Студії над родоводом Ковалевських XVII – XVIII ст.

             Рід Ковалевських (Ковалівських) належить до тих дворянських родів Слобідської України, чия генеалогія буде викликати жвавий інтерес ще тривалий час. Досить потужний старшинський рід у Харківському полку, а потім дворянський рід в Слобідсько-українській губернії та Харківському намісництві в ХVIII–ХІХ ст., Ковалевські дали низку блискучих діячів Російській імперії. Насамперед, братів Євграфа та Єгора Ковалевських, міністра освіти та відомого мандрівника-белетриста, Максима  Ковалевського – соціолога зі світовим ім’ям, нарешті  в ХХ столітті -  видатного арабіста й сходознавця Андрія Ковалівського.

           Діячі цього роду потрапили до вічних суперечок щодо національної приналежності. Вагомий внесок Ковалевських до імперської культури та їх українське походження (додамо й постійні симпатії до українських справ) ще довго створюватимуть приклад контроверсійного і неоднозначного трактування перебування України у складі Російської імперії. Але не це непокоїть, з невідомих для нас причин Ковалевські до цього часу перебувають поза обрієм зацікавлень українських генеалогічних, біографічних, просопографічних студій. Представників одного з найвизначніших родів Слобожанщини часто плутають з Ковалінськими ( ідеалізований нащадками філософ XVIII століття Г.Сковорода мав учнем М.Ковалінського, а мешкав і помер в садибі А.Ковалевського). Це різні роди.

          Навіть зачіпаючи "брилу" роду Ковалевських, варто відзначити заплутаність тієї низки зв'язків і умов, які об'єднували дворянську корпорацію наприкінці XVIII ст. і козацьких старшин до цього. Саме тому студії над історією та генеалогією всякого вагомого й великого роду Слобідської України ХVIII ст. не є остаточними і завершеними.  

            Об’єктом даного дослідження є генеалогія Ковалевських (слобідсько-української гілки) другої половини XVII – XVIII ст. Цей рід – досить стійкий, він не переніс суворих випробувань і згасання, як Донець-Захаржевські, Перехрестови, Квітки тощо, і зберігся (переважно на еміґрації) до сьогодні. Крім того, родовим паперам Ковалевських бодай частково поталанило, значна їх частина зберігається в Центральному державному історичному архіві України у місті Києві (ф.1814).

      Розробка генеалогії цього роду питання доволі істотне. Леґітимізація свого становища, пошук коріння, докази вищості  -  саме брак цього у дворян Слобідської України прикро вражає порівняно з Гетьманщиною. Та, власне, розгалужене родинне дерево не лише інтелектуальні витребеньки шляхтича – це свідчення і соціальної історії: історії родини (народження, успадкування, шлюбу, кар’єри, суперечок між родичами), відображення просопографічних деталей про людину, її походження й виховання. На певному етапі, генеалогія - форма історичної свідомості. Не побоїмося зайвого теоретизування в місцевому часописі, та генеалогія має не лише історичний, але і соціальний (власне досліджує взаємозв'язки в суспільстві), правовий (право успадкування), біологічний (простежує спадковість) статуси [1].  Наявність генеалогічних студій робить історію повноціннішою, допомагає з’ясувати низку родинних та клієнтичних зв’язків необхідних в ранньомодерному соціумі як для отримання певного соціального місця, так і для утвердження влади.

