Троїцька церква 1710 р.^[1] Обмір і фото 1928 р.

Пакуль як село згадується уже в «Скарбнці» Іоаникія Галятовського, надрукованій в Новгороді-Сіверському в 1676 р. Він писав: «1611 року Горностай, peгіментарь полского войска в Пакуль сел з поленим войском зостаіочи, фортелем в накрытых возах мьсто рыбы вночи до Чернегова полское войско впровадил. Чернегов од Горностая спален был и през многіе лета пустий зоставал».

Церква стоїть на просторому цвинтарі посеред села. На схід від цвинтаря – великий город. Раніш тут містився лаврський «дворець», обнесений огорожею. Дворець був не тільки огорожений, але і озброєний, мав «издавна многих годов при здешнем монастырском пакулском дворце пушку спижовую»^[2].

Цвинтар розмістився на краю плато, що на північ круто спускається до річки Пакулі. За річкою берег повільно підіймається. Він також заселений. Весь Пакуль – одна довга вулиця, від якої відходять вузенькі покручені провулочки до річки та в’їздні тупики до осель. Навколо старої частини села хати розкидано по хуторах. Плеці, звичайно, великі, довгі: тут і город, і сад, і осеть, і частка поля.

Пакуль – село з характерною поліською забудовою. Хати порозкидано по селу без певного плану, але завжди стоять вони у дворі. Майже всі хати мають прохідні сіни в трикамерній будові; в окремих випадках хата складається не з трьох, а з двох камер: одна половина – хата, друга – сіни. Звичайно хати збудовані з брусів, деякі – з товстих кругляків, а вкриті – соломою на чотири схили. Зруби шпаровані глиною, білені тільки всередині. Основа печі в хаті рублена, а сама піч глиняна, бита. Клуні – рублені, в плані мають форму видовженого восьмигранника. Вітряки рублені, восьмигранні в плані^[3], дуже подібні до рубленої клітки сходів на хори в пакульській церкві.

Це – найстаріша пам’ятка дерев’яного будівництва, яку нам довелося дослідити. Збудовано Троїцьку церкву в Пакулі з соснових брусів товщиною в 18 см (товщина брусів однакова від низу до гори) і шириною 25–22 см. Вона належить до того типу п’ятиверхих хрещатих церков, план яких складається з сполучення чотирьох шестигранних рукавів (центральна дільниця внизу окремого зруба не має) та у яких зруб стін центра вищий зрубів стін рукавів.

Час побудування Троїцької церкви в Пакулі зафіксовано різьбленим написом на вхідних західних дверях. Читається він так: «Року Бжого  АѰІ мця марта КО основася црков сія живоначалния Тро ца в пакуль за благословеніем высоце в бгу превелебнешаго его млсти гспдна отца Модеста Иллнецкого наместника печерского а стараніемь и коштом отца Діонісія Кубачевского городничого пакулского».

З цього напису видно, що Київська лавра вже в 1710 р. твердою ногою стояла в пакульських добрах, хоч лише в 1712 р. «Пакуль с руднями, мельницею и папирнею утверждена грамотою за Києво-Печерською лаврою»^[4]. Навколо Пакулі лежали «великі ліси пакульські називаємиє», які постачали Чернігівщину будівельним лісом^[5].

До 1754 р. ніяких згадок про Пакульську Троїцьку церкву в архівних справах ми не зустрічаємо. Певно, на протязі перших 44 років свого існування вона не потребувала капітального ремонту. А з середини ХVIII ст. (точніше: між 1754–1779 роками) історія ремонтів Троїцької церкви освітлюється в листуванні пакульських городничих з Лаврою. В перших листах йдеться «о поднятии и починки и устроении на каменном фундаменте пакулской  троицкой церкви»^[6]. Ми наводимо нижче уривки з листів, в яких відбито хід репара­ційних робіт. В 1754 р. пакульський ієромонах пише в Лавру: «для подчинки пакульской большой церкви Троицкой каменного фундамента цегельніе мастеры два с челядью шестнадцатью человеками договорена цеглу делать, неподалеку села Пакуль, которым майстрам з определенных денег девяти рублей и задатки дани и уповательно, что вышеупомянутые майстри з челядью без продолжения времени призапасить цегли довольное число могут, в коей цегле остановки гадательно не следоватиметь. Точию к той подчинки вапна неоткудова взяти, того ради прошу повозможности з отпускаемого з свенского монастыря байдаков еден байдак з вапною неподалеку оставити».

В цей же час з’являється думка про «покритіе болшой пакульской церкви глав жестю», на що пакульський управитель просив дозволу витратити 117 руб., які залишилися з зібраних «на довольствіе пехотного ярославского полка». З листування не видно, щоб це прохання тоді було задоволено.

В 1755 р. 18 травня пакульський ієрей Василь Грабовський писав в лавру: «Зделанная прошлого 1710 года в честь Троицы состоящая в с. Пакулі церковь з согнития фундаменталія поду и оседания в землю в такое следует несостояніе, яко от крайнего фрамуг натиснєнія іконостас в первоначальном своем состояніи не может устоять крайнє; опасань же за крайнею дряхлостію и подчинить в силу можно». Далі в листі зазначається, що цегли заготовлено уже до 100 тисяч, але на майстрів-мулярів й плотників грошей немає, тому о. Василь клопочеться, щоб видали просительну книгу. На листі резолюція: «книгу видать».

Між тим, уже 8 травня 1755 р. іконостас без пошкоджень був розібраний і винесений в спеціально збудований сарай, «з кругляків рублений, дранню покритий». «А чтоб большая пакульская церковь благонадежно подважена била, – пише піп Василь, – весною искусного майстра подрядил и на измурованіе под оную церковь фундамента майстер сыскан и требует награжденія руб. 16». Лавра в листі 16 травня 1755 р. не заперечує цих заходів і обіцяє один байдак вапна відправити з бобовицьких своїх заводів. Для підважування церкви пакуляне уконтрактували майстра Федора Звенського (чи Зеленського, написано не зовсім чітко).

Лист пакулян 19 червня 1755 р. оповіщав лавру, що церкву Тройці підважили на аршин від землі. Пакульці «узичили» 59 четв. вапна в Чернігові у попа Воздвиженської церкви, а більше, пишуть, узичити ніде. Лавра дала розпорядження радичівському прикажчику видати 250 четв. вапна. Вересня 12 того ж 1755 р. управитель пакульський ієромонах Макарій доносить в лавру, що за робочим часом так далеко підвод посилати «крайне некого было да к тому ж за приходящим зимним временем и фундамент муровать незпособно».

В середині травня 1756 р. з Пакуля доносили в лавру, що «большие церкви Тройци на измурованіе фундамента майстра за 55 руб. (кроме всяких харчей) уговорено. Да на издьлку в оную церковь по поданой ему міри посадцки (підлоги) оной же майстер уговорился за всякую тисячу по рублю и 20 коп. (кроме харчей). Тесельной же майстер, который оную церковь поднял и с оной иконостас вынес, договорился (кроме харчей) за 17 руб. Да за словесным Вашим приказом велено імеючоеся на іконостасу оной большой церкви чорное поле нанести іными фарбами; сверху того надлежит уговорити майстров на виделку гонти и для рьзанія шальовниц». Лавра на цей лист наложила таку резолюцію: дозволяється пакулянам (через те, що доброхотних даяній мало було) переробити пашню на горілку, продать горілку і на ті гроші відремонтувати церкву. Архімандрит лаври Лука Білоусович, крім того, вимагав, щоб: «на месте получерного іконостасного навести новое поле лазоревое или зеленое, токмо красками не худыми».

В 1757 р. пакуляне пишуть в лавру: «церква каменным фундаментом подмурована и внутрь оной добропорядочно совсем устроено і іконостас с наносною на чорном поле зелеными фарбами действительно поставлен, также опасань около оной церкви делается і сего лета будет окончена».

В травні 1758 року з Пакулі доносять в Лавру, що церква «поднятіем с фундамента, порубкою деревяною^[7] і зделкою под оную каменного фундамента обновися, також и около ония бившія разобранная опасань с бабынцами прошлого года складкой докончена, а сего 1758 г. до сего времени оная опасань крышкою с тертиц настояще уже поделана і на бабынцах полубанки по кожухованію тертичному гонтою дубовою покрити і в оних, где надлежало, вымостка зделана, також і на преддверіи входніе мостки поделаны ж. І уся оная церковь к освященію готова».

В листі від 25 травня 1764 р. до лаври протопіп Борзаківський повідомляє, що тепла пакульська церква уже перевезена в Київ, на слободу Звіринець, а біла жесть, що була на ній, частково використана в 1763 р. на побиття «неболшой бани на новоустроеной в 1762 р. дзвіниці, та ж жесть, що від дзвіниці осталася, при троїцькой пакульской содержится. И намереваются де к той, докупивши сколько потребно будет, к побитой жестю в прошлом 1761 году средней бани, должни олтарную еще баню побити и украсить». Чи дозволено було це зробити, з документів не видно.

В травні 1766 р. пакульці сповіщають, що в Троїцькій церкві «давняго ея накриття, як над олтарным местом, так и по других ринвах от бивших прошлогодних дождевых погод зделалася немалая теча. Для поправки которой и гонты потребное число взаготовлении уже имеется. И чтоб такова теч не могла в большое неспокойство привести, того ради к таковому порядку и исправленію дозволеній просят». Лавра дозволяє.

В 1779 р. 31 травня з Пакуля пишуть в лавру: «прошлого 1766 г. пакульська церква Тройци гонтою вновь совсем покрита, а еще вокруг оной церкви остаются стены без покожухованія і опасання без покрыття кальовками». Просять дозволу дерева в пущах вирубати для закінчення ремонту. Лавра дозволяє.

Отже, між 1754–1779 роками Троїцьку церкву в Пакулі підважили (1755 р.) і підвели під неї цегляний підмурок (1757 р.). Розібране було опасання знову зложили, тертицями вкрили, на бабинцях полубанки, по кожухованню тертицями, ґонтами дубовими покрили (1758 р.)^[8]. В 1761 р. була побита білою бляхою главка центральної дільниці. А в 1766 р. всю церкву наново побили ґонтою.

