Козацька святиня села Комишів (О. Сірий, Полтава)

Більше ніж 350 років має в своїй історії село Комиші Охтирського району. Стоїть воно обабіч давньої старокиївської дороги, яка з давніх-давен вела людей з далекого Криму до Києва, Москви, та до гетьманських столиць Чигирина, Гадяча, Батурина, Глухова. Ще за поляків, належачи до королівських володінь, називалося воно – Комишцьове, мабуть за прозвищем перших поселенців – «комишців», цебто людей, що жили за рахунок грабунків на дорогах. Тут, на найвищому місці, в центрі бувшого давньоруського городища, над річкою Ташанською Грунню, козаки та переселенці з правобережжя і побудували церкву, назвавши її престол на честь основної церков ної козачої святині - Покрови Пресвятої Богородиці.

А була вона дерев’яна, трьох купольна, позаду знаходилося приходське кладовище. В 1654 році  Комиші, коли називається «городом», це достатньо вже велике поселення. Проживали козаки, що служили в Гадяцькому пол ку та селяни, які віддавали повинності на Гадяцький замок. Село було  заможним, населення його швидко зростало, належність до гетьманських володінь охороняла жителів від свавілля козацької старшини та поборів російської влади. І в середині XVIII сторіччя тут будується вже нова Покровська церква – висока, п’ятикупольна, двохпрестольна, яка пережила разом із своїми прихожанами всі лихоліття та буревії, які вихром пролітали над Комишами.

Спомини про те, що в Комишах була церква ми знаходимо на Польській карті нашого краю кінця XVII сторіччя, де він вже вказаний на малюнку поряд з назвою Komyscowe. А імя першого священика ми знаходимо в присяжних списках  Грунської сотні 1718 року. Це Василь Стефанович, та вказується що він пресвітер «Храму Покрова Пресвтиіа Бцы Села Комишовъ». А ось у мене в руках метричні записи Комишанської церкви за 1723 рік. «Гадяцкаго уезда, Протопопии Гадяцкой, Сея кныга глаголемая метрыка о раждающихсь крестивъшыхъся въ браке сочетавшихъся и преставшихся повелением Пресвіащеннаго Варълаама Ванатовича Архиепископа Киевского Галицкого И Малия Росие въ селе Комишахъ при храму Покрово Пресвятой Богородицы Иереемъ Алексиемъ Николаевичем составлена року 1723 месяца генваря 1 дня». Алексей Ніколаєв потім зустрічається і в присяжних списках Гадяцького полку 1732 року серед духовенства. Ось фрагменти з цих метричних книг за 1723 рік. Одруження –«Сочеталъ в Супружестве вдовца Григория з удовою Настасиею приходу комишовского обоихъ тщателно испитовалъ не имеяхъ ниединого препятия пре стоящимъ свидетелемъ Дионисий Паламаръ сочеталъ в Супружестве млдица Игната Никифоренказ девицей Христиною приходу Перковского обоихъ тщателно испитовалъ не имеяхъ ниединого препятия пре стоящимъ свидетелемъ Несторъ Рукасъ…». Хрестини  – «Крещение 1723 Генваря 12 дня….Крестилъ млдца  Павла отъ родителей  законновенчанихъ Лукяна Трушенка и жени его Мелании воспреемники биша Кондрата Ярошевого да Грушевни;… Крестилъ млдца Климентия отъ родителей  законновенчанихъ Данила Довженко и жени Евфимии его воспреемники биша Никифоръ Химяченко да Антонова Ирина…..». Померлі – «Преставивштеся въ 1723 году Генваря 20 дня. Преставился Рабъ Божий   Яковъ Пилипенко прийнявший тайну святого покаяния и погребенъ бисть христианскимъ обикновениемъ;…..Преставился Рабъ Божий Феодоръ Зуенко прийнявший тайну святого покаяния и погребенъ бисть христианскимъ обикновениемъ……».