            На відміну від більшості козацько-старшинських родин Слобідської України роду Ковалевських неабияк пощастило. У 1951 р. на еміґрації в Парижі гектографічно була видана брошура “Родъ Ковалевскихъ за триста летъ”. Автором цього твору був чільний представник роду на еміґрації П.Ковалевський [2]. В брошурі конкретно зазначається про Ковалевських як “русскую семью”, одну з тих “трудами которых созидалась Великая Россія и создавалась русская Культура” [3]. Брошура була помічена на українській еміґрації. У 1952 р. у паризькому часописі “Україна” І. Борщак опублікував стислу рецензію на “невеличку книжку”, зазначивши, що її “прочитає з користю кожен український історик” [4]. І. Борщак згадує історичну “наївність” автора (а то і незнання історії України, звичайно, для П. Ковалевського, -  частини Великої Росії) і відзначає користь опублікованих документів. Як не прикро, але в додатках майже всі документи опубліковані раніше (за винятком виписки з “Гербовника”) і всі в одному виданні праці Філарета “Историко-статистическое описание Харьковской епархии” [5]. Не хотілось би звинувачувати автора закинутого долею далеко від Батьківщини в компіляції. Особливу увагу слід звернути на приведенні в додатку “Поколhные росписи”. Безперечно, визначна заслуга автора далеко від літератури та архівів укласти їх. Але ці розписи наповнені низкою недоречностей. Родинні перекази, пошуки славетних коренів – ці характерні для слобідсько-українського (та й “малоросійського”) дворянства риси, часто пов’язані з елементарним нехтуванням документальних свідчень, відсутність доказів на спорідненість окремих членів роду не вважається за потрібне бодай якимось чином обґрунтовувати. Напевно, ці вади і послугували значною мірою підставою для даної розвідки, тим більше, що дослідження з генеалогії роду Ковалевських ми розпочали ще ген з безтурботних шкільних  і студентських років [6].

 

1.КОВАЛЕВСЬКІ  - КОЗАЦЬКІ СТАРШИНИ

Ковалевські у XVII ст.

З поколінного розпису, що приведено в додатку до “Рода Ковалевських…” одразу можна вилучити 1-ше покоління – жодних відомостей про переселенця з Литви поч. XVII ст. – Сімеона Ковалевського немає. Так само не маємо жодних доказів, що засвідчили б спорідненість С. Ковалевського – “родоначальника” слобідсько-української гілки Ковалевських з “вершителем долі України 1659-1661 рр.” І. Ковалевським (як нам про те не шкода). У той же час на роль особи, що мала б знаходитись у 1-му поколінні, щонайкраще підходить Григорій Ковалевський.

В одному з документів 1681 р. згадується по батькові ймовірного родоначальника слобідсько-української гілки – Семена Григоровича [7]. Григорій Ковалевський трапляється у харківських переписах 60-х рр. XVII ст. (1662 р. – десятник Харківського полку )[8], у 1681 р. -  названий осадчим міста Водолаги [9].

Отже, першою особою на "слободах" є Григорій Ковалевський. Після Григорія кілька згадок існує про його сина Семена Ковалевського - вільшанського сотника та осадчого Вільшани  (зараз смт. Вільшани Дергачівського району, Харківської області) [10].   

Водночас деякі твердження "Поколhнных росписей" про перших Ковалевських на Слобідській Україні не викликають особливих заперечень. Йдеться про Євфалію, сестру С. Ковалевського, яка була дружиною харківського полковника Г. Донця,  оскільки згаданий Г. Донець в універсалі на сотницький уряд сину С. Ковалевського, Василеві, називає того “племінником” [11]. Цей промовистий факт спорідненості з вагомим полковницьким родом Донець-Захаржевських може пояснити і стрімке зростання маєтностей, зосереджених Ковалевськими наприкінці XVII – на початку XVIII ст.

 

Ковалевські у XVIII ст.

1. Проблема молодшого сина

Напевно, ще тривалий час генеалоги будуть заплутуватись у родоводах зі, здавалось, зовсім банальних причин, бо генеалогія з’ясовує не лише проблему зв’язків, але і проблему успадкування. Складаючи генеалогічні таблиці, треба розумітись не лише на ступенях спорідненості, але і на тодішніх законах шлюбу і розподілу майна. Таким чином, генеалогія витягує на світ низку проблем соціальної історії, на які, можливо, слабко зважали попередні дослідники. У слобідсько-українському випадку XVII – XVIII ст. основним спадкоємцем батька ставав молодший син. Іншим синам батько відписував частку майна, допомагав у досягненні соціального статусу (в нашому випадку сприяв у отриманні старшинської посади). Тобто, основна гілка роду досить часто продовжувалась через молодшого сина родоначальника. Інші ж діти, опинившись поза маєтностями батька, випадали з поля зору дослідника.

