НОВОМОСКОВСЬК Дніпропетровської області. Троїцькій собор 1775–1778 рр.[1] Обмір і фото 1928 р.

Теперішній Новомосковськ спочатку звався офіційно в запорізьких документах Новоселицею, в народі була йому інша назва – Самарь, бо лежало поселення на річці Самарі. Після зруйнування Запорізької Січі містечко Новоселиця – центр Самарської паланки – перетворилося в слободу Новоселівку. Згодом, в роки «военных поселений», знову вернулася стара назва – Новоселиця. В 1794 р. сюди перевели повітове місто Новомосковськ. Цю назву поселення зберігає і зараз. Першу церкву в Новоселиці збудували після 1734 р. Вона була маленька, дерев’яна, крита очеретом (певніш за звичаєм, а не через нестатки), а під кінець її існування перекрили дранню.

Дату заложення новомосковського Троїцького собора дослідники подають неоднаково. Надхин[2] і Яворницький[3] зазначають 1773 р., а автор «Матеріалів до історико-статистичного опису Катеринославської єпархії»[4] показує 1775 рік. Документи з архіву Запорізької Січі дають такі відомості: першого травня 1773 р. кошовий Січі Калнишевський звернувся в Київ до генерал-губернатора Ф. М. Воєйкова з «Донесением», в якому просить дозволити посланим від Січі нарочним купити «надобное число в плитах (тобто в плотах) дерева на церков к постройки способное»[5]. З другого документа того ж архіву ми дізнаємось, що посланці Січі купили чотири плоти деревини (всього 559 колод). Дерево було сплавлено Дніпром до гирла річки Самари. Тут його витягали з води на берег[6]. В листопаді 1773 р. самарський полковник звернувся до кошового Калнишевського з «Доношением», в якому пише: «оная деревня необходима (церкві) следующей зимой», висловлюючи побоювання, що дерево «водою подоїтись и розплистись может», просить дати «резолюцію» перевезти ту деревню в Самару[7]. Отже, плитове дерево потрапило до Новоселиці лише взимку 1773–1774 року. Плитове дерево, звичайно, була сосна. Між тим, автор статті в № 13 «Екатеринославских губернских ведомостей», пишучи про розборку Новомосковського старого собору, говорить: «старое дубовое дерево, из которого построен был собор…». Кореспондент подав, очевидно, невірні відомості про матеріал, з якого було вибудовано новомосковський собор[8].

Церкву будували поволі. Надхин наводить повідомлення, що 1775 року її вивели «по вікна». Певніш всього, що і будувати її почали в 1775 році. Завершено будування в 1778 році. В 1780 р. закінчено виготовлення іконостасу і освячено бокові престоли, про що свідчить «Опис церковного майна за 1781 рік», про який згадує Надхин.

Перші друковані відомості про Новомосковський собор подав Г. П. Надхин в гаданій нами вище рідкісній книжечці, що вийшла друком в 1877 р. Він пише, що церкву збудовано з соснових, а частково й дубових брусів. Отже, Надхин стверджує, що церква була соснова на дубових підвалинах. Церква сягала висотою, пише Надхин, за 30 саженів; маківки і цегляний підмурок були пофарбовані зеленою фарбою. В 1830–1831 рр. під час ремонту всі маківки були визолочені. Отже, через 50 років церква потребувала уже ремонту; але що саме ремонтували, Надхин не зазначає. Він також писав, що модель церкви в осітнягу була ціла ще в 1812 році, а згодом розвалилася.

