Церква Юрія

Точної дати побудови церкви Юрія в Седневі ми не знаємо. Але відомо, що в 1767 р. вона була остільки ветхою, що в ній не служили, а правили службу в Покровськїй церкві^[1]. Отже, виходить, що Юр’ївська була старіша за Покровську, збудовану 1715 р. Церква Юрія стояла в замку, була соборною. Відомо, що пізніша соборна мурована (Вознесенська) будувалася протягом останнього десятиліття ХVII в. Таким чином, Юр’ївська церква збудована в ХVII в., перед початком будування мурованої Вознесенської. Закриту в 1767 р. Юр’ївську церкву полагодили, і в ній знову почали служити^[2].

За літописом Седнів-Сновськ відомий з 1067 р. За гетьманщини Седнів – сотенне місто, обнесене валом^[3]; всередині валу був замок з дерев’яною вежею^[4]. Церква Юрія стоїть на території колишнього замку. На дзвіниці церкви Юрія зберігалися старовинні дзвони: один вилитий у 1685 р., другий – в 1726 р. з рельєфною на ньому іконою Антонія і Феодосія Печерських. На дзвіницях інших церков Седнева дзвони новішого походження. Ці дзвони підтримують здогад Ф. Гумилевського, що церква Юрія спадкоємець найдавнішого в Седневі храма^[5].

З книги церковних прибутків-видатків за 1841 р., знайденої нами в архіві церкви Юрія, довідуємося, що того року її ремонтували. Тут же міститься вказівка, що будівля була вже вкрита залізом. В 1852 р. до церкви прибудували дзвіницю, про що свідчить книга прибутків-видатків. Церковний опис зазначає, що план і фасад на прибу­дову дзвіниці і ремонт церкви було затверджено ще в 1850 р. Оце і все, що відомо нам про історію будови.

Церква соснова. Головний вхід – з заходу через дзвіницю та двостінок, що сполучає нову дзвіницю з старим бабинцем. Отже, вигляд на церкву з заходу тепер закриває дзвіниця. В старому бабинці під час ремонту 1852 р. випиляли західну стіну майже на всю її ширину, залишивши з боків тільки маленькі заплечики, вгору ж вийняли її аж до сучасних, зроблених також у 1852 р. хор.

Старі західні двері тоді ж переставлено: зараз вони ведуть з дзвіниці до двостінка. Яку вони мали спочатку форму, зараз сказати важко. І тепер двері дуже високі (понад 3 м), тож, певно, мали вони форму чотирикутну. Одвірки їх оздоблено різьбленим бордюром, а внутрішній замок дверей прикрашає майстерно викована залізна накладка.

Весь інтер’єр церкви витриманий в тягнутих пропорціях, в ньому панує вертикаль. Бабинець – квадратовий в плані, а висота його стін вдвоє перевищує довжину плана. Перекритий він стелею по сволокам. Освітлює бабинець троє вікон: двоє – в південній і північній стінах – вузькі (6 × 2), третє – в західній стіні (тепер прикрите хорами) – подвійне. Розміщені вікна дуже високо. Тому освітлення верхнє, м’яке.

З бабинця через двері в південній стіні потрапляємо в квадратову темну комірку, перекриту стелею. Пластини стін комірки збе­рігають сліди міток: цифри і насічки. Другі двері – навпроти щойно згаданих – в північній стіні бабинця ведуть в другу клітку, майже таку розміром і формою, як і перша. На її стінах збереглися врубни від дерев’яних мостин гвинтових сходів, що вели на хори^[6].

Вінці зрубу бабинця і центру внизу вляжуться замком без остатку, а вище вінці зруба стін бабинця пропущені наскрізь через зруб західної стіни центральної дільниці будови. Вгорі східну стіну бабинця прорізає шестикутний просвіт – «голосник».

