© Андрій Парамонов (Харків), 2003 р.

На місці села розташовувався найзначніший маєток Мечникових, який утворювали дерев’яний двоповерховий будинок, декілька кам’яних флігелів, велика кількість господарських споруджень: амбарів, сараїв, конюшня, теплиця, льодяники, сушні для хліба, кузня, млини, заводи великої рогатої худоби, овець, кіз, великий сад із лісовим гаєм. Однак цей маєток, як найзначніший, був відданий у заставу Московській опікунській раді. Більш того, становище загострилося після смерті власника маєтку, губернського секретаря Миколи Георгійовича Мечникова (1860 р.). Він саме за декілька років до своєї смерті розпочав будівництво нових споруд у маєтку, купівлю нового с/г обладнання, заводської худоби. Його спадкоємцями були сини Ростислав, Валер’ян, Павло та дочка Зінаїда, з них лише поручик Ростислав повнолітній. Опікуном садиби став їхній родич поручик Гульвинський. Однак ситуація с маєтком була складною, необхідно було поповнити оплату нестачі по займу. Первісно в 1861 р. вирішено було продати недобудовані мурований будинок і флігель, а також 5 десятин лісу. Загальна сума продажу склала 612 карбованців 50 копійок сріблом. Не дивлячись на істотність суми, це була лише відстрочка продажу, й у 1864 р. ми бачимо вже цей маєток власністю дідичів Задонських.

Коли я вперше приїхав до села Жовтневого, то сподівався побачити будинки колишнього маєтку Мечникових. Голова сільської ради Володимир Миколайович Курбатов, хоч і місцевий, однак, не зміг назвати прізвищ колишніх власників села. Та й інші мешканці села не могли їх згадати. Натомість голова нам показав, де саме ця садиба розташовувалася. Шлях ішов через усе село вздовж колись повноводної річки Колодної, лише в одному місті ми переїхали значний за розміром ставок. Через чотири кілометри ми опинилися на околиці села. Попереду було видно багато вибоїн та шпилів - це все, що залишилося від садиби. Навколо було багато дрібної битої цегли. Далеко, за смугою залізниці та річкою Оскіл, було видно Ново-Млинськ, зліва і справа починалися невеликі сосняки. Чомусь мені захотілося зайти до крайньої хати Жовтневого. В колишньому садибному сараї чи то коморі - з прогнилою стелею, розділеному на дві половини незрозумілої будови пічкою - в жахливому бруді жила стара з сином. Вона погано чула і кепсько розуміла, про що я її запитую. Та й мені хотілося швидше піти геть із цього будинку, я навіть не записав її імені.

Поки я «гостював», голова сільради повів інших до будинку на вул. Лісову, де раніше мешкала місцева старожилка. Вона нещодавно померла, але її сусідкою була ще одна бабуся, з котрою вони товаришували. Єлизавета Сергіївна Ковальова (в дівоцтві Чіркіна, 1926 р.н.) розповіла нам про те, що тут мешкав пан Виноградов, тому село так і назвали; що на протилежному боці річки Колодної були гай і сад, де алеєю часто гуляла пані, а в лісі похований лісник Єгор, котрий служив у цих поміщиків. Показувала вона нам місце, де буцімто стояли дім управляючого, цегляна огорожа, вздовж якої росли троянди та плодові дерева, де розташовувалася пасіка з вуликами, зробленими з крейди тощо. Розповідаючи про поміщиків, згадала і про вмерлу вже подругу, яка працювала у них дояркою і на свята отримувала подарунки від пані. Навіть якщо ця розповідь і правдива, то стосується вона часів, коли Виноградним володіли Задонські. Значно достовірнішою була її розповідь про свою родину, яка в 1930-і роки мешкала в селі Піски, і складалася більш як із 30 осіб. Вона навіть винесла нам світлину свого батька, котру ми й перефотографували, а ось фотографію діда, нагородженого хрестом під час першої світової війни, вона виносити відмовилася, говорячи, що її доведеться довго шукати. Мої сподівання щодо Жовтневого не виправдалися. Більше того, нам слід було хутчіше залишити це село, бо небо нам готувало дощ, а шлях був прохідним у Жовтневому лише за сухої погоди. Біля будинку сільради ми висадили голову В.Н. Курбатова, який усю дорогу розповідав нам про те, що сам чув від своїх предків, і що, однак, мало відповідало меті наших досліджень. Єдине, що мене зацікавило, так це розповідь про хутір Швейцарія, однак вона була переповнена явними домислами, а пізніше у Дворічній я почув доповнення, що в цьому хуторі в крейдяних горах мешкали залишки племені мусульман, розбитих слобідськими козаками. Тому, кажуть місцеві мешканці, там ще й досі проживають люди з прізвищами, притаманними мусульманам – Курбатови, Курбани тощо. Мені ж було відомо, що в цьому хуторі був маєток дочки Георгія Ілліча Мечникова – Варвари, яка вийшла заміж за штабс-ротмістра Пузанова.