Такі записи велися в церковних документах. Комишанська Покровська церква адміністративно до 1723 року відносилася до Київської єпархії, Гадяцької протопопії, а з 1724 року до знов створеної Зіньківської протопопії. В той час притч церкви (священослужителі) складався зі священика та дячка або паламаря. Настоятель притча, як правило в ті часи, покидаючи службу, своє місце передавав своєму старшому синові. Так було і в Комишах. У 1750 році, виходячи з ревізії Грунської сотні, в Комишах є подвір’я священика Алексєя Ніколаєва і його сина Івана Алексеєва. При церкві мається школа, шпиталь, де надавалась медична допомога простому люду. Є документ який описує і майновий стан священика того часу. Так, наприклад, в 1729 році, за священиком Алексеєм Ніколаєвим був водя ний млин. Ось як каже тодішній звіт, поданий до Гадяцького замку – «Въ селе Комышахъ, мелни ци на реке Груни-Ташанской попа Николаевского Алексія Комышовского, онбаръ 1-нъ, въ немъ колесъ мучныхъ 2-а, а трете ступное зъ двомя гнездами волюшевыми.» З 1723 року указом Петра Першого забороняється хоронити людей біля церкви. Для цього відводиться спеціальна ділянка землі за селом. В середині 18 сторіччя,а точніше в 1751 році, разом з іншими церквами нашої округи, перебудовується і Покровська.

Старий, столітній храм повністю розбирається, а на тому ж місці на кам’яний фундамент ставиться нова дерев’яна пятикупольна церква. Домальовуються ікони в іконостас, добудовується ще один престол, так званий «придель ный» – в честь Всіх Святих. Тепер це – височезна, дерев’яна церква на кам’яному фундаменті, з такою ж дерев’яною дзвіницею, церковною сторожкою. На подвір’ї знаходяться школа та шпи таль. Кругом церкви – дерев’яний паркан. Храм вибілений вапном з вулиці та всередині, поли дерев’яні, нефарбовані. В 1788 році в приході Покровської церкви 1167 чоловіків та 1157жінок. З них священицького стану 27, козаків – 1567 чоловік, селян – 853, дворових – 88, підсусідків - 389 чоловік. Священики в цей час - ієрей Петро Романовъ вдівець, бездітний, 52-х років та батько його Роман Петров, вдівець, 86 років. Вони мали служителів - Василя Омеляновича Дерпука, 26 років з дружиною Ефросинією Марківною 33 років і дитиною, та підсусідків - вдови Параскеви Антонівни  Рощинскої 64 років з сином  Наумом  Іоновичем 30 років. В тій же церкви служив священик Микита Іванович Мильгевський 32 років. Його сімя – дружина  Параскева Іванівна 22 роки, мати Феодосія Іванівна 50 років, а також сестра   Євдокія Іванівна – удова 30 років, та служниками  їх Узанка 68 років, Георгій Ігнатов 13 років, Андрій Мартинов 13 років, Феодора Іванівна 17 років, Мотрона Іванівна 21років. В церкві ще служив дячок Яків Яковичъ Лапинський 26 років. З ним проживали - дружина  Анна  Прокофієвна 23років, мати  Анна Іванівна і  діти Елисавета, Параскева. Наймитами в них були – Андрій Тимофіїйович Говейна з сином Василем та невісткою Любовію Гаврилівною, Яків Васильович  Баришовець 49 років з дружиною Евгенією Омелянівною, Євдокія Іванівна Гайдарка вдова 59 річного віку з сином Сергієм та невісткою Іриною. Ще одним дияконом був Гаврило Олексійович  Безпоясков 48 років, син Комишанського козачого отамана Олексія Безпояскова, що проживає з дружиною Меланією Іллівною та дітьми Стефаном, паламарем цієї ж церкви 27 років, дочками Єлизаветою, Евдокією. В кінці 18 сторіччя приход переходить до знов створеної Чернігівської, а з 1803 року, зі створенням Полтавської до Полтавської єпархії Зіньківської протопопії. А пізніше, після розділу протопопії на благочиння до Грунського благочинія.

В XIX сторіччі історія Покровської церкви зв’язана- по-перше з діяльністю священицького роду Безпояскових (Безпояска), потомка старинного козака з Запоріжжя, що козакував в Грунській сотні, а діти якого після закінчення духовних закладів, служили потім по всій Полтавській губер нії – в Миргородському, Полтавському, Гадяцькому, Костянтиноградському, Зіньківському пові тах. Серед представників цього роду були також козачі отамани та інші значні козаки. Друге, з чим зв’язана історія Комишанського храму – це купівля села Комишів у графа Разумовського Євгеном Бразолем, нащадка Грунського сотника Василя Трохимовича Бразоля. Наряду з Безпояс ковими, які були настоятелями храму в селі, в 1837 році в Комишах служить ієрей Петро Підгаєвський.

