Наукова діяльність історика, етнографа й археолога Вадима Васильовича Пассека (1808-1842 рр.) припала на час зародження пам’яткознавства, коли суспільний інтерес до старожитностей уже існував, але відповідних праць ще бракувало. Пам’яткознавчі дослідження В.В. Пассека належать до найперших на теренах Харківщини.

Перші публікації, присвячені постаті В.В. Пассека як ученого, з’явилися вже в ХІХ ст. [9]. Слід відзначити дослідження В.І. Срезневського, який підготував до друку листи науковця до І.І. Срезневського [32]. В.І. Срезневський написав також довідкову біографічну статтю, присвячену В.В. Пассеку, в якій охарактеризував еволюцію його наукових і суспільних поглядів [33]. Наукова діяльність Вадима Пассека була причиною уваги до його постаті й представників Харківського історико-філологічного товариства (Д.І. Багалія, М.Ф. Сумцова). Щоправда, Д.І. Багалій у передмові до археологічної карти Харківської губернії критично відгукнувся про статті В.В. Пасcека: вважав, що вони повторювали одна одну, були описовими, і недооцінював значення пам’яткознавчих досліджень свого попередника, як одних із перших на Слобідській Україні [2, с. І]. Навпаки, М.Ф. Сумцов характеризував Вадима Пассека як талановитого дослідника, який залишив по собі лаконічні розвідки з етнографії та професійно зроблені фольклорні записи [34, с. 37-42, 207].

В другій половині ХХ ст. біографію та наукову діяльність В.В. Пассека досліджував К.Є. Новохатський [16; 17]. Археологічні дослідження В.В. Пассека вже були вивчені й оцінені з позицій сучасності В.В. Скирдою [31]. В даній розвідці робиться спроба вивчити та проаналізувати не лише археологічні дослідження В.В. Пассека, але його праці, присвячені нерухомим пам’яткам історії та культури Харківщини в цілому. Цілісний підхід до вивчення наукового доробку попередників сучасних пам’яткознавців є актуальним і відповідним вимогам сьогодення [1]. У завдання роботи ставиться також визначення загальнокультурних віянь та суспільних обставин, які сприяли зародженню пам’яткознавства, причин зацікавлення В.В. Пассека старожитностями.

В.В. Пассек належав до дворянства, як і деякі інші дослідники та шанувальники старовини, які стояли біля витоків пам’яткознавчих досліджень на Харківщині (В.Н. Каразін, Г.Ф. Квітка-Основ’яненко, Я.І. Щоголів). Це було характерною рисою тогочасної української історіографії в цілому. Адже дворянство було панівною верствою суспільства, кращі його представники розвивали культурні й освітні традиції свого краю. Певну роль тут відіграв місцевий патріотизм дослідників-шляхтичів. Але прагненням різнобічного вивчення рідного краю, розвиткові історичних досліджень у напрямкові “культурного обласництва” сприяло насамперед домінування ідеалів європейського Просвітництва, а пізніше – романтизму в культурному житті. В.В. Пассек зацікавився старожитностями насамперед завдяки романтичному захопленню історією.

Батько В.В. Пассека був позбавлений дворянства й висланий у Тобольську губернію в результаті інтриґ свого дядька-опікуна, який незаконно привласнив його маєтки. До 10 років Вадим виховувався в Тобольську в родині інспектора медицинської управи І.Х. Керна, який перейнявся скрутним становищем багатодітної родини Пассеків. Права дворянства були повернені Пассекам (нащадкам засланця Василя Васильовича) у 1836 р. [29, т. 2, с. 182, 216 - 217, 679].

В.В. Пассек звернувся до наукових студій після закінчення Московського університету. Він приїхав до Харкова в 1834 р. на запрошення свого далекого родича, помічника попечителя Харківського навчалього округу графа О.М. Паніна [29, с. 26]. Однак В.В. Пассек був позбавлений можливості працювати лектором історії тутешнього університету за приналежність до герценського гуртка. Як доводив К.Є. Новохатський, сам граф О.М. Панін відіграв у цьому непоказну роль [16, с. 284]. В.В. Пассек мешкав у родовому селі Спаське Вовчанського повіту, багато мандрував [34, с. 207-208]. Жандармський полковник Г.Д. Колокольцов, який мав таємно наглядати за життям і знайомствами Вадима, з глибокої поваги до нього повідомив про свій обов’язок родині Пассеків [29, т. 2, с. 191].