За рік закінчення будування церкви Надхин приймає 1778-й, бо в січні 1779 р. парафіяне видали майстру Якиму Погрібнякові «Атестат». Надхин наводить і текст «Атестата», який і ми тут передруковуємо: «Дан сей государственной слободы Новых Водолаг жителю Акиму Погребняку в том, что он, Погребняк по даному нам, нижеподписавшимся от себя контракту, Азовской губернии, Екатеринославского уезда, в сл. Новоселовке деревяную о девяти верхах трехпрестольную церковь изделкою в совершенное привел докончание, за которую изделку и договореннную сумму 1976 руб. все полным числом он, Погребняк, от нас получил. А что он сию работу произвел рачительно, добропорядочно и превосходно, в том мы на предбудущие времена сим, его, Акима Погребняка, одобряя, подписываем. 1779 года генваря 10 дня. Церкви самарской св. троицкой протопоп Григорий Порохня… поручик и смотритель Антон Головатый… полковой хорунжий новоселовский троицкой церкви ктитор Яков Легкій, той же церкви ктитор Павел Корневский». Надхин, а за ним і Яворницький наводять відомий народний переказ про побудову церкви. Надхин подає і оцінку пам’ятки. Він пише: «Достоинство ее – в необыкновенном изяществе общих очертаний и в смелой до дерзости постановке. Надо взглянуть на эту церковь днем, едучи по харьковской дороге из Конграда, откуда в первый раз открывается самарская долина. Это издали что-то поражающее. Надо посмотреть на нее в ясный летний вечер с берега Самары, когда нельзя распознать, из какого материала она построена; тогда представится на горе в розовом отблеске потухающей зари величественный монументальный силуэт ее, который поспорит красотою рисунка со многими…». Як бачимо, оцінка стосується виключно зовнішнього вигляду пам’ятки.

На жаль, Новомосковський собор до нас в первісному вигляді не дійшов. Збереглася лише фотографія його зовнішнього вигляду до перебудови.

В 80-х роках XIX ст. Новомосковська церква обветшала. Постало питання про заміну її новою, синодального стилю. Місцеві діячі культури на чолі з Надхиним і Яворницьким розгорнули широку кампанію в пресі і у відповідних установах, домагаючись зберегти пам’ятку. В 1887 р. було здобуто «высочайший указ», за яким церкву мали «возобновить в точности, с сохранением всех особенностей».  Як було проведено в життя цей указ, розповідає стаття «Запорожский храм в Новомосковске» в журналі «Киевская Старина» за 1888 р. (том XX, январь–март). За «силою височайшого указу» синод примушений був дати «разрешение на возобновление». Автор статті в «Київській Старині» розповідає, як було реалізовано «возобновление». Согласно предписанию екатеринославской духовной консистории настоятель собора образовал комитет с целью перестроить церковь по плану, составленному архитектором Харманским и рассмотренному екатеринославским строительным отделением… Разборка стен началась 2 октября прошлаго года и окончена к концу того же месяца. И в обновленном виде собор будет деревяным и девятиглавым, каким он был в первоначальной постройке. Старое дерево, из которого построен был собор, – замечает автор статьи в «ЕГВ», – по разборке оказалось почти совершенно истлевшим, особенно в нижних частях собора; и предполагавшаяся первоначально лишь перекладка и пересыпка стен собора с заменою нескольких прогнивших колод новыми превратилась в постройку заново, из почти всего нового леса… Неразобранным пока остался каменный фундамент, подведенный под деревянные стены собора в сравнительно недавнее время. Разобран он будет весною 1888 г., и на его место заложится новый[9].

Обміри Погрібнякової будови не збереглися, а коли порівняти фото церкви до перебудови її і сучасний вигляд церкви, збудованої в 1888 році, то побачимо, що нова дійсно «дерев’яна і дев’ятиверха», але форми, пропорції нової інші, ніж були в старій. Отже, «возобновление» треба розглядати як заміну старої пам’ятки новою, схожою на стару[10]. Тому в 1928 році, оглянувши пам’ятку, порівнявши її сучасний вигляд з старою фотографією, ми переконалися, що робити повний точний обмір її не було рації. Ми обмежились тим, що заміряли план (в надії, що, може, хоч приблизно він відбив план первісної будови) і три (з дев’яти) дільниці: центральну, західну та південно-західну. Разом з тим і зафотографували сучасну пам’ятку: одне фото знято з того ж пункту, з якого фотографовано було стару будову.