Цікавим є те, що укладач “поколhнных росписей”, згадавши у третій ґенерації усіх трьох синів Семена Ковалевського, далі згадує нащадків Василя Ковалевського (ймовірно, молодшого сина), що відповідно отримав основну частину батьківського спадку, і лише ймовірного сина М.С. Ковалевського – Степана (священика в Салтові). Дві побічні лінії Якова та Михайла Ковалевських майже не знайшли відображення в “поколhнной росписи”.

1а) гілка Якова Семеновича Ковалевського.

Найповніше генеалогію цієї гілки (згаслої на кінець XVIIІ ст.) розкриває справа Канцелярії Комісії по впорядкуванню слобідських полків 19.ІІІ. 1743 р. Це суперечки за осідок Я. Ковалевського Кадницю між Г.П. Шидловським та В.Г. Ковалевським. При тому в цій справі наводиться генеалогічний розпис (Додаток 2).

Я.С. Ковалевський доволі вигідно одружився, узявши шлюб з донькою покійного охтирського полковника М. Матвєєва, Явдохою. У 1697 р. теща Я.Ковалевського (теж Явдоха) поступилась зятеві та онукові с. Рясним, що сусідило з маєтностями зятя [12].

Сини Я. Ковалевського, Григорій та Федір, не випробували щастя в старшинській кар’єрі, за заслуги батька лише були записані в підпрапорні [13].

Молодший син Ф. Ковалевський помер 1723 р., між його племінником Василем Григоровичем Ковалевським та шваґером (братом дружини) Григорієм Шидловським спалахнула тривала сварка [14].

Вже у другій половині XVIII ст., після смерті В.Г. Ковалевського гілка по чоловічій лінії зросла. У 70-х рр. XVIII ст. родовим помістям цієї гілки с. Кадницею володіли П.І. Петровичів, І.Є. Куликовський та малолітній поміщик В.М. Логачов. Цілком можливо - нащадки Ковалевських по жіночій лінії [15]. Відзначимо той факт, що нащадки Ковалевських з іншої гілки (Василя) намагались контролювати успадкування даної маєтності у 80-х рр. XVIII ст. [16].

1б) гілка Михайла Ковалевського

Ця гілка люботинського сотника Михайла Семеновича Ковалевського також згасла в сер. XVIII ст. Про неї відомо значно менше і також переважно з майнових справ. Мова йде про дружину сотника Марію та сина, підпрапорного Степана Ковалевського, що згадується в переписі 1722 р., низці справ до 40-х рр. XVIII ст. [17]. Надалі згадки уриваються. Цілком можливо (хоча й слабко), що Степан Михайлович Ковалевський пізніше, як те наводить “поколhнныя росписи”, священикував у Салтові.

1в)Степан Семенович( ?)

Існує згадка ще про Степана Ковалевського – пересічанського сотника кінця XVII ст. [18].

2. Основна гілка Василя Семеновича Ковалевського.

Василь Ковалевський був тим сином, що успадкував основу батьківських маєтностей (землі довкола м. Вільшани). Порівняно з братами він здійснив блискучу кар’єру: 1688 р. став вільшанським сотником, 1705 р. йому надано “височайшу грамоту” на підтвердження маєтностей, вже за рік після цього він згадується як обозний Харківського полку (найприбутковіша посада в полку). Василь Ковалевський відігравав значну роль під час подій 1711–1713 рр.[19],  а в 20-х рр. XVIII ст.  був наказним полковником [20]. Дружина Марфа (Марія) – інокиня Хорошівського жіночого монастиря [21]

Гілку В.С. Ковалевського можна доволі точно простежити, бо він залишив після себе тестамент 1732 р., копії з якого його нащадки використовували задля межових справ.