В 1836 р. В.В. Пассек був зарахований до статистичного відділу Міністерства внутрішніх справ і працював без грошової винагороди в Харківській губернії [29, с. 230; 32, с. 386]. Тут він проводив дослідження і самостійно, з власної ініціативи – межі офіційної статистики, підпорядкованої інтересам державної влади, мабуть, здавалися науковцеві завузькими, невідповідними його живій вдачі. Живучи в Харкові, В.В. Пассек зблизився з І.І. Срезневським та харківськими романтиками [32, с. 381]. У 1830-х роках навколо харківського гуртка романтиків згуртувалися М.І. Костомаров, В.В. Пассек, І.Є. Бецький та інші [15, с. 142].

Естетика та ідеали романтизму сприяли національному відродженню європейських народів, викликали посилений інтерес до всього, що було пов’язане з місцевою історією. Романтики шукали витоків народного характеру, національної самобутності та місцевого колориту в глибинах століть. Тому природною здається зацікавленість В.В. Пассека історією України, якій він присвятив сповнені ліризмом сторінки “Путевых записок Вадима” (1834 р.) [19, с. 51, 113]. Романтичне захоплення В.В. Пассека історією спонукало його в майбутньому здійснити цілеспрямовані пам’яткознавчі дослідження на теренах Харківщини.

В.В. Пассек відзначав необхідність вивчення старожитностей уже в “Путевых записках Вадима”. В цій праці виявляються романтичні погляди автора на історію: В.В. Пассек намагався в архітектурних пам’ятках минулих епох виявити ознаки “первісного” побуту населення своєї країни, прояви народності. Однак автор не побачив в архітектурних пам’ятках Росії “ні старовини, ні народності”, вважаючи їх надто бідними й новими. Автор звернув увагу здебільшого на ті пам’ятки, що виникли до ХV ст., і песимістично відзначав, що майже всі вони зруйновані чи перебудовані [19, с. 21 - 34].

Напевно, такі міркування виникли у В.В. Пассека під впливом поглядів О.І. Герцена. Адже дослідник певний час був членом герценського гуртка. “Що ж стосується наших пам’яток, то їх вигадали, ґрунтуючись на переконанні, що в порядній імперії мають бути свої пам’ятки” – зазначав О.І. Герцен у 1867 р. – в час, коли історична й культурна цінність пам’яток Росії вже була визнана багатьма науковцями [6, с. 62]. І лише в 1869 р., в кінці життєвого шляху, О.І. Герцен значно зваженіше висловлювався про надбання світової культури [5, с. 545-547; 35, с. 153]. Безперечно, розвиток наукових досліджень пам’яток історії та культури сприяв еволюції поглядів революціонера. О.І. Герцен був знайомий із пам’яткознавчими дослідженнями колишнього члена свого гуртка В.В. Пассека.

“Путевые записки Вадима” викликали скептичний відгук В.Г. Бєлінського (1835 р.). Він розкритикував і “риторику” В.В. Пассека, і його міркування про минуле Русі-України, а особливо дошкульно - роздуми про пам’ятки Росії, в якій, на думку революціонера, “до Петра Великого ничего не могло развиваться, как у народа, который сам не развивался” [3]. В 30-х роках ХІХ ст. В.Г. Бєлінський ідеалізовував Петра І та його реформи. На початку 40-х рр. ХІХ ст. В.В. Пассек значною мірою сприйме ідеї слов’янофілів. В.Г. Бєлінський відчув початок еволюції поглядів колишнього члена герценського гуртка, що й викликало такий критичний відгук на романтичні записи В.В. Пассека. Однак В.В. Пассек був насамперед науковцем, і не виявляв ні “казенного” патріотизму, ні прагнення активної політичної діяльності.