Центр будівлі – просторе і енергійно витягнуте вгору приміщення. Дуже високі стіни восьмигранної призми легко і струнко підносяться вгору, помітно звужуючись. Грані зрубу, крім східної та західної, мало різняться між собою шириною і м’яко переливаються одна в другу. Ригелі майстер розміщає лише при вузьких гранях, на межі переходу стін в залом. Зруб зложено настільки технічно досконало, що ригелі не стільки виконують конструктивну роль, скільки служать скромним декоративним завершенням стін, позначкою переходу їх у залом. Перший залом помірної висоти і стрімкості несе на собі восьмерик спокійних пропорцій. Ригелі на початку другого залому ритмово повторюють акцент, створений ригелями на межі першого залому і стін. Другий залом на вигляд здається більш енергійним і крутим, ніж перший. Над ним підноситься світловий ліхтар, перекритий плафоном, який і завершує імпозантну композицію просторових об’ємів центральної дільниці будови. Центр освітлено верхнім світом. Південна і північна грані зрубу стін мають у верхній половині по одному подвійному (кожне на 7 × 2 квадратові шибки) вікну. У восьмерику четверо вікон з масивними лутками по сторонам світу; вони мають по 5 × 2 квадратових шибок кожне. Ліхтар має також чотири вузьких вікна, але вони вставлені вже без луток. В південній і північній гранях зруба стін центру внизу прорізано просвіти, що сполучають його з пізніше добудованими приділами.

Шестигранний в плані вівтар має, як і бабинець, висоту, що вдвоє перевищує його ширину. Нахил стін всередину явно відчувається, особливо його вужчих граней. Перекрито вівтар, як і бабинець, стелею по сволочкам. Освітлюють вівтар три вікна, прорізаних високо, мало не під стелею. В східній стіні – хрещате, без луток вікно. В південній і північній гранях вікна вузькі (6 : 2). Лутки цих вікон оздоблено зсередини різьбленою литовкою^[7]. Мотив різьби той же, що і на вхідних дверях, тільки дрібніший за масштабом. З центром вівтар в нижній частині сполучається невисоким (близько 3 м) просвітом. Тут вінці зруба вівтаря та центру пов’язано замком без остатку. Над просвітом підноситься стіна центра. Вона має просвіт – «голосник» розміром втроє ширший за вікно. Кінці вінців південної та північної стін вівтаря вище нижнього просвіту наскрізь прорізають вінці зруба стіни центру. З вівтаря на південь двері ведуть в паламарку, а на північ у ризницю. Ризниця і паламарка – невеликі квадратові приміщення, розташовані обабіч вівтаря, симетрично комір­ці та сходовій клітці бабинця. Вони перекриті стелею по сволочкам, покладеним в напрямку схід–захід. Внутрішні одвірки паламарки прикрашено різьбою.

Зовні будова мала імпозантний вигляд. Зараз дзвіниця, південний і північний притвори значно порушили первісний вигляд. Основна маса будови – центральна дільниця, вона домінує, вівтар і бабинець відіграють другорядну роль, їх маси підпорядковані центру^[8]. Міцно скомплікований зруб стін центра впевнено несе гармонійно сполучений з ним стрункий верх. Солідна округлість форм зруба стін не різко, але виразно відмінна від досконало знайдених форм верха. Ритміка хвилястих дахів перемежається з прямолінійними формами гранчастих призм восьмерика та ліхтаря і завершується ефектним шоломом главки та кованим хрестом прекрасного рисунку. Форми верха мужні та елегантні.

Крім високої художньої майстерності наша будова приваблює увагу також елементом, який ставить її в ряд унікальних. Маємо на увазі оці чотири симетрично обабіч бабинця і вівтаря скомпоновані квадратні зрубики, зовні перекриті дуже високими, крутими односхилими дахами.

Паламарки і ризниці при церквах зустрічаються нерідко, але на Лівобережжі вони низькі, вкриваються звичайно невисокими дахами і посідають дуже скромне місце в загальному вигляді будови, тоді як в Седнівській Юр’ївській церкві ці чотири виступи відіграють важливу роль як у побудові плану, так і особливо в композиції просторових об’ємів зовнішнього вигляду, де їм відведено дуже помітне місце.

Ні в друкованих джерелах, ні в натурі під час наших подорожей ми жодного разу не зустрічали другої подібної пам’ятки. Що ж це – уламок колись малорозповсюдженого типу, чи, дійсно, унікум? Народна творчість має свої закони та приписи. Вона не залишає місця для «оригінальничання». Типи будов створювалися розмірно повільними темпами, їх доцільність перевірялася експериментально, багаторазовим практичним повторенням, і лише після такого сталого і успішного випробування планової побудови, конструктивних засобів, композиційних чи пропорційних систем просторових об’ємів і, нарешті, тих чи інших декоративних елементів, вони твердо входили в загальний вжиток, ставали типовими. Те ж, що виявило себе на практиці недо­цільним, зникало, часом безслідно, а часом залишаючи певний слід. Для прикладу вкажу на тип нерухомих вітряків, таких, які не мали пристрою для повертання їх до напрямку вітру. Академік Петербурзької Академії наук Зуєв в 1781 р. бачив на Полтавщині такі вітряки. Згодом вони безслідно зникли, поступилися місцем тим типам, в яких крила можна було повертати до вітру будь-якого румбу. А часом бувало інакше: якийсь тип дерев’яної будови в тій чи іншій місцевості зникав, але по ньому залишалася згадка в мурованих будовах, що відтворювали форми тих типів. Кілька таких випадків ми зареєстрували на території Слобожанщини ^[9].