Про пізніші репарації дають нам відомості «Книга видатків і прибутків за роки 1789–1877» та «Приходская летопись 1867 года» з пізнішими в ній записами, що переховувались в Пакулі в церковному архіві.

Опасання, відремонтоване в 1758 р., через 33 роки знову вимагало полагодження. В згаданій «Книзі видатків» під 1791 роком занотована заплата «за розбор опасанні». Слід сказати, що в «Книзі видатків» відбито далеко не всі витрати, а значить, і не всі ремонти. Зокрема в «Книзі видатків» немає запису на оплату скла дання опасання,хоч наступні записи показують, що опасання існувало аж по 1827 р. Під 1819 р. записана оплата «за висип в опасаннях землею». Це означає, що поміст, насланий 1758 р., згнив і його не замінили новим, а замість помосту в опасанні висипали земляну долівку. «Приходський літопис» 1867 року має запис, що «храм и ныне имеет тот самый вид, какой имел первоначально при построении, с тою лишь отменою, что в прежнее время вокруг храма была опосань, которая 1827 г. уничтожена, а вместо оной устроены три придела – северный, южный и западный». В «Книзі видатків» і про це теж немає запису^[9].

Не раз ремонтувалися верхи церкви. Вищезгаданий лист від 31 травня 1779 р. Зазначав, що 1766 р. церква Тройці «гонтою вновь совсем покрыта». Але з 1791 р. починають знов думати про ремонт верхів. В «Книзі видатків» в грудні 1791 р. занотована виплата «контарным работникам», що, очевидно, заготовляли ґонту. В 1793 р. у квітні платять 5 робітникам церковним «за вибить дубовой гонтой», які працювали два дні. «Книга видатків» не дає повної картини перекривання верхів. В наступному 1794 р. записано купівлю двох колод та плата за вирізку з них тертиць і купівлю 3000 цвяхів «на последнюю баню». Отже, чотири верхи перекриті були, очевидно, раніше, в 1793 р. Ці ґонтові верхи про­стояли понад 30 років. В 1827 р. купують 60 соснових і 15 дубових колод і виплачують пильщикам за вирізку 1572 шальовок, 180 дощок і 5000 ґонти. В 1828 р. купують ще 30 колод соснових та 4 дуби і платять робітникам, що «валяли дуби для ґонти», а також робітникам, які тесали дубову ґонту, кололи смолове дерево та тим, що оправляли колоди для шальовок; виплачують пильщикам, що вирізали 400 шальовок, 331 дошку. На цей раз дошки і шальовки йдуть уже під залізні дахи. В червні виплачують «за побивку зелезом 10-ти куполов». Але частина церкви (яка саме – невідомо) залишається ще під ґонтою, яку заготовили одночасно з шальовками під залізний дах. В 1854 р. побивають залізом ризницю й паламарку. В 1857 р. верхи знову ремонтують: виплачують «плотникам за починку крыши церковной», купують понад 130 пудів «воловодского» та «графського» листового заліза і виплачують «за покрытие железом церковной кровли». Одночасно дахи фарбують олійною фарбою. В 1865 р. побивають залізом приділи і фарбують олією дахи церкви і приділів. В 1906 р. перекривають залізом ризницю і паламарку, чинять дах на церкві, фарбують будівлю зовні і всередині, ремонтують призьбу і віконні рами.

В «Книзі видатків» записано не раз видатки на ремонт вікон і вставку оболонок. В 1798 р. записана виплата «за деланіе оболонок». В 1813 р. платять «скляру за починку церковных оболонок». Так само і в 1816 р. платять «за починку оболонок». Термін «оболонка» в «Книзі видатків» тут вжито востаннє. В 1828 р. записано: «куплено стекла пол ящика для окошек у Берка»^[10] і «заплачено за сделаніе 34 окошек». В 1864 р. знову роблять і фарбують до церкви 24 вікон. В 1867 р. роблять двоє вікон і починяють розбиті бурею. В 1906 р. роблять нові рами, а інші ремонтують.

Завдавали клопоту парафіянам і надглавні хрести. В 1799 р. купують залізо «для поправки крестов», платять за «обмаліованіе» їх, купують горілку «за взнос двох крестов на церкву». В 1801 р. знову платять «за взнос крестов». В 1826 р. платять «за обмаліованіе верхней бани и креста на ней стоящего». В 1828 р. купують пуд листового заліза і платять котляру «за починку трех крестов», а також виплачують за позолоту 5 хрестів міщанину київському, а жителю чорнобильському Олексію Сеншилі. Того ж року купують шинного заліза «для обивки верхней шиї» та «щекатурных гвоздей для побивки 5 куль».

В 1811 р. виникла потреба окувати залізом церковні двері і навіть вікна; в 1856 р. їх знову оббивають залізом. Занотувала «Книга видатків» такі ще ремонтні роботи в церкві: в 1824 р. «забитіе в олтаре дирки», в 1865 р. – полагодили приділи і побили їх залізом. В 1816 р. «заплачено майстрам за вимост церкви».

В 1870 р. складали кошторис на перебудову дзвіниці «новоустроенной» в 1762 р. В 1826 р. «заплачено за подруб колокольни и сделание на оной новой крыши». Ніяких інших записів про долю дзвіниці в «Книзі» немає.

Нотатки про неодноразове офарбування будови з «Книги видатків» я не вибирав, оскільки воно на форми церкви не впливало.

Всі зазначені вище ремонти торкалися зовнішнього вигляду церкви. Найбільш їх припадає на долю верхів та опасання. На підставі сучасного вигляду важко скласти уявлення про первісний вигляд верхів. Одне можна з певністю сказати: огрубілі зовнішні форми сучасних верхів – наслідок численних ремонтів. Ці зовнішні форми верхів не відбивають характер їх внутрішнього вигляду і не дають уявлення про первісний, назавжди для нас втрачений, зовнішній вигляд. Жодного запису про пересипку зрубів (навіть ліхтарів)^[11] чи якісь внутрішні ремонти (крім поправки підлоги) в «Книзі видатків» ми не зустріли. Отже, зовні церква втратила первісний вигляд верхів, опасання з «бабинцями і полубанками», набула нові приділи. Всередині ж зруб будови зберіг цілком непорушно первісний вигляд.

Серед обміряних нами пам’яток церква Тройці в Пакулі посідає особливе і значне місце. По-перше, це найстаріша з обміряних нами пам’яток народного монументального дерев’яного будівництва на Лівобережжі (збудована в 1710 р.). По-друге, церква збудована Києво-Печерською лаврою у важливому господар­ському своєму центрі (тут працювали рудні, гути, папірня, млин). Тому на будівлю вжито матеріал найвищої якості. Пакуль лежала серед величезного лісового масива, що давав основну масу діло­вої (будівельної) деревини для Чернігівщини. А будував церкву майстер високої кваліфікації. Дослідження пам’ятки переконує нас у тому, що церква в Пакулі – дійсно пам’ятка виключно висо­кої будівельної техніки, і твір талановитого і досвідченого народного майстра з яскраво виявленою індивідуальністю, художнє обличчя якого зформувалося, принаймні, наприкінці ХVII ст.; отже, ця будова дає змогу заглянути в творчу лабораторію народних архітекторів XVII в.

Подаємо необхідні пояснення до фотографій сучасного зов­нішнього вигляду Пакульської церкви та її обмірних креслеників.

Знищення опасання дуже негативно відбилося на пам’ятці: позбавило її одного з головних захисних засобів супроти руйнуючих чинників (в першу чергу вологи), а разом з тим порушило гар­монійність задуманих при будуванні пропорцій будови. Зараз від опасання залишився недоречний, негармонійно перетинаючий зруби стін поясок. В первісному вигляді широко розгорнуті крила опасання, його похилий дах з «бабинцями та полубанками» створювали масивну на вигляд «базу», з якої виростали стрункі лінії й пло­щини зрубів стін чотирьох рукавів церкви. Опасання було гармонійною, необхідною складовою частиною композиційного задуму. Після знищення опасання зруби стін набули напружено-стрімкі пропорції, які майстер-будівничий не передбачав. Найлегше в цьому можна переконатися, порівнявши фото та кресленики зовнішнього вигляду церкви в Пакулі (де опасання було знищене) та церкви Миколая в Ново-Ропську, де опасання заціліло. Ці дві пам’ятки можна і слід зближати. Обидві вони п’ятиверхі, хрещаті в плані. Ропська збудована «іждівенієм» гетьмана Данила Апостола, вона молодша Пакульської лише на 22 роки. Обидві – твори видатних народних майстрів. Фундатор одної – славетна Києво-Печерська лавра, другої – гетьман України.

Значну роль відігравало опасання і в процесі сприймання внутрішнього об’єму Троїцької церкви. Всередині опасання відносно низьке, з пануючими горизонтальними помірами приміщення. Йому доручалася роль архітектурної «інтродукції». Об’єми бабинця й центра, куди потрапляв глядач з опасання, по контрасту вра­жали своєю висотою, динамічною стрункістю і розрахованим харак­тером освітлення.

Опасання було розібране в 1827 р., а замість нього добудовано притвори – присадкуваті, незграбні. Ні парафіяни, ні майстри, що добудовували їх, думкою про збереження ансамблю церкви голови собі не сушили. Це свідчить, що розуміння і відчуття пропорцій, гармонії будови, притаманне майстрам, що будували церкву, їхніми нащадками в ХIX в. було втрачене^[12]. Ці добудови порушили первісну гармонійність зовнішнього вигляду пам’ятки, але враження високостінної будови з струнними зрубами стін все ж залишилося.

Цегляний підмурок зараз закрито дощаною призьбою, забраною в шули, вверху прикритою дощаним дашком. Зруби стін зовні обшито шальовками горизонтально. Обшивка пізня. Коли в 1766 р. міняли на церкві ґонт, то і зі зрубів обібрали кожуховання. В листі до лаври пакуляне писали: «а еще вокруг оной церкви остаются стены без покожухования» і просили дозволу вирубати дерева в пущах для закінчення ремонту. Зараз на зруб стін набито товсті планки, а вже на них нашито шальовку. Тому віконні рами, оставлені в зруб, виглядають з неглибоких ніш.