В 1865 році притч складається з  священика Івана Безпояскова, дячка Івана Слухаєвського, що помер 4 квітня 1872 року, та паламаря Стефана Безпояскова. В 1868 році при Покровскій церкві служать дияконом «дячковський син» Микола Самойлович та паламар Владимир Безпоясков, що потім був переведений в Константиноградский повіт, паламарями тут також недовго був в 1871 році  Оврам  Гуляницький. П’ятого травня 1871 року з Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря переведений сюди паламарський син Данило Попов, з липня 1872 року з села Івашки Полтавського повіту, псаломщиком Олександр Гусаченко, який в 1876 році переїхав в містечко Веприк, а на його місце приходить Олександр Пясецький, що служив до кінця свого життя в Коми шанському храмі дияконом.

В 1874 році розпорядженням по єпархії при Покровській церкві організовується церковно-приходське попечительство, що взяло на себе господарські функції приходу, головою якого козак Семен Федорович Турчин. Священик  Іван Безпоясков стає законо вчителем в сільській школі. Крім того при церкві працює невеличка школа грамоти, де також учителями являються диякон та священик. В липні 1880 року Іван Безпоясков вже не править у церкві. За його довголітню працю єпархія призначає йому в 1881 році одноразову грошову допомогу в розмірі 200 рублів. 28 серпня 1880 року його син, студент Полтавскої духовної семінарії – Михайло стає священиком в тому ж Покровському храмі села Комишів. В 1894 році відкривається тут церковно-приходська школа. Ось як про це пише печатний орган Полтавської єпархії «При  Покровской церкви села Камишей священникомъ Михаиломъ  Безпоясковымъ была открыта с 3 февраля 1894 года школа  для девочекъ в церковной сторожке, классная мебель и учебные принадлежности за счет церкви, учащихся 12 девочекъ – законоучитель Михаилъ Безпоясковъ, учитель -первый псаломщикъ Григорий Слухаевский. 1 марта была благословлена благочинным Феодоромъ Павловскимъ. Полтавськие Епархиальные Ведомости  №7 от 1 .04 .1894». 7 лютого 1895 року на хуторі Ісковщина (нині село Карпилівка) відкрита також церковно-приходська школа в найнятій хаті, меблі від «общества, обучение безплатно». Законовчителем був призначений той же  Михайло Безпоясков, а учителем - псаломщик Олександр Пясецький. Резолюція Його Преосвященства Епископа Полтавского і Переяславского на це донесення була такою – «Бог благословит новооткрытую школу, священник и псаломщик утверждены в должности».

