Церква Покрови, 1715 р. Обміряна в 1930 р.

Дату побудови її зафіксовано написом на тильній стороні намісної ікони Спасителя: «В пятнадцатом году храм сей совершися октомбря в день первий честно освятися по тысящи седмсотном». Від 1767 р. дійшла звістка, що Покровську церкву у Седнєві збудовано коштом місцевого сотника Петра Войцеховича. Невдовзі після 1767 р. церкву перенесли на кладовище^[1]. В Успенській церкві Седнєва в 1930 р. нами знайдено було «Ведомость» про приписну Покровську церкву. В ній також зазначено, що Покровську церкву збудовано «тщанием сотника Петра Войцеховича», і, крім того, записано, що «1836 года сентября 9 дня от произошедшего пожара за сгорением вблизи сей церкви колокольни едва могли удержать сию церковь, но иконостас в ней разорен». Від старого іконостасу в церкві збереглися царські врата та кілька намісних (пізніш записаних) ікон. Місцеві старожили переказували нам, що церква спочатку стояла «на Пекурах» (куток Седнєва). В Покровській Седнівській церкві в іконостасі під храмовою іконою в цокольному ярусі на гербовому щитку вміщено такий запис: «Сія церков состоявшая в совершенном разорении от пожара случившагося в 1836 году сентября 9 дня от жилих дворов восстановлена и обновлена… начиная с прошедшаго 1852 года месяца мая 22… окончена сего 1853 года октября…» Отже, після пожежі 1836 р. церкву обновили лише в 1853 р. В 1940 р. вигляд церкви зовні та окремі деталі її інтер’єра зарисував художник П. Сластьон. Ці рисунки він передав нам. Вони показують, що від 1904-го по 1930 рік значних змін у церкві не сталося.

Під час перенесення церкви з Пекурів на кладовище її безперечно ґрунтовно відремонтували. Вдруге серйозного ремонту вона зазнала після пожежі, в середині XIX ст. Перенесення і ремонти також дещо змінили первісний її вигляд.

Збудовано церкву з соснового бруса товщиною в 13 см. Стан зруба в стінах порівняно добрий, а у восьмерику дерево поточено шашелем. Зруб стін вівтаря має в плані форму шестигранника. Він мало не вполовину нижчий зрубу стін центральної дільниці. Зруб стін вівтаря нахилу всередину не має. Перекрито його всередині стелею з дощок, насланих по сволоку, укладеному в напрямку схід–захід. Вікон троє: в східній і двох суміжних гранях. Розміщені низько над землею, вони непропорційно великі, вгорі закінчуються викруткою; знадвору закриваються віконницями і запираються залізними прогоничами. В інтер’єрі просвіт бокових вікон впродовж прикриває кована залізна з зазубнями штаба; східне ж вікно зсередини має шестикутний наличник, поверх якого також набито, але не одну, а дві впродовж і дві впоперек ковані залізні штаби з великими зазубнями. Треба думати, що бокові, відмінні від середнього, вікна не первісні, а прорізано їх або розширено пізніше. З центральною дільницею вівтар сполучається без за плечиків, вінці обох зрубів сполучено в угол без остатку. До південної стіни вівтаря прибудовано паламарку згодом, бо лутки вхідних до неї дверей зовні почорніли; це показує, що раніш вони виходили просто надвір.

Найбільше змін зазнав бабинець. Зараз це – витягнутий на захід чотирикутний зруб шириною такий, як і вівтар, невисокий, перекритий стелею з дошок на чотирьох поперечних сволоках. Освітлюється це приміщення двома вікнами, розміщеними посередині південної і північної стін. Підлога у бабинці трохи вища, ніж у самій церкві. При вхідних західних дверях – драбина на дзвіницю. З центром бабинець сполучається нешироким низьким проходом.

Найбільш цікава і найкраще збереглася всередині висока струнка центральна ділянка будови. Нижня частина зрубу стін має форму чотиригранника. На рівні стелі вівтаря кутки чотиригранника зрізають короткі стінки, і вище зруб набуває вже форми восьмикутника. Пазухи в кутках зрубу, де переходить четверик у восьмигранник, зашито знизу горизонтальними дерев’яними трикутниками. Такий засіб переходу чотиригранного зрубу у восьмигранний ми зустріли ще в таких заміряних нами церквах: Миколи в Вільшані Харківського повіту, Різдва Богородиці в Мені, церкві с. Ізбицького, а також у відомій нам з фотографії церкві м. Валуйок^[2].

Відтворено цей засіб – очевидно, за зразком дерев’яних – також в мурованій трапезній Введенської церкви Троїцького монастиря в Чернігові (центральна дільниця) та в домовій церкві Чернігівіського колегіума (центральна дільниця). Обидві останні пам’ятки датуються кінцем XVII – початком XVIII ст. Можна думати, що цей засіб в районі Чернігова та його околиць був поширений. В дерев’яних церквах він був конструктивно доцільним, бо дозволяв використовувати коротшу деревню у вище положених вінцях зрубу, тоді як низ зруба, більш навантажений, мав мінімальну кількість кутів, що забезпечувало йому максимальну жорсткість. З другого боку, раптовий перехід об’єму чотиригранної призми у восьмигранну створював виразний художній ефект, підкреслюючи динамічність, порушуючи інертність зрубу.