Із заповіту й даних перепису Харківського полку 1732 р. можна довідатись, що В. Ковалевський (орієнтована дата народження за переписом 1732 р. – 1662 р. ) мав шість синів (в “поколенных росписях” – п’ять) – Якова (нар.?), Івана (нар. бл. 1692 р. [22]), Григорія (нар. бл. 1695 р. [23]), Федора (бл. 1697 р. [24]), Павла (бл. 1706 р. [25], Микиту (бл. 1709 р. [26]). Попри те, що на батьківському обійсті залишався молодший син Микита, величезні володіння Ковалевських були поділені між численними нащадками [27]. Така доля численних гіґантських володінь-займанщин слобідських старшин.

 Проблема цілісності роду

Так чи інакше суперечки, що точилися й точаться довкола форм середньовічної та ранньомодерної сімей в Україні (панування великої, малої чи тієї й тієї сімей) – це основна тематика в майбутньому українських соціально-антропологічних досліджень. Мала сім’я в ранньомодерний час (як і розширена) доволі нелегко піддається cтудіям. Чи слід ототожнювати “двір”, що трапляється в українських переписах XVIII ст., з сім’єю? І чи слід вносити до складу родини робітників, племінників, “свойственников”, що мешкали із власником двору на одному обійсті. Переконані, це окрема тема (Див. [28]). Нас цікавить інший момент: втягнення певного роду в соціально-економічні відносини, стосунки довкола земельних володінь, себто цілісність роду і цілісність маєтностей набутих родоначальниками.

Маєтності В.С. Ковалевського переважно розташовувалися довкола м. Вільшани Харківського полку. Члени родини відокремлювались від батька за досягненням певного віку як Григорій Вас. Ковалевський, що 1732 р. був харківськими сотником чи його брат Павло Вас., що посів золочівський сотенний уряд [29].

Інші діти та онуки В. Ковалевського залишалися у Вільшані, хоча й жили в окремих дворах. У 1732 р. у дворі батька В.С. Ковалевського жив лише син Микита (23 роки), онук Роман Йосипович Лазаревич (6 племінників та наймитів) . Онук В.С. Ковалевського – Яків (23 роки) також мешкав окремо з неповнолітніми братами, дворічним сином Михайлом й десятьма працівниками. Окремими дворами від батька жили  вільшанський сотник І.В. Ковалевський, пересічанський сотник Ф.В. Ковалевський, що мешкав у Вільшані [30].

Маєтності Василя Ковалевського, переходячи до нащадків, дробилися, що яскраво видно по тестаменту 1732 р. Перед нащадками поставала проблема примноження й збереження майна, корпоратизації. Найвірніший шлях примноження був дійсним лише через купівлю земель, оскільки 1734 р. займанщину, низку інших українських звичаїв землеволодіння було заборонено. Особливо це стосувалось старших синів: Григорія, Івана, Павла. Ці поміщики й пішли таким шляхом. Григорій скуповував землі поблизу Харкова, Іван купив сусідній з володіннями Ковалевських хутір Протопопівку, а Павло – землі в урочищі Росохуватому [31]. Напевно цікавим є і той факт, що онука В.Ковалевського – Якова Яковича 1738 р. атестували на сотника [32] і надали уряд в м. Деркачах за 20 км від Вільшани. Свої сотенні обов’язки Я.Ковалевський виконував украй несправно, відписуючи, що далеко мешкає від сотенної канцелярії.

Корпоратизація теж не вдалася, свідченням цьому хоча б зобов’язання К.І. Ковалевського, що заступав на вільшанське сотництво 1759 р., не шкодити своєму кузену, колишньому сотнику І.Я. Ковалевському (Див. Додаток 1).

2а) Лінія Якова Васильовича Ковалевського

Яків Васильович Ковалевський – найближчий помічник батька в господарських та земельних справах -  1718 р. зайняв вільшанський сотений уряд, хоча проурядував недовго і помер на початку 20-х рр. ХVIII ст. [33]. Дружина Марія Яремівна [34].

