Древкін (Древченко) Петро Семенович, народився у 1864 році.

          В 13 років захворів глаукомою (темна вода), осліп. Учень Гната Гончаренко, чотири роки жив при ньому, отримував від нього одежу і чоботи. З 20 років грає на бандурі. Бандура 23-струнна.

          Репертуар: «Всякому городу нрав і права», «Що по свету сему миру ищем», «Олексій человек Божій», «Лазарь», «Гора Афон», «Тихонской Божией Матери», «И со другом я вчера сидел», «Дни плачевніе провожаю», «И блудящего сіна», «О горе, мне, грешнику!», «Різдво Богородиці», «Різдву», «Миколаю», «Дворянка», «Пряха», «Гарбуз», «Кисіль», «Попадя», «Чесетки»…

          Взимку ходив по селах до 25 верст від хутору Золотополе (він же Кам’яний) неподалік від хутору Залютине. Влітку далеко не заходив, заробляв від 30 коп. до 1 руб. в день.

          Одружений, мав дітей, власний будинок.

 

Що по свету сему миру ищем

Що по свету сему миру ищем?

Безпокоимся мы день и ночь,

Злата жаждым, славы ищем,

Кинем все заботы прочь!

С первым заводим ссоры,

С ближним тяжбы и споры,

Хто счастливой будет с нас,

Тот нам в свет колет глаз

С третьим за то бранимся,

Што не хочит нам помогать,

И за то мы в суд тащимся,

Как бы было в них что отнять.

Как мы жисть свою располагаем,

Что прожить нам до ста лет,

А об том мы не рассуждаем

Уздрим завтра белый свет?

На что мне слава, на что мне богатства,

Если завтра мне смерть мытарства.

То меня с нищими вместе отнесут,

Как мне встать с ними будет на суд?

Хотя изредка, изредка хрим умерших

И великих и малых и меньших,

То мы думаем тот час,

Что это дело идет не до нас

От которого изгляда,

Подарить им не хотел,

Ну теперь лежу из ним рядом

Вместе гниющих смрадных тел

Когда гроб мой развалится,

Тогда упрах мой в месте сместиться

Только виден будет один знак,

Где лежит богач, и где лежит бедняк.

О Господи! Крепкая твоя сила,

Ты мой разум просвета,

А по смерти твоего царствия

К лицу праведных причти.

Записано в Харковы по Рибасывському провулку № 13, на квартиры студента Криста. 30 грудня 1913 року.

 

Кісіль

Щось мій Яцько занепав,

Та й кіселіку забажав

Яцько мій Яцько,

Яцько мій вірний,

Чи любиш ти цей кісіль

Тяжко без міри?

Пішла мила по селу,

Добувати кісілю,

Не добула кісілю, та добула вівса.

Не добула сухого,

Та добула сирого.

Яцько мій Яцько,

Яцько мій вірний

Чи любиш ти цей кісіль

Тяжко без міри?

Висипала той овес

На холодну піч увесь.

Як сох той овес

Цілий місяць увесь.

А ти Яцько не вмирай

Кіселіку дожидай!

Яцько мій Яцько,

Яцько мій вірний,

Чи любиш ти цей кісіль

Тяжко без міри?

Пішла мила по селу,

Добувати ступи

Не добула ступи,

Та добула жернів.

Не добула кам’яних

Та добула луб’яних.

Товкла той овес

Цілий місяць увесь.

А ти Яцько не вмирай

Кіселіку дожидай!

Як молола той овес

Цілий місяць увесь.

Яцько мій Яцько,

Яцько мій вірний,

Чи любиш ти цей кісіль

Тяжко без міри?

Пішла мила по селу

Добувати горшка.

Не добула горшка

Та добула діжу.

Учіняла кісіль

У бізодній діжі.

Яцько мій Яцько,

Яцько мій вірний,

Чи любиш ти цей кісіль

Тяжко без міри?

Як кіс той овес

Цілий місяць увесь,

А ти Яцько не вмирай

Кіселіку дожидай!

Процідила той овес

Скрізь густое решето

На чотирі пальці.

А ти Яцько не вмирай

Кіселіку дожидай!

Заставляла той кісіль

У берестовому горшку,

У холодную піч,

У жаркому духу,

На холодному жару.

Яцько мій Яцько,

Яцько мій вірний,

Чи любиш ти цей кісіль

Тяжко без міри?

Став кісіль закіпати,

Став Яцько помирати.

Уже кісіль укіна

Уже Яцько помира.

Яцько мій Яцько,

Яцько мій вірний,

Чи любиш ти цей кісіль

Тяжко без міри?

Уже кісіль відсува,

А Яцькочуть чуть ногами почуя

Та ще й ротом зіва.

Покі кісіль укіпів

Уже Яцько одубів.

Вічна пам’ять!

Живим на здравіє

На многая літа.