Зовні зруби стін вівтаря й бабинця – високі, ставні. Зруби стін південного й північного рукавів, коли оглядати церкву зі сходу чи заходу, виглядають напружено стрімкими, а з півдня чи півночі пропорції їх зрубів такі ж, як і у вівтаря чи бабинця. Зруби стін усіх чотирьох рукавів на вигляд однієї висоти; за­вершує стіни рукавів важкий, примітивно-грубий карниз. Він повторюється (без будь-якої відміни) і у завершенні зрубу центральної дільниці, а також восьмериків і ліхтарів усіх п’яти верхів.

Одноманітне повторення виразно непривабливих архітектурних елементів ніяк не збагачує і не прикрашає будову.

Увінчує корпус зрубів стін тісно згрупована композиція 5 верхів. Зруби стін усіх чотирьох рукавів енергійним рухом перших заломів переходять у помірної стрункості восьмерики. Над другими заломами, перекритими низькими присадкуватими дашками, підносяться стрункіші за восьмерики ліхтарі, перекриті такими ж, як і восьмерики, плесковатими дашками. Отже, зовні пропорції верхів в цілому і окремих складових частин сприймаються як стримано стрункі і не дають підстав припускати, навіть здогадуватись про ту дивовижну динаміку, яка формує внутрішній об’єм церкви. Первісний зовнішній вигляд верхів, як ми вже згадували, для нас втрачено назавжди. Тоді як зруби верхів всередині будови, як показало дослідження, збереглися непорушно. Отже, зовнішнє оформлення верхів – продукт неодноразових ремонтів, які надали верхам в’ялість і сухість у формах восьмериків і ліхтарів, нудну одноманітність присадкуватих дашків над заломами восьмериків та ліхтарів.

Чотиригранний зруб стін центральної дільниці високо підноситься над рівнем зрубів стін рукавів: карниз зрубу стін центра лежить на одному рівні з карнизами восьмериків південного й північного верхів і вище карнизів восьмериків бабинця і вівтаря. Восьмерик і ліхтар центральної дільниці не надто різняться від восьмериків і ліхтарів рукавів, проте в цілому центральний верх – виразно виявлена домінанта з композиції верхів церкви.

Просвіти між чотиригранником центрального зрубу стін (вгорі) та восьмериками південного й північного рукавів менші просвітів між тим же центральним зрубом і восьмериками вівтаря та бабинця, незважаючи на те що південна грань першого залому південного рукава і відповідна грань північного рукава заломлені дуже стрімко (78°,80°), тоді як відповідні їм грані вівтаря й бабинця заломлено значно крутіше (57°). Опуклі дахи, що перекривають перші заломи рукавів, доволі високі і енергійно прорисовані, тоді як дах першого залому центрального верха – низький і невиразний формою. Восьмерики усіх п’яти верхів далекі від геометричної правильності; всі стиснуті по осі південь–північ і всі в тій чи іншій мірі відмінні один від одного. Зокрема, восьмерик центральної дільниці помітно менший восьмериків вівтаря і бабинця. Ще більше відмінні один від одного всі ліхтарі – формою плану, висотою, формою і розміром прорізаних в їх гранях вікон. В кутках, де стикаються зруби стін рукавів, видно обрізані кінці колишніх дерев’яних довбаних рештаків-водостоків.

Поважне місце у оживленні зовнішнього вигляду церкви майстер відводить вікнам. Грані зрубів стін, орієнтовані по сторонах світу, прорізані великими вікнами, що мають форму рівно-конечного хреста (перекликаються з формою плану будови). Решта вікон в корпусі зруба стін - високі вузькі (5 × 3). У вівтарі ж бабинці вони прорізані на південь і північ, а в бокових рукавах - в гранях суміжних з південною чи північною. Восьмерики вівтаря, бабинця і центра та ліхтарі прорізано вікнами, орієнто­ваними в гранях по сторонах світу. При чому розміри їх далеко не стандартні. Вікна восьмерика й ліхтаря центрального верха виглядають трохи завеликими відносно площі граней.

Отже, на перший погляд зовні наша пам’ятка виглядає як звичайна п’ятиверха церква ходового типу^[13] і до того ж роботи майстрів не дуже високої кваліфікації. Але досить переступити поріг бабинця, як вас зразу владно охопить відчуття, що перед вами – пам’ятка неоціненої художньої вартості, одна з найвищих (збережених) вершин української народної мистецької творчості, одна з найдорожчих перлин дерев’яного монументального будівництва. Ви зразу потрапляєте в полон могутніх чар дійсно величного твору мистецтва. Пакульска Троїцька церква допомагає нам безпосередньо доторкнутися до джерела і зрозуміти імпульси натхненного захоплення українськими дерев’яними церквами з боку розумного, освіченого, гостроспостережливого, естетично-вразливого іноземця подорожнього – Павла Алеппського. Його захоплювали сила й сміливість дерзання творчої конструктивної думки, глибока змістовність, краса і завершеність архітектурно-художнього образа українських дерев’яних церков. Нас в інтер’єрі Пакульської Троїцької церкви захопили чарівна гармонійна стрункість цілої будови, багатство і різноманітність ритмічних сполучень архітектурних компонентів. Пристрасна напруженість архітектурних форм будови, нестримне поривання їх догори збуджують трепетну естетичну насолоду, переповнюють радісною схвильованістю, яка не залишає вас увесь час, доки ви перебуваєте під безпосереднім впливом пам’ятки, і пізніш, коли ви в спогадах, в думках, в уяві повертаєтесь до пережитого, відчутого. Ці згадки, спроби критично розібратися в своїх враженнях збуджують почуття гордості за наш народ, що в глибинах своїх надр викохав таких чудових майстрів.

У створенні архітектурно-художнього образа будови пропорційним взаємозв’язкам частин церкви належить одне з чільних місць. Тому, на нашу думку, доцільно перед описом інтер’єру дати аналіз обмірних креслеників церкви. Аналіз креслеників дасть тверду основу конкретно з’ясувати, якими засобами майстер створює виразні гармонійні, а часом і дисгармонійні сполучення компонентів будови. На пропорціях побудовані чіткість і виразність форм. В якійсь мірі аналіз обмірних креслеників допоможе зрозуміти бурхливий розвиток ритмічних і аритмічних сполучень граней і їх контурів в заломах та з’ясувати причини перегрупування тих сполучень в заломах різних верхів.

Вихідний розмір в побудові плану – довжина плану центральної дільниці (8 м); ширина плану дільниці – апофема рівностороннього трикутника з стороною, рівною довжині центру; та ж довжина центра дає довжину плану південного й північного рукавів, а ширина центру дає ширину плану вівтаря; довжина вівтаря = повній його ширині; ширина плану бабинця = повній ширині вівтаря; довжина плану бабинця дорівнює ширині його; ширина південного і північного рукавів дорівнює половині діагоналі плану центру. Таким чином, внутрішня довжина плану будови дорівнює подвійній діагоналі центру, а ширина – подвоєній довжині того ж центра. Східна грань плану вівтаря дорівнює половині ширини вівтаря, південна й північна грані – половині діагоналі центру. Західна грань бабинця дорівнює половині діагоналі південної половини плану дільниці, а південна і північна – половині діагоналі центру (= також північній і південній граням вівтаря). Східна й західна грані південного і північного рукавів дорів­нюють половині довжини плану вівтаря; західні стінки рукавів (разом з заплечиками) дорівнюють половині повної довжини плану центру; північна і південна грані плану рукавів дорівнюють половині діагоналі південної половини центру.

Всі вищеозначені розміри взято точно. Розбивка плану в натурі проведена без деформацій. Зруби восьмериків (їх плани, висота) уже не такі точні, а форми їх менш геометрично правильні^[14]. У восьмерика центральної дільниці ширина дорівнює половині ширини зрубу стін вгорі, а довжина = половині довжини зруба стін (теж вгорі). У восьмерика бабинця ширина дорівнює полови­ні ширини плану бабинця, а довжина – половині довжини плану центра. У восьмерика вівтаря ширина = половині ширини плану вівтаря, а довжина дорівнює повній ширині восьмерика. У восьме­рика південного рукава ширина дорівнює ширині восьмерика центру (половині ширини верха зруба стін центру вгорі), довжина = 1/2 довжини плану дільниці, а довжина шестигранної основи восьмерика = довжині південної грані плану дільниці. У восьмерика північного рукава ширина дорівнює ширині восьмерика центра і ширині восьмерика південного рукава, а довжина = довжині північної грані плану дільниці і наближається до довжини восьмерика південного рукава.

Ще далі від геометричної правильності відійшли ліхтарі. Всі вони мають відміни в формі і розмірах плану, висоті зрубиків, нахилах граней. І ліхтаря центральної дільниці довжина дорівнює довжині південної чи північної грані восьмерика тої ж дільниці, а ширина ліхтаря дорівнює половині повної довжини того ж восьмерика, у вівтарному верху повна довжина зруба ліхтаря дорівнює довжині південної чи північної граней вівтарного восьмерика, а ширина зруба ліхтаря дорівнює довжині західної чи східної граней восьмерика тої ж дільниці. Останні ліхтарі в розмірах близькі до розмірів вівтарного ліхтаря, але з деякими відмінами. Ці відміни чітко виступають на обмірних креслениках, але значно менше помітні в натурі.

Розміри зрубів стін, заломів, восьмериків і ліхтарів визначаються розмірами плану. Внутрішня висота центральної дільниці складається з 2 основних частин: зрубу стін і верху. Висота зрубу стін дорівнює діагоналі плюс ширині плану дільниці, а висота верха – довжині плану дільниці, цебто висота зрубу стін більш ніж вдвоє переважає висоту верха. Це переконливе свідчення того, що майстер приділяв зрубу стін значну увагу, надавав зрубам стін в утворенні архітектурно-художнього образу будови великого значення. Грані зруба стін мають значний нахил всередину; на висоті 17 м зруб звужується на 1 м, цебто кожна грань дає нахил в 6 см на кожний метр висоти в подовжньому розрізі і біля 5 см в поперечному розрізі.