В 1896 році проводиться капітальний ремонт святої обителі. Ось що пише у своєму звіті Преосвященний Тихон, Єпископа Полтавського Вікарій Полтавської Єпархії «О состояніи церквей и причтовъ при обозреніи приходовъ Зеньковского уезда с  12 по 22 июля 1896 года. Село Камыши-церковь деревянная, пятиглавая с деревянною колокольнею и оградою, имеетъ два престола – главный в честь Покрова Пресвятой Богородицы и придельный – в честь Всех Святых. В настоящее время ремонтируется, стены внутри выбелены, стояло 300 рублей серебромъ. Иконостасъ реставрируется, будутъ написаны новые иконы, с новой позолотой, столбцами и украшениями, и будетъ стоить 10 тысячъ рублей серебромъ. Антимиксъ на престоле освященный Преосвященнымъ Иллариономъ чистъ и крепокъ. Церковной утвари и облачений достаточно - три среброзлащенныхъ потира, 6 Евангелий, 6 крестов (3 на пьедесталахъ и 3 ручныхъ), риз священни ческихъ 13(4 праздничныхъ), подризниковъ 6, дияконскихъ стихарей 3. Причт – священникъ Михаилъ Безпоясковъ, закончилъ Полтавскую Духовную семинарию, первый псаломщикъ – Григорій Слухаевскій 30 лет, закончил Полтавскую Духовную семинарию, второй псаломщик – Алексей Григориевічъ Пасецкий 47 лет самообразование. Живут мирно, люди хорошие. Предос тавилъ поучения 12, произведено внебогослужебных собеседования 18. Выписываются журналы – Богословский вестникъ, церковно-приходская школа. Церковная летопись ведется с 1886 года. Школы грамоты: 1) с 3 февраля 1894 года в церковной сторожке - 9 девочек, учитель Слухаевскій, законоучитель- священник Безпоясковъ. 2)смешанная - на хуторе Исковщина, в нанятой обществом избе, девочек 2, мальчиков 28, учителя Пасецкий и  Безпоясковъ. При церкви имеется хороший хоръ певчихъ, которымъ руководитъ местный фельдшеръ, состоит из учащихся школ». Церква та її служителі одні з найбільш шанованих людей у громади. Різні верстви населення посильно допомагали приходу – хто своїми руками, а заможніші грошима, матеріалами. Ось, наприклад, про одну з них виписка з Єпархільних відомостей того періоду «8 декабря 1902 года от лица Его Преосвященства выражается сердечная благодарность и преподается благословение боже прихожанину Покровской церкви села Камыши д.с.с. Сергею Евгениевичу Бразоль за устройство нимъ предалтарной решетки за 300 рублей, а также казачке Мотроне Шабратъ – 100 рублей за сооружение храмовой иконы, козаку Павлу Терещенко за пожертвование двух хоругвей в 53 рубля, а также прихожанам за сооружение двух металлических хоругвей на 150 рублей».

В Клірових відомостях єпархії за 1902 рік пишеться, що це дерев’яна церква, в одному зв’язку з дерев’яною дзвіницею, холодна, на подвір’ї  сторожка, а в ній  церковна та народна бібліотека. В приході дві школи грамоти – одна для дівчаток, друга для хлопчиків. Для дівчаток знаходилася в церковній сторожці. Орної землі за церквою було 33 десятини. До Покровского Комишанського приходу входить капличка, а при ній сторожка. Вона знаходилася правіше від старокиївської дороги, в кінці помістя Сергія  Бразоля. Там молилися прочани. Біля неї була криниця зі смачною та завжди холодною водою. Побудована вона поміщиком Бразолем за свій кошт. Прихожан було на початку 20 сторіччя  3271 чоловік (чол. – 606,жін. – 1665). Сюди входили хутори Перелуг, Ісковщина, Гусарщина. При церкві була квартира псаломщика, яка складалася з трьох кімнат  об’ємом 16,5 куб сажень. З 1881 року священиком  Михайло Іоаннович Безпоясков дияконом з 1896 року - Григорій Слухаєвський, псаломщиком Михайло Йосифович Линник. В 1912 році священиком був той же Безпоясков, псаломщиками Пилип Петрович Забіяка, Петро Іванович Любицький. Прихожани: привелійова них станів 11, міщан – 16, козаків 2264, селян 948. Хутори були розкидані від 3 до 6 верст від церкви. 12 червня 1906 года священик Михайло  Безпоясков отримав сан протоієрея. Також має численні нагороди за свою довгоплідну пасторську діяльність. З церковних старост найбільш відомі Петр Несторович  Заброда з 1872 до 1896 рік, козак Тихон Іванович Говорун, з 1910 року – Стефан Павлович Терещенко. Ось так і жила церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі Комиші, Зіньківського повіту, Полтавської губернії –одна з 1247, яких на той час було в губернії, та одна з 72 в повіті, аж до буремних подій 1917 року, що в корені змінили розвиток не тільки церковно-релігійного життя села, а й мислення людей, їх поглядів на світ і суспільство.

              Дійшло до кінця це невеличке оповідання про одну із народних святинь  Комишів. На жаль, не так багато матеріалу як хотілося б, але слава богу, хоч це вдалося знайти. Збережіть же хоч ці краплини Вашої історії, дорогі комишани, вже не кажучи про те, щоби якимось чином увіковічнити, скажем, тих же Безпояскових, що вірою і правдою служили богу та комишанам на протязі двох століть, будуючи церкви, лікарні та школи, несучи в народ грамоту, сіючи добро, пропагуючи злагоду і смиренність.