Яків Ковалевський мав трьох синів; Іван після навчання в “латинських школах” зайняв сотенний уряд у Вільшані 1737 р. [35] (сотникував до 1759 р., після того атестований на осавула [36]). Брошура “родъ Ковалевскихъ” подає його як автора “Топографического описания Ольшаного, хоча йдеться про типовий опис – відписку з характеристикою центру комісарства 1767 р. [37].

Яків – атестований на деркачівське сотництво 1738 р., деркачівський сотник в 40-х – 50-х рр. ХVIII ст. [38]. Осип Якович – підпрапорний Харківського полку, помер в 40-х рр. ХVIII ст. (його дружина -  Марія Романівна (напевно, Квітка)) [39]. Маєтності в околицях Вільшани і осідок в с. Ярошівка.

2б) Лінія Івана Васильовича Ковалевського

Іван Васильович Ковалевський – уже в 20-х рр. ХVIII ст. (після смерті Якова) вільшанський сотник, відомий, зокрема, тим, що їздив до Петербургу прохати за скасування обтяжливих для слобожан Гилянських походів [40].

Діти: Костянтин – підпрапорний, з 1759  по 1764 р. вільшанський сотник (останній) [41], викупив с. Протопопівку у Зашаловських, що стала осідком для цієї лінії Ковалевських [42].

Микола – підпрапорний Харківського полку в 50-х рр. [43], Яків [44].

2в. Лінія Григорія Васильовича Ковалевського

Григорій (в “розписах” відсутній належав до тих синів, що покинули родові помістя поблизу Вільшани, був сотником однієї з харківських сотень в 30-х – 40-х рр. ХVIII ст. [45], відомий маєтностями біля Харкова [46].

Діти:         Іван – здійснив блискучу кар’єру, починав службу в реґулярних ротах 30-х рр. ХVIII ст. вахмістром, потім осавул Харківського полку, полковий суддя, претендент на харківське полковництво 1757 р. [47], скупив чимало земель у Харківському полку, ймовірно осадив на спадкових землях поблизу Вільшани с. Пан Іванівку . Під час скасування слобідських полків прирівняний до майора [48].

Костянтин – на початку 50-х рр. ХVIII ст. огульчанський сотник Харківського полку, відомий скупівлею землі біля сотенного містечка Огульців [49], донька Марфа – черниця Хорошівського жіночого монастиря 40-х рр. ХVIII ст.[50].

          

2г. Лінія Федора Васильовича Ковалевського

            Федір Васильович Ковалевський – середульший син, в 20-х – поч. 30-хрр. сотник пересічанський, потім вільшанський, 1737 р. атестований на полкового осавула [51]. Володіння в батькових маєтностях Ріпках, Яблучному. Діти: Іван – сотник 1744 р. [52], Степан (Семен?) – підпрапорний, вахмістр [53], Яків [54], напевно, ще Андрій – поміщик, меценат [55],   донька Ганна [56].

            2д. Лінія Павла Васильовича

            Павло Ковалевський – незмінний золочівський сотник 1729-1764 рр. Основна маєтність -  байрак Росохуватий біля Золочева [57], де осадив, напевно, село Росохувате.

Діти: Микита, Яків, Григорій, Федір, Іван, Василь [58].

 

2е. Лінія Микити Васильовича

Микита Васильович – молодший син, відповідно за тестаментом 1732 р. він залишався на батьківському подвір’ї разом з матір’ю [59]. У 1730-х рр. – пересічанський сотник.

Діти: Григорій та Данило – капітани [60].

 

* * *

            Навіть отримавши напередодні дані з генеалогії Ковалевських та порівнявши їх з “поколhнными розписями”, відзначимо, що “розписи” є дуже поверховими й неповними, а сама брошура насичена  переказами та легендами, з уникненням  досить істотних питань з соціальної історії реґіону.

