Серед архівних документів, що зберігаються в Бібліотеці імені В. Г. Короленка, є величезний рукописний фоліант – понад п’ятсот потемнілих від часу аркушів цупкого паперу у старій полотняній оправі. Це – зібрані докупи метричні книги села Основи Харківського повіту Слобідсько-Української (пізніше – Харківської) губернії за 1774–1823 роки.

         Метричні книги, що їх вели парафіяльні священики, відомі ще з перших століть християнства. Дуже давньою є і тричастинна їхня форма: окремо записувані «хто саме зазначеного нижче року, якого місяця та числа народились і хрестились», окремо – «хто брали шлюб», а в третій частині – «хто, коли та в які літа чоловічої та жіночої статі померли». Важко перецінувати значення цих документів як історичного джерела. За рядками метричних книг – жива тканина минувшини, яка не зводиться лишень до зміни осіб і династій, що царюють, кабінетів, що правують, вона – в історичній щоденності, у людських долях, вдачі, звичаях.

         У нашому фоліанті мало не 15 тисяч метричних записів – народжень, шлюбів, смертей у слобожанському селі Основа, яке вже у XIX столітті  злилось із Харковом.

         Перші записи датовані січнем 1774 року: 9 січня народились «у Филиппа Павлова сына Даниленка дочь Тетіана», 17-го – «у Ивана Григорьева сына Борового дочь Ксенія», 29-го – «у Федора Савина сына Чернобая сын Игнат» і т. д.

         Перед Богом усі рівні – поміщики та селяни, пани та піддані. У цих дивовижних книгах у XVIII ст. не були зазначені титули, посади, військові звання, – тільки імена, по-батькові, прізвища… Один із написів достоту золотий: «20 ноября 1778 г. крещен был у Фёдора Иванова сына Квитки сын Григорий». Перша звістка про людину, котра назавжди увійде до історії української та російської культури, до історії Харкова. Ви вже здогадалися, що це – Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778–1843), відомий письменник, зачинатель художньої прози в новій українській літературі, комедіограф і театральний діяч, творець невмирущого образу Шельменка-денщика. Автор «Сватання на Гончарівці» та інших «харківських» (навіть за назвою) творів, а також історичних нарисів про Харків та Слобідську Україну.

         З метричних книг дізнаємось, що Григорій Квітка був у 1778 році 44-м немовлям, яке з’явилося на світ ув Основі, а разом того року народилося 47 людей, було зареєстровано 10 шлюбів, 14 чоловік пішли з життя. Відзначимо: число тих, хто народились, більш ніж утричі переважає кількість померлих. Як не схоже це на сучасну ситуацію в нашому місті, в Україні!

         Ступінь правдивості відомостей про тих, хто потрапив до метричних книг, дуже високий, адже їхнє провадження вже у XVIII столітті було справою парафіяльною і державною, а з 1800-х років священикам почали видавати для цього набранні типографським способом форми. Заповнював їх ув основ’янській церкві паламар, спочатку в чорновій формі, а наприкінці року переписував у два чисті примірники. Перший зберігався у церкві, другий передавали до Духовної консисторії. У кожному чистому примірникові священик засвідчував ці відомості та «закривав» книгу своїм підписом. Книгу в консисторському архіві прошнуровували та накладали сургучеву церковну печатку.  Усяке річне трикнижжя завершується таким записом: «В вышеписанных метрических книгах показано по самой сущей правде, а буде ли в какой части хотя едина душа или брак явится в утайке, за то подвергаю себя указанному штрафу, а таковые метрические книги в Харьковское комиссарство сего … года января … дня отданы. Священник Александр Лукьянов руку приложил». Отець Олександр, який довгі роки служив у місцевій церкві Різдва Св. Іоанна Предтечі, тут і хрестив нашого майбутнього класика.

