Пустовойтівка Троїцька церква (С. А. Таранушенко)

Троїцька церква 1773 р.

Перші відомості про неї опублікував Ф. Н.(иколайчик) в статті «Родина Калнышевскаго» у п’ятому номері журналу «Киевская Старина» за 1892 р. Він надрукував «доношение», подане 25.V.1773 р. в духовну протопопїю роменського правління війська Запорізького кошового П. Калниша, в якому він пише, що «вознамерился в с. Пустовойтовке, в котором он родился, вновь дервяную во имя Тройцы церковь выстроить»[1]. В «Описі» церкви 1827 р. записано, що «церковь – о трех главах, первоначально купола покрыты были гонтою, а вся церковь ошалевана. Но в 1818 г. купола и вся церковь покрыты вновь черным железом, окрашены зеленою краскою, свнутри выбелена, пристроены к церкви притворы, пономарня и ризница». На цвинтарі «состоит колокольня деревяная в один ярус покрыта дранью». Коло 1887 р., пише Миколайчик, церкву ремонтували; притому лутки старих дверей з різьбленим написом викинули, і вони пропали. З цього можна вивести, що в цей час збудували нову дзвіницю, сполучили її притвором з бабинцем.

Кілька слів про церкву сказав М. Макаренко в своїй статті «На родине последняго запорожского гетмана П. И. Калнышевского» в журналі «Искусство и художенственная промышленность», № 8 за 1901 р.[2]

Церква в Пустовійтівці в 1929 р. була нами обслідувана, обміряна, зафотографована. На жаль, обмірні кресленики загинули, фото ж і нотатки про церкву збереглися. На їх основі і написано цей нарис.

Церкву будував один з кращих майстрів того часу. Обробка дерева (дуб), складання зрубів, рубка замків стоять на найвищому рівні. Стан збереження її бездоганний.

Будова дуже висока, одна з найбільш імпозантних і величавих на Лівобережжі. Могутні форми її не позбавлені граціозності, але не м’якої, розманіженої, а елегантно-мужньої.

Церква триверха, тризрубна. План її складається з трохи видовжених в напрямку схід–захід шестикутників – бабинця й вівтаря та центрального восьмигранника, витягнутого по осі південь–північ.

Зовні зруб стін центральної дільниці значно вищий за зруби вівтаря і бабинця. Верх центральної дільниці теж домінує: він масивніший і вищий за бокові верхи.

Зруб стін вівтаря (і бабинця) стрункий і високий. Якщо дивиться на церкву зі сходу, то висота зрубу здається вдвоє більшою за ширину. В таких же пропорціях витримано й могутні форми зрубу стін центральної дільниці. Корпус зрубів обшито вертикально, що також посилює їх стрункість. Приблизно на половині висоти зрубів вівтаря й бабинця будову обходить навколо поясок, що об’єднує зруби і підкреслює горизонталь. Над поясом прорізано вікна на одному рівні і одної величини у всіх зрубах. В крайніх зрубах вікон по троє (по сторонах світу), а в центральному в кожній зовнішній грані[3]. Вінчає зруби чітко прорисований карниз, що складається з чвертьвалків та поличок з сухариками.

Грані перших заломів усіх зрубів плоскі. Заломи бокових верхів стрункі, помірної висоти, а залом центрального верху особливо стрімкий і дуже високий. Енергійним рухом він виносить вгору масу восьмерика. Восьмерики усіх верхів виглядають уже значно стриманішими в пропорціях. У них горизонтальні поміри переважають висоту. Вагомість їхніх мас (співвідношення з масами зрубів стін) знайдено з великим тактом. Восьмерики прорізані вікнами по сторонах світу, але у вівтарі на захід, а в бабинці на схід вікон немає. Другі заломи перекриті дахами, які в контурах утворюють красиві хвилясті криві. Вони енергійно полегшують маси верхів і переходять в глухі ліхтарі спокійних пропорцій; завершують їх грушовидної форми главки з кованими визолоченими хрестами.

З різних точок силует будови сприймається іншим і щоразу ефектним; та найбільш вражає акорд, який створює контур верхів, коли розглядати їх з півдня чи півночі. На жаль, приділи, паламарка, різниця і особливо дуже «несмачна» дзвіниця порушили первісний вигляд пам’ятки, зменшили цілісність враження. Зате всередині вона цілком зберегла первісні форми, що повною мірою виявляють видатні художні здібності майстра, ширину розмаху його творчої уяви.

Інтер’єр щедро залитий світлом. В ньому не знайти темних кутків, невиразних (за браком освітлення) частин. Тут увесь об’єм будови розкривається гранично чітко і ясно. Форми виявляються в логічному зв’язку і сполучаються гармонійно.

Висота зрубу стін вівтаря всередині сприймається, як і зовні, вдвоє більшою за його довжину. Західні кути верха зрубу стін зміцнено короткими, різьбленими ригелями, якими і починаються вузькі грані першого залому. Пазухи за ригелями заповнюють похилі клини. Другі два різьблені ригелі зв’язують східну грань зрубу стін з південною та північною. Перший залом вівтаря стрімкий, помірної висоти. Його плоскі грані правильної форми переходять у стрункий восьмерик. М’якше окреслені грані другого залому переводять об’єм верху в невеличкий і неглибокий глухий ліхтар. З центром вівтар сполучає високий просвіт. Нижня половина просвіту ширша, верхня (над стяжкою) вужча, але контури обох однакові: в верхніх кутах їх вирізано щось подібне до «гуська» в карнизах. Загальне враження від вівтаря – гармонійна стрункість, широкий розмах, енергійне, але без напруження нарощування висоти дільниці. Бабинець подібний до вівтаря. Тільки просвіт до центру має відміну: контур верхньої половини такий же, як і у вівтарі, а нижня половина має форму прямокутника.

Центр вищий і просторіший східної частини чи західної ділянки. Його складові елементи ті ж, що у вівтаря, але могутніші, міцніші, виконані з більшим розмахом. Дуже високий, стрункий зруб стін переходить у динамічний, стрімкий і високий перший залом, що енергійним рухом високо підіймає об’єм восьмерика. Восьмерик дає, в протилежність залому, спокійноурівноважену в пропорціях, чітко окреслену форму.

Другий залом центрального верху, його форма в цілому і кожна грань окремо сприймаються не тільки зменшеними, але й м’якішими, значно ослабленими в розумінні гостроти виявлення форми у порівнянні з формами першого залому. Другий залом не такий стрімкий, як перший, але він енергійніше звужує об’єм верха і переходить у ліхтар – раніш світловий, а зараз глухий – з зашитими вікнами. Він і завершує центральну дільницю.

Межу зрубів стін, з одного боку, і першого залому, з другого, підкреслюють ригелі. Весь же об’єм верха майстер трактує як органічносуцільну форму.


[1] В ЦДІАК в справах Запорізької Січі зберігається діло, в якому занотовано: «5 серпня 1772 г. титари сторгували 130 дубив для Пустовійтівської церкви» (Ф. 229, оп. 1, спр. 321. – Арк. 12).

[2] Тут же вміщено рисунок зовнішнього вигляду верхів Пустовійтівської церкви.

[3] Після прибудови приділів вікна з півдня й півночі в центральному зрубі та західне в бабинці були зашиті.