            Зростання соціальної ролі Ковалевських, початок розгалуження роду пов’язані з наслідками козацької революції середини ХVII ст., формуванням та функціонуванням козацького автономізму слобідських полків. Визнання й досягнення соціального статусу, його спадковість (власне, визнання генеалогії) базувалося на звичаї, “черкасском обыкновении”. Доба соціальних трансформацій, пов’язаних з ліквідацією козацького устрою та інкорпорацією слобідських полків до Російської імперії змінює соціальну мобільність і соціальну стратифікацію. Усі ці речі 60-х – 80-х рр. ХVIII ст. не могли не відобразитися на особливостях розростання родини Ковалевських.

Література та джерела:

1.       Див. зокрема Zöllner Erich Geschichte und Aufgabe genealogischer Forschung in Osterreich // Erich Zöllner Probleme und Aufgaben der Österreichen Geschichtsforschung. – Wein, 1984. – S.101.

2.       Див. публікацію цього твору у даному випуску “Харьковского исторического альманаха”. Установлення автора: [І. Борщак] Родъ Ковалевских за триста лhтъ 1651-1951 – Париж 8^о – С.31VII (Цикльоститль) // Україна. 1952. – ч.7. – С.590 (далі Борщак Родъ).

3.       Родъ Ковалевских за триста лhтъ. – Париж, 1951. – С.

4.       І. Борщак Родъ. – С.590.

5.       Филарет Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – М., 1857. – Отд.I. – С.115-1116; Отд.II. – С.117-118; Отд.5. – С262 (далі Филарет).

6.       Див. Маслійчук В. Козацько-старшинський рід Ковалівських // На честь заслуженого діяча науки України Андрія Петровича Ковалівського 1895-1969. Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження. – Харків, 1995. – С.13-14; Маслійчук В.Л. Проблема тяглости української історії та генеалогія одного слобідського шляхетського  роду // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. – Вип.3. – Харків, 1998. – С.120-124.

7.       Інститут рукопису Національної  бібліотеки України ім. Вернадського (далі ІРНБУВ). – Ф.ХХIХ, спр.148, арк.145 зв.

8.       Юркевич В. Харківський перепис р. 1660 // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. – Книга ХХ. – К., 1928.– С.155; Филарет. – Отд.2. – С.47.

9.       Филарет – Отд.IV. – С.197.

10.     ІРНБУВ. – Ф.ХХIХ, спр.148, арк.145; Филарет. – Отд.2. – С.111-112.

11.    Филарет. – Отд.V. – С.262.

12.     Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАУК). – Ф.1780, Оп.1, спр.9, арк.5.

13.    Див. про них  Филарет – Отдел II -  с.124-125; ЦДІАУК Ф.1780, Оп.1, спр.9.

14.    ЦДІАУК  Ф.1780, Оп.1, спр.9.

15.    Державний архів Харківської області (далі ДАХО) Ф.25, Оп.22, спр.124, арк.1, див. також ЦДІАУК Ф.1892, спр.297, арк.17 зв.

16.    ДАХО Ф.282, Оп.2, спр.107, арк.5.

17.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.12, арк.254, Ф.1892, спр.292, арк.18.

18.    Филарет – Отдел II. – с.126.

19.     Филарет – Отдел ІІ – с.46.

20.    ЦДІАУК Ф.1638, Оп.2, спр.18, арк.2.

21.    ЦДІАУК Ф.1892, спр.196, арк.20 зв.

22.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк.1155.

23.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк. 2.

24.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк.1156.

25.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк.846.

26.    ЦДІАУК Ф.1725, спр22, арк.1155.

27.    ЦДІАУК Ф.1892,  спр.196,  арк.14-20.

28.    Перковський А.Л. Еволюція сімї і господарства на Україні в XVII – першій половині XIX ст.//  Демографічні дослідження – Вип.4. – К.,1979. -  с.37-46.

29.    ЦДІАУК Ф. ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк.2, 846.

30.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк.1155 і зв.