З 1837 р. В.В. Пассек постійно співпрацював із Товариством історії та старожитностей російських з метою вивчення пам’яток. Згадане товариство було зацікавлене у співпраці з В.В. Пассеком, оскільки не володіло достатньою інформацією про старожитності Російської імперії. Коли в 1836 р. дрезденський бібліотекар Клемм надіслав прохання надати йому свідчення про стародавні могили в Росії, товариство не могло дати відповіді на цей запит. В 1837 р. В.В. Пассек повідомив товариству про існуючі на півдні імперії городища та кургани. Водночас науковець запропонував оглянути кургани на обширах від Дунаю до Забайкалля. В 1838 р. В.В. Пассек отримав від товариства грошову допомогу в сумі 500 крб. асигнаціями для виявлення й опису курганів лише в Ізюмському, Полтавському та Харківському повітах [8, с. XXIV - XXV]. В.В. Пассек сам обрав цю місцевість для дослідження [18].

В.В. Пассек поєднував ці наукові дослідження з роботою в статистичному відділі Міністерства внутрішніх справ. У березні 1837 р. статистичний відділ за наказом міністра надіслав харківському губернатору П.І. Трубецькому, як голові місцевого статистичного комітету, 5 екземплярів “Списка известнейшим курганам в России” за авторством відомого науковця П.І. Кеппена [12] для доповнення та виправлення (циркуляр № 137 від 25 лютого 1837 р.; лист губернатору зі статистичного відділу Ради МВС № 213 від 9 березня 1837 р.). Ініціатором цього заходу був сам П.І. Кеппен, прохання якого й виконав міністр внутрішніх справ, статс-секретар Д. Блудов. Губернатор наказав лист зі статистичного відділу МВС “передать в статистический комитет для надлежащего по сему исполнения” [36, оп. 1, спр. 1, арк. 20]. Мабуть, у Харкові справа так і не пішла б далі сухого чиновницького листування, коли б за її виконання не взявся В.В. Пассек. Він здійснив значно більшу роботу, ніж розширення списку курганів [36, оп. 1, спр. 1, арк. 19 - 21].

Уже в 1837 р. в “Журнале Министерства внутренних дел” було опубліковано працю В.В. Пассека “Курганы и городища в Харьковской губернии” [20]. В.В. Пассек повідомляв про існування на теренах губернії значної кількості городищ та кількох тисяч курганів, деякі з яких він розкопав. Дослідник відзначав, що багато курганів знищено плугом, городищам і могилам завдавали шкоди шукачі скарбів. В.В. Пассек звернув увагу також на кам’яних баб, які нерідко стояли на вершинах курганів. Однак даній розвідці В.В. Пассека притаманна описовість, дослідник ще не вдавався до значних висновків щодо виникнення виявлених пам’яток та визначення народів, що їх створили.

Згідно з циркулярним приписом харківського цивільного губернатора В.О. Шереметьєва від 4 червня 1838 р., міські голови, Старобільська міська ратуша, вовчанський городничий мали сприяти титулярному раднику В.В. Пассеку під час його поїздок для здійснення статистичних досліджень, а міські та земські поліції, як і пристави позаштатних міст, – виконувати всі законні вимоги укладача статистичного опису губернії [36, оп. 1, спр. 2, арк. 144, 146]. Отже, належність до статистичного відділу Міністерства внутрішніх справ була для В.В. Пассека як пам’яткознавця досить зручною.

У праці “Курганы и городища Харьковского, Валковского и Полтавского уездов” (1838 р.) В.В. Пассек виклав план досліджень пам’яток, що передбачав: відмітити на карті їхнє місцезнаходження, провести розкопки, визначити зв’язок між кам’яними бабами й курганами та городищами, повідомляти про пам’ятки Товариству історії та старожитностей російських. Необхідність досліджень, на думку В.В. Пассека, зростала у зв’язку з недбалим ставленням до старожитностей далеких від науки мешканців [21].

Досліджуючи старожитності, В.В. Пассек найбільше цікавився городищами й курганами, тим більше, що для їхнього вивчення отримав грошову допомогу від Імператорського товариства історії та старожитностей російських. В 1838 - 39 рр. В.В. Пассек позначив на карті місцезнаходження городищ і курганів Харківського і Валківського повітів, провів археологічні розкопки декількох курганів, розпочав дослідження Куколевського городища у верхів’ях р. Мерефи [22, арк. 18; 22]. Свою назву воно отримало від прізвища власника маєтності; сучасним дослідникам відоме як городище скіфського часу в урочищі Городище на Валківщині.