Перший залом центрального верху заготовлявся на землі за допомогою 2 шаблонів-трапецій. У першої трапеції для складання західної і східної граней основа – повна довжина зруба стін (вгорі), верхня грань = 1/2 нижньої грані і висота =1/4 основи. У другої трапеції (для складання південної і північної граней) основа – повна ширина зруба стін (вгорі), верхня грань трапеції = 1/2 основи і висота тата ж, як і у першої. Висота зрубу стін і першого залома центральної дільниці разом дорівнює апофемі трикутника з стороною = довжині плану будови. Залом складався з настановою зменшити внутрішній об’єм дільниці з розрахунком, щоб довжина і ширина восьмерика становили 1/2 повної довжини і повної ширини зруба стін центру (вгорі). Таким чином, ширина восьмерика, як і плану дільниці, = апофемі трикутника з стороною = довжині восьмерика. Висота восьмерика = 1/2 ширини зруба стін дільниці (вгорі). Висота зрубу стін, першого залому і восьмерика дорівнює довжині плану будови. При заготівлі на землі зрубу другого залому центральної дільни­ці використано також 2 шаблони-трапеції. Трапеція для складання східної і західної граней основу мала = довжині восьмерика (вгорі), верхня грань = 1/2 діагоналі чотирикутника, в який вписується основа восьмерика, а висота = 1/2 висоти першого залому. Трапеція для складання південної і північної граней другого залому центрального верху в основі мала ширину восьмерика (вгорі), верхню грань = 1/2 повної довжини восьмерика (вгорі) і висоту таку ж, як і у попередньої трапеції. Висота другого залому і восьмерика разом дорівнюють довжині восьмерика. У ліхтаря повна ширина дорівнює його довжині; довжина ліх­таря дорівнює довжині південної грані восьмерика; висота ліхтаря = його довжині.

Третій залом центрального верха в поперечному розрізі дає рівносторонній трикутник, а в подовжньому розрізі – трикутник з висотою, рівною 1/2 висоти восьмерика. Нижня третина кожного з цих трикутників і послужила шаблоном для складання зрубу третього залому. Висота третього залому і ліхтаря разом дорівнює висоті восьмерика. Загальна висота верху центральної дільниці дорівнює довжині плану дільниці, а внутрішня висота цілої дільниці – довжині плану будови плюс 1/2 довжини плану бабинця. Просвіт з центра до бабинця починається на висоті = ширині плану центральної дільниці^[15].

Висота зрубу стін бабинця дорівнює повній ширині плану центральної дільниці і південного рукава, разом взятих. Перший залом бабинця в подовжньому розрізі дає трапецію, яка становить нижню частину рівностороннього трикутника з стороною,що дорівнює довжині зрубу стін дільниці (вгорі)^[16]. Шаблон-трапеція, за допомогою якої збирався на землі зруб першого залому бабинця (його західна і східна грані), мала основу = довжині зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань трапеції = 1/2 довжини плану центру, і висота, = 1/3 довжини основи. Як ми вже зазначали, довжина восьмерика = 1/2 довжини плану центра, а ширина = 1/2 повної ширини плану дільниці, висота ж = висоті першого залому. Другий залом бабинця в розрізі дає трапецію, що становить нижню половину трикутника з основою = довжині восьмерика і висотою = 1/2 повної довжини восьмерика дільниці. Верхня грань цієї трапеції визначає довжину ліхтаря. Висота другого залому = 1/2 висоти восьмерика, висота ж ліхтаря дорівнює 1/2 суми висоти другого залому і восьмерика. Третій залом в розрізі дає трапецію, що становить низ трикутника, близького до рівностороннього. Висота третього залому з ліхтарем разом = висоті восьмерика, висота верха бабинця = повній довжині плану центра (отже, верх бабинця вищий верха центра). Внутрішня висота бабинця дорівнює довжині плану дільниці, центра і південної грані вівтаря, разом взятих^[17].

Висота зрубу стін вівтаря менша висоти зрубів останніх трьох рукавів, які мають однакову висоту; висота зрубу стін вівтаря дорівнює ширині плану вівтаря і північного рукава, взятих разом. Відмінний від бабинця у вівтаря не лише зруб стін, але і зруби складових частин верха. Перший залом вівтаря (його східна і західна грані) заготовлявся за допомогою трапеції, у якої основа – довжина зруба стін дільниці (вгорі), повна довжина верхньої грані трапеції, а значить, і основи восьмерика вівтаря дорівнюють довжині восьмерика бабинця.

Висота першого залому вівтаря = 1/4 довжини плану центру. Висота першого залому і зрубу стін разом = подвоєній довжині плану дільниці, або повній довжині плану центра плюс довжині південної грані вівтаря. Східна і західна грані першого залома вівтаря плоскі і похилі під кутами 57° і 52°. Різниця кутів викликана бажанням збільшити просвіт між восьмериком вівтаря та зрубом стін центра і тим зменшити навантаження східної грані зруба стін центральної дільниці. Восьмерик вівтаря більше восьмериків інших дільниць наближається до рівностороннього; його повна ширина = довжині; ширина ж = 1/2 ширини плану дільниці; висота восьмерика = 1/2 ширини плану дільниці. Висота восьмерика і першого залому разом дорівнює південній грані плану дільниці. Другий залом вівтаря в розрізі дає трикутник, у якого боки дорівнюють висоті восьмерика. Нижня половина цього трикутника і використана була як шаблон для заготівлі зрубу другого залому. Верхня грань трапеції визначила також розмір довжини й ширини
ліхтаря. Висота другого залому визначається тим, що разом з висотою восьмерика і першого залому дорівнює ширині плану дільниці. Ліхтар вівтаря вищий за усі ліхтарі будови; над ним нема третього залому, як у бабинці. Висота ліхтаря дорівнює 1/2 висоти восьмерика і першого залому, разом взятих, або 1/2 довжини південної грані плану дільниці. Висота ліхтаря, другого залому і восьмерика разом дорівнює також повній довжині плані вівтаря. Верх вівтаря вищий над усі верхи будови. Висота верха вівтаря дорівнює діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану центру, а внутрішня висота вівтаря, як уже вказувалось, дорівнює висоті бабинця, або = довжині верху церкви плюс південна грань бабинця.

Висота зруба стін південного рукава дорівнює висоті зрубу стін бабинця (або повній ширині плану центру і південно­го рукава, разом взятих). Перший залом рукава має складну конструкцію. Південна грань його заломлена дуже стрімко (80°), тоді як значно коротша північна грань дає кут в 47°. Це викликано потребою досягти максимального просвіту між восьмериком рукава і зрубом стін центру і тим перемістити центр ваги верха оскільки можливо ближче до південної грані зруба стін дільниці і цим перенести на цю грань найбільше навантаження. Довжина південної грані залому рукава від верхнього вінця зрубу стін до нижнього вінця зрубу восьмерика = східній грані першого залому вівтаря. Висота першого залому рукава дорівнює 1/2 ширини зрубу стін дільниці (вгорі), а висота першого залому і зрубу стін разом дорівнює висоті зрубу стін і першого залому бабинця, або апофемі рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює ширині плану будівлі. У восьмерика довжина дорівнює 1/2 довжини плану дільниці, а ширина і висота = 1/2 ширини зрубу стін вівтаря (вгорі). Другий залом має грані, заломлені під різними кутами: південна під кутом 37°, а північна 50° з метою ущільнити верхи південного рукава і центру, досягти компактності згрупування їх. Висота восьмерика південного рукава = висоті восьмерика центрального верха; висота другого залому і восьмерика південного верха разом = висоті другого залому і восьме­рика центральної дільниці. Ширина і довжина ліхтаря південного рукава, ліхтаря вівтаря і ліхтаря бабинця мають незначні відміни. Висота верха південного рукава = повній довжині плану дільниці і дорівнює висоті верха бабинця. Внутрішня висота південного рукава дорівнює довжині бабинця, центру і південної грані вівтаря (як і бабинця) плану будови.

Висота зрубу стін північного рукава і південного однакові. Північна і південна грані першого залому північного рукава заломлені під кутами 80° і 44°. Однакова висота першого залому у обох рукавів. Однакова ширина і висота восьмериків обох рукавів, але довжина восьмерика північного рукава більша, вона дорівнює довжині пів­нічної грані плану дільниці. Північна і південна грані другого залому північного рукава мають нахили 47° і 54°. Різниця в кутах нахилу південної і північної грані першого і другого заломів північного верха викликана тими ж потребами, що і різниця кутів нахилу тих же заломів південного рукава. Висота другого залому і ліхтаря у обох рукавів однакові. Довжина ліхтарів також однакова, а ширина у північного рукава на товщину вінця більша, ніж у південного. Однакова у обох рукавів висота верхів. Однакова у них і внутрішня висота дільниць.

Хори. Опалубка під хорами починається від підлоги на висоті = 1/2 повної довжини плану бабинця; настил хор – на висоті = 1/2 діагоналі квадрата, в який вписано план шестигран­ника бабинця. Верхній край билець лежит на висоті, що дорівнює апофемі рівностороннього трикутника з стороною, рівною ширині плану центру.

Вікна прорізано теж пропорційно до розмірів плану будови. У зрубах стін їх заложено на висоті, що дорівнює півсумі ширини плану центра і південного рукава; верх просвіту цих вікон лежить на висоті = довжині плану центра. Центр хрещатого вікна припадає на вершину рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює довжині плану центру. В восьмериках вікна над верхнім вінцем зрубу стін заложено: в центральному верху на висоті = 1/2 ширини зруба центральної дільниці (вгорі) мінус товщина брусу й в бабинці на висоті = 1/2 ширини зруба стін центра (вгорі)^[18], у вівтарі в восьмерику вікно заложено на один вінець вище, ніж у восьмерику бабинця, в північному рукаві – на висоті = довжині західної грані зруба стін (вгорі), або на висоті = 1/2 ширини плану бабинця, а в південному рукаві вікно заложено в восьмерику на 2 вінці вище, ніж в восьмерику північного рукава. В ліхтарях вікна заложено над верхнім вінцем зрубу стін дільниці: в центральному верху на висоті = ширині плану вівтаря^[19], в бабинці на висоті = довжині плану дільниці^[20], у вівтарі на висоті = довжині плану центру^[21], в південному і північному рукавах на висоті = повній довжині плану бабинця^[22].

