Малі Будки Покровська церква (С. А. Таранушенко)

Покровська церква 1791 р.

Обмір і фото 1929 р.

Малі (або Графські) Будки – село, колись кріпацьке; не схоже на ті, що ми по сусідству бачили; мало воно характерний, суворий вигляд. В забудові села панував замкнутий двір. До вулиці виходили голі глухі рублені стіни будов, з такими ж глухими брамами в них. Що було за тими брамами, як там жили люди, як виглядають хати та господарчі будівлі – про це не дізнаєтесь, переїхавши усе село. Видно, тяжке було життя графських кріпаків, якщо воно примусило їх ховатися від людського ока. Мабуть, тому ж і церковка в селі – прямо мініатюрна.

За типом вона була (спочатку, до перебудови) триверха, тризрубна. План її складався з двох шестигранників (чотиригранників з відсіченими зовнішніми кутами) – вівтаря і бабинця та восьмигранника (чотирикутника з відсіченими кутами, трохи витягнутого по осі пвідень–північ) центральної дільниці. Збудована церква з дубових пластин. Техніка обробки дерева особливою дбайливістю і досконалістю не визначається. Багато на це часу майстри не приділяли (а може, і не вміли); будували так, як хати, господарські будівлі.

Отже, церкву будували найекономніше. Довжина цілої будови – 17 м, ширина – 6 м, а внутрішня висота центральної дільниці лише 11 м. На більшу церкву у громади спроможності, певно, не вистачило. При невеликих поземних розмірах церква мала розвинутий верх тільки над центральною дільницею. Над бабинцем і вівтарем всередині поставлено було лише заломи, тому в церковних документах вона числиться «об одной главе».

В церкві ми знайшли «Опис» 1889 року. В ній записано: збудована в 1791 року[1], «об одной главе, а в настоящий вид приведена в 1870 г. Колокольня деревяная на каменном фундаменте в одно связи с церковью построена на средства прихожан в 1858 г.». Цей опис свідчить, що в 1858 році бабинець сполучили з дзвіницею, вирізавши в західній грані просвіт у 3 м ширини. Одночасно було знято верх бабинця, а замість нього наслали плоску стелю. Тоді ж зашили вікно в західній грані бабинця. В 1870 році церква «приведена в настоящій вид», тобто до південної й північної граней центральної дільниці прибудовано два рукави, схожі розмірами плану і зовнішнім виглядом до вівтаря, але верхи їх фальшиві, бо в рукавах, як і у бабинці, на зруби стін наслано плоскі стелі; в південній і північній гранях зрубу стін центральної дільниці вирізано проходи до рукавів. Тоді ж прибудували паламарку, а одночасно довелося зашити вікно в південній грані зрубу стін вівтаря, бо його закрив дах паламарки. Без сумніву, вкрита була церква спочатку деревом (драницями або шальовками), про що виразно свідчать форми сучасних дахів. Безперечно, бували й інші, незафіксовані приступними нам документами, поточні ремонти; проте форми вівтаря й центральної дільниці зовні, в основному, зберегли первісний вигляд.

Зруби стін усіх дільниць одної висоти. У зрубів вівтаря й бабинця ширина на вигляд (та і в дійсності) переважає висоту. Ще менше претензій на стрункість виявляє зруб стін центральної дільниці. Тому корпус зрубів стін справляє враження присадкуватого («копичкою»). З цією присадкуватістю майстер змагається тим, що усі грані усіх зрубів стін, восьмерика, ліхтарів виявляють помітний нахил всередину будови. Стрімкість дахів над заломами також посилює стрункість будови. Проте вона не може позбутись виразних рис «камерності». Дуже обмежений матеріальними ресурсами, будівник створює скромну, але художньо виразну церковцю, з простими, навіть дещо суворими формами. Єдине, в чому майстер себе не обмежує – це різьблені окраси. Соковитий різьблений карниз опоясує зовні вгорі зруби стін усіх дільниць. Той же мотив різьби майстер переносить і на ригелі зрубу стін центральної дільниці всередині будови, замінивши сухарики фестонами. Інший мотив різьби, дуже витончений, вкриває ригелі восьмерика. Значно простіше оформлено різьбою ригелі вівтаря й бабинця. Навіть лутки вікна він вкриває скромною, але виразною різьбленою лиштовкою.

