Церква Миколи 1799 р.

Обмір 1927 р. Фото 1915-го і 1927 рр.

В церкві зберігався проект плану і фасаду церкви, виконаний харківським архітектором П. Ярославським в 1799 р. На одному аркуші вгорі напис: «План для построения церкви Ахтырского уезда в экономическое село Чернетчину 1799 года февраля 28 дня губернатор Петр Сабуров» и внизу: «Губернский архитектор Петр Ярославский». На другому аркуші написи ті ж самі, лише слово «план» замінено словом «фасад». Отже, маємо рідкий (в моїй практиці єдиний) випадок, коли можна порівняти проект і обмірні натурні кресленики та документально переконатися в тому, наскільки точно і повно народний майстер втілив у життя проект, виготовлений вченим представником школи псевдокласичної архітектури. Тут ми маємо нагоду наочно переконатися в тому, як народний майстер реалізував доручений йому проект, що прийняв і що відхилив, що припало йому до смаку, а з чим він не міг погодитись.

Село Чернещина було «экономическое», тобто кріпацьке. Проект церкви замовив і за втіленням його в життя наглядав пан. Тому ініціатива майстра при будуванні церкви в Чернещині значною мірою була обмежена волею і смаком цього пана. Все це і позначилося на вигляді пам’ятки.

Почати треба з того, що архітектор в основу запроектованого ним плану церкви положив схему, що збігалося з традиційною, широко розповсюдженою типовою народною, що складається з трьох чотирикутників: двох менших і одного (центрального) більшого. П. Ярославський центральну дільницю плану запроектував у вигляді точного квадрата, а вівтар і бабинець – як рівні між собою прямокутники, що мають довжину = ½ довжини центра, а ширина їх дорівнює 5/4 власної довжини (по Палладіо). Тепер погляньмо, як цей проект реалізував народний майстер. Центральну дільницю він, як показано на проекті, заложив точно: за формою (квадрат) і за розміром (сторона дорівнює 8,53 м = 12 арш.). Форму бабинця і вівтаря – прямокутник, витягнутий в напрямку південь–північ, – і довжину їх (4,26 м = 6 арш.) наш майстер також зберігає в проекті. Але ширину вівтаря і бабинця він дає не 5,33 м = 7,5 арш., як вимагав проект, а 5,2 м = 7 арш. 5 верш. Така заміна розміру ширини вівтаря й бабинця була продиктована звичкою майстра до прямокутників, у яких ширина дорівнює апофемі трикутника з стороною = довжині цього ж прямокутника[1]. Треба ще додати, що майстер Чернещанської церкви побудував бабинець ширший і довший за вівтар на товщину одного вінця, що не передбачалося проектом.

Поза планом П. Ярославський свій проект виконав у всьому цілком в дусі, формах і пропорціях псевдокласики. Майстер-будівник з проекта дещо зберігає, дещо відкидає, дещо змінює. Він не хоче бути «старомодним» і вводить в свою будову свої, принесені псевдокласичною архітектурою – переважно зовнішні, декоративно-архітектурні елементи: портики з колонами, фронтони, піврозеткову форму вікон і т. п., оскільки введення їх в будову вимагав замовець-пан. Разом з тим в нашому майстрі було живе гостре відчуття національних форм, що складалися на протязі довгого ряду віків і викристалізувалися внаслідок практики поколінь народних архітекторів – його попередників. Наш майстер органічно неспроможний був переключитися на позиції космополітичної в своїй суті теорії псевдокласичної школи, що була до того ж виявом чужої і ворожої йому класової (панської) ідеології. Він був вихований і міцно стояв на позиціях естетики, виплеканої творчим генієм народу. Приписи цієї естетики, її принципові настанови залишалися для нього непорушним законом. Саме приписи народної естетики і визначали основу розуміння майстром ідеї монументалізму в архітектурі. Сюди входило в першу чергу чітке виявлення устремління вгору архітектурних мас. Тому суха розсудочність і жорстокість композиції проекту П. Ярославського були чужі нашому майстрові. Він не міг сприйняти оголений геометризм проекту, а якраз це і визначало «лице» проекту П. Ярославського.

Спробуємо тепер порівняти проект «фасаду» П. Ярославського з натурними обмірними креслениками та фотографіями. На проекті вся маса будови, включаючи «стилобат» і ліхтар, вписується в квадрат. А майстер бореться з принципом «кубічності»: висота зрубу стін центральної дільниці в натурі в інтер’єрі до початку восьмерика переважає довжину плана четверика. Загальна внутрішня висота хоч і незначно, але більша за подвоєну сторону плану. Це – фактично, за креслениками. Засоби ж ілюзійного збільшення висоти (а від них майстер і не думав відмовлятись) створюють враження виразно тягнутої догори композиції. Зруби стін мають чітко виявлений нахил всередину. Всього цього в проекті і не могло бути.

