Церква Миколи, 1772 р.[1]

Фото збірок Харківського музею українського мистецтва

Тризрубна. Зруби стін усіх дільниць одної висоти. В плані центр – восьмигранник (чотиригранник з відсіченими кутами), бабинець – чотиригранник, вівтар на фото закривають дерева.

Зруб стін бабинця «кубічний» за пропорціями, а зруб стін центральної дільниці виглядає приземкуватим. Розвинутий верх має лише центральна дільниця. Низьким, круто засклепленим заломом об’єм переходить у світловий восьмерик (його площа дорівнює, приблизно, площі бабинця, а висота = ½ довжини). Другий залом такий же крутий і такої ж висоти, як і перший; він переводить об’єм центральної дільниці в невеликий приземкуватий світловий ліхтар.

Верх бабинця недорозвинутий. Він не має восьмерика. Зруб стін бабинця перекрито заломом стрімкішим і вищим за перший залом центра. Над ним поставлено глухий присадкуватий ліхтар, покритий зовні «банькою».

Таким чином, всі компоненти церкви – приземкуваті. І ціла пам’ятка справляє враження, що майстра будови приваблює одне завдання: міцно триматися землі.

Церкви в Трьохізбянську і Боровенці – будови одного типу; перша – вишукано делікатна, в другій форми мають огрубілий характер. Обидві – робота майстрів одної будівельної школи, що працювала в 70-х роках XVIII ст. на півдні Слобожанщини.