Сучасне місто Куп’янськ – районний центр Харківської області, яке зберегло свій статус після адмінреформи. Це колишній городок, потім слобода, повітове місто у складі Воронезького намісництва та Харківської губернії. Йому приписують рік заснування у 1655 році, що не відповідає дійсності.

Виною всьому «Экстракт о слободских полках» 1734 року, який було опубліковано у 1890 році академіком Дмитром Багалієм. Екстракт складено по Перепису Ізюмського слобідського полку 1732 року, в якому отаман Куп’янська сказав так: «… а оное местечко поселено в прошлых годах назад девяносто лет  на изюмской полковой земле…». Тобто Куп’янськ було засновано у 1642 році, але ж а ні Ізюмського полку, а ні Ізюмської оборонної смуги на той час не існувало. Історик Багалій теж засумнівався і поставив саму розповсюджену на той час дату по заснуванню містечок і слобод на території Слобідської України – 1655 рік.

Ще один авторитетний історик, який ввів в оману – архієпископ Філарет, який у 1859 році у своїй праці «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» пише: «…Первый соборный храм в Купянске был построен около 1662 года…», хоча ніяких документальних свідчень на цей факт у нього не існує. А потім вже помилки з датою заснування перекочували до радянських текстів. Але ще у 1980 році професор В. П. Загоровський у книзі «Изюмская черта» довів, що Купенська слобода була заснована Іваном Трофімовим у 1675 році, на що він отримав дозвіл від бєлгородського воєводи Григорія Ромодановського. Але авторитету професора Загоровського виявляється замало, щоб порушити старі міфи наведені авторитетами минулого.

Трофімов поставив городок Куп’янськ (Купецкой по другій назві Чюдное) на правому березі Осколу та двох заток на крутому березі річки, та крейдяній горі, звідки добре було видно два татарські перелази – Осиновий та Калиновий. Перших поселенців виявилось лише вісім родин черкас.

У 1680 році фортецю Куп’янск включили до складу Ізюмської оборонної смуги, але оборонні здатності тієї фортеці були слабкі. Острог було ставлено стоячим тином із різної деревини, довжиною 83 сажні (близько 177 м). Башт та рову не було, ворота проїзні теж без башти. Посад біля фортеці захищали лише надовби. На озброєнні було дві затинних пищалі, але ядр, пороху до них не було. На 1683 рік фортецю захищало 48 черкас городової служби, а загалом із братами та ріднею 53 чоловіка. З них без всякої зброї – 15 чоловіків, а озброєних вогнепальною зброєю лише шість.

На 1683 рік серед черкас Куп’янська ми бачимо отамана Івана Попова, та козаків Гаврилу Федорова, Тимофія Якимова, Дмитра та Кирила Месищєвих, Андрія та Микиту Шеповалових, Мартина Мороховського, Герасима Кравця, Івана Лебединця, Степана Кушніра, Василя Сердитого, Семена Колпана, Григорія Боликлєйського, Тимофія Бєлгородця, Марка Кришталя, Максима Рильського, Іллю Божишина та інших.

Куп’янську фортецю перебудували у 1686-1687 роках, цитадель зменшилась 65 сажнів, але вона була збудована дубовим лісом із трьома глухими баштами та однією проїзною. Посад теж загородили різним лісом і його довжина складала 495 сажнів (близько 1054 м), на посаді ж побудували церкву Покрова Пресвятої Богородиці. До гармат доставили порох та ядра. Фортецю обороняли 83 черкаси городової служби на чолі із сотником Андрієм Леховенко.

У 1692 році цитадель Куп’янської фортеці розширили до 80 сажнів, викопали рови шириною та глибиною в півтори сажні (3,2 м). З Бєлгорода доставили ще три гармати, таким чином їх стало п’ять. До 1695 року добудували на посаді замість проїзних воріт дві проїзні башти.

На початку XVIII століття фортеця мала чотири кутових та одну проїзну башту в цитаделі, та п’ять башт на посаді, з яких дві теж були проїзні. Рів оточив не тільки цитадель, але й з двох сторін посад. У 1702 році була побудована і нова дерев’яна соборна Покровська церква із окремо стоячою дзвіницею.

Останній раз ми бачимо фортецю Куп’янська на плані 1780 року, потім її починають розбирати, рви засипають, оскільки слобода стає повітовим містом Воронезького намісництва, а імператриця Катерина друга затвердила план перебудови центральної його частини.