Проводячи цю важливу роботу, В.В. Пассек не обмежився студіюванням городищ та курганів, про що свідчить його змістовна розвідка “О древностях Харьковской губернии”, опублікована в 1839 р. на шпальтах додатку до “Харьковских губернских ведомостей” [23]. Зокрема, в Ізюмському повіті В.В. Пассек виявив вали та залишки Цареборисова – фортеці, збудованої ще за наказом царя Бориса Ґодунова на березі р. Оскіл. В.В. Пассек був першим дослідником, який заявив про необхідність вивчення підземних ходів Харкова. Однак сам він не оглянув цю пам’ятку. В газетній статті В.В. Пассек звернувся до місцевого дворянства з проханням повідомляти про старожитності.

В наступному ж числі додатків до “Харьковских губернских ведомостей” з’явилася публікація “Дополнение к статье о наших древностях, напечатанной в предыдущем №”, автором якої був В.Н. Каразін [10]. Ініціатор заснування Харківського університету дякував В.В. Пассеку за проведення досліджень. У газеті було опубліковано уривок із листа В.Н. Каразіна до віце-губернатора С.Ф. Паскевича щодо місцевих старожитностей від 19 грудня 1827 р.

Того ж 1839 року невтомний В.В. Пассек опублікував у додатках до “Харьковских губернских ведомостей” “Очерк Харьковской губернии”. В “історичному огляді” нарису згадано про укріплення Чугуєва, Цареборисова тощо. В.В. Пассек висловив також міркування щодо можливості того, що деякі укріплення та поселення на Харківщині належали татарам, зокрема, – на горі Кременець (Ізюм), Охтирка [24]. Однак стародавні круглі городища та кургани, в яких збереглися кістки, попіл у глиняному посуді, а іноді - прикраси, - виникли, на думку В.В. Пассека, ще до появи в нашому краї татар.

У жовтні 1839 р. В.В. Пассек повідомляв Товариству історії та старожитностей російських про свої дослідження курганів і городищ у Валківському, Харківському й Ізюмському повітах, і навіть привіз до Москви три кам’яні баби [8, c. XXV].

Коли в 1839 р. при статистичному відділі Ради Міністерства внутрішніх справ публікувалися “Материалы для статистики Российской империи”, В.В. Пассек помістив у цьому виданні праці “Историко-статистическое описание Харьковской губернии 1836 года” та “Города Харьковской губернии” [14]. В першій праці поміж даними з загальної історії Харківщини згадано про старі фортеці краю, наведено також відомості про кількість церков у губернії в цілому (628 у 1836 р.), особливості побудови селянських хат. В історико-статистичному огляді “Города Харьковской губернии” також наводяться переліки найважливіших споруджень в описуваних населених пунктах, дані про деякі старожитності. Це цілком відповідало узвичаєній схемі історико-статистичних досліджень. Пам’яткознавча діяльність В.В. Пассека не суперечила його співпраці зі статистичним відділом Міністерства внутрішніх справ, адже поняття статистики на той час відрізнялося від сучасного.

З ХVIІІ ст. статистика в широкому розумінні цього поняття передбачала різнобічне вивчення країни і була галуззю знань, в якій державознавство й географія тісно поєднувалися. Вже з другої половини ХVIІІ ст. у різних країнах складалися топографічні описи губерній, намісництв, міст, сіл тощо. Фактично це була перша форма статистичних досліджень [13, с. 193].

У ХІХ ст. історико-статистичні описи губерній і єпархій створювалися за єдиними програмами: обов’язково містили географічний опис місцевості, основні історичні відомості про населені пункти, статистичні дані про населення і землеволодіння, описи старожитностей і церков. Ідея створення історико-статистичних описів була підтримана урядом та російською православною церквою, оскільки дозволяла утримувати розвиток краєзнавчих досліджень у межах офіційної історіографії [1, с. 116 - 117]. Автори історико-статистичних описів не вдавалися до ґрунтовного аналізу мистецьких якостей архітектурних пам’яток, і навіть не ставили собі за мету виявляти чіткі критерії визначення історичної цінності старожитностей, оскільки їхнім завданням було викласти лише найзагальніші відомості про край у відповідності до завдань статистики як державознавства. Але відомості про пам’ятки в історико-статистичних описах були систематизовані за географічною ознакою, нерідко вони аналізувалися задля підтвердження історичних фактів та уточнення подій. Уже лише це свідчило про історичну вартість старожитностей, впливало на громадську думку щодо цього питання.