Висота просвіту, що сполучає центр з південним чи північним рукавом, дорівнює діагоналі чотирикутника, в який вписується план бабинця^[23]. Центр голосника, прорізаного в південній і північній грані центрального зрубу стін, міститься на висоті = сумі = ширини плану центру, і південного чи північного рукава.

Тепер ознайомимось з інтер’єром будови. Коли при церкві ще було ціле опасання, глядач з цвинтаря потрапляв спочатку до опасання, а з опасання входив уже до бабинця. Ми не знаємо, як виглядав інтер’єр опасання церкви в Пакулі. Можна думати, що оформлення його було скромне, як і у всіх відомих нам пам’ятках. Тому кожного, хто після опасання потрапляв у бабинець, вражали і пишність оформлення хор, і затіненість простору під ними, що змінялась яскравим освітленням простору бабинця над хорами. Зверху щедро лилося світло; на схід (вгорі) простір бабинця замикала стіна, з просвітом знизу різьбленими фестонами; нижче за просвітом, що сполучав бабинець з центром, розкривався ясний простір центральної дільниці, який на сході замикав золочений іконостас з соковитими кольорованими мальова­ними зображеннями. Після першого загального враження від інтер’єра глядач починає детальніше знайомитись з приміщенням самого бабинця. Внизу зруб бабинця відділяли від центра низенькі заплечики. Шестигранний зруб стін бабинця сприймається, як висока струнка призма з нахилом стін всередину. Об’єм бабинця поділяють по горизонталі хори, що по периметру обходять його зовнішні грані. Частина зрубу стін над хорами (її можна спосте­рігати і з підлоги, і з хор) яскраво освітлена трьома вікнами: одне, хрещате, прорізано в західній грані, по одному прямокутному – в південній і північній гранях. Вгорі зруб стін в південно-східному і північно-східному кутах за допомогою похилих клинів переходить у восьмигранний зруб першого залому. В дійсності переводять об’єм зрубу стін у залом не дощані клини (вони тільки закривають пазухи в кутах), а горизонтальні мости з брусів, які перекривають кути зруба стін, що виявилось після дослідження нами цих кутів. В обох клинах прорізано по одному невеликому квадратовому просвіту; вони, очевидно, виконували роль «голосників», посилювали і поліпшували акустику. Перший залом бабинця – висока, струнка, зрізана зверху восьмигранна піраміда. Східна і західна грані залому, як зазначено вище, скомпоновані за принципом боків рівностороннього трикутника. Висота залому взята з розрахунком, щоб довжина і ширина восьмерика дорівнювали поло­вині довжини і ширини плану дільниці. Західна і обидві суміжні грані опуклі; їх вигнута поверхня теж виконувала акустичне завдання, скеровувала голоси співаків, що стояли на хорах, в напрямку до центральної дільниці. Останні грані залому плоскі. Усі грані залому звужуються догори: більші – сильніше, менші – слабше. Межу переходу зруба стін в залом нічим не підкреслено.

Грані восьмерика, сильно освітлені чотирма вікнами, орієнтованими по сторонах світу, чітко відмежовуються від залому. Зруб восьмерика має нахил граней всередину і значно звужує внутрішній простір верху. Форма його стриманострунка. Слід підкреслити одну дуже цікаву конструктивну, а разом з тим і декоративну властивість Троїцької Пакульскої церкви: ні в зрубі стін бабинця, ні у восьмерику немає жодного ригеля. Більше того, ригелів немає ніде і в останніх чотирьох дільницях. В другому заломі грані заломлено крутіше (49°, 48°), ніж у першому. Восьмигранний, видовжений по осі схід–захід, ліхтар – високий, тягнутих догори пропорцій, освітлений чотирма вікнами. Вікна прорубано безпосередньо в зрубі ліхтаря; вони не мають ні луток, як вікна зрубу стін, ні дощаних обкладок в просвіті, як вікна восьмерика. Вони вузькі, високі; верхній край їх вирубано у вигляді гострокутого «дашка». Завершує ліхтар стрімкий (73°, 58°) третій заломик, зверху пристелений плоским плафоном. На ньому намальовано зображення Христа з двома предстоящими ангелами. Зруби стін першого залому і восьмерика виконані на високому технічному рівні: вони рівні, чисті. Зруби ж верха бабинця, починаючи з другого залому, – кострубаті. Шов між гранями нерівний, виведений не по шнуру, а злам частий, зигзагоподібний; бруси одного вінця заходять в сусідній. Межа між другим заломом, ліхтарем та третім заломом не вирівняна в одну горизонталь, а ступінчаста, бо вінці ліхтаря, переступивши межу, частиною потрапляють у залом і, навпаки, вінець залома сусідньої грані, знехтувавши межу, заходить частково у зруб ліхтаря.

Порівнявши верхи бабинця і вівтаря (за обмірними креслениками), помічаємо, що в загальних рисах вони подібні, але поруч з тим є у них і відміни: перший залом бабинця вищий, ніж у вівтаря; восьмерик, навпаки, вищий у вівтарі, причому у бабинці він довший, а у вівтарі коротший. Ліхтар у вівтарі вищий і не має третього залому. А у бабинця він нижчий, навіть беручи разом з третім заломом. Чим пояснити ці відміни, сказати не можемо.

Тепер кілька слів про хори. Сходи на хори розташовані всередині спеціальної шестигранної рубленої клітки. Кінці вінців її вирубано в північну грань зрубу бабинця (клітка розташована в північно-західному кутку бабинця). Вхід до клітки з заходу. Зверху вихід зі сходів на хори закривався лядою. Східці в клітці підіймаються спіраллю. Центр спиралі – в центрі клітки. Один кінець кожної пластини-східчини врубано в вінці зрубу клітки (чи грані церкви), другий – в центрі клітки пришивався до кінця попередньої пластини, обтісувався так, що в центрі кінці сходів утворювали круглий стрижень, від якого радіусами розходилися пластини-східчини^[24]. Поміст хор, на межі бабинця і південного чи північного рукавів, підтримують консолі – кінці випущених всередину церкви вінців зрубів стін обох рукавів і бабинця. На ці консолі одним кінцем положено лежні, які другим кінцем врубані в південно-західну грань зрубу стін південного рукава чи в північно-західну грань зрубу північного рукава. Поверх лежнів настилались мостини, пришиті до лежнів дерев’яними кілочками. Так підтримувалася та частина хор, що виходила в бокові рукави. У бабинці поміст хор з заходу підтримували лежні, запущені кінцями в зруб стін, а з півдня і півночі лежні, що одним кінцем трималися на консолях, а другий кінець їх запускався в зруб стін. Знизу настил хор підшито опалубкою, округлого вігнутого профілю. Лицева сторона хор – пишна різьблена балюстрада. Точені балясини на певних інтервалах заступають різьблені з лиця стовпчики. Завершують балюстраду різьблені бильця. Знизу її закінчує різьблений «відлив».

Одна з функцій хор – об’єднати об’єми бабинця, центру й рукавів. З другого боку їх багате соковите різьблене оформлення – важливий складовий елемент пластичного оздоблення інтер’єра. В атмосферу суворих, величаво-могутнього розмаху монументальних, чисто архітектурно-просторових форм балюстрада з її пластичним оформленням, що складається з многократного повторення комбінацій дрібних (порівняно з архітектурними формами) орнаментальних мотивів, вносить елемент урочистої святковості, пишноти, затишної інтимності.

Слід зважити і на те, що хори дають доволі значну додаткову площу не лише для хористів. Широко розкриті крила хор дозволяють, крім того, сприймати архітектурні форми будови з таких точок і в таких несподіваних ракурсах, про які, стоячи на підлозі, не можна і догадуватись. Ми вже згадували про те, що хори ув’язують об’єми бабинця, центру і бокових рукавів. Ступінь ув’язки дільниць чітко виявляють грані, що відділяють дільниці одну від одної. Східна грань бабинця відкривається до центра на висоті 8 м, а грані з центра до бокових рукавів відкриваються вище – на рівні 10 м^[25].

Характер оформлення бабинця, особливо нижньої його частини (хори), надає йому в якійсь мірі елементи інтимної затишності. Зовсім інакше сприймаємо ми об’єднаний об’єм трьох дільниць – центру і обох бокових рукавів. Майстер підкреслено виділяє високий і широкий поперечний зал як головний просторовий об’єм, що складається з трьох дільниць: центру і обох бокових рукавів. Цю залу (її нижню частину) майстер трактує як єдиний нерозчленований об’єм. Широкі просторові розміри розгортання приміщення в ширину, монументальність архітектурних форм, що складають дільниці, їх ясні пропорції справляють могутнє враження, викликають піднесення, створюють урочистий настрій. Як уже зазначено, північна і південна грані зрубу стін центральної дільниці починаються на висоті, що тільки на 5 вінців не сягає початку перших заломів рукавів. Лише на цій висоті зруб центру відокремлюється від бокових рукавів. Від бабинця центр відокремлюється нижче.

Головну увагу все ж майстер приділяє завданню створити будівлю колосальної висоти. Для того він використовує увесь приступний йому арсенал засобів: в першу чергу – реальну висоту і стрункість (пропорції) зрубів стін і верхів, а разом з тим допоміжні засоби – логічний розвиток одних форм з других; підвищення висоти верхів ілюзійними засобами, ступневим нарощуванням частоти ритмічних компонентів в компоновці форм верхів і, нарешті, використанням такого могутнього засобу, як світло.

Тепер розгляньмо окремо кожну дільницю. Зруб стін центральної дільниці відокремлюється від об’єднаного внизу об’єму трьох дільниць лише на висоті 7–10 м. Спочатку відділяється центр від бабинця – «аркою», оздобленою внизу профільованими «фестонами». Вище відмежується він гранями від південного і північного рукавів. Ці грані починаються різьбленими знизу сволоками^[26].