З опису маєтку малолітнього дворянина Євграфа Івановича Мечникова від 2 червня 1842 року. Опікун маєтку - Иван Ильич Мечников

            Мужиков – 255 душ, пашни – 1750 десятин, сенокоса – 2750 дес., леса строевого и полустроевого – 200 дес., неудобной земли – 250 дес., тягл на хлебопашестве – 70, ежегодно засевается хлеба – 300 десятин, снимается ежегодно 3000 копен, продается хлеба ежегодно на 400 рублей.

            Через имение протекают река Оскол и речка Колодная, рыбных ловель не имеется.

            Деревянный дом о 2-х этажах, крыт железом, комнат в нижнем этаже – 5, в верхнем – 8. Флигель каменный на 4 комнаты, к нему сарай, ледник, амбар 2-х этажный с 12 закромами. Флигель каменный на 5 комнат, кухня, сарай, сарай для экипажей, конюшня, сарай для сена. При доме сад с лесной рощей.

            На заднем дворе: овечий сарай, сарай для рогатого скота, баня деревянная, теплица, сушня хлеба с двумя топками, каменная клуня, хлебный амбар с 14 закромами.

            За речкой Колядкой 6 флигелей. Один на 3 комнаты, другие на 4 комнаты. Кузница каменная. 

            В селе Мироновке изб крестьянских 49.

            Рогатого скота – 45 голов, лошадей – 16 голов, испанских овец – 3000 голов, коз – 50 голов. Доходы от скотоводства в год – 2500 рублей серебром.

ДАХО Ф.3, оп.128, спр.4, арк.66-73. 

З рапорту благочинного 2-го округу Куп’янського повіту, протоієрея Олександра Подольського № 161 від 15.03.1908 р.

... я выезжал 10-го числа сего месяца в хутор Колодный и, в присутствии полицейского урядника 2-го стана Купянского уезда Дюженко, собирал сведения по делу о постройке церкви  в названном хуторе, чрез опрос более ста душ  домохозяев, имеющих право голоса на сходе, причем оказалось следующее: 1) Хутора Колодный и Мериносовка, составляют одно население, разделенное яром, с проточной неширокой речкой Колодной, чрез которую наведено несколько мостков, для удобства постоянного сообщения одного хутора с другим. На правой стороне речке — хутор Колодный, на левой — хутор Мериносовка.

2) Хутор Колодный принадлежит к приходу Георгиевской церкви, слободы Николаевки, жителей в нем, по исповедным росписям за 1907 год, мужеска пола 508, женска 493, обоего пола 1 001 душа, расстоянием от приходской церкви на 5 верст, препятствий к сообщению с ней не имеется. Состав прихода Николаевской церкви — мужеска пола 2 242 д., женска 2 027 душ. За отчислением хутора Колодного, остается в приходе Георгиевской церкви, слободы Николаевки жителей 1 734 мужеска пола и 1 534 души женска. Хутор Мериносовка принадлежит к приходу Покровской церкви слободы Новомлинска. Жителей в нем мужеска пола 381 д., женска — 398, обоего пола: 779 душ. От приходской церкви в 5-ти верстах; препятствие к сообщению имеется весной, во время разлива реки Оскола. Состав Новомлинского прихода — мужеска пола 1 161 душа, женска 1 091 душа, за отчислением хутора Мериносовки, в приходе Новомлинской церкви остается мужеска 780 д., женска 693 души. Всего в двух хуторах Колодном и Мериносовке, из которых должен образоваться отдельный самостоятельный приход, жителей мужеска пола 889 д., женска — 891д., обоего пола 1 780 душ.

3) Иметь церковь Колодняне и Мериносовцы изъявляют полное согласие и, в особенности, последние, испытывающие много затруднений и невзгод всякого рода в сообщении с приходскою своею церковью и духовенством во время разлива реки Оскола, повторяющегося по несколько разов в год и прекращающего иногда всякое сообщение на несколько недель.

4) Церковь должна быть зданием деревянная, в честь Святого Духа, и постройка её средствами общественными и частью жертвами доброхотных дателей, должна быть произведена в хут. Мериносовке на том месте, выгонной площади, которое будет определено Благочинным.

5) Причт сей церкви должен состоять из двух членов — священника и псаломщика, в обеспечение причта Колодняне и Мериносовцы обязываются нарезать узаконенную пропорцию — тридцать три десятины земли, устроить церковные дома с необходимыми надворными постройками для квартир и деньгами ежегодно из общественных сумм 400 рублей, с выдачей таковых по полугодно — к 1-му января 1-му июля, с тем, чтобы причт отправлял требы, составляющие таинства и погребения безмездно, а необязательные требы по отдельному соглашению с каждым прихожанином.

6) Средств на постройку церкви имеется в наличности до двух тысяч рублей...

Отказ из-за того, что предлагаемых денег не достаточно для обеспечения причта, а казенных денег из-за финансового  положения Империи, не представляется возможным выделить.

ДАХО Ф. 40, оп. 98,  спр. 14, арк. 8-9.

В прошении, уполномоченном 29.02.1912 г., просят вновь о храме, во имя Александра Невского, притом возможен перенос старой деревянной церкви из сл. Дуванки. (Консистория разрешила представить смету в 1913 году.).