Останні роки життя В.В. Пассек провів у Москві, куди виїхав восени 1839 р. Тут він продовжував наукову роботу.

Протягом 1838 - 42 рр. В.В. Пассек видав 5 книг науково-популярного збірника праць різних авторів з історії, археології, етнографії “Очерки России”. В розвідках В.В. Пассека з історичної тематики, що поміщені в збірнику, відчутне романтичне захоплення дослідника минулим рідного краю, пам’ятками його старовини. Залишки стародавніх поселень здавалися авторові “сумними”, могильні кургани, “розкидані” серед степів, нагадували йому про кочовиків (“Картины степей”, 1840 р.) [25, с. 100 - 101].

Однак романтичне сприйняття історії В.В. Пассеком не зашкодило науковій цінності його праць. Так, у розвідці “Границы Южной Руси до нашествия татар” (1840 р.) В.В. Пассек дійшов вірного висновку, що городище, яке на той час хибно називали Кагановим, насправді є літописним Дінцем. Дослідник навіть висловив побажання, щоби на місці Донецького городища було споруджено пам’ятник Ігорю Святославичу, який дістався сюди, втікши від половців, а також його безсмертному співцеві.

Вивчивши географічне положення Нежегольського, Салтанівського, Колковського, Чугуївського, Мохначанського, Банового, Змієвого, Кам’яного, Донецького та інших городищ, В.В. Пассек з’ясував, що вони були у зв’язку між собою, розташовувалися на нагірному боці річок, і їхні укріплення були споруджені таким чином, щоб захищатися не від русів, але від степовиків. На основі цих даних В.В. Пассек дійшов висновку, що кордони Русі до приходу татар простягалися від верхів’їв Дінця, вниз за його течією до річок Уди та Мож, звідси до їхніх верхів’їв та до верхів’я р. Коломака, далі за її течією до Ворскли, Ворсклою до Дніпра. На думку В.В. Пассека, річка Мож (Межа) отримала свою назву саме завдяки тому, що по ній проходив кордон із половцями. В даній праці В.В. Пассек плідно використав як свідчення писемних історичних джерел, так і свої власні дослідження нерухомих пам’яток [26]. Карта під назвою “Признаки границ и укреплений Южной Руси в ХІІ веке” з позначеннями городищ Харківщини була поміщена в альбомі “Виды и приложения к “Очеркам России” [22, арк. 18].

У збірнику “Очерки России” було приділено увагу не лише археологічним пам’яткам. Так, у роботі “Слобода Каплуновка”(1840 р.) коротко викладена історія церкви Різдва Богородиці цього населеного пункту Охтирського повіту [4]. В четвертій книзі збірника (1840 р.) було опубліковано розвідку, присвячену Курязькому монастирю та його пам’яткам [27].

На оголошенні про підписку, що вклеєне в том “Очерков России” з ЦНБ Харківського національного університету (№ 401772) зазначено, що завідуючим виданням був Єгор Петрович Гординський. Якщо перша книга “Очерков России” була опублікована за сприяння Є.П. Гординського, то для видання наступних, та й для поліпшення власного матеріального становища, В.В. Пассек мусив шукати кошти. Восени 1840 р. у Петербурзі В.В. Пассек отримав винагороду від статистичного відділу МВС за дослідження, присвячені Таврійській губернії, а також обіцянку першого штатного місця чиновника особливих доручень при міністрі. Відтоді В.В. Пассек працював завідувачем Московського статистичного комітету.

Взимку 1840 – 41 рр. В.В. Пассек зблизився зі слов’янофільським гуртком О.Х. Вельтмана (М.П. Погодін, В.І. Даль та інші). Відтак В.В. Пассек ідейно віддалився від О.І. Герцена. Але Вадим Пассек не сприйняв як визначальну й “теорію офіційної народності”, якої дотримувався його університетський учитель М.П. Погодін [16, с. 282]. Товариство старожитностей надало В.В. Пассеку позику в півтори тисячі карбованців асигнаціями для завершення видання “Очерков России”, яку він, на думку В.І. Срезневського, не встиг повернути [32, с. 393 - 396].

З 1841 р. В.В. Пассек редаґував “Прибавления к Московским губернским ведомостям”. За його підписом було опубліковано й деякі історичні роботи, зокрема, - “Борисов городок”, “Замечательные городища в Харьковском и Валковском уездах”.

