По зовнішньому вигляду церква Параскеви в Бакирівці і церква Юрія в Охтирці дуже схожі. Разом з тим є у них чимало і відмінного. Різні у них пропорції частин як плану, так і в побудові об’ємів. Відмінний у них ритмовий крок цих частин. Хоч Бакирівська церква молодша за Юр’ївську[1], але вона більш «архаїчна»; ряд рис її притаманний  будовам навіть першої половини XVIII ст. Вказать хоч би на те, що розріз церкви в Бакирівці не вкладається в квадрат з стороною = довжині будови, бо внутрішня висота центральної дільниці більша довжини її.

Розглянувши обмірни кресленники Бакирівської церкви, ми переконалися, що вихідний розмір в побудові плану – довжина центральної дільниці. План її центра не квадрат, як у Юрія, а прямокутник, ширина якого дорівнює апофемі трикутника з стороною = довжині центра. Вівтар і бабинець – рівні між собою чотиригранники. Ширина їх дорівнює 1/2 діагоналі центра, а довжина – апофема рівностороннього трикутника з стороною = ширині вівтаря чи бабинця. Внутрішня довжина південного й північного рукавів дорівнює довжині вівтаря, а ширина їх = 1/2 ширини вівтаря.

Проаналізувавши подовжній розріз Бакирівської церкви, з’ясуємо, що центральна дільниця побудована за такими приписами: висота зрубу стін (четверика) дорівнює діагоналі плану бабинця.

Четверик переходить у восьмерик; його довжина і ширина ті ж, що і у четверика, а висота = 1/2 діагоналі плану центра.

При заготівлі зрубу першого залому майстер використав шаблон-трапецію, у якої основа – довжина восьмерика, верхня грань = 1/3 повної довжини восьмерика і висота = 1/2 ширини восьмерика.

Другий восьмерик (ліхтар) має довжину = 1/2 ширини плану бабинця і висоту = довжині того ж восьмерика. Висота верху (залому і другого восьмерика) дорівнює 1/2 ширини плану будови, а внутрішня висота центральної дільниці дорівнює сумі довжини і діагоналі плану центра; висота центральної дільниці без другого восьмерика = подвоєній довжині плану центра.

Висота зрубів стін вівтаря, бабинця та південного й північного рукавів дорівнює 1/3 довжини плану будови. Внутрішня висота кожного рукава, вівтаря й бабинця = ширині плану центра. Ширина проходу з центра в рукави і бабинець дорівнює 1/2 діагоналі плану бабинця = ширині плану центра. Ширина проходу з центра в рукави і бабинець дорівнює 1/2 діагоналі плану бабинця.

Півциркулярні завершення просвітів, що сполучають центр з рукавами – «арками», форма віконних рам свідчать про знайомство й зацікавленість майстра певними елементами і формами класицистичної архітектури. Проте аналіз обмірних креслеників Бакирівської церкви з повною очевидністю доводить, що у майстрів охтирської групи на початку XIX ст. ідея монументалізму в архітектурі, головні засади побудови внутрішнього простору церков повною мірою зберегли стильові настанови, створені майстрами попередніх віків.

Орнаментальні мотиви і форми іконостасної різьби, архітектоніка іконостасів в церквах значно швидше і радикальніше, ніж архітектурні форми, зміняли своє обличчя. Іконостаси дуже широко й активно сприймали форми західно європейської декоративної скульптури, хоч і це сприймання супроводилось творчим пристосуванням запозиченого до місцевого, віками зложеного розуміння принципів і традицій декоративного мистецтва. Проте процеси, що відбувалися в галузі іконостасної різьби, ґрунтовно відмінні від процесів, які спостерігаємо в галузі монументальної архітектури. Дуже виразно освітлює позиції архітектора і іконостасного майстра архівна справа про побудування нової соборної церкви в Лохвиці замість згорілої. За контрактом 1763 року майстер Ілля Бродацький мав будувати церкву «точно вшир и длину, як… погорелой церкви фундуш (читай: фундамент) значит… В пропорцію должен я в вышину же и манер против меры церкви Тройцы в г. Лубнах…». Отже, в архітектурі – традиції і тільки традиції. Коли ж іконостасному майстрові показали «абрис» іконостасу для цієї церкви, надісланий запорожським кошовим П. Калнишем, що будував цей собор своїм коштом, то майстер відповів, що по тому абрису «яко старинного манеру и весьма простой работы, делать он не хочет, почитая ту работу своего искусства за уразу»[2].