Деяку подібність виступам Седнівського Юрія знаходимо в пам’ятках західних областей України. Паламарки і ризниці з такими, як у Седнівського Юрія, високими односхилими дахами мають церкви в сс. Вікно і Терпилівка^[10]. Але відповідних паламарці прибудов при бабинці в них немає. Високі односхилі дахи зустрічаються в церквах Західної України і тоді, коли вони перекривають прямокутні в плані крилоси, що виступають за лінію зруба центральної дільниці, наприклад, в сс_. Торки, Дусівці, Поздяч^[11]. Але і в цих пам’ятках виступів маємо тільки по два, а не по чотири, розміщені вони обабіч центру, а не вівтаря та бабинця.

Кілька церков Хотинського повіту (Капливка, Сенжари, Хотин – Старе Місто) мали по дві прибудови: одну збоку вівтаря, другу збоку бабинця, але лише з південної сторони, і дахи у них були невисокі^[12]. Отже, всі вищезгадані садови в прямий зв’язок з церквою Юрія в Седневі ставити не доводиться.

Аналіз обмірних креслеників церкви Юрія в Седневі показав, що вихідний розмір при побудові плану – ширина центральної дільниці; довжина тої ж дільниці – апофема рівностороннього трикутника з стороною = ширині центру. Бабинец в плані – чотирикутник, близький до квадрату; його довжина = половині довжини плану центральної дільниці, а ширина бабинця = його довжині. Вівтар – шестигранник; його ширина = ширині бабинця, довжина вівтаря плюс 1/2 довжини центра дорівнює ширині центру. Східна й обидві сусідні грані вівтаря = половині ширини вівтаря. Ширина бабинця, зруба, в якому містяться спіральні сходи на хори, та комірки при південній грані бабинця разом дорівнює ширині плану центральної дільниці. Таку ж ширину має вівтар разом з ризницею та паламаркою. Західна й східна грані центральної дільниці = діагоналі бабинця, а південна й північна грані тої ж дільниці = стороні квадрату бабинця.

Висота зрубу стін бабинця дорівнює подвоєній довжині плану дільниці. Висота зрубу стін вівтаря = подвійній довжині плану бабинця.

Висота зрубу стін центральної дільниці дорівнює довжині плану центру плюс половині довжини плану вівтаря. Перший залом в подовжньому розрізі дає трапецію; основа її – довжина зруба стін дільниці (вгорі), верхня грань = довжині плану вівтаря і висота = половині довжини плану бабинця. Висота першого залому і зрубу стін разом = сумі довжини плану центра і вівтаря.

Довжина і ширина восьмерика дорівнює довжині плану вівтаря, а висота восьмерика дорівнює довжині плану центра мінус довжина плану вівтаря (отже, довжина плюс висота восьмерика = довжині плану центра), а висота восьмерика й першого залома, разом взяті, дорівнюють половині висоти зруба стін дільниці.

Другий залом в розрізі дає трапецію, у якої основа – довжина восьмерика, верхня грань = 1/2 довжини плану бабинця, висота другого залома = 1/3 довжини восьмерика. Висота другого залому і восьмерика разом дорівнюють діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану вівтаря.

Довжина і ширина ліхтаря = 1/2 довжини плану бабинця. Висота ліхтаря = діагоналі квадрата з стороною = довжині ліхтаря. Висота верха центральної дільниці = подвоєній довжині плану вівтаря. Внутрішня висота центральної дільниці більша за довжину плану будови; вона дорівнює сумі довжини плану будови і довжини плану бабинця.

Низ просвіту вікон бабинця і лутки вікон вівтаря лежить на висоті = довжині плану вівтаря. Низ луток вікон в зрубі стін центральної дільниці заложено на висоті = половині висоти зруба стін центра (верх луток на висоті = довжині плану дільниці). Низ вікон восьмерика над верхнім вінцем зруба стін заложено на висоті = 1/2 діагоналі плану бабинця. Низ вікна в ліхтарі заложено над верхнім вінцем зруба стін на висоті, що дорівнює довжині плану центральної дільниці.