В інтер’єрі церква (за виключенням бабинця) добре зберегла первісні форми.

Як ми вже згадували, від бабинця заціліли план і зруб стін, включаючи ригелі, зарубані поверх зрубу стін: два при вузьких гранях і два при східних кутах. Пазухи за цими останніми ригелями зашито плоскими дощатими трикутничками. Верха в бабинці тепер немає. Зовні він перекритий низьким двоспадистим дахом, а всередині – плоскою стелею. Про зашите західне вікно і прорізаний в західній грані просвіт сказано вище.

Вівтар всередині справляє враження приміщення камерного характеру. Внутрішній об’єм зрубу стін, його висота виглядають урівноваженими з площею плана. Верх зрубу стін зміцнено чотирма ригелями, як і у бабинці. Пазухи за західними ригелями зашито плоским трикутниками. Самі ригелі оформлено неоднаково: у південних лицева сторона профільована, у північних, крім профільовання, низ оздоблено ще вирубаними фестонами. Грані залому мають різні кути нахилу; західна грань заломлена круто (45°), а східна має посередині перелом, нижня половина заломлена стрімкіше (63°), а верхня крутіше (50). Завдяки цьому залом набув вигляд «банястого». Різниця в кутах залому має наслідком те, що плафон, який перекриває залом, різко відсунуто від центра на схід. Чотири грані залому (по сторонах світу) – широкі. Вони різко звужуються догори, а посередині трохи розширюються, ніби провисають всередину; вузькі грані, навпаки, скорочуються догори дуже мало, а посередині незначно звужуються і трохи вигинаються назовні. Така форма граней надає верхові динамічної виразності. З центром вівтар сполучає невисокий просвіт; над ним прорізано маленький другий просвіт – «голосничок» у вигляді рівнораменного хреста. В інтер’єрі лицева сторона луток східного вікна оздоблена лиштовкою, помережаною насіченими рубчиками; більші розміром рубчики оточують боки і низ внутрішнього борта луток, а дрібніші – лише нижній зовнішній край лутки. Подібного оформлення віконних літок ніде більше нам зустрічати не доводилося. В цьому виявився нахил народних майстрів оздоблювати всі визначніші частини будови.

Зруб стін центральної дільниці всередині явно нижчий за ширину плану її. Зараз сприймати об’єм і пропорції зрубу стін заважають хори, приточені до західної і обох суміжних граней у верхній частині зрубу. Південна й північна грані зрубу стін зв’язані вгорі з східною і західною чотирма різьбленими ригелями – чудовими зразками народної творчості.

Зруб стін переходить у короткий, але стрімкий (60°–67°) перший залом з пружними гранями. Так само енергійно залом переходить у дуже просторий восьмерик. Грані восьмерика виявляють значний нахил всередину (95°–82°). Вгорі при коротких гранях восьмерика врубано чотири ригелі, також з різьбою делікатного візерунку. У восьмерику двоє вікон: на південь і на північ; в східній і західній гранях вікон немає.

Другий залом, в протилежність восьмерику, дуже енергійно і різко звужує внутрішній простір дільниці. Кути залому граней помітно різняться (56°–47°). Тому ліхтар різко зміщено з головної поперечної осі дільниці на схід. Цей світловий ліхтар з двома маленькими віконечками на схід і на захід і завершує центральну дільницю. В південну й північну грані ліхтаря на рівні вікон врубано сволочок, а в нього задовбано стрижень надглавного хреста.

Різними засобами майстер домігся того, що верх центральної дільниці в інтер’єрі (ілюзійно) виглядає і високим (незважаючи на 11-метрову реальну висоту), і просторим; головну роль в цьому відіграють форма, розміри і пропорції восьмерика.

Вікон в церкві мало, але темною її назвати не можна. М’яке тьмяне освітлення створює настрій лагідної інтимності.

Аналіз обмірних креслеників Покровської церкви Малих Будок[2].

