На розі провулків Піскуновського та Лосієвського стоїть двоповерхова будівля, де за радянських часів розташовувався адміністративний корпус вантажного трамвайного депо. Занедбаний його фасад говорить лише про те, що нинішнім власникам немає ніякої справи до його зовнішнього вигляду. До революції будинок виглядав цілком презентабельно, більше того, приносило солідний дохід місту, хоча в ньому розташовувався перший міський нічліжний притулок. Часи змінилися, призначення будівлі теж, та й провулок Лосієвський втратив одну літеру і став Лосєвським.

У другій половині XIX століття у Харкові було чимало приватних притулків у різних частинах міста, що містилися вкрай неохайно. Залежно від пори року в них утримувалося від 400 до 800 осіб, головним чином це були жебраки, пропийці, хворі та каліки, але серед відвідувачів цих притулків можна було зустріти і цілком успішних у минулому людей, слуг, які втратили місце, прибули в місто на роботу поденників з числа колишніх дворових людей. Притулок вони платили від 2 до 5 копійок за ніч, оплачуючи власне місце для нічлігу і в деяких сюди входила і плата за зберігання цінних речей. Вранці вони покидали притулок, повертаюся до нього ввечері.

Голосний Харківської міської думи О. О. Оболонський порушив питання про створення міського притулку 3 листопада 1872 року. Депутати тоді його підтримали та доручили скласти йому Статут благодійного товариства для влаштування міських нічліжних притулків. Дружину губернатора княгиню Ольгу Олександрівну Крапоткіну просили сприяти організації цього товариства, а також допомогти зібрати кошти на влаштування та утримання його. І хоча княгиня погодилася взяти участь у цій добрій справі, але охочих взяти участь у новому суспільстві знайшлося мало, справа затихла. Єдине, що підтримувало місто, це влаштовані приміщення для робітників і галерея для поденників на березі річки Лопані та Благовіщенського базару, але поряд стояло вісім шинків, які нівелювали всі зусилля міського товариства.

Але ось у 1886 році Харківський купець Іван Олексійович Тихонов запропонував місту 40 тисяч рублів на влаштування міського Нічлежного притулку. Його умова полягала в тому, щоб гроші йому місто повертало щорічно по 2700 рублів. Враховуючи, що інших варіантів притулку не було, міська дума погодилася. Запропонований капітал був поміщений до банку для збільшення за рахунок відсотків.

Проект будівлі склав архітектор Григорій Якович Стрижевський, він був затверджений у 1888 році, а сама будівля освячена 6 грудня 1890 року. На його побудову пішло 23 тисячі рублів, так що сума від грошей, що залишилася, запропонованим купцем Тихоновим і зароблені за цей час відсотки йшли на будівництво другого притулку на Кінній площі. Цокольний поверх будівлі притулку було влаштовано для їдальні та кухні, на першому поверсі передбачалося проживання чоловіків, а у верхньому поверсі жінок. Притулок спочатку був розрахований на 100 осіб із платою по 5 копійок за ніч. Очікувалося, що місцеві благодійники нададуть допомогу притулку грошима, щоб зменшити цю плату.

А ось одноповерхову будівлю для проживання робітників та галерею для проживання поденників збудувати 1890 року не встигли. Вони, як і раніше, залишалися жити у кабаків на Лопанській набережній, де чоловіків спаювали, обкрадали, а жінок ще й розбещували.

Перші ж місяці існування притулку показали, що в ньому проживає не 100 осіб, а 240, а в деякі морозні зимові дні до 400. Вони вже розміщуються абияк, на підлозі, у передніх, коридорі, умивальних кімнатах і навіть на ступнях сходів. Як виявилося плата за ніч у 5 копійок загалом дає місту 4000 рублів на рік доходу, а наступні роки ця сума зростала. Незважаючи на те, що в притулку проживало більше людей, ніж планувалося, у ньому все одно була значно краща ситуація в порівнянні з приватними. У міському притулку майже ніхто не ризикував застудитись, заразитися інфекційними хворобами.

Сама структура будівлі першого міського нічліжного притулку дещо змінилася 1891 року. Кухня і їдальня, як і раніше, розташовувалися на цокольному поверсі. Широкі кам'яні сходи з великими майданчиками та широкими сходами вели на перший поверх, де містилася квиткова каса та кімната наглядача притулку. Тут же на першому поверсі влаштували дві просторі кімнати для чоловіків та жінок привілейованих класів, яких життя вибило зі звичної колії. Як правило, це люди з великими претензіями, які вимагають навмисне-ввічливого звернення і надзвичайно уразливі, будь-яке необережне слово і вони відразу ж загрожують скаргами. Другий поверх був призначений для звичайних смертних, тут мешкали й понесені робітники сусіднього базару та професійні жебраки, прикажчики, що втратили місце, нечиста прислуга, а часом і ракли.

Щовечора замерзлі в холодну пору року люди поверталися до нічліжного притулку щоб отримати теплий кут та бажано з ліжком. Багато хто намагався зберегти за собою ту саму, на якій він спав минулої ночі, поету вносили плату заздалегідь за кілька ночей уперед. Саме після ліжок виникають тут часто суперечки. Не вніс оплату наперед і бачачи, що його ліжко тепер зайняте іншим, починає гарячкувати, кричати, вимагати її назад. Нерідко такі скривджені вгамовувалися лише за допомогою поліції.

Оглядач притулку Олександр Олександрович Зібер отримуючи плату за нічліг бере на зберігання та цінні речі своїх нічліжників, іноді він зберігає гаманці із сумами до 10 рублів, але найчастіше це суми не перевищували 3 рублі.

Оглядач притулку Олександр Олександрович Зібер отримуючи плату за нічліг бере на зберігання та цінні речі своїх нічліжників, іноді він зберігає гаманці із сумами до 10 рублів, але найчастіше це суми не перевищували 3 рублі.

У зимовий час на добровільні пожертви вранці та ввечері нічліжникам подавали безкоштовно гарячий чай. На свята, особливо на Великдень та Різдво при нічліжних будинках влаштовувалися за гроші благодійників святкові обіди. Як приклад можна було б навести таку благодійну допомогу 1907 року. Грошима було зібрано 42 рублі 50 копійок, а провізією: 921 булка, 60 пирогів, 1175 яєць, 403 великодні паски, 5 пудів сиру, пуд цукру, 2 фунти чаю, 10 фунтів меду, 20 пудів 10 ковбаси, 12 відер різних овочів. Серед благодійників були пані: Миронова, Фоміна, Мурзіна; та пани: Брагінський, Міллер, Шапошников, Лавров, Соболєв. Були й люди, які побажали залишитися невідомими.

До 1893 року за рахунок додатково збудованих приміщень у першому міському Нічліжному притулку постійно проживало та спало на ліжках 170 осіб. У січні та лютому кількість нічліжників, як і раніше, доходила до 400 осіб. Розлив річок у 1893 році завдав притулку та іншого роду проблеми, все-таки це було низинне місце і підвальний поверх був затоплений, що завдало шкоди не тільки кухні та їдальні, а й печам центрального опалення.

29 березня 1894 року Харківська міська дума ухвалила побудувати другий нічліжний притулок на Кінній площі, на що на той час було зібрано майже 25 тисяч рублів. Від розширення наявного притулку за рахунок прибудови двоповерхового корпусу відмовилися саме через регулярну повінь.

У турботі не стільки про жебраків, скільки про бідняків, які заслуговують на увагу суспільства, дореволюційних Харків досяг чималого. Добрі думки у турботах про ближніх поєднали чимало знатних, багатих, просто чуйних харківців в одну спільну добру справу!