Оглядаючи зруб центрального верху, стоячи посеред церкви, не можна позбутись відчуття, що він «висить» над головою, ніби невагомий, що він ширяє в повітрі. Верхні ж складові частини верха його ніби не тільки втратили вагомість, але й набули здатності вільно здійматись догори, в повітря.

Четверик центрального зрубу стін значно вищий за зруби стін усіх рукавів (дорівнює висоті зрубу їх стін, перших заломів і восьмериків, разом взятих). В південній і північній гранях четверика прорізано по одному квадратовому «голоснику»^[27]. Вони мають акустичне призначення, сполучають порожнини трьох дільниць, а одночасно центр голосника позначає рівень верхнього краю зрубів стін південного і північного рукавів. Чотирма гостро заломленими клинами четверик переходить у восьмигранний зруб першого залому.

Слід згадати про офарбування церкви всередині, що хоч і стосується пізнього часу (1827 р.), але його доводиться брати до уваги як чинник, що надає зараз церкві певного характеру. Знизу, по вікна зрубу стін, церкву всередині пофарбовано сіро-синьою фарбою. Вгорі, починаючи з восьмерика і кінчаючи третім заломом, зруб побілено. Простір же між цими пофарбованими поясами зберіг тон натурального соснового зрубу. У первісному вигляді церква всередині була вся нефарбована. Збережені непофарбованими частини зрубів свідчать, що майстри уміли цінити мужню красу зрубу, виведеного чисто, але без «зализаності». При такому вигляді зрубів архітектурні форми будови могли справляти могутнє враження лише завдяки простим, але гармонійним їх ритмам. Аскетично сувора форма зрубу стін центральної дільниці і сьогодні справляє могутнє враження завдяки простим, мужнім ритмам.

Круто заломлені грані першого залому центрального верха енергійно звужують і сміло виносять високо вгору внутрішній об’єм верху – переводять його у стрункий восьмерик. На відміну від четверика, форма першого залому значно «вільніша». Ширші грані більш різко звужуються догори, ніж менші. Північно-західна грань на середині висоти вигнута назовні і звужена, а північно-східна в нижній третині прогинається досередини. Завдяки цьому «шви» між гранями втрачають монотонну прямолінійність, а їх зламчаті контури оживляють строгість форми зрубу.

Восьмерик-призма видовжена по осі схід–захід, як і план дільниці, тоді як об’єднаний об’єм низа будови витягнуто в напрямку південь-північ. В гранях восьмерика, орієнтованих по сторонам світу, прорізано четверо вікон. Грані невисокого другого залому переводять об’єм центрального верху у стрункий восьмигранний ліхтар, прорізаний чотирма вузенькими вікнами, прорубаними в горішній частині граней. Завершує ліхтар коротенький, дуже круто заломлений третій заломик. Зверху цей заломик прикриває плоский плафон. На ньому намальовано образ Тройці.

Композиційна схема і конструктивні засоби побудови центрального верха – канонічні (класичні): високий четверик зрубу стін за допомогою чотирьох клинів переходить у перший залом, що має форму зрізаної восьмигранної піраміди, яка різко збільшує реальну (а ще більше ілюзійну) висоту верха, а разом з тим значно звужує простір його (а також і вагу зруба). Все це спрямовано на нарощування дійсної і ілюзійної висоти верху. Тенденцію звужування внутрішнього простору, рух зближення граней залому перериває призматичний стрункий об’єм восьмерика. Грані його (як і у четверика) випростовуються і підіймаються вертикально. Грані восьмерика ми сприймаємо в різкому ракурсі; тому, щоб визначити реальну висоту восьмерика, доводиться напружувати роботу уяви. Зазначений процес заміни одних архітектурних форм другими, виростання їх одної з другої, ритм розвитку цих форм – один з засобів вирішення головного завдання будівника: створити церкву колосальної висоти, маси якої нестримно злітають все вище і вище, легко, непомітно перемагають матеріальну вагу і опір матеріалу. Майстер уміє примусити будівельний матеріал і конструкції працювати з граничним напруженням, взяти від них все, що вони можуть дати. Одна реальна висота самого лише зрубу стін центру більш ніж вдвічі переважає довжину і майже втричі ширину плану дільниці^[28]. Порівнюючи ці пропорції з пропорціями (теж напруженими) плану об’єднаного об’єму низу церкви – південний рукав – центр – північний рукав, де ширина вдвічі більша довжини, ми зрозуміємо відчутну різницю між пропорціями, вжитими для плану будови, з одного боку, і пропорціями, якими оперує майстер у висотних розмірах зрубів – з другого.

Звертає на себе увагу зміна характера рубки в зрубах верха починаючи з першого залому. На місце чистої рівної площі зруба стін з рівними, по шнуру виведеними швами між гранями приходить зовсім інше. Зруб стає чим вищим, тим конструбатішим. В першому заломі, особливо у вузьких гранях, кожний вищий вінець нижнім своїм краєм трохи нависає над нижнім, а шви між гранями стають нерівними. Ще більш зламчастими стають шви між гранями і нерівними площини граней у другому і третьому заломах та ліхтарі.

Не можна не звернути увагу і на те, що вікна в церкві розміщено дуже нерівномірно. В зрубах стін вікна прорубано на початку верхньої їх половини. Тому у бабинці нижня половина зруба, особливо під хорами, освітлена слабо. Вище вікна зустрінемо уже в восьмериках та ліхтарях усіх дільниць. Отже, восьмерики і ліхтарі щедро залиті яскравим світлом, а верхні частини зрубів стін і перші заломи рукавів освітлені лише рефлексами світла, що падає зверху. Тобто характер освітлення будови здебільшого виразно контрастний, але не всюди. Верхівки верхів залито таким сліпучим світлом, що воно «розмиває» чіткість їх форм, тоді як верхи зрубів стін, навпаки, дістають дуже мало освітлення. На одних ділянках будови освітлення поступово, поволі наростає чи слабне. На інших – спостерігаємо контрасти: сліпуче освітлені площини лежать або поруч, або в недалекому сусідстві з такими, що ховаються в глибокій тіні. Світло – могутня зброя в руках архітектора. Ним він формує простір, змінює дійсні його розміри, збільшуючи ілюзійно його чи зменшуючи; виділяє, підкреслює одні ділянки та затушовує інші.

Зруби стін «працюють» незначною кількістю, але великих мас і площин. В заломах же об’єм, навпаки, формується значною кількістю граней, але дрібних. І чим вище лежить та чи інша частина верха, тим грані стають дрібнішими. А разом із зменшенням розмірів граней змінюється лінійна ритміка їх контурів, логіка їх сполучень. Контури граней заломів, коли ми їх спостерігаємо з підлоги, складаються у візерунок з своєрідною системою побудови. Композиційна схема верха полягає в нарощуванні висоти шляхом переводу ширших об’ємом форм у більш вузькі, у чергуванні зрубів призматичних (восьмерики, ліхтарі) з пірамідоподібними формами (заломи).

Ця зміна форм супроводиться зміною характера рубки зрубів і, нарешті, використанням освітлення. І хоч елементів та засобів, за допомогою яких майстер формує об’єм, «ліпить» форми верхів, не так уже й багато, проте при кожній зміні точки спостереження виявляється безліч нових, відмінних від попереднього варіантів композиційних вирішень об’ємів, лінійної ритміки. З певних точок ми можемо в ортогоналі чітко сприймати структуру тої чи іншої окремої дільниці від долу до самої верхівки, ясно розрізняти кількість й порядок її компонентів. З других пунктів ми можемо відразу охопити оком побудову не одної, а двох, трьох верхів церкви, простежити принципи компоновки їх верхів, зрозуміти логіку розвитку задуму архітектора, усвідомити завдання, які він перед собою ставив, і засоби, якими він розв’язував їх. В церкві безліч і таких точок, звідки наш погляд сприймає архітектурні форми не в ортогоналі, а в ракурсах. З таких пунктів архітектура церкви постає перед нашими очима в цілком новому аспекті. Архітектурні форми не одної, а кількох дільниць будови, їх окремі зруби, грані складаються у такі примхливі сполучення, перетинають одна одну під такими несподіваними кутами, і розглядаємо ми їх в таких ракурсах, що архітектура церкви несподівано збагачується новими виразними художніми цінностями.

На жаль, ці цінності не в силах відтворити фото; а мова автора цих рядків також неспроможна допомогти читачеві відчути так, як слід було б, незабутні чари інтер’єру Пакульської Троїцької церкви, оцінити могутній художній талант як її творця, так і високий рівень народної архітектури того часу. Ми примушені були поширити межі наших нотаток про центральну дільницю церкви, бо вона стрижнева; але пам’ятаємо, що вона все ж лише частка складового архітектурного організму.

Переходячи до огляду південного і північного рукавів, мусимо зразу ж зауважити: якщо форми і конструкції центрального верха канонічні, повторені сотнями, а може, й тисячами (ніхто рахунку їм не вів), пам’яток не лише Лівобережжя, але й Правобережжя України, то форми й особливо конструкції верхів цих рукавів неповторні. Принаймні, на Лівобережжі вони ніде більш не зустрічалися.

Як уже вище зазначалось, північний рукав в нижній його частині – складова частина об’єму об’єднаної широкої поперечної зали. Відокремлюватися об’єм рукава починає лише при самому вершку зрубу його стін. Південна грань зрубу стін рукава з’являється на висоті тільки 10 метрів. Тому формувати об’єм рукава в межах зруба стін припадає на долю останніх 5 граней. Ширина плану рукава на третину менша ширина бабинця, тому зруб стін рукава значно напруженіший в пропорціях за зруб бабинця; висота північної грані зрубу стін рукава втричі більша за її ширину і сягає 12-метрової висоти. Північна грань першого залому засклеплена під кутом 80°^[29], тому грань стіни майже непомітно переходить у грань залому. Лінію перелому допомагають помітити лише суміжні грані, у яких вона чіткіше виявлена.

