© Андрій Парамонов (Харків)

Сьогодні село Вольне Великописарівського району Сумської області не вражає, а ні своїм видом, а ні благоустроєм. Тільки історія пам’ятає, що колись це було важливе місто-фортеця з якої місцевий воєвода контролював досить велику територію.

Місто Вольний було побудовано за наказом 1639 року на Вольному кургані разом із містом Хотмижськ, таким чином московський уряд продовжував будівництво фортець на нещодавно започаткованої Білгородській смуги.

Навесні 1640 року на будівництво фортеці під керівництвом воєводи Гаврили Бакіна прибули діти боярські із Путівля, Рильська, Сівська, Курська, Білгорода, стрільці із Москви. Фортецю скінчили до середини липня 1640 року, вона мала форму ромба, вона розмістилась на правому високому березі річки Ворскла. На будівництво ж було витрачено 13532 карбованці.

Острог (цитадель) був побудований з дубу висотою 2 сажні з чвертю і мав в довжину 275 сажень (586 м), в ньому було шість глухих башт, та дві проїзні. Одна з башт була вістовою із вістовим дзвоном (15 пудів), а із фортеці до річці Ворскли йшов потайний хід. З півдня, заходу, та сходу цитадель оточував рів довжиною 210 сажень (447,4 м) та глибиною 2 сажні. На баштах фортеці було три готових в любий час стріляти три гармати – пишали московського лиття. Ще шість гармат були похідні на облогових станках. Всі вони були мідні, а ще одна похідна десята гармата була залізна. 

В середині у фортеці біли дерев’яні будівлі: Успенська соборна церква, воєводський двір, приказна ізба, пороховий льох, житниці (для зерна, муки, круп, сухарів, солі), колодязі. На 1651 рік у Вольному на службі знаходилось 125 козаків, 144 стрільця, 25 станичників, та ще 21 чоловік із пушкарів, воротників, затінщіка.  

Поруч із фортецею розмістились слободи, де проживали служили люди із родинами: стрільці, козаки, гармаші, діти боярські городової служби. Стрелецькій слободі була церква Миколи Чудотворця, в Пушкарній слободі – Святих Косми та Даміана, в інших Знамення Богородиці, Іллінська та Дмитрівська.

На Ворсклі був побудований государів млин, а для його безпеки засіка на лівому березі ріки та проїзна башта з розкатом, а на розкаті караульна кліть. З двох сторін від башти до Ворскли стояв дубовий острог, та рів довжиною 20 сажнів. Недалеко від Вільного був побудований і караульний острожок «Мокрий» на високому пагорбі на правому березі з дозорною кліттю з якого проглядався весь лівий берег Ворскли до річки Мерло.

Вольновский воєвода контролював 40 км Білгородської смуги, крайню західну частину її, а сама фортеця була майже по середині. Територія яка формувалась як Вольновський повіт включала до 40 сіл – звичайно ж,  більшість із них за смугою.

Незважаючи на те, що Вольновська ділянка Білгородської смуги вважалась тихішою від інших, в перший же рік невеличкі загони татар з’являлись поруч із Вольним.

Із 1649 року Вольновський воєвода очікував потік українських переселенців на території Дикого Поля, йому, як і іншим воєводам було дозволено прийняти всіх українців, які прийдуть «на вечную службу» Московському царству. З того часу всі потоки переселенців через західну ділянку Білгородської смуги відбувалось через місто Вольний, які можна назвати в такому випадку «воротами на Слобожанщину».