Вихідний розмір в побудові плану – ширина центральної дільниці. Довжина її – апофема трикутника з стороною = ширині центра. Західна грань центра = ¾ ширини дільниці, східна довша західної на товщину бруса; південна і північна грані = ½ діагоналі чотирикутника, що становить східну половину центральної дільниці. Половина діагоналі цього ж чотирикутника дає довжину і ширину вівтаря. Східна грань вівтаря = ½ ширини плану центра. Ширина бабинця дорівнює ширині вівтаря, а довжина бабинця = діагоналі чотиригранника, що становить південну половину вівтаря. Ціла довжина будови дорівнює подвоєній ширині центра.

Висота зрубу стін усіх дільниць = довжині плану бабинця.

Перший залом центральної дільниці заготовлявся за допомогою 2 шаблонів-трапецій. Складаючи східну і західну грані цього залому, майстер використав шаблон, у якого основа – довжина зрубу стін центральної дільниці (вгорі), верхня грань = довжині плану бабинця, а висота разом з висотою зрубу стін = довжині плану центра. При складанні південної і північної грані залома майстер брав шаблон, у якого основа – ширина зрубу стін центральної дільниці (вгорі), верхня грань = довжині західної грані плану центра, висота така ж, як і у попереднього шаблона. Кути нахилу граней і висота першого залому залежали від настанови надати восьмерикові (його основі) таких розмірів: довжина мала дорівнювати довжині плану бабинця, ширина – довжині західної грані плану центра. Висота восьмерика = ½ висоти зрубу стін. Зруб восьмерика має значний нахил граней всередину. Восьмерик, як і поземний план, видовжено по осі південь–північ[4]. Другий залом центрального верху заготовлявся з допомогою 2 шаблонів-трапецій. При складанні східної і західної граней брали шаблон, у якого основа – довжина восьмерика (вгорі), верхня грань = ¼ основи восьмерика і висота = півсумі висоти першого залому і восьмерика. При складанні південної і північної граней шаблон брали з основою = ширині восьмерика (вгорі), верхнню граньою = 1/3 повної довжини восьмерика (вгорі), висотою ж такою, як і у попереднього шаблона. У ліхтаря довжина основи = висоті першого залому, ширина – діагоналі квадрата з стороною = довжині ліхтаря. Висота ліхтаря і другого залому разом = ½ ширини плану центра. Висота восьмерика, другого залому і ліхтаря разом = висоті зрубу стін і першого залому (разом), або = довжині плану центра. Висота центрального верху = ширині плану дільниці. Внутрішня висота центральної дільниці = подвоєній довжині плану дільниці.

Залом вівтаря в подовжньому розрізі дає трапецію. Заготовляючи зруб залому вівтаря, майстер використав шаблон-трапецію, у якого основа – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань = ¼ довжини плану вівтаря, висота = ½ довжини плану вівтаря. Це – схема – як ми уже зазначали, майстер західну грань зложив довшою, ніж східну, і засклепив її значно крутіше, ніж східну; східна ж грань на середині висоти має «перелом». Висота верху вівтаря (зараз) = ½ довжини плану дільниці. Внутрішня висота вівтаря = ширині плану центра.

Висота просвіту в зрубі стін центра (до бабинця і до вівтаря) = ½ довжини зрубу стін на висоті завершення просвіту. На такій же висоті заложено вікна в бабинці і вівтарі. Низ вікна у восьмерику заложено над верхнім вінцем зрубу стін на висоті = ½ довжини південної грані плану центра, або на висоті = ширині плану центра над рівнем підлоги. Вікно в ліхтарі прорізано на висоті = сумі повної довжини плану центра і бабинця (і на половині висоти ліхтаря).


[1] Титар говорив нам, що за переказами старих людей церква спочатку стояла в Чернишевій, а сюди перенесена згодом. Переказ має підставу. Церкву збудували не в 1791 р., а раніш. Коли – невідомо. В статті П. Мартиновича и В. Горленка «Церкви старинной постройки в Полтавской епархии» зазначено, що в 1791 р. в церкві йшла «поправка».

[2] Співвідношення всіх розмірів не визначаються великою точністю; особливо помітно деформовано при розбивці в натурі план будови.

[4] Ширина восьмерика – апофема трикутника з стороною = довжині восьмерика.