Нову церкву збудовано з соснових брусів розміром в розрізі 27 × 20 см. Такого розміру брусів в жодній з обслідуваних нами старовинних церквах не зустрічалося. Звичайно товщина бруса вагалася між 13 і 16 см; рідко доходила до 18 см, а ширину вони мали 30–40 см. Діди, що пам’ятали стару церкву, одногласно підкреслювали, що центральний верх в старій церкві був вищий, ніж у сучасній; що стара церква була «стіжком» і верхи стояли не так тісно один до одного. Все це стверджує фото старої церкви.

У всіх відомих нам дерев’яних церквах, з таким, як у Новомосковському соборі, хрещатим планом, центральний зруб стін завжди вищий зрубів стін рукавів. Вищий він був і в церкві, збудованій Погрібняком (це стверджують фото і свідчення старожилів). В новому соборі зруб стін центральної дільниці і зруби стін рукавів одної висоти. Тому верхівка центрального верху «западає», не виділяється, не домінує в композиції групи верхів.

Оглядаючи сучасну церкву, переконуємося в тому, що архітектурні форми й пропорції як цілої будови, так і складових її частин сухі, скучні. Цебто маємо справу з чисто ремісничою будовою. Краси, характерних властивостей української церкви майстер нової церкви не розумів і не відчував.

Досліджуючи і саму церкву в натурі, і обмірні кресленики її, не можна позбутись чуття здивованості: чи міг Яким Погрібняк – майстер, без сумніву, досвідчений (це стверджує фото збудованої ним церкви), тонко розуміючий красу архітектури, покласти в основу плану своєї дев’ятиверхої церкви хрещатий план з квадратовим центром, ширшим за ширину рукавів хреста, чим значно ускладнив завдання оформлення внутрішнього простору між рукавних дільниць. Щасливим ні сам задум, ні вирішення в тому вигляді, в якому спостерігаємо його в натурі, назвати не можна. Між тим, поклавши в основу другий варіант хрещатого плану, у якого квадратовий центр має сторону того ж розміру, що і ширина рукавів, можна було створити дев’ятиверху церкву без тих недоладностей, які так ріжуть очі в інтер’єрі в міжрукавних дільницях. Можна назвати немало дерев’яних XVIII в. і мурованих церков XVII і XVIII вв., у яких хрещатий план перетворився у дев’ятизрубний, який уже просто було розвинути у дев'ятиверхий. Фото Новомосковської Троїцкої церкви (до перебудови її) не дає можливості з певністю вирішити, як виглядав її план: чи сторона квадрата центральної дільниці була більша за ширину рукавів, чи дорівнювала їй. Виникає питання, чи не є форма сучасного плану «винахід» архітектора Харманського? Як би там не було, а міжрукав’я Новомосковського собору в сучасному вигляді естетичного задоволення не викликають.

Зовні нова церква визначається важкими пропорціями і сухістю форм. Зруби стін перетинає горизонтальний поясок, що проходить по-під вікнами навколо церкви. Перші заломи усіх зрубів церкви – сухі, короткі. У восьмериків і ліхтарів горизонтальні розміри значно переважають їх висоту, і чим вище вони лежать, тим форма їх стає все більш присадкуватою. Все це не збільшує стрункості церкви. Центральний верх сучасного Новомосковського собору не відіграє ролі організуючого елементу, якому останні верхи підпорядковані; не домінує в будові, недостатньо підноситься над верхами рукавів. Верхи рукавів закривають центральний верхі його можна спостерігати з дуже обмеженого числа точок.

Я. Погребняк – житель Нової Водолаги, що лежить в близькому сусідстві з селами, де розгорнули будівництво теслі лиманської школи. Можна було припустити, що і Я. Погребняк належав до тої ж школи. Тоді б в Новомосковському соборі можна було би сподіватись знайти характерні риси цієї школи. Лиманські майстри в хрещатому плані в центрі ставили обов’язково восьмигранний зруб, але в Новомосковську в центрі бачимо не восьмигранник, а чотирикутник. Отже, Новомосковський собор не належить до типу лиманських, а Я. Погребняка не можна залічити до майстрів кола лиманських теслів.