         А належала Основа його батькові – урядовцеві 6-го ранґу і кавалерові Федору Івановичу Квітці; пізніше, з 1807 року стала володінням старшого брата письменника Андрія Федоровича – губернського предводителя дворянства, харківського магната, благодійника, мецената. Великий дім Квіток в Основі – з оранжереями, дзеркалами, мармуровими та спижевими вазами, статуями – став однією зі слобожанських славних пам’яток. Імператор Алєксандр I, відвідавши Квіток у час свого перебування в Харкові (у 1817 році), запитав усміхнено: «Не во дворце ли я?» Заїхав він в Основу не випадково: у Харкові імператор дізнався, що у прадіда нинішнього її господаря, полковника Харківського полку Григорія Семеновича Квітки у червні 1709 року був ласкавий пообідати Пьотр Вєлікій, який поспішав до армії під Полтаву.

         Рід Квіток – один із найславніших в історії Слобідської України. Імена предків письменника зустрічаються в документах слобідських полків із 1660-х років, а згаданий вище Григорій Семенович Квітка був не тільки гостинним господарем і щонайкрупнішим харківським поміщиком, але містобудівником, воєначальником, що не раз захищав і свій край, і Росію. Своїм коштом полковник побудував ув Основі церкву Різдва Св. Іоана Предтечі.

         Квітки здавна збирали книги, і деякі з них також знаходяться тепер у колекціях Бібліотеки ім. В. Г. Короленка. Серед них найдавніша сімейна реліквія – віршована книга Іоанна Максимовича «Богородице Діво…» (Чернігів, 1707), що належала Григорію Семеновичу Квітці та яку він передав синові Івану. За словами останнього, записаними на форзаці, – «в благословеніе для наученія в Киеве виршов славенских…».

         А втім іще раз повернемось до метричних  книг, де виявляються й інші біографічні відомості про Г. Ф. Квітку-Основ’яненка. Це джерело не було відоме його першому біографу Г. П. Данилевському, який лише припускав – на основі низки непрямих даних, – що шлюб письменника з Анною Григорівною Вульф було укладено «близько 1821 року». Мова йде про одну із найзначніших подій у житті письменника, який згодом зізнавався П. А. Плетньову: «Она судьбой дана мне в награду не знаю за что» (з листа 8 лютого 1839 року).

         У 1818 році А. Г. Вульф, випускниця петербурзького Єкатерининського інституту, була направлена до Харкова. Такою була воля імператриці Марії Федорівни, що влаштувала Анну на службу до Харківського інституту шляхетних дівчат. Цей навчальний заклад, який відкрився перед тим, ставив своєю метою навчання та виховання дівчат із найбідніших дворянських родин Слобожанщини.

         Знайомство юної класної дами з Г. Ф. Квіткою не могло не відбутися: Григорій Федорович був ініціатором створення Інституту шляхетних дівчат у Харкові та брав діяльну участь у всіх його справах.

         Це був щасливий шлюб. І тому, що з перших зустрічей вони полюбили один одного, і тому також, що Анна Григорівна, отримавши пречудову освіту і володіючи художнім смаком, була помічницею і порадницею Г. Ф. Квітці в його літературних працях. «Мій власний цензор і критик мій безсторонній», – говорив Григорій Федорович про дружину.

         І от перед нами документ, що позначив перші миті їхнього сімейного щастя. У 2-й частині метричної книги села Основи за 1820 рік, де записані відомості «о бракосочетавшихся», читаємо: 24 жовтня були вінчані «капитан Григорій Фёдоров сын Квитка и служащая в Харьковском институте благородных девиц классною дамою дочь полковника Григорія Вульф девица Анна. Оба первым браком, жениху тридцать восемь, а невесте двадцать два». Метричний запис свідчить: весілля відбулось одразу ж після того, як імператриця Марія Федорівна, яка була головною начальницею А. Г. Вульф і в Харкові (Інститут шляхетних дівчат перебував під її опікою), дала свою згоду на цей шлюб. У церкві зібралися найближчі родичі Григорія Федоровича, «поручниками» були, як зазначено в документі, «председатель Института кавалер Андрей Квитка, члены Совета Василій Зарудный и майор Николай Смирницкій».

         А 30 жовтня узяли шлюб дворовий селянин Прокопій Гаврилів син Киктенко з дочкою Івана Пономаренка дівицею Тетяною. Життя в Основі тривало.