© Андрій Парамонов (Харків)

У другій половині 1820-х років в кварталі між вулицями Подільською, Сінною та Молчанівською були побудовані дерев’яні торгові ряди, які отримали назву Єреміївських, або Єреміївськіх лавок. Вони весь час були в нагоді як місцевим так і приїжджим купцям, бо торгівля тут була не тільки у дні ярмарок. Сінна, майбутня Рибна, а зараз Кооперативна вулиця вже ставала однією з центральних вулиць міста,  вона однією з перших почала замащуватись, мала освітлення у нічний час, якісні пішохідні тротуари, володарі дворових місць здебільшого будували вже кам’яні будинки з прицілом на торгівлю. На Сінній йшла жвава торгівля сіном, дровами, скотом, стояли заїжджі двори серед постояльців які було чимало торговців та комівояжерів.

Місто отримувало від Єреміївських лавок постійний прибуток, поки вони не прийшли у ветхість. Вже в середині XIX століття міський голова Сергій Кіндратович Костюрин підіймав питання по їх перебудові, та грошей тоді губернська влада не дозволила використати на цей проєкт. Після своєї відставки у 1858 році, купець 2-ї гільдії Сергій Костюрин почав активну торгівельну діяльність, а озирнувшись побачив, що йому повинні доволі велику суму грошей такі купці як скажімо Василь Єліокін. Він доволі швидко вирішував питання з боржниками, даючи рік на повернення грошей, а якщо ні, то виставлялось на торги майно. Деякі дворові місця він викуповував сам, так йому з братом дісталось дворове місце із лавками на куті Молчанівській (зараз Плетнівський провулок) та Рибній вулиць. Саме там була частка Єреміївських лавок. І у 1861 році Сергій та Віссаріон Костюрини почали будівництво свого власного будинку на цьому дворовому місті, де планували відкрити Торгівельний будинок Костюриних.

Розпочавши будівництво Сергій Костюрин запропонував у 1861 році міській владі побудувати за свої кошти нові кам’яні торгові ряди, які виходили на Подільську вулицю. Своєю умовою він ставив лише тільки одне прохання, щоб деякий час він міг взяти їх в оренду. І міська і губернська адміністрація із задоволенням підхопила цю ідею, ба більше того, запропонувала викупити цю частину лавок повністю у власність Костюрина. Тому було дуже багато причин, серед яких нестаток грошей, щоб вирішити питання з іншими лавками які виходили фасадами на Молчанівську вулицю. До речі міська влада так і не змогла аж до 1890-х років вирішити з ними питання, тому в старих Єреміївських рядах жили обірванці та ракли.

Проєкт нових лавок по частині Подільської вулиці розробив губернський архітектор Федір Іванович Данилов. Цілий квартал було забудовано сучасними тоді кам’яними лавками. Здебільшого там йшла торгівля самих Костюриних. Одна з лавок була побудована особисто для винної торгівлі з чудовим підвалом де зберігались найкращі вина того часу.  

Сергій Кіндратович Костюрин помер 12 серпня 1866 року, його поховали у східної стіни Мироносицької церкви. Міська влада на честь колишнього міського голови перейменувала частину Подільської вулиці де стояли побудовані Костюриним лавки у Костюринський провулок. Торгівлю продовжили дружина Олена Федорівна та рідний брат Віссаріон Кіндратович Костюрини. У 1871 році Олена Костюріна заснувала Торговий будинок Костюриної та Силіна, її компаньйоном став її рідний брат Фатежський купець 2-ї гільдії Ілля Федорович Силін. Капітал цього підприємства мав 82 тисячі карбованців і торгував здебільшого виноградними винами.

Костюрини перестали володіти всією правою стороною Костюринського провулку наприкінці 1870-х років, новими володарями стали: № 2 купець Онуфрій Васильович Потапенко, а № 4 підполковник Андрій Семенович Цонін. Вже у 1882 році лавки за № 4 купує купчиха Варвара Фомінічна Голєва. Наприкінці XIX століття вся права сторона провулку буде знаходитись у володінні купців Голєвих, часткою у вдові купця Ганни Гаврилівни Голєвої (пізніше у її дітей), а часткою у купця Івана Миколайовича Голєва.

Сьогодні більшість з тих лавок знаходяться в жахливому стані, а між іншим я б хотів відвідати винний льох Сергія Костюрина, який міфологізував художник Василь Карпов у своїх спогадах про старий Харків.