «к числу безусловно хороших школьных зданий следует отнести и Камышовскую школу. Она устроена удобно, классные комнаты высокие, много свету, просторы    и в холодное время теплые» (Заседание Зеньковского Уездного Земского Собрания 44 созыва от 27 сентября 1908 года). В цей час в тут працюють учителі Кошельникова Д. І. Тарасевич Ф.І., отець Безпоясков Михайло, школа була трьохкласна, строк навчання в ній три роки.

А в 1910 році будується на кутку Коряковка ще одна 2 комплектна (двокласна) школа, її кошторис становив 6980 руб, дерев’яна на цегляному цоколі за типовим тодішнім проектом. Буду вав її підрядчик Тухман. Закуплено меблі на 135 руб. – парти 25,  класний стіл, книжкові шафи, стільців-6, класна дошка, стіл в квартиру вчителя, рукомийник, часи, дві вішалки для одежі, відро для води, стіл та диван на кухню. Тепер в селі вже працюють дві школи: Комишанська школа №1 напроти церкви, де зараз знаходиться середня школа, 3-ох комплектна, де був строк навчання 3 роки, в ній навчалося 118 учнів, було 176 навчальних днів. Школа мала 1442 підручники на 1320 руб. Річний бюджет цієї школи 2494,98 руб на рік. Школа на Коряківці, що зараз знаходиться на в’їзді в село -строк навчання 3 роки, двокласна. В ній навчалося 60 учнів, мала 175 навчальних днів на рік, її бюджет складав 1115-89. Окрім комишан (населення 3491, з них дітей 334) в цих школах навчалися діти з хут. Горбанів (40 чол населення, дітей 4), виселка Корякове (52 чол. дітей 5), хут. Логвинов (51 чол. дітей 5), хут. Моргалів (27 дітей 2), хут. Перелуг (105 дітей 9), хут. Шкробот (8 дітей 1), Причепилівка (100 дітей 9).

На цей період в Комишах працюють вчителі Кошельнікова Дарія Іванівна стаж роботи – 29 років, Тарасевич Феодосія Іванівна – 10 років, Позднякова Павла Петрівна учителює в Комишах з 1907 року, Безпоясков отець Михайло, Стефан Якович Міщенко, Дриг С. Н., Рябко М. І. До речі учителька Кошельнікова навчала вдома дітей Бразоля і мала великий авторитет у цих поважних людей. Після закінчення школи учням «за прилежание» надавалися грамоти та документ про закінчення школи, деякі з них поступали в  Зіньківське повітове училище, навчалися ремесел. Так, наприклад, в 1909 році його закінчили Терещенко Павло, Одиниця Сергій, Власенко Іван, Мірошниченко Федір. Деякі верталися додому, а наприклад Власенко Іван працював в Чупахівці механіком, Мірошниченко Федір в економії Бразоля машиністом  і слюсарем. Починаючи з 1912 року, в Комишах як і у всіх школах повіту, були введені такі обов’язкові предмети як «обучение военному строю», гімнастика та праця.

Найвищого рівня розвитку, дивлячись на документи, освіта досягла в 1913 році. Фінансування по повіту її становило 358143руб 70 коп. Зростає кількість учнів і в Комишах - в першій школі – 125 дітей та 164 дні занять і пропущено днів 1333, підручників 1105; у другій школі 53 учні. А загалом в плані до 1917 року заплановано було бюджет земської освіти повіту довести до 1 млн руб. Тільки можна подумати що було б тоді зроблено в Комишах та і по всіх селах. Але грізний 1914 рік, вступ Російської імперії в війну, перекреслили всі плани, а події, які розгорнулися потім – революція та громадянська війна і зовсім закреслили всі надбання, що на протязі 55 років так напрацьовувало земство у нашому краї, і лише в 20-30 роках знову відкриваються школи грамотності та сільські школи, яким за матеріальним станом було далеко до рівня 1913 року. Але то вже інша історія, як кажуть і на мій погляд більш драматична та сповнена перипетій….