В 1841 р. в “Харьковских губернских ведомостях” з’явилася розвідка В.В. Пассека “Замечательные городища в Харьковском и Валковском уездах” (передрук із “Московских губернских ведомостей”) [28]. В.В. Пассек відніс до найперших у краї Хозарське городище у Валківському повіті, яке заросло непроглядним лісом. Однак дослідник не наважився чітко визначити походження городища, зазначивши лише, що воно могло переходити від народу до народу. Городище Куколевського у Валківському повіті при верхів’ях р. Мерефи, відоме нині як пам’ятка скіфських часів в урочищі Городище VІ – поч. ІІІ ст. до н.е., привернуло увагу В.В. Пассека своєю величиною (не менше 3 верст в окружності). Дослідник намагався визначити час походження городища по величезним дубам, що росли на вершині валу, а також по знайденим мідним наконечникам стріл. В.В. Пассек припускав, що пам’ятка виникла до нашестя татар, подібно Донецькому городищу, і належала з ним до однієї системи укріплень.

У розвідці В.В. Пассек повторив висловлені ним раніше висновки стосовно походження і назви Донецького городища на кордоні Русі з кочовиками, яке науковці, вслід за М.М. Карамзіним, хибно називали Кагановим [11, с. 54]. В.В. Пассек намагався доповнити історичні відомості про Донецьке городище, проводячи розкопки. Розчистивши рів із північного боку городища, дослідник виявив багато черепків, кістки, шматок листової червоної міді та глиняну прикрасу [28]. Однак у 1902 р. професійний археолог приват-доцент Харківського університету В.Ю. Данилевич відзначав, що описи розкопок В.В. Пассека не дозволяють дійти якихось наукових висновків, оскільки тогочасна археологія була слабко розвинутою [7, с. 188].

Науковий доробок В.В. Пассека дозволяє пояснити, чому в 40-і роки ХІХ ст. романтизм поступово втратив свій визначальний вплив на наукові дослідження, і вже в другій половині століття цілком поступився своїм місцем позитивізму. Романтизм сприяв пробудженню наукового інтересу до старожитностей, однак для їхнього ґрунтовного вивчення були необхідні професіоналізм учених, раціональні підходи в процесі проведення досліджень, кропіткий пошук пам’яток, вміння систематизовувати й аналізувати інформацію. Наука неминуче мала розмежуватися з художньою літературою. Усе це суперечило натхненному й емоційному романтизмові, що й пояснює нетривалість його впливу на науковців. Захопившися вивченням старожитностей під впливом романтизму, В.В. Пассек поступово звернувся до професійних наукових студій, пошуку нової методології досліджень.

Однак романтичне світосприйняття було характерним для В.В. Пассека й ув останні роки життя, про що свідчать деякі його поспішні наукові висновки. В 1841 р. Товариство історії та старожитностей російських запропонувало В.В. Пассеку скласти огляд курганів, гробниць і бовванів південних губерній Росії для надання інформації Вашинґтонському Національному інституту, що пропонував наукову співпрацю. В.В. Пассек надав товариству зображення курганів і гробниць та речей, знайдених у них. Мабуть, під впливом В.В. Пассека товариство дійшло занадто сміливого висновку, що деякі гробниці за внутрішньою будовою подібні єгипетським і мексиканським пірамідам, про що зазначено у протоколах засідань [30, с. 21]. Думка про зв’язок між гробницями півдня Російської імперії та пірамідами Єгипту й Мексики не була докладно обґрунтована в публікаціях і здається лише робочою гіпотезою В.В. Пассека.

Отже, якщо в перших розвідках В.В. Пассек не наважувався на значні висновки й узагальнення, то, вивчивши значну кількість пам’яток, намагався дати своїм дослідженням наукове обґрунтування. В.В. Пассек дійшов досить переконливих висновків стосовно походження і призначення багатьох пам’яток, і навіть, базуючись саме на пам’яткознавчих дослідженнях, визначив кордони Русі з кочовиками в ХІІ ст. В.В. Пассек проводив пам’яткознавчі дослідження не лише завдяки своєму ентузіазмові, але й співпрацюючи з офіційно діючими організаціями. Це дозволило йому оприлюднити результати своєї праці, контактувати з науковими силами країни й навіть отримати певну матеріальну підтримку. В.В. Пассек приділив увагу у своїх дослідженнях пам’яткам археології, історії, містобудування й архітектури. Головним внеском В.В. Пассека у розвиток пам’яткознавства на Харківщині було те, що він провів перші цілеспрямовані дослідження нерухомих археологічних пам’яток за завчасно обдуманим планом, зумів логічно проаналізувати зібрану інформацію.

В останній рік життя В.В. Пассек склав “Историческое описание Московского Симонова монастыря” (1842 р.). Замість гонорару за цю працю В.В. Пассек просив в архімандрита Мелхиседека відвести йому місце на кладовищі монастиря. Купаючись на дачі поблизу Сокольників, В.В. Пассек застудився й захворів на скоротечні сухоти, що й спричинило його смерть [29, т. 2, с. 290; 32, с. 397].

Серед нащадків В.В. Пассека його справу продовжила правнучка Тетяна Сергіївна – дочка Сергія Володимировича й онука Володимира Вадимовича Пассеків. Доктор історичних наук Т.С. Пассек (1903 – 1968 рр.) спеціалізувалася в галузі археології енеоліту, написала чотири книги та десятки статей, присвячених Трипільській культурі. Працювала в Інституті археології АН СРСР. Список літератури до її наукового життєпису додається окремо.

 

Джерела та література:

1.  Актуальні питання виявлення і дослідження пам’яток історії та культури (на матеріалах Зводу пам’яток історії та культури України). Ч. 1 /Ред. кол.: П.Т.Тронько, В.О.Горбик, Е.М.Піскова. – К., 1999.
2.  Багалей Д.И. Предисловие к археологической карте // Труды двенадцатого археологического съезда в Харькове 1902 г. Под ред. графини П. Уваровой. Том 1. – М., 1905.
3.  Белинский В.Г. Путевые записки Вадима // Полное собрание сочинений В.Г. Белинского. В 12 т. Под ред. и с примеч. С.А. Венгерова. – Т. 2. – СПб., 1900. – С. 72 – 73.
4.  В.П. Слобода Каплуновка // Очерки России. – Кн. ІІІ. – М., 1840. – С. 26 – 31.
5.  Герцен А.И. К старому товарищу // Герцен А.И. Сочинения в 2-х томах. Т. 2.- М.: Мысль, 1986. – С. 531 - 547.
6.  Герцен А.И. Prolegomena // Герцен А.И. Собрание сочинений в 30-ти томах. Т. 20. .- Кн. 1.- М., 1960.- С. 50 – 79.
7.  Данилевич В.Е. Донецкое городище и город Донец. Историко-археологический очерк // Археологическая летопись Южной России. – 1904. – №№ 4 – 5. – С. 183 – 197.
8.  Забелин И.Е. Список и указатель трудов, исследований и материалов, напечатанных в повременных изданиях императорского Общества истории и древностей российских при Московском университете за 1815 – 1888 годы. – М., 1889.
9.  Замечательные уроженцы и деятели Харьковской губернии // Харьковский сборник. – 1887. - Вып. 1. - С. 142 – 151.
10.  Каразин В.Н. Дополнение к статье о наших древностях , напечатанной в предыдущем номере // Харьк. губ. ведомости. – 1839. - № 20.
11.  Карамзин Н.М. История государства Российского в 12 – ти томах. – Т. 1 / Под ред. А.Н.Сахарова. – М.: Наука, 1989.
12.  Кеппен П.И. Список известнейшим курганам в России. – СПб., 1837.
13.  Колесник І.І. Українська історіографія (ХVІІІ – початок ХХ століття). – К.: Генеза, 2000.
14.  Материалы для статистики Российской империи, издаваемые, с высочайшего соизволения, при статистическом отделении Совета МВД. – СПб., 1839. – Отд. ІІ. – С. 125 – 167; Отд. ІІІ. – С. 87 – 106.
15.  Михайлин І.Л. Історія української журналістики: Кн. перша. Підручник. – Х.: ХІФТ, 2000.
16.  Новохатский К.Е. Архивные материалы о жизни и творчестве В.В. Пассека // Археографический ежегодник за 1975 год. – М., 1976. – С. 277 – 287.
17.  Новохатський К.Є. В.В. Пассек і Слобожанщина // VIII Всеукраїнська наукова конференція. Історичне краєзнавство і культура (наукові доповіді і повідомлення). Ч. 1. - Х., 1997. – С. 183 – 186.
18.  Отрывок из письма г. Пассека на имя секретаря Общества об описании курганов // Русский исторический сборник. – 1838. – Т. 1. – Кн. 3. – С. 127 – 128.
19.  Пассек В.В. Путевые записки Вадима. – М., 1834.
20.  Пассек В.В. Курганы и городища в Харьковской губернии // Журнал Министерства внутренних дел. – 1837. – Часть 25. - № 9. – С. 539 – 550.
21.  Пассек В.В. Курганы и городища Харьковского, Валковского и Полтавского уездов // Русский исторический сборник. – 1838. – Т. 3. – Кн. 2. – С. 207 - 229.
22.  Пассек В.В. Виды и приложения к “Очеркам России”. – СПб, 1838.
23.  Пассек В.В. О древностях Харьковской губернии // Харьк. губ. ведомости. – 1839. - № 19.
24.  Пассек В.В. Очерк Харьковской губернии // Харьк. губ. ведомости. – 1839. - № 26.
25.  Пассек В.В. Картины степей // Очерки России. – Кн. ІІ. – М., 1840. – С. 86 – 101.
26.  Пассек В.В. Границы Южной Руси до нашествия татар // Очерки России. – Кн. ІІ. – М., 1840. – С. 195 – 216.
27.  Пассек В. Куряжский Преображенский монастырь // Очерки России. – Кн. ІV. – М., 1840. – С. 148 – 158.
28.  Пассек В.В. Замечательные городища в Харьковском и Валковском уездах // Харьк. губ. ведомости. – 1841. – 20 сентября. - № 37.
29.  Пассек Т.П. Из дальних лет. Воспоминания. В 2-х т. – М., 1963.
30.  Протоколы заседаний общества, с 1840 по 1844 г. // Русский исторический сборник. – М., 1843. – Т.6. – С. 20 – 29.
31.  Скирда В.В. Археологічні дослідження В.В. Пассека на Харківщині // Вісник Харківського державного університету. – 1998. - № 413. – Історія. – Вип. 30. – С. 58 – 68.
32.  Срезневский В.И. Вадим Васильевич Пассек и его письма к И.И. Срезневскому (1837 – 1839) // Русская старина. – 1893. – Май. – С. 377 – 402; Сентябрь. – С. 545 – 562.
33.  Срезневский В. Пассек Вадим Васильевич // Русский биографический словарь. Т. 12. – СПб., 1902. – С. 348 – 352.
34.  Сумцов М.Ф. Слобожане. Історико-етноґрафична розвідка. – Х.: “Союз”, 1918.
35.  Формозов А.А. Страницы истории русской археологии. - М.: Наука, 1986.
36.  Державний архів Харківської області. – Ф. 51 (Харківський губернський статистичний комітет, 1837 – 1917 рр.).

 

Додаток 1.

Деякі праці Тетяни Сергіївни Пассек та література до її життєпису

1. Passek T.S. La ceramique Tripolienne // Известия Государственной Академии истории материальной культуры. – 1935. – Вып. 122.
2. Пассек Т.С. Розкопки на поселенні Коломийщина Трипільської культури. – К., 1940.
3. Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений // Материалы Института археологии АН СССР. – 1949. – Вып. 10.
4. Пассек Т.С., Черныш Е.К. Памятники культуры линейно-ленточной керамики на территории СССР // Свод археологических источников. – 1963. – Вып. Б1 – 11.
5. Пассек Т.С. Трипольские модели жилищ // Вестник древней истории. – 1969. - № 4.
6. Евтюхова Л.А. Памяти Татьяны Сергеевны Пассек // Советская археология. – 1969. - № 2. – С. 236 – 241.
7. Мерперт Н.Я. Пассек Татьяна Сергеевна // Институт археологии. История и современность. – М., 2000. – С. 185 – 188.
8. Научная деятельность Т.С. Пассек // Краткие сообщения Института археологии. - 1970. – Вып. 123. – С. 3 – 7.
9. Формозов А.А. О Татьяне Сергеевне Пассек // Российская археология. – 2003. - № 3. – С. 156 – 165.
10.  Черныш Е.К. К шестидесятилетию Татьяны Сергеевны Пассек // Советская археология. – 1963. - № 3. – С. 5 – 9.