Починаючи з першого залому конструкція північного верху має значні відміни від конструкції верху бабинця чи вівтаря тої ж церкви. Рубка п’яти граней залому (крім південної) звичайна: кожний вищий вінець коротший попереднього; отже, зруб залому виводиться у вигляді усіченої піраміди; але південна грань розпочинає собою низку «аномалій». Вона не відділяється від зрубу стін центра дільниці у вигляді похилої до нього рубленої площини-трапеції, як у бабинці, з тим, щоб всі грані залому, зменшивши об’єм дільниці, на певній висоті перейшли в зруб восьмерика. В північному рукаві рубленої південної грані першого залому у вигляді трапеції зовсім немає.

Майстер добре знав «ахілесову п’яту» конструкції української дільниці вагою зрубів суміжних рукавів, що в недовгому часі викликало деформацію зрубу центральної дільниці. Зводячи верх вівтаря церви в Пакулі, майстер досить відчутно змістив центр ваги восьмерика на схід, полегшивши цим навантаження східної грані центральної дільниці. При складанні зрубів верхів північного і південного рукавів майстер вдався до більш радикальних заходів: по-перше, відмовився від пірамідальної форми першого залому; по-друге, заложив зруб восьмерика за принципом «костра»; по-третє, максимально змістив маси зрубу восьмерика (а значить, і вагу цілого верху) дільниці в напрямку на північ північного рукава (і на південь – південного). Північній грані першого залому північного рукава він надав нахил в 80°, переложивши таким чином на цю грань максимум навантаження. Решту ваги верха він розложив на дві грані першого залому – східну і західну – таким засобом: у верхній вінець східної і західної граней зрубу стін першого залому стін північного рукава, відступивши від північної грані зрубу стін центральної дільниці на 1/3 ширини рукава, майстер врубав довгий брус, зв’язавши ним згадані східну і західну грані зруба залому стін. Відмітив на цьому брусі посередині частину, що приблизно дорівнювала довжині північної грані зрубу стін рукава (вгорі); вона і стала основою південної грані майбутнього восьмерика. Далі, між довгим південним брусом та східною і західною гранями зрубу залому майстер перекидає ще два коротші бруски. Перший короткий брусок врубує одним кінцем в довгий там, де буде західний кінець південної грані восьмерика під кутом в 37⁰ до довгого; другий кінець короткого бруса врубує в західну грань зрубу залому. Цей брусок утворить основу південно-західної грані восьмерика. Аналогічно врубаний другий короткий брус стане основою південно-східної грані восьмерика. Нарешті, між цими брусками і північно-західною та північно-східною гранями залому врубано ще два, самі короткі бруски, що створять основу східної та західної граней восьмерика. Останні бруски знизу з підлоги виглядають як два чорні косі трикутники, що нависають над східною і західною гранями залому. Пазуху між довгим брусом та гранню зрубу стін центральної дільниці зашито похилим дощатим щитом, а пазуху між південно-західним та південно-східним брусками і східною та західною гранню залома підшито горизонтальними трикутниками. І щит, і трикутники знизу виглядають темними аритмічними плямами. У такий засіб майстер заложив «костер» – основу восьмерика. Сам восьмерик в плані перекошений, з різної довжини гранями, кострубатої рубки. Грані восьмерика прорізані трьома вікнами. В південній грані восьмерика замість вікна прорізано лише щелину.

Другий залом визначається значним порушенням правильної форми і дуже кострубатим в’язанням вінців. Почати з того, що північна грань заломлена під кутом 47° до горизонту, а південна – 54°^[30]. У західної грані нижня половина до середини висоти розширюється, а верхня від середини до верхнього краю звужується; середина грані провисає всередину; суміжні ж – південно-західна та північно-західна грані, навпаки, посередині різко звужуються. Південно-східна грань різко звужена догори, а південна і північна звужуються мало. Частина верхніх брусів зрубу другого залому заходить кінцями то в одну, то в обидві сусідні грані. У північно-західній та західній грані верхні бруски нависають над гранями зрубу залому (один менше, другий більше, та ще й косо), а в південно-західній грані нависає не один, а два бруси, намагаючись таким засобом сильно видовжену форму восьмерика і залому наблизити у ліхтарі до рівностороннього. Але це мало вдається. Ліхтар – високий, стрункий; грані його дають значний нахил всередину. Зверху ліхтар прикриває плоский плафон з намальованим на ньому образом Антонія Печерського. Третього залому північний рукав не має. Вікна у ліхтарі з «дашками», як у ліхтарі центрального верху; їх троє; в південній грані вікна немає, лише в одному брусі прорізано щелину шириною як вікно, а висотою менше ширини бруса.

Таким чином, і в північному рукаві верх, починаючи з восьмерика, щедро освітлений. В зрубі стін рукава, як у бабинці, троє вікон: хрещате в північній грані і двоє чотирикутних в суміжних гранях. Двері в північній грані зрубу стін шестигранної форми; лутки їх зовні оздоблені різьбою.

Зазнавши різку відміну в техніці рубки верха, з одного боку, і зрубу стін, з другого, мусимо визнати, що північний рукав вражає своєю висотою, напружною стрункістю, нестримним пориванніям догори. Зазначена «вільна» рубка верха знизу зразу не впадає різко в очі. Все це виявляється лише при уважно-причепливому розгляданні. Треба підкреслити, що північний рукав в композиції будови важить не менше, ніж бабинець; він рівноцінний йому компонент.

Південний рукав в основному дублює конструкцію, техніку рубки зрубів форми і розміри північного, але поруч з спільними рисами в ньому помітимо також і певні відміни, які ми тут і відзначимо. Найзначніша з них – форма і розміри восьмерика. Довжина його (по осі схід–захід) менша, ніж у північного при однаковій їх ширині. Східна грань південного восьмерика нависає над гранню залома мало, зате напуск західної горизонтальної площини значно більший, ніж у північного. В північній грані восьмерика південного рукава замість вікна вирізано у двох суміжних брусах щілину, як і у південній грані північного восьмерика, але нижче. Різниця в розмірах південної і північної граней другого залому південного рукава значніша, ніж у північному: південна грань заломлена під кутом в 37°, а північна – 50°. Вибагливо зламчасті контури швів граней другого залому сприймаються ніби спроектований на площину складний ритмом зірчастий візерунок. Другий залом виглядає так, ніби грані потрапили в якесь завихрення, що розметало їх у різні боки. Перехід другого залому в ліхтар проведено за допомогою також дуже сміливих підтісувань – знизу й збоку – верхніх брусів залому. Усі грані ліхтаря різного розміру. Площини північно-західної та східної граней ліхтаря утворюють з відповідними гранями другого залому щось подібне до лопатнів зламаного пропелера. В північній грані ліхтаря прорубано в двох суміжних брусах квадратове «вічко» з стороною вдвоє меншою за ширину вікна. Над одним вікном фарбою написано «1827», рік, коли верхи всередині були побілені і в них намальовані «паволоки». На плафоні ліхтаря намальовано образ Феодосія Печерського.

Слід підкреслити, що конструкція переходу від першого залому до восьмерика північного і південного рукавів за допомогою «костра» і утворення між верхами рукавів і зрубом стін центральної дільниці «кошів» свідчить, що майстер уважно вишукував конструктивні засоби, які могли запобігти деформації зрубу стін центральної дільниці. В якийсь мірі цього йому пощастило досягти.

На Лівобережжі ми маємо ще один випадок, правда, дещо простіший, використання «кошів»: в Трьохсвятській церкві м. Лебедина (про неї скажемо нижче). Ширше подібну конструкцію в побудові верхів з застосуванням «костра» і «кошів» вживали майстри Західної України^[31].

М. Драган конструкцію церковних верхів з «кошами» вважав запобіжним заходом супроти затікання води в місцях стикання сусідніх зрубів^[32]. Розглядаючи обмірні кресленники, опубліковані Драганом в його роботі «Українські деревляні церкви», ясно бачимо, що основне конструктивне завдання, яке вирішували майстри, було: уникнути перевантаження верхами рукавів зрубу стін центральної дільниці. Тому верхи вівтарів у згаданих церквах віддаляють від східної грані зрубу стін центральної дільниці і переміщають центр ваги верха вівтаря якомога далі на схід, передаючи навантаження найбільш на східну і суміжні південну і північну грані стін східної дільниці будови. Ради того верх бабинця галицькі майстри іноді зміщали на захід так далеко, що частина верха виходила за межі плану нижньої частини бабинця. Таким засобом найбільша частина тягару верху передавалася на західну грань зрубу стін бабинця.

Вівтар в Пакулі – шестигранний в плані, високий стрункий зруб, з помітним нахилом стін всередину (5 см на метр висоти). З південним і північним рукавами він сполучається «в угол», без за плечиків. В західній грані внизу вийнято високий, але на всю ширину дільниці просвіт до центру, а над ним – слуховичок (приблизно на третину ширини грані і такої ж висоти), оздоблений зверху різьбленими «фестонами». В південній і північній гранях – двері до ризниці та паламарки^[33].

Відділений від центральної дільниці глухим іконостасом, вівтар сприймається як ізольоване від останньої частини будови приміщення. В зрубі стін, в верхній його половині троє вікон: велике хрещате на схід і чотирикутні високі на південь та на північ. Південно-західний та північно-західний кути зруба вгорі мають похилі клини, що оптично переводять шестигранник зрубу стін у восьмигранний перший залом. В дійсності переводить зруб стін у залом горизонтальний рублений міст, насланий поверх останнього вінця зрубу стін, з брусів. Клини – трикутні, підшиті дошками; вони прикривають пазухи в кутах зрубу. В кожному клині прорізано по одному квадратовому «голоснику», що мав призначення, як і у бабинці, посилювати і поліпшувати акустику. Таке ж призначення мав, певно, і слуховик вгорі західної грані зрубу стін. Як ми вже зазначили, ні у зрубі стін, ні у зрубах верху немає ригелів, майже обов’язкових в кожній церкві XVIII ст. Межа між зрубами стін і першого залому не виділяється, не підкреслюється. Грані зрубу стін м’яко, плавно переливаються у грані зруба першого залому.