Стіни центрального зрубу Покровської церкви в Седнєві орієнтовані по сторонах світу, на метр нижче початку першого залому зміцнені ригелями. Коротші стінки також закріплені ригелями, але останні заложені вище перших, на межі переходу зрубу стін в залом. Зруб стін центральної дільниці має невеликий нахил всередину. Восьмигранник зрубу стін переходить за допомогою першого, трохи опукловатого залому в перший восьмерик. Грані восьмерика на вигляд енергійно звужуються в напрямку догори, чого обмірні кресленики не стверджують; він в плані зберігає співвідношення граней восьмигранника зрубу стін. У восьмерику прорізано четверо вікон (в масивних лутках) по сторонах світу. Рігелі у восьмерику зтягують лише вузькі простінки. Другий залом засклеплено крутіше першого; він нижчий за перший і переходить у глухий низенький (можливо, укорочений внаслідок ремонтів) майже правильний в плані восьмигранний ліхтар.

Дверей центральна дільниця має двоє: в південній і північній стінах. Лутки їх шестигранної форми і оздоблені різьбленими «овами», облямованими зовні разком теж різьблених намистин. Виходили двері просто надвір. Згодом з півдня приточено до них закритий «притвор», а з півночі – відкритий ганок.

Вікон в зрубі стін центральної дільниці четверо. В північній стіні прорізано одно вікно у верхній восьмигранній частині зрубу; в південній – одно вікно, відповідне північному, та ще двоє, мабуть, пізніше прорізаних, по обидва боки дверей.

Зовнішній вигляд церкви виявляє найбільш слідів ремонту середини XIX століття. Дзвіниця, зокрема форма її вікон, портик з фронтоном на чотирьох колонках, форма верха дзвіниці, а також форма вікон вівтаря – все це продукт творчості пізнєампірових провінціальних єпархіальних архітекторів. Цибулистий профіль церковної бані свідчить про намагання «владик» (здебільшого чорносотенців) насаджувати на Чернігівщині «псевдорусский стиль».

Зараз церква стоїть на цегляному підмурку. Зруби стін бабинця, центру і вівтаря обшито дошками горизонтально, а восьмерик центру і дзвіниця вертикально. Центральний верх увінчує прекрасної роботи залізний кований хрест з лілеями та променями.

Тепер спробуємо ознайомитись з пропорційністю будови. Це має особливу вагу тому, що в цій пам’ятці відбилися принципи композиції дерев’яних церков XVII ст. (очевидно, майстер почав свій стаж ще в XVII ст.), а також і тому, що це одна з старіших будов XVII ст., яких збереглось дуже мало.

Найменше постраждав від репарацій план. Вихідний розмір в побудові плану – сторона центрального квадрату. Аналізуючи обмірні кресленики, ми бачимо, що центральна дільниця в плані – квадрат. Вівтар – шестигранник, повна його довжина = повній ширині та дорівнює ½ діагоналі центрального квадрату. Довжина східної грані вівтаря  = ½ ширини його, а довжина південної і північної граней = ½ ширини центра. Бабинець, певно, зазнав змін; він має ширину таку ж, як і вівтар (точніше, вужчий на товщину бруса), а завдовжки він був, певно, такий, як і вівтар, що ми спостерігаємо в численних пам’ятках подібного типу^[3]. Висота зрубу стін центральної дільниці визначається діагоналлю прямокутника, що становить половину квадрата плану того ж зрубу. Перший залом центру у подовжньому розрізі дає трапецію. Основа її – довжина зрубу стін (вгорі), верхня грань = довжині плану вівтаря, і висота = 1/3 довжини основи; висота ж першого залому зрубу стін разом = діагоналі плану центру. Довжина восьмерика = довжині плану вівтаря, повна ширина восьмерика = його довжині, висота ж його і першого залому разом = ½ діагоналі плану центру.

Другий залом у подовжньому розрізі дає трапецію. Основа її – довжина восьмерика, верхня грань = ¼ ширини плану дільниці, а висота = третині висоти восьмерика і першого залому, взятих разом. Внутрішня висота центральної дільниці (без ліхтаря) дорівнює подвійній довжині плану центру. У ліхтаря довжина = ширині, а також ¼ ширини плану дільниці, висота – один вінець. Сучасна внутрішня висота верха = діагоналі квадрата, в який вписується шестигранник плану вівтаря.

Яку первісну внутрішню висоту мала центральна дільниця? Якщо довжина плану бабинця дорівнювала довжині вівтаря і внутрішня висота дільниці залишилася такою, якою була спочатку, то внутрішня висота центра = апофемі рівностороннього трикутника з стороною = повній довжині плану будови. Але висота дільниці могла і змінитись. Можливо, ліхтар спочатку був вищий. Якщо припустити, що висота ліхтаря спочатку = діагоналі квадрату з стороною = його довжині, як то бачимо в другій Седнівській церкві Юрія, то внутрішня висота дільниці буде дорівнювати довжині плану будови. Але це лише припущення.

Зруб стін вівтаря = апофемі рівностороннього трикутника з стороною = довжині його плану. Верх вівтаря перероблено. Про первісний вигляд бабинця ніяких даних ми не маємо.

Майже одночасно з седнівською Покровою збудовано в Коропі соборну Троїцьку церкву. Коропський Троїцький собор – одна з видатніших пам’яток української народної монументальної дерев’яної архітектури XVIII ст. на Лівобережжі.

Мужність, стримана могутність зовнішніх форм та широкий розмах організації і розгортання внутрішніх об’ємів будови, благородна простота пропорцій – достойна пам’ятка прославлених гармашів старої України.