Розгляньмо коротенько кресленики обміряних нами дільниць Новомосковського собору. Шестигранний в плані бабинець східної стіни внизу не має. Південну й північну грані його стягують два бруси: один на висоті 4 м, другий – 7 м від підлоги. Верхній брус-стяжка – має невеличкі підкоси. Над верхнім брусом починається зруб східної стіни. Вона прорізана просвітом і «прикрашена» якимись дивовижними «кулаками», що з обох боків врізаються в поле просвіту. В південній і північній гранях зрубу стін бабинця просвіти до міжрукав’я дільниць; вони вужчі і нижчі просвіту до центра. З боків ці просвіти «оздоблені» дощаними «пілястрами». На рівні, що відкладається від підлоги стороною квадрата плану центральної дільниці, в південно-східному й північно-східному кутах зрубу заложено ригелі, а над ними підносяться короткі грані зрубу. Пазухи під ригелями зашито похилими «клинами». Такі ж ригелі заложено вгорі південно-західної і північно-західної граней зрубу стін на рівні переходу їх у перший залом. Заложено ригелі також навколо восьмерика на межі восьмерика і другого залому. Світловий ліхтар непомірно великий. Таким чином структура верха бабинця ніби така ж, як і в старовинних церквах XVIII ст., але ніде ми не побачимо, щоб грані заломів мали форму дуже вже правильних прямокутників. Форми складових частин верха жорстокі. Форми просвітів в зрубах стін центральної дільниці черстві і в той же час з претензіями на вибагливість. Згадані вище «оздоби» цих просвітів, накладні «ажурні» з шальовок орнаменти – все це переконливо свідчить, що майстрові Новомосковського собора раніш не доводилось будувати такі споруди, що форми старовинних українських церков були для нього незвичні, а подекуди і незрозумілі.

Центральна дільниця має структуру і число складових частин верху такі ж, як і бабинець, лише пропорції цих складових елементів значно важчі, ніж у бабинці. Висота зрубу стін центра, як і у бабинці, дорівнює довжині плану дільниці. Квадрат зрубу стін центра переходить у восьмигранник на висоті від підлоги, що дорівнює довжині плану міжрукав’я. Грані зрубу стін – південно-західна та їм відповідні – дуже вузькі.

Найбільш незвичні і ніде більше не повторені форми виявляють міжрукавні дільниці Новомосковської церкви. Обміряно нами південно-західне міжрукав’я в плані має південну й західну грані зрубу стін прямі й довгі; навпаки, південно-західна грань дуже коротка. В площу міжрукав’я, в північно-східний його кут врізається зруб центральної дільниці у вигляді вузького двостінка. Висота цього двостінка дорівнює висоті чотиригранної долі зрубу стін центра.

Зруб стін міжрукав’я нижчий зруба стін рукавів і центра, він дорівнює довжині плану дільниці. Усі грані зрубу стін міжрукав’я переходить у перший залом на одному рівні, але в північно-східному кутку грані залому частково закриває собою згаданий двостінок. Останні п’ять вінців двостінка виявляють тенденцію скорочуватись. Проте обірваний зверху цей двостінок не дістав якогось логічного завершення. Форми складових частин верха міжрукав’я мають стрункіші пропорції, ніж бабинець, а бабинець стрункіший, ніж центр.

Фотографії сучасної Новомосковської церкви, фото зруйнованої в 1887 р., вибудованої в XVIII ст. церкви, обмірні кресленики та наші нотатки складені в 1928 р. під час обслідування церкви в натурі, переконують нас в тому, що: 1) від старої, збудованої Я. Погребняком в 1773–1778 рр., церкви до нас дійшло лише фото; 2) сучасна, збудована в 1888 р., церква схожа на попередню, але в якій саме мірі, ми не знаємо, тому вважати її відтворенням попередньої, тобто пам’яткою XVIII ст., немає ніяких підстав.