За відсутністю проекта розрізу ми не можемо провести порівняння його з нашими обмірними креслениками. Аналіз обмірних креслеників доводить, що майстер керувався пропорціями, які ми спостерігали в монументальних дерев’яних будовах народної архітектури «докласицистичної» доби.

Вихідний розмір для побудови плану – сторона центрального квадрата.

Вівтар і бабинець – чотирикутники; ширина їх наближається до ½ діагоналі плану центра, а довжина = ½ довжини плану центра (або апофемі рівностороннього трикутника з стороною = ширині вівтаря чи бабинця).

Розміри об’ємів зрубів стін, восьмерика, залома й ліхтаря визначаються розмірами плану.

Висота зрубу стін центра = діагоналі південної половини плану центра. Висота восьмерика = ¼ ширини плану центра.

При виготовленні на землі зрубу залому майстер використав, очевидно, шаблон-трапецію[2], у якої основа – довжина восьмерика, верхня грань = 1/5 основи і висота = ½ повної довжини плану дільниці. Боки цієї трапеції – ширині плану бабинця, а діагоналі = півсумі довжини плану центра і бабинця. Висота залому = ½ повної довжини плану дільниці.

У ліхтаря довжина дорівнює 1/5 довжини залому, або повна довжина ліхтаря наближається до висоти восьмерика; висота ліхтаря дорівнює довжині його.

Висота верха (ліхтар, залом, восьмерик) = довжині восьмерика. Внутрішня висота центральної дільниці = довжині плану будови мінус товщина одного бруса.

У вівтаря й бабинця висота зрубу стін = ширині плану дільниці, а внутрішня висота дільниці = діагоналі плану їх.

У зовнішньому вигляді церкви майстер примушений був ближче додержуватись проекту «фасада» П. Ярославського. Верх зрубу стін центральної дільниці оздоблено (за проектом) фронтонами і прорізано їх (також за проектом) вікнами піврозеткової форми. Майстер дещо відступив від проекту: проект передбачав на висоті, що = ½ довжини плану будови, низ вікна, а в натурі на цій висоті – верх вікна. За проектом вікно – сегмент і центр, з якого окреслюється радіусом цей сегмент, містився в точці, що відповідає вершині фронтона бабинця. Наш майстер надав вікнам форму повного півкола.

Восьмерик в церкві – низький, його поперечник (разом з стінами) = стороні четверика зрубу стін. В інтер’єрі восьмерик вгорі зміцнюється поясом ригелів. Зовнішня грань ригелів – профільована і оздоблена висіченими сухариками. Все це ми зустрічали в старіших церквах. Але щоб восьмерик був позбавлений вікон, такого на Лівобережжі нам ніде бачити не траплялося. Тут майстер примушений був піти за проектом. Це була одна з спроб, що не знайшла собі у народних майстрів послідовників.

В інтер’єрі контур залому верху центральної дільниці утворює крива, що (поминаючи недосконалості технічного порядку) наближається до дуги кола з центром на межі зрубів стін і восьмерика. В натурі кривизна залому сприймається глядачем зовсім не такою, яку ми бачимо на обмірних креслениках: на вигляд залом має форму зрізаної восьмигранної піраміди, у якої грані лише трохи опуклі.

Зовні дах над заломом має опуклу гранчасту форму («баня»). Його контури значною мірою відбивають внутрішню кривизну залома, але зовсім не відбивають методу побудови кривих на «фасаді» проекта П. Ярославського. На проекті центр кривої даху «бані» міститься в центрі нижньої лутки вікна пів розеткової форми, чого зовсім не видно на обмірних креслениках. На «фасаді» чітко видно другу дугу, що «відбиває» висоту бані разом з ліхтарем; центр, з якого відбито дугу, лежить на середині верхнього ребра західної грані восьмерика. Від цієї побудови форми верха майстер відмовляється. Замість запроектованого П. Ярославським над банею «киворія» на 8 колонках наш майстер посадив звичайний восьмигранний світловий ліхтар.

Лишається згадати ще про портики. Майстер поставив їх, але колонки (зрозуміло, дуже мало подібні до доричних, запроектованих П. Ярославським) розмістив значно далі від зрубу стін, ніж передбачено було проектом.

Як бачимо, в Чернещанській церкві псевдокласичні формальні елементи механічно нашарувалися на традиційну народну схему будови. Монументальна національна форма виявилась тут одягненою в шати «з чужого плеча». Органічного злиття двох стихій не сталося.

Знайомством з Чернещанською церквою, збудованою в 1799 р., ми закінчили огляд дерев’яного монументального будівництва Лівобережжя XVIII ст.