Перший залом виглядає високим, струнким. Його грані мають легеньку погнутість площин всередину дільниці. Кути залому граней вибрано з таким розрахунком, що залом справляє враження дужого, стриманого, спокійно упевненого розвитку руху догори; в ньому ми не відчуваємо ні в’ялості, ні підкресленого надмірного поривання.

Межа, що відділяє перший залом від восьмерика, дуже чітка, бо грані восьмерика яскраво освітлені. Тоді як простір першого залому потопає в приглушеній півтьмі. Грані залому звужуються догори неоднаково: ширші активніше, вузькі слабше. Західна грань першого залому похила на 52°, східна – стрімкіша – 57°. Це викликано потребою збільшити віддалення між восьмериком вівтаря та зрубом стін центральної дільниці і тим зменшити навантаження східної грані зрубу стін центральної дільниці. А взагалі, як показує аналіз обмірних креслеників, майстер ставив перед собою завдання: зменшити ширину внутрішнього простору у восьмерику вдвічі проти ширини плану дільниці. План восьмерика трохи видовжений по осі схід–захід. Співвідношення висоти восьмерика до його ширини і довжини дозволяє охарактеризувати його як стриманострункий. Висота кожної грані восьмерика мало не в 2 рази більше за її довжину. Другий залом стрімкіший першого (кути нахилу граней 50° і 54°), але в натурі сприймається він, навпаки, як крутіший за перший. Він різко звужує внутрішній об’єм верху. Розміщений між восьмериком і ліхтарем, другий залом освітлений значно щедріше, ніж перший, але слабше восьмерика і ліхтаря. Зруб ліхтаря – високий, стрункий, яскраво освітлений. Зверху ліхтар пристелений плоским плафоном, обтягнутим по краях профільованою обкладочкою. Вікна у ліхтарі прорізано під самим плафоном; вони мають форму п’ятигранників: верхні дві грані сполучені під гострим кутом у вигляді «дашка», прорубані безпосередньо в брусах зрубу, не мають ні луток, як вікна зруба стін, ні обкладинок навколо, як вікна восьмерика. У ліхтарі вікон троє, по одному по сторонах світу. На захід вікна немає; на середині висоти західної грані в двох суміжних брусах вирізано щілину завширшки таку ж, як вікно, але низеньку. Характер рубки зрубів другого залому і ліхтаря різко відмінний від рубки низу вівтаря (як і в останніх дільницях). Зруб стін, першого залому і восьмерика – робота технічно першорядна, рівна, чиста, зруби другого залому і ліхтаря – кострубаті. Стики граней виведені не по шнуру; тут кожен брус кожної грані заходить в сусідню грань, тому стик має зигзагоподібний вигляд. Крім того, бруси не укладаються в площину; одні «вискакують» назовні, другі «западають» вглиб. З усіх дільниць будови тільки вівтар офарбований знизу до самого верху. Знизу по вікна в зрубі стін – брудно-синя фарба (недавня); вище по восьмерик – зеленава (старіша, була раніш блакитною); вище верх побілений з намальованими жовтими паволоками під вікнами восьмерика. Такі ж паволоки намальовано у восьмерику південного рукава; в ліхтарі цього ж верху, як ми вже зазначали, маляри затонували дату виконання розпису «1827» рік. На платформі ліхтаря у вівтарі намальовано образ «Знаменія».

Паламарка і ризниця – збудовані одночасно з церквою, рублені впритул до боків вівтаря та східних граней бокових рукавів. Всередині пристелені по сволочкам. До стін прибито полички на кронштейнах. Кронштейн і передні борти поличок оздоблені профільною різьбою. Внизу попід стінами йдуть лави. Стовпчики, на яких лежать лавиці і передній борт лавиць, теж прикрашені профільною різьбою.

Різьба взагалі посідала помітне місце в оздобленні Пакульської церкви. В оздобленні хор вона відіграє, як ми вже зазначали, головну роль. Значне місце належить різьбі і в оздобленні дверних одвірків. Вхідні двері до бабинця, південного і північного рукавів мали шестикутню форму, солідних пропорцій. Їх одвірки рублені, з дебелих брусів (35 × 35 см). Одвірки до паламарки і ризниці – чотирикутні, виготовлені з тонших брусів. Зовнішня лицева сторона луток західних вхідних дверей розбита на два пояси; більший зовнішній вкриває різьба, що складається з 6 рядків різних різьблених мотивів в такому порядку: перший рядок – коротенькі півциліндри поставлені один до одного бочками, другий рядок – «косиці», третій – овальні півнамистини, ніби нанизані на нитку, четвертий – «ови», п’ятий – також півциліндрики, але дрібніші за перші, шостий рядок – стрічечка з трикутничків. За орнаментальним поясом йде пояс з врізаним в тло текстом, написаним то в один, то в два рядки^[34]. Внутрішній борт одвірка прикрашено різьбленою лиштовкою (дуже нагадує вишиванку), що складається повторенням ромбиків, сполучених кутами один з одним. Всі мотиви виконані горельєфом. Одвірки південного рукава тексту не мають, його місце займає чисте поле. Орнаментальні мотиви південних одвірків і їх порядок такий: зовні – шнурок нанизаних овальних намистинок, другий рядок – «косиці», третій – чверть кульки, звільнені овальним краєм до наступного четвертого рядка, що складається з половинок «овів», п’ятий рядок – коротенькі півциліндрики. Внутрішній борт одвірок вкриває варіант лиштовки. Дещо інші мотиви різьби оздоблюють одвірки з паламарки до вівтаря: зовні йде смужка з пів циліндриків, за ним – «косиці», далі рядок «т»-подібних мотивів, скомпонованих так, що «ніжки» одного ряду містяться між «перекладинами» другого, тобто мотиви розміщені послідовно один «ніжкою» вгору, наступний – «ніжкою» вниз, четвертий рядок складається з півциліндриків в двох варіантах: рельєфних і контррельєфних, що йдуть чергою один за другим, утворюючи хвилеподібну стрічечку, останній рядок – з таких же півциліндриків, як і в зовнішньому ряду.

Тут до речі буде сказати і про мотиви різьби, що прикрашають хори та сволоки, які закінчують південну і північну грані центрального четверика. Верх бильця хор прикрашають такі мотиви: зверху – рядок «овів», під ним смужечка дрібних півциліндриків, далі смужечка врізаних трикутників, потім – плоска смужка і внизу півциліндрики, лише крупніші за перші. Відлив складається з одних півциліндриків і плоскої смуги між ними; два рядки півциліндриків, у яких вісь горизонтальна, і один ряд пів циліндриків з вертикальною віссю. Дошка підшивки має знизу профільні випиляні «городки». Стовпчики між балясинами з лиця оздоблюють такі мотиви: в центрі – «вервечка», по боках її – трикутники-зубчики, а скраю – лежачі півциліндрики.

Сволоки ж у Пакульській церкві оздоблені мотивами, що прикрашають сволоки житлових будинків: з обох кінців вміщено по 2 розетки (обидві відмінного рисунку). Між розетками поле сволока вкривають такі мотиви: з обох країв – вервечка; далі вище йде чвертьвалок, ніби перевитий на певних інтервалах стрічками-порізками; ще вище міститься центральний мотив – складна «косиця».

Як бачимо, репертуар мотивів, характер і техніка різьби на одвірках, на оздобленні хор і на сволоках мають багато спільного. Виникли різьби ці, певно, в один час, при будові церкви, і вийшли з одних рук.

Різьба по дереву в Пакулі в XVIII в. була в пошані. В церкві залишалось ще багато старовинної роботи точених і різьблених свічників, стасидій, столиків; на виставці XIV археологічного з’їзду в Чернігові експонувалась дерев’яна різьблена дарохранительниця з Пакуля[35].

В церкві зберігався також різьблений кипарисовий хрест, датований 1756 роком, з написом, який свідчить, що хрест цей «на той час бывшим управителем іеромонахом Макаріем самим сделан». Відомо, що в Києво-Печерській лаврі різьба по дереву (різьблені хрести, іконки) процвітала. Лаврські управителі, яких надсилала в Пакулю лавра, занесли замилування до різьбарства і сюди.

* * *

Ми ознайомились з зовнішнім виглядом Пакульської Троїцької церкви, проаналізували обмірні кресленики, розглянули особливості техніки будування і конструктивних засобів, розповіли про враження, які справила на нас будова. Церква в Пакулі – видатна унікальна пам’ятка української дерев’яної монументальної архітектури, а збудував її видатний майстер, що обслуговував Києво-Печерську лавру.

З наведеного вище листування про ремонти Пакульської церкви видно, що церкви в своїх маєтностях лавра тримала під своїм контролем. І не лише ремонти, а і будівництво нових церков. У «Вступі» ми наводили уривок з листа 1759 р., в якому ревізор писав в лавру: «по плану (на побудову теплої церкви) от вас при ордере присланном управителю пакульскому…», який свідчить, що в лаврських маєтках церкви будувалися за планами, складеними в лаврі і присланими з Києва. Лавра, один з найбагатших феодалів на Україні, свої потреби задовольняла матеріальними ресурсами власного господарства і своїми людьми. Вона мала власні підприємства – млини, рудні, папірні, гути, друкарню, малярню і граверну майстерню, малярну школу.

Ми мало, але все ж дещо знаємо про лаврську малярську майстерню і школу, про монументальні і станкові пам’ятки, створені живописцями цієї майстерні. Дещо більше відомо нам про лаврську друкарню і майстрів-граверів, що обслуговували її. І майже нічого не знаємо про кадри лаврських архітекторів. Відоме лише одне ім’я – Степана Ковніра – майстра другої половини XVIII ст., лаврського кріпака, що зводив для лаври муровані будови. Про майстрів же дерев’яних церков зовсім нічого не знаємо. Між тим зафіксований граверами у лаврських виданнях вигляд старої дерев’яної багатоповерхової дзвіниці^[36] свідчить, що таких майстрів лавра мала уже в XVII в. Значно більше, очевидно, їх було в лаврі в добу гетьманщини, коли маєтності лаври безмежно зростали і в лаврських селах потрібно було будувати і ремонтувати багато церков.

Одним з таких лаврських архітекторів і був невідомий нам на ім’я майстер Пакульської церкви.