31.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк. 2, ф.1892, спр.297, арк.170 і зв., Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства – т.1. – Х.,1886. – с.133.

32.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.29, арк.111 зв.

33.    ЦДІАУК Ф.1892, спр.196, арк.18 і зв.; Філарет – Отд.ІІ – с.117-118; Альбовский Е. История Харьковского слободского козачьего полка – Харьков, 1895. – с.110.

34.    ЦДІАУК Ф.1892, спр.196, арк.18 зв.

35.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.29, арк.106-114, 115.

36.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.467, арк.161.

37.    Багалей Д.И. Материалы по истории колонизации и быта степной окраины Московского государства – т.2. – Х.,1890. – с.218-220.

38.    ЦДІАУК Ф.1725,спр.29, арк.111 і зв., Багалей Д.И. Назв. Праця – т.2. – с.194.

39.    ЦДІАУК Ф.1814, Оп.2, спр11, арк..23

40.    Метлинский А. Материалы к истории Малороссии // Прибавление к Харьковским губернским ведомостям. -  1840. – с.108; Филарет – Отделение ІІ – с.113, 118.

41.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.467, арк.162.

42.    ЦДІАУК Ф.1892, спр.297, арк.170 і зв.

43.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.342, арк.4.

44.    ЦДІАУК Ф.1568, спр.1 , арк.441.

45.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.22, арк.2, Філарет – Отделение І – с.96.

46.    ЦДІАУК Ф.1725, спр22, арк.2.

47.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.188, арк.3-4. Альбовский Е. Назв.праця –с.190.

48.    ДАХО Ф.284, Оп.2, спр.69.

49.  ДАХО Ф.284, Оп.2, спр69, арк. 1, спр.8, арк.3, 4, 10.

50.    Филарет - Отделение І – с.96.

51.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.29, арк.103 і зв.

52.    Філарет – Отделение ІІ – с.117.

53.    Рукописний відділ Харківської центральної наукової бібліотеки (1772/c). Родословная дворянства книга – ч.6 – арк.154.

54.    Філарет – Отделение ІІ – с.117.

55.    Святитель Иосаф Горленко епископ Белгородский и Обоянский. Материалы для биографии – К.,1907 – ч.2. – с.215. (портрет офірований А.Ф.Ковалевським)

56.    Філарет – Отделение ІІ – с.117.

57.    Музей-архів літератури і мистецтва України ф.149, Оп.1, спр.13 а, арк.1.

58.     ЦДІАУК Ф.1892, спр.196, арк.20 зв.

59.    ЦДІАУК Ф.1725, спр.342, арк.36.

60.  ЦДІАУК Ф.1892, спр.196, арк.1-7.

Додаток 1

Зобов’язання підпрапорного К.І. Ковалевського не шкодити вільшанському сотнику І.Я. Ковалевському, коли займе його посаду. Жовтень 1759 року.

арк.1.  1759 Году октябра Дня Харковского Полку Подрапорной Ко^нстантин Иванов сын Ковалεвскій далї сіе обязательство того Полку Олшанскому сотнику Івану Яковлевичу сыну Ковалевскому в том что εжели намεсто Его в команду ея получа Олшанскую сотню то за Его ко мнε доброжелательство и благодеяние будучи на той команде какъ ему Івану Ковалевскому такъ и находящихся в местечке Олшаной в деревнях Ярошовке и рогозянке поданных приметок в грунтах и озлобленій чинит не имею ни поданіх видов и подкомандніх своих и с того отвращая и запрещая и имею и внутрених Ему надобностях о соседстве и рабочими людми слуги я одолжаюсь І в произвождении на место своε в ту Олшанскую сотню на Его чини я вспоможения одолжаюсь как Еще мнњ Бгъ поможет в нинешнем и будущем веце в том и подписуюсь собственною рукою Подрапорной Константин Ковалевский вечно приятелству Івану Яковлевичу в семи тњрачи добрем*.

ЦДІАУК Ф.1814, Оп.